Постанова № 75144170, 06.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/12660/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Сеника Р.П.,

суддів Кухтея Р.В., Попка Я.С.,

з участю секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Львові апеляційну скаргу Міністерства культури України на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у справі № 813/2641/17 за адміністративним позовом Національного університету "Львівська політехніка" до Міністерства культури України , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю будівельно-ремонтне підприємство "Технобуд", Львівська міська рада, ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування припису, -

судді в 1-й інстанції - Сакалош В.М., Брильовський Р.М., Гулик А.Г.

час ухвалення рішення - 16.11.2017 року, 10:08 год,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 21.11.2017 року,

В С Т А Н О В И В :

19 липня 2017 року на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Національного університету "Львівська політехніка" (далі НУ "ЛП", позивач) до Міністерства культури України (далі - відповідач) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельно-ремонтне підприємство "ТЕХНОБУД" (далі ТзОВ "БРП "ТЕХНОБУД", третя особа 1), Львівської міської ради (далі ЛМР, третя особа 2), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1, третя особа 3) з вимогою визнати протиправним та скасувати припис Міністерства культури України №10/10/74-17 від 01.07.2017 року, яким зупинено проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об'єкті будівництва "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вул. І. Карпинця - Генерала О. Засядька для працівників університету".

Позовні вимоги мотивує тим, що проектна документація "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вул. І. Карпинця - Генерала О. Засядька у м. Львові для працівників університету" була розроблена у 2015 році у відповідності до затверджених містобудівних умов та обмежень, отримала позитивний висновок державної експертизи та затверджена замовником НУ "Львівська політехніка", що відповідає положенням ст. 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та ст. 7 Закону України "Про архітектурну діяльність", які вказують, що проектна документація не підлягає погодженню з будь-якими державними органами, в тому числі, із органами охорони культурної спадщини, зокрема, Міністерством культури України. У зв'язку з цим, позивач стверджує, що відповідач виніс оскаржуваний припис з порушенням п. 18 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини", оскільки він не має повноважень виносити приписи щодо пам'яток місцевого значення, а тільки щодо пам'яток національного значення. Крім того, чинним законодавством відповідачу не надано право зупиняти будівельні роботи, а надано право припиняти роботи. На переконання позивача, відповідач помилково вважає, що будівництво на розі вул. І. Карпинця - Генерала О. Засядька у м. Львові здійснюється в межах історичного ареалу м. Львова, оскільки на сьогоднішній день відсутня затверджена відповідачем у встановленому порядку науково-проектна документація щодо визначення меж і режимів використання історичних ареалів м. Львова, як того вимагає ч. 2 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" та п. 12 Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 року № 318. Отже, у зв'язку із відсутністю належним чином затверджених меж та режимів використання історичного ареалу м. Львова позивач вважає, що у нього відсутній обов'язок отримувати дозвіл відповідача на проведення будівельних та земляних робіт. Крім того, позивач стверджує, що не допускав порушення ч. 1 ст. 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини", оскільки дозвіл на проведення земляних робіт підлягає отриманню безпосереднім виконавцем робіт. Також позивач вказує на те, що оскаржуваний припис винесено відповідачем з порушенням встановленої процедури проведення державного нагляду (контролю), яка передбачена ст. 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", та що відповідачем не було забезпечено позивачу можливість реалізувати свої права під час проведення перевірки, які передбачені ст. 10 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у справі № 813/2641/17 позовні вимоги задоволено.

Постанову суду першої інстанції оскаржив відповідач , подавши на неї апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт покликається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Апелянт свою апеляційну скаргу мотивує тим, що позивачем проводяться будівельні роботи в історичному ареалі м. Львова без погодження будівництва з Міністерством культури України, що є обов'язковим, тобто позивачем було порушено законодавство про охорону культурної спадщини, у зв'язку з чим, Міністерством правомірно було видано припис від 01ю07ю2017 року №10/10/74-17 про припинення проведення робіт за адресою: м. Львів, вул. Лукаша, а отже висновки суду першої інстанції є безпідставними та необгрунтованими.

Апелянт звертає увагу на те, що постанова КМУ від 21.01.2009 №21 «Про затвердження критерію, за яким оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) щодо об'єктів культурної спадщини», на яку посилається суд першої інстанції втратила чинність згідно постанови КМУ від 10.03.2017 року №239.

Просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у справі № 813/2641/17 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 26.05.2017 року завідувачем сектору контролю та нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини управління охорони культурної спадщини Міністерства культури України Богдан Є.А., на підставі звернень Франківського районного відділу поліції головного управління Національної поліції у Львівській області від 28.08.2016 року № 1269/41/08-2016 та Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської облдержадміністрації від 22.07.2016 року № 16-1174, а також звернень громадських активістів м. Львова, було здійснено візуальне обстеження містобудівної ситуації на розі вулиць І. Карпинця-Генерала О. Засядька у місті Львові та складено акт обстеження містобудівної ситуації на території історичного ареалу м. Львова (без дати та без номера).

Як вбачається із вказаного акту обстеження, відповідачем встановлено, що земельна ділянка за адресою вул. І. Карпинця-Генерала О. Засядька у м. Львові розташована в історичному ареалі міста Львова (рішення Львівської міської ради від 09.12.2005 року № 1311), в межах охоронної (буферної) зони об'єкту "Архітектурний ансамбль історичного центра Львова", включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО та в безпосередній близькості до пам'ятки архітектури місцевого значення будинку 1929 року на вул. Бой-Желенського, 15 (рішення Львівського облвиконкому від 13.12.1991 року № 671, охорн. № 2020). На земельній ділянці на розі вул. І. Карпинця-Генерала О. Засядька у м. Львові зафіксовано облаштування будівельного майданчика та виконання масштабних будівельних робіт впритул до вищенаведеної пам'ятки: територію огороджено парканом, на ній розташовується об'єкт незавершеного будівництва висотою в 3 наземних поверхи (продовжується будувати), розміщені побутові та технологічні приміщення будівельників і охорони, наявні ознаки проведення масштабних земляних робіт. Під час обстеження на територію будівельного майданчика потрапити не вдалося, на об'єкті проводилися активні будівельні роботи, на території майданчика та об'єкті будівництва перебували люди, будівельна техніка, різноманітні металеві та бетонні конструкції.

Нормами законодавства у сфері охоронної культурної спадщини встановлено, що дозвіл на проведення земляних робіт для потреб будівництва на території вказаної земельної ділянки необхідно отримати у встановленому порядку в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Міністерстві культури України) на підставі проектної документації, розробленої та погодженої у встановленому порядку, в тому числі, в Мінкультури.

Як зазначено в акті обстеження містобудівної ситуації та території історичного ареалу м. Львова, листом від 15.02.2013 року № 343/10/61-13 Мінкультури за директора Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей А.М. Вінграновського було погоджено історико містобудівне обґрунтування щодо забудови земельної ділянки під багатоквартирний житловий будинок з гаражами-стоянками на розі вул. І. Карпинця-Генерала О. Засядька в м. Львові.

За результатами перевірки електронної бази даних документообігу Міністерства культури України встановлено, що погоджень проектів будівництва, дозволів на проведення будь-яких робіт за вищевказаною адресою Міністерством не надавалося.

Здійснення робіт з будівництва на території історичного ареалу міста Львова, за відсутності погодженої у встановленому порядку проектної документації та без відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини містить ознаки порушень ч.3 ст. 6-1, ч.3 ст. 32, ч.1 ст. 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

За результатами візуального обстеження містобудівної ситуації на розі І. Карпинця-Генерала О. Засядька у місті Львові, 01.07.2017 року відповідачем винесено припис № 10/10/74-17 (далі припис), згідно якого на виконання вимог ч.1 ст. 30 Закону України "Про охорону культурної спадщини", діючи в межах повноважень, визначених п. 18 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини" і Положення про Міністерство культури України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року № 495, відповідач вимагає негайно зупинити проведення земляних та будь-яких інших будівельних робіт на об'єкті будівництва "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вул. І. Карпинця-Генерала О. Засядька для працівників університету", які виконуються в історичному ареалі міста Львова (рішення Львівської міської ради від 09.12.2005 року № 1311), в межах охоронної (буферної) зони об'єкту "Архітектурний ансамбль історичного центра Львова", включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, та в безпосередній близькості до пам'ятки архітектури місцевого значення будинку 1929 року на вул. Бой-Желенського, 15 (рішення Львівського облвиконкому від 13.12.1991 року № 671, охорн. № 2020), як таких, що ведуться з порушенням вимог частини 3 ст. 32, ст. 35 Закону України "Про охорону культурної спадщини" без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику в сфері охорони культурної спадщини (Міністерство культури України); вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що із законодавчих норм вбачається, що на відповідача покладено обов'язок формування та реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини, затвердження меж та режимів використання історичних ареалів, надання дозволів на проведення робіт в історичних ареалах населених місць, а також видання розпоряджень та приписів щодо припинення робіт в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України "Про охорону культурної спадщини", дозволів або з відхиленням від них. При цьому, ст. 6-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" прямо передбачено, що порядок подання документів для отримання відповідних дозволів Міністерства культури України має визначатися Кабінетом Міністрів України. Однак, такий порядок Кабінетом Міністрів України ще не прийнятий, а відтак, на даний час компетентним органом не врегульоване питання отримання дозволів Міністерства культури України, що передбачені Законом України "Про охорону культурної спадщини". Законодавство не наділяє відповідача правом самостійно визначати порядок видачі ним вищевказаних дозволів. Враховуючи те, що відповідач як орган державної влади може діяти тільки у той спосіб, що передбачений законами України, тому за відсутності визначеного Кабінетом Міністрів України порядку видачі Міністерством культури України дозволів на виконання робіт в межах історичного ареалу відповідач безпідставно покликається на відсутність у позивача дозволів на виконання робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вул. І. Карпинця-Генерала О. Засядька для працівників університету, оскільки такі дозволи не можуть бути видані з незалежних від позивача обставин.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України "Про охорону культурної спадщини" до повноважень центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема:- визначення меж територій пам'яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць (п. 12); - погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об'єктах культурної спадщини (п.14); - надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць (п.17); - видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток національного значення, припинення робіт на цих пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, дозволів або з відхиленням від них (п.18); - надання дозволів на відновлення земляних робіт (п.19).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про охорону культурної спадщини" органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, державні стандарти, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Відповідно до підпункту 67 пункту 4 Положення відповідач видає дозволи на проведення робіт на пам'ятках національного значення, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць.

Статтею 6-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно. Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, із вищенаведених норм вбачається, що на відповідача покладено обов'язок формування та реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини, затвердження меж та режимів використання історичних ареалів, надання дозволів на проведення робіт в історичних ареалах населених місць, а також видання розпоряджень та приписів щодо припинення робіт в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених із відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України "Про охорону культурної спадщини", дозволів або з відхиленням від них. При цьому, ст. 6-1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" прямо передбачено, що порядок подання документів для отримання відповідних дозволів Міністерства культури України має визначатися Кабінетом Міністрів України. Однак, такий порядок Кабінетом Міністрів України ще не прийнятий, а відтак, на даний час компетентним органом не врегульоване питання отримання дозволів Міністерства культури України, що передбачені Законом України "Про охорону культурної спадщини". Законодавство не наділяє відповідача правом самостійно визначати порядок видачі ним вищевказаних дозволів. Враховуючи те, що відповідач як орган державної влади може діяти тільки у той спосіб, що передбачений законами України, тому за відсутності визначеного Кабінетом Міністрів України порядку видачі Міністерством культури України дозволів на виконання робіт в межах історичного ареалу відповідач безпідставно покликається на відсутність у позивача дозволів на виконання робіт з будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вул. І. Карпинця- вул. Генерала О. Засядька для працівників університету, оскільки такі дозволи не можуть бути видані з незалежних від позивача обставин.

Щодо висновку в акті обстеження та оскаржуваному приписі стосовно здійснення будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вул. І. Карпинця- вул. Генерала О. Засядька у м. Львові в історичному ареалі, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч.2 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини" з метою захисту традиційного характеру середовища населених місць вони заносяться до Списку історичних населених місць України. Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України. Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

На офіційному сайті Міністерства культури України за посиланням http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=244995501 міститься інформація щодо затвердження меж та режимів використання історичних ареалів історичних населених місць наказами Міністерства культури України. З наявних у матеріалах справи роздруківок із зазначеного сайту вбачається, що межі історичного ареалу міста Львова Міністерством культури України не затверджені.

Відсутність погодження відповідачем меж історичного ареалу міста Львова також підтверджується наявним в матеріалах справи листом Міністерства культури України від 15.09.2017 року №892/10/72-17, наданим у відповідь на лист Львівської міської ради №0004-1547 від 10.07.2017 року. Зокрема, у вказаному листі відповідач повідомляє, що оскільки Львівською міською радою було оголошено конкурс на розробку науково-проектної документації історико-архітектурного опорного плану м. Львова до 31.12.2017 року, переможцем якого є Підприємство об'єднання громадян "Інститут культурної спадщини" Всеукраїнської ради з охорони культурної спадщини України, тому Міністерство вважає за доцільне повернутися до розгляду питання погодження меж історичного ареалу м. Львова після розроблення історико-архітектурного опорного плану.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що наведені обставини дають суду підстави прийти до висновку, що станом на дату винесення оскаржуваного припису у відповідача були відсутні підстави вважати, що будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вул. І. Карпинця- вул. Генерала О. Засядька у м. Львові здійснюється у визначених межах історичного ареалу м. Львова з дотриманням чи недотриманням визначених режимів використання, оскільки такі межі та режими не затверджені відповідачем як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини як це передбачено ч.2 ст. 32 Закону України "Про охорону культурної спадщини".

Ні законодавством, яке діяло на дату винесення рішення виконкому Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005 року, ні законодавством, яке діяло станом на дату винесення оскаржуваного припису, не передбачено повноважень (власних чи делегованих) виконавчих комітетів рад щодо затвердження меж історичних ареалів населеного місця. Тому в силу закону рішення виконкому Львівської міської ради №1311 від 12.09.2005 року "Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова" не може вважатися належним документом, яким затверджені межі історичного ареалу міста Львова, без погодження таких меж центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, тобто Міністерством культури України. З тих же мотивів, суд не бере до уваги покликання третьої особи на ухвали Львівської міської ради №3840 від 18.09.2014 року "Про затвердження містобудівної документації "План зонування території міста Львова: Франківський та Сихівський райони", № 2139 від 29.06.2017 року "Про внесення змін до ухвали міської ради від 14.07.2011 року № 664 "Про затвердження Положення про податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки", № 1613 від 02.03.2017 року "Про внесення змін до ухвали міської ради від 23.04.2015 року № 4526 "Про затвердження Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові та Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові", № 1474 від 09.02.2017 року "Про затвердження Програми відшкодування частини кредитів, отриманих фізичними особами на впровадження заходів з енергозбереження, реконструкції і модернізації житлових квартир та малоквартирних будинків у м. Львові на 2017-2020 роки ("Енергоефективна оселя"), № 2452 від 05.03.2009 року "Про затвердження Порядку отримання дозволів на встановлення відкритих літніх майданчиків у м. Львові біля об'єктів ресторанного господарства для здійснення підприємницької діяльності», у яких згадується про наявність історичного ареалу міста Львова. Суд не бере до уваги зазначені ухвали, оскільки цими ухвалами не затверджувалися визначені науково-проектною документацією межі історичного ареалу м. Львова, ці ухвали базуються тільки на рішенні виконкому Львівської міської ради №1311 від 09.12.2005 року без затвердження меж відповідачем.

Стосовно тверджень відповідача про необхідність інформування позивачем Комітету всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати будівельні роботи в буферній зоні об'єкта культурної спадщини, внесеного до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 4 та 5 Конвенції про охорону Всесвітньої культурної та природної спадщини, надалі Конвенція, до якої Україна приєдналась у жовтні 1988 року відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР "Про ратифікацію Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини" № 6673-ХІ від 04.10.1988 року, кожна держава сторона цієї Конвенції визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. Держави сторони цієї Конвенції з тим, щоб забезпечити якомога ефективнішу охорону і збереження та якомога активнішу популяризацію культурної і природної спадщини, розміщеної на її території, прагнуть в умовах, властивих кожній країні, зокрема, вживати відповідних правових, адміністративних і фінансових заходів щодо виявлення, охорони, збереження, популяризації й відновлення цієї спадщини.

Статтею 172 Провідних настанов ЮНЕСКО щодо втілення у життя Конвенції про всесвітню спадщину передбачено, що обов'язком країни учасниці Конвенції є інформування Комітету Всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати або дозволити в зоні, яка охороняється Конвенцією, про значні роботи по відновленню чи новому будівництву, які можуть вплинути на цінність об'єкта всесвітньої спадщини.

Тобто держава, що внесла пам'ятку "Архітектурний ансамбль історичного центра м. Львова" до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО добровільно взяла визначені ст.ст. 4 та 5 Конвенції зобов'язання, що вона як країна-учасниця має інформувати Комітет всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати або дозволити в зоні, що охороняється Конвенцією, значні роботи по відновленню чи нове будівництво, які могли б вплинути на цінність об'єкта всесвітньої спадщини. При цьому, обов'язок інформування Комітету Всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про нове будівництво в охоронюваній зоні покладається саме на державу Україну в особі її уповноважених органів. Із ухвали Вищого адміністративного суду України від 01.12.2010 року по справі №К-31325/10, на яку покликається відповідач, також вбачається, що такий обов'язок покладається на державу та не був виконаний міською радою. Відповідачем не доведено із покликанням на відповідні законодавчі акти чи міжнародні договори, що необхідність здійснення інформувати Комітет всесвітньої спадщини через секретаріат ЮНЕСКО про наміри розпочати в охоронюваній зоні нового будівництва саме на замовника будівництва (в даному випадку НУ "Львівська політехніка").

Також слід зазначити, що станом на дату винесення спірного припису, не був розроблений порядок інформування Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО про наміри щодо проведення нового будівництва на об'єкті включеному до Списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, на його території та в їх охоронній (буферній) зоні. Розробка проекту відповідного наказу була включена в План діяльності Міністерства культури України з підготовки проектів регуляторних актів на 2017 рік згідно наказу відповідача від 20.04.2017 року №287.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у постійному користуванні НУ "Львівська політехніка" знаходиться земельна ділянка площею 0,5263 га на вул. Бой-Желенського згідно Державного акту на право постійного користування землею, зареєстрованого 19.04.2001 року за № 89 в кн. записів 1-2, виданим на підставі ухвали Львівської міської ради № 474 від 27.01.2000 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою Відділу Держземагентства у м. Львові Львівської області від 07.12.2012 року №40/11/98. За категорією земель ця земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови.

Наказом Департаменту містобудування Львівської міської ради від 20.12.2013 року № 453 "Про затвердження містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки на будівництво НУ "Львівська політехніка" багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вул. І. Карпинця- вул. Генерала О. Засядька для працівників університету" затверджені містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки, яка входить в межі земельної ділянки площею 0,5263 га на вул. Бой-Желенського, 14 у м. Львові, на будівництво НУ "Львівська політехніка" багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вул. І. Карпинця- вул. Генерала О. Засядька Засядька у м. Львові для працівників університету.

НУ "Львівська політехніка" було замовлено виготовлення в ліцензованої проектної організації проектної документації "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вул. І. Карпинця- вул. Генерала О. Засядька у м. Львові для працівників університету" у відповідності до вищевказаних містобудівних умов та обмежень.

19.06.2015 року філією Державного підприємства "Спеціалізована державна експертна організація центральна служба української державної будівельної експертизи" у Львівській області затверджено експертний звіт №14-0525-14 щодо розгляду проектної документації за проектом "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вул. І. Карпинця- вул. Генерала О. Засядька у м. Львові для працівників університету", з якого судом вбачається, що за результатами розгляду проектної документації і зняття зауважень встановлено, що зазначена документація розроблена відповідно до вихідних даних на проектування з дотриманням вимог до міцності, надійності та довговічності об'єкта будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, в тому числі, щодо доступності осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення, санітарного і епідеміологічного благополуччя населення, охорони праці, екології, пожежної безпеки, енергозбереження і може бути затверджена у встановленому порядку з відповідними технічними показниками.

Наказом НУ "Львівська політехніка" №256-1-10 від 02.06.2015 року затверджено проектну документацію "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вул. І. Карпинця- вул. Генерала О. Засядька у м. Львові для працівників університету".

Державною архітектурно-будівельною інспекцією України було видано НУ "Львівська політехніка" Дозвіл на виконання будівельних робіт "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вул. І. Карпинця- вул. Генерала О. Засядька для працівників університету у м. Львові" № IV114152331290 від 20.08.2015року, який у відповідності до ст. 34 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, що діяла на дату його видачі) дає йому як замовнику право виконувати будівельні роботи.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що проектна документація "Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та підземним паркінгом на розі вул. І. Карпинця- вул. Генерала О. Засядька у м. Львові для працівників університету" була розроблена у 2015 році у відповідності до затверджених містобудівних умов та обмежень, отримала позитивний висновок державної експертизи та затверджена позивачем як замовником будівництва, що відповідає положенням ст. 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" та ст. 7 Закону України "Про архітектурну діяльність", які прямо передбачають відсутність обов'язку замовника будівництва погоджувати проектну документацію з органами державної влади, в тому числі, з органами охорони культурної спадщини.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, прийшла до висновку про відсутність підстав, які свідчили б про неправильне застосування судом першої інстанції матеріального або процесуального права.

На підставі наведеного колегія суддів прийшла до висновку, що судом першої інстанції, при вирішенні оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.308, 310, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Міністерства культури України - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2017 року у справі № 813/2641/17- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Р. В. Кухтей Я. С. Попко Повне судове рішення складено 06.07.2018 року