Рішення № 75142730, 04.04.2012, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИМ СУД МІСТА КИЄВА

вул. Солом'янська, 2-А, м. Київ, Україна, 03680

Справа № 22-ц/2690/3879/2012 Головуючий у першій інстанції - Колегаєва С.В.

Доповідач - Оніщук М.І.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2012 року колегія судців Судової палати з розгляду цивільних спраї Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Оніщука М.І.,

суддів Українець Л.Д., Шебуєвої В.А.,

при секретарі Сливка A.B.,

за участю:

позивача ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 листопада 2011 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10.10.2011 року позов ОСОБА_4 та зустрічний позов ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволені частково:

- визнано особистою власністю ОСОБА_4 42,9 кв.м. квартири АДРЕСА_1;

- визнано спільною сумісною власністю подружжя 12,1 кв.м. квартири АДРЕСА_1;

- визнано право власності в порядку розподілу майна подружжя та виділено в користування ОСОБА_2 6,05 кв.м. квартири АДРЕСА_1;

- визнано право власності в порядку розподілу майна подружжя та виділено в користування ОСОБА_4 6,05 кв.м. квартири АДРЕСА_1;

- визнано право власності в порядку розподілу майна подружжя та виділено в користування ОСОБА_2 автомобіль «Шкода Октавія», 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_1;

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 різницю вартості ХА частини автомобіля «Шкода Октавія», 2004 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 в сумі 50000 грн.

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1/2 частину спільних накопичених коштів в сумі 28355,00 грн.

В інших частинах позову ОСОБА_4 та зустрічного позову ОСОБА_2, відмовлено. Також вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить змінити рішення суду в частині визначення часток ОСОБА_4 та ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 та визнати спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_1, виділивши в користування ОСОБА_2 1/г частину квартири АДРЕСА_1, а в іншій частині рішення за зустрічним позовом залишити без змін. Також просить змінити рішення суду та визнати право приватної власності за ОСОБА_4 на наступне майно, а саме: телевізор «Самсунг» вартістю 885,00 грн., холодильник «БОШ» вартістю 2999,00 грн., пральну машину «БОШ» вартістю 2389,00 грн., набір кухонних меблів вартістю 11200,00 грн., стягнувши з неї на його користь компенсацію вартості 1/2 частини вказаного майна в сумі 8736,50грн. В іншій частині рішення за первісним позовом залишити без змін.

В обгрунтування заявлених апеляційних вимог посилається на те, що рішення суду в оскаржуваних частинах є незаконним та необгрунтованим, оскільки постановлено з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зокрема вказує, що суд дійшов необгрунтованого та безпідставного висновку щодо поділу спірної квартири, визнавши 42,9 кв.м. особистою власністю ОСОБА_4, а 12,1 кв.м. спільною сумісною власністю подружжя, оскільки в матеріалах справи відсутні докази придбання ОСОБА_4 42,9 кв.м. квартири за особисті кошти, а також такий поділ суперечить вимогам закону. Крім того, зазначає, що суд безпідставно, в порушення вимог ст.ст. 69, 70 СК України, відмовив у залишенні на праві приватної власності за ОСОБА_4 наступного майна: телевізор «Самсунг» вартістю 885,00 грн., холодильник «БОШ» вартістю 2999,00 грн., пральну машину «БОШ» вартістю 2389,00 грн., набір кухонних меблів вартістю 11200,00 грн. та не стягнув з неї на його користь компенсацію вартості 1/2частини вказаного майна в сумі 8736.50 грн., оскільки сторони визнали факт придбання спірного майна. Більш того, вважає, що судом при вирішенні питання про поділ спільних коштів та стягнення з нього '/2 частини цих коштів не було взято до уваги, що ОСОБА_4 відмовилась від даних вимог в судовому засіданні, а також судом не досліджено яким чином ці кошти були сформовані та не взято до уваги, що дитина проживає разом з ним і він самостійно несе витрати по її утриманню.

ОСОБА_2 та його представник в судовому засідання підтримали апеляційну скаргу з викладених в ній підстав та просили її задовольнити.

ОСОБА_4 проти задоволення апеляційної скарги заперечувала за її безпідставністю та необгрунтованістю і просила рішення суду залишити без змін, оскільки воно постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в шлюбі з 20.12.1991 року по 21.12.2009 року, який було розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва. Від шлюбу подружжя має сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до свідоцтва про право власності на квартиру від 03.02.2004 року, виданого Головним управлінням житлового забезпечення КМДА, квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Відповідно до довідки ЖБК «Автотранспортник-10» квартира АДРЕСА_1 є кооперативною квартирою і ОСОБА_4, 07.11.2003 року, в повному обсязі сплатила пайовий внесок в сумі 5850,00 грн., що складає суму паєнакопичення. ОСОБА_4 є членом ЖБК «Автотранспортник-10» з 27.07.1995 року.

З наведеного вбачається, що квартира № АДРЕСА_1 є майном набутим подружжям за час шлюбу, а отже у відповідності з вимогами ст. 60 СК України, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В порушення вказаної норми закону суд першої інстанції безпідставно та необгрунтовано відступив від рівності часток подружжя, а також неправомірно визначив обсяг майна (квартири), яке підлягає поділу в квадратних метрах, а не у відповідних частках, як це передбачено законом.

Частиною 1 ст. 57 СК України передбачено, що особистою власністю дружини, чоловіка, є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що на момент сплати в повному обсязі пайового внеску за квартиру, тобто 07.11.2003 року, чинними були норми Кодексу про шлюб та сім'ю України, а не норми Сімейного кодексу України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року. В свою чергу, Кодекс про шлюб та сім'ю України не містив норми, аналогічної статті 57 СК України, у відповідності з якою майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто вважається особистою власністю дружини, чоловіка, а відтак, відповідно до статті 22 КпШС України, усе майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю, окрім роздільного майна, різновиди якого визначені ст. 24 КпШС України - майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо).

Таким чином, факт повної сплати пайового внеску за квартиру на момент дії КпШС України, означає, що спірне майно було набуте у спільну сумісну власність подружжя.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 не надано суду належних та допустимих доказів того, що квартира, яка є предметом поділу, і яка придбана подружжям за час шлюбу, придбана нею за кошти, які належали їй особисто.

Так, посилання ОСОБА_4 на те, що 42,9 кв.м., тобто 7/9 частин спірної квартири придбано нею за кошти, одержані від продажу іншої належної їй квартири, є необгрунтованими і не можуть братись до уваги, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, дійсно ОСОБА_4, як одним із співвласників, була відчужена квартира АДРЕСА_2, відповідно до договору купівлі-продажу від 14.04.1995року. Відповідно до вказаного договору ОСОБА_6 і ОСОБА_4, яка діяла від свого імені та як законний представник неповнолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_8 купила квартиру АДРЕСА_2. Продаж вчинено за 15000000,00 карбованців. Однак в матеріалах справи відсутні будь-які підтвердження того, що кошти, які були одержані від продажу 14.04.1995 року були використані для купівлі квартири, повний обсяг за пайовий внесок за яку було сплачено 07.11.2003 року.

Відтак, позиція позивачки щодо купівлі спірної квартири за кошти, які належали їй особисто жодним чином не підтверджена, а тому означена обставина не могла бути взята до уваги судом при винесенні рішення.

У зв'язку з викладеним колегія суддів вбачає обґрунтованими твердження відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи в частині визначення часток подружжя щодо квартири АДРЕСА_1. В апеляційній скарзі зазначається, що ОСОБА_4 належним чином не довела, що кошти у розмірі 15000000 крб., які були отримані нею та іншими власниками квартири, внаслідок її продажу 14.04.1995року, були витрачені саме на часткову оплату пайового внеску 07.11.2003 року.

Судом першої інстанції вказаних обставин встановлено не було, а відтак і не буланадана їм належна правова оцінка, що призвело до неправильного вирішення справи в частині поділу квартири АДРЕСА_1.

Колегія суддів, з огляду на викладене та оцінюючи фактичні обставин справи щодо набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1, приходить до висновку про наявність законних підстав для задоволення зустрічного позову в частині позовної вимоги про визнання спільною сумісною власністю подружжя квартири АДРЕСА_1

Водночас, колегія суддів не вбачає законних підстав для задоволення позовної вимоги за первісним позовом про визнання особистою власністю ОСОБА_4 42,9 кв.м. вказаної квартири; про визнання спільною сумісною власністю подружжя 12,1 кв.м. квартири АДРЕСА_1; про визнання права власності в порядку розподілу майна подружжя та виділенню в користування ОСОБА_2 6,05 кв.м. квартири АДРЕСА_1; про визнання права власності в порядку розподілу майна подружжя та виділенню в користування ОСОБА_4 6,05 кв.м. квартири АДРЕСА_1.

Натомість колегія суддів вважає законним та обґрунтованим рішення суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 1/2 частини спільних накопичених коштів в сумі 28355,00 грн., а отже доводи апеляційної скарги в цій частині слід відхилити.

Стосовно відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог, то колегія судців також вважає таку відмову законною та обґрунтованою, оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано жодних належних та допустимих доказів, які б дозволили встановити вартість майна: телевізору «Самсунг», холодильника «БОШ», пральної машини «БОШ», набір кухонних меблів, а тому відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 половини вартості вказаного майна.

Колегія суддів не вбачає порушень закону при вирішенні судом першої інстанції позовних вимог про поділ грошових коштів, які знаходяться на особовому рахунку відповідача за первісним позовом,' оскільки позивач виклала всі обставин, якими обґрунтовує свої вимоги, а також надала докази, що підтверджують кожну обставину.

У зв'язку з викладеним, доводи апеляційної скарги в аналізованій вище частині позовних вимог є необгрунтованими.

Отже, в зв'язку з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, оскаржуване рішення підлягає скасуванню лише в частині поділу квартири, з ухваленням в цій частині нового рішення, яким в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя слід визнати за ОСОБА_4 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1, а в іншій частині рішення суду, залишити без змін.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 листопада 2011 року в частині поділу квартири - скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення наступного змісту:

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/г частину квартири АДРЕСА_1.

В порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

В іншій частині рішення суду - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та протягом двадцяти днів може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді