Рішення № 75140183, 03.07.2018, Луганський окружний адміністративний суд

8.1

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

03 липня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/1074/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 12.02.2018 № Ф-261-17 у розмірі 9438,00 грн,-

ВСТАНОВИВ:

13 квітня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 12.02.2018 № Ф-261-17 у розмірі 9438,00 грн.

В обґрунтуванням позовних вимог позивач зазначає, що він з 01.06.2012 зареєстрований як платник єдиного внеску та перебуває на обліку у Рубіжанській ОДПІ. 17.02.2018 ним отримано вимогу про сплату боргу (недоїмки) видану відповідачем від 12.02.2018 № Ф-261-17 зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені на загальну суму 9438,00 грн, недоїмка 9438,00 грн. У даній вимозі зазначено, що станом на 31.01.2018 у позивача виникла заборгованість зі сплати єдиного внеску. Вказав, що з огляду на дію абзацу третього пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464-VI відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються. Отже, позивач звільняється від відповідальності за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції за умови перебування його на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилась така операція.

Таким чином, на думку позивача, вимога від 12.02.2018 № Ф-261-17 у розмірі 9438,00 грн є неправомірною та підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 18.04.2018 адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (а.с. 20).

Ухвалою суду від 02.05.2018 відкрито провадження у справі та визначено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін (а.с.1-2).

Представник відповідача позов не визнав, надав відзив на позов (а.с. 42-44), в якому зазначив, що підстави для звільнення позивача від обов'язків платника єдиного внеску відповідно до пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" відсутні, оскільки умовою для звільнення є заява у довільній формі та сертифікат Торгово-промислової палати України, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору) на території проведення АТО. У позивача такий сертифікат відсутній. Відповідач зазначає, що саме по собі включення того чи іншого населеного пункту до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція не є безумовною підставою для невиконання чи виконання не в повному обсязі платниками єдиного внеску своїх обов'язків, передбачених ч.2 ст.6 Закону України № 2464. На підставі викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивач надав суду письмову відповідь на відзив відповідача (а.с.63-69), в якому зазначив, що, Розпорядженням КМУ від 02.02.2015 № 1275-р. визначено його статус як суб'єкта господарювання, який здійснює діяльність на території проведення антитерористичної операції, який перебуває на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція а відтак звільнено від обов'язків платника єдиного внеску, що унеможливлює формування йому вимоги про сплату боргу. Станом на дату прийняття спірної вимоги податкового органу (12 лютого 2018 року) антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, не припинена. Вважає посилання відповідача на Закон №911-УІІІ від 24 грудня 2015 року, та на зареєстрований у Верховній Раді проект Закону України № 6019 від 03.02.2017р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» з метою усунення законодавчої неточності в частині виключення пункту 9-4 із розділу VIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №2464, як підставу для винесення спірної Вимоги незмістовними.

Зазначив, що доводи податкового органу щодо ненадання позивачем контролюючому органу сертифіката Торгово-промислової палати України про наявність форс-мажорних обставин, які призвели до несвоєчасної сплати єдиного внеску в період IV квартал 2016 р., та І-ІУ квартали 2017 років, є неприйнятними з огляду на відсутність такої умови для звільнення від відповідальності у нормі прямої дії пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-УІ, який є спеціальним у розумінні статті 2 цього Закону. Потреба в цьому сертифікаті виникне при визнанні безнадійної недоїмки та її списанні, а зараз мова йде виключно щодо звільнення від обов'язків платника єдиного внеску.

На підставі ч.9 ст. 205 КАС України судом ухвалено розглянути справу у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований як фізична особа - підприємець 23.09.2010 за № 23660000000002886 Кремінською районною державною адміністрацією Луганської області, місце проживання фізичної особи - підприємця: АДРЕСА_1, перебуває на обліку як платник єдиного внеску Рубіжанській ОДПІ (Кремінське відділення), що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с. 71-73).

ФОП ОСОБА_1 у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 є платником єдиного внеску.

10.03.2015 Позивач звернувся до Рубіжанської ОДПІ із заявою, в якій просив звільнити його від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Згідно відомостей інтегрованої картки платника зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника станом на 31.01.2018 заборгованість ОСОБА_1 становить 9438,00 грн.(а.с.45-47).

ГУ ДФС у Луганській області на підставі даних інтегрованої картки сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2018 № Ф-261-17, згідно якої заборгованість зі сплати єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 становить 9438,00 грн, яка складається з недоїмки - 9438,00 грн (а.с. 12).

Зазначену вимогу позивач отримав 17.02.2018, що підтверджується копією рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.48).

23.02.2018 позивачем до Головного управління ДФС у Луганській області було подано скаргу. За результатами розгляду скарги рішенням ДФС України від 28.03.2018 № 4435/С/99-99-11-02-02-25 про результати розгляду скарги вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2018 № Ф-261-17 залишено без змін, а скаргу позивача без задоволення (а.с.13-18).

До суду адміністративний позов ОСОБА_1 надійшов 13.04.2018, а тому строк звернення позивача з позовом щодо оскарження даної вимоги не пропущено (а.с. 4).

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи.

Спірним у справі є правомірність прийняття відповідачем вимоги від 12.02.2018 № Ф-261-17 про сплату боргу (недоїмки) на суму 9438,00 грн, з яких: недоїмка - 9438,00 грн.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" № 1669-VII від 02.09.2014 року (далі Закон №1669), Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VІ (далі - Закон № 2464) в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Частиною 2 статті 6 Закону № 2464 встановлено обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та у повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати такий внесок.

Згідно з ч. 5, ч. 7 ст. 9 Закону № 2464 сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів для його зарахування. Єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку.

За приписами ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Днем сплати єдиного внеску вважається: у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (п. 1 ч. 10 ст. 9 Закону № 2464).

Згідно ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Підпунктом 8 пункту 4 статті 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1669 внесено зміни до Закону № 2464, а саме підпункт б) розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" було доповнено пунктом 9-3 (пункт 9-4 в редакції Закону з 13.03.2015 року) такого змісту:

" 9-4. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені цим Законом за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу".

Згідно ст. 1 Закону № 1669 період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Згідно абзацу 3 п. 5 ст. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1669 перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція визначається Кабінетом Міністрів України.

Розпорядженням КМУ від 30 жовтня 2014 року № 1053-р був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, в якому зазначене місто Кремінна. При цьому в самому змісті цього розпорядження прямо вказано, що воно прийняте на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 Закону № 1669-VII від 02.09.2014.

Розпорядженням КМУ від 05 листопада 2014 року № 1079-р зупинена дія розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 р. № 1053-р. При цьому в самому змісті цього розпорядження відсутнє будь-яке нормативне обґрунтування.

Розпорядженням КМУ від 02 грудня 2015 року № 1275-р визнано такими, що втратили чинність: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053 та від 05.11.2014 № 1079 та знову був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, в якому зазначене місто Кремінна. При цьому знову в самому змісті цього розпорядження (№ 1275-р від 02.12.2015) прямо вказано, що воно прийняте на виконання абзацу третього пункту 5 статті 11 Закону № 1669-VII від 02.09.2014.

Прийнявши розпорядження КМУ від 05.11.2014 № 1079-р про зупинення дії розпорядження КМУ від 30.10.2014 № 1053-р, Кабінет Міністрів України до 02.12.2015 не прийняв жодного іншого розпорядження, яким би був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. Наявність такого розпорядження обумовлена фактом тривання в цей період антитерористичної операції відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та дією норм Закону № 1669-VII від 02.09.2014, зокрема, частини 5 статті 11.

Таким чином, в період з 05.11.2014 по 18.12.2015 (дата набрання чинності розпорядження № 1275-р від 02.12.2015) розпорядження КМУ від 05.11.2014 № 1079-р суперечило Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції". Як наслідок, в силу приписів ч. 3 ст. 11 Закону № 1669-VII від 02.09.2014 вказане розпорядження не діяло, що автоматично в силу приписів закону надає статус чинності розпорядженню КМУ від 30.10.2014 № 1053-р, яким місто Кремінна Луганської області віднесено до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

При цьому суд зауважує, що розпорядження КМУ від 30.10.2014 № 1053-р в період з 05.11.2014 по 18.12.2015 не було скасоване або визнане таким, яке втратило чинність. Тобто, в наявності всі підстави для твердження, що в силу приписів ч. 3 ст. 11 Закону № 1669-VII від 02.09.2014 у вказаний вище період часу розпорядження КМУ від 30.10.2014 № 1053-р діяло.

У зв'язку з вище викладеним, можна достовірно стверджувати, що на момент винесення спірної вимоги Позивач знаходився на території здійснення антитерористичної операції, що підтверджується законодавчо встановленими положеннями.

Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з ч. 3 ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку конкуренції норм підзаконного акту та норм закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Норми Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та Закону № 1669-VII від 02.09.2014 мають вищу юридичну силу, ніж норми постанов Кабінету Міністрів України, які розвивають чи деталізують окремі положення зазначених Законів.

При вирішенні питання відносно Позивача щодо застосування чи незастосування заходів по стягненню заборгованості зі сплати єдиного внеску Відповідач повинен був керуватися положеннями п. 9-4 Розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та нормами Закону № 1669. Тобто, Відповідач не повинен був однозначно застосовувати положення статті 25 Закону 2464, а надати повний та об'єктивний аналіз усім нормам законів та підзаконних нормативних актів, які регулюють спірні правовідносини, і лише після цього приймати рішення щодо наявності підстав для стягнення недоїмки.

При даних спірних правовідносинах мало місце виключно звільнення від сплати єдиного внеску на час проведення антитерористичної операції певної категорії осіб.

Судом встановлено, що вимога від 12.02.2018 № Ф-261-17 про сплату боргу (недоїмки) охоплює період, у якому позивач звільнявся від виконання обов'язків платника єдиного внеску, а саме до суми заборгованості, визначеної у спірній вимозі включено заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску за ІV квартал 2016 року у розмірі 990,00 грн, з І- ІV квартали 2017 року у розмірі 2112,00 грн за один квартал, а всього заборгованість на суму 9438,00 грн.

Наявність заборони у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених ст. 25 Закону № 2464, за невиконання обов'язків платника єдиного внеску у період з 14 квітня 2014 року унеможливлює й формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу за цей період.

З огляду на дію зазначеної норми позивач звільняється від виконання зобов'язань платника єдиного внеску встановлених частиною другою статті 6 Закону № 2464, у тому числі передбачених підпунктом першим частини другої цієї статті а саме, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок у період з 14 квітня 2014 року, а не взагалі перерахувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок.

Посилання відповідача на відсутність у позивача сертифікату Торгово-промислової палати України, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, суд вважає необґрунтованими, оскільки для звільнення платників єдиного внеску від виконання обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, в період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції згідно з положеннями пункту 9-4 Розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2464 достатньо лише факту перебування відповідного платника єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

При цьому, суд зауважує, що платники єдиного внеску звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону № 2464, на період з 14.04.2014 до закінчення антитерористичної операції без встановлення додаткових умов, зокрема отримання сертифікату (висновку) Торгово-промислової палати України. Отримання сертифікату (висновку) Торгово-промислової палати України є додатковою умовою звільнення від відповідальності для інших зобов'язань.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.

У період невиконання обов'язків платника єдиного внеску фізична особа-підприємець ОСОБА_1 як платник єдиного внеску знаходився на обліку в органі доходів і зборів (Кремінське відділення Рубіжанської ОДПІ), розташованому на території населеного пункту (м. Кремінна), визначеного переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669, де проводилася антитерористична операція.

Судом встановлено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2018 № Ф-261-17 охоплює період, в якому позивач був звільнений від виконання обов'язків платника єдиного внеску. Відповідно, суд дійшов висновку, що за цей період орган доходів і зборів не має повноважень вживати до позивача заходів впливу та стягнення, до яких віднесено формування та направлення вимоги.

Позивачем дотримано всіх необхідних умов для звільнення від обов'язків платника єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції, розпочатої відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

За таких обставин, судом встановлено, що вимога відповідача про сплату боргу (недоїмки) від 12.02.2018 № Ф-261-17 є протиправною та підлягає скасуванню. Відповідно, позовні вимоги визнаються судом обґрунтованими та задовольняються.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що позовні вимоги носять майновий характер і позов підлягає повному задоволенню, відповідно до приписів частини першої статті 139 КАС України суд присуджує позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області понесені ним і документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1762,00 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 12.02.2018 № Ф-261-17 у розмірі 9438,00 грн задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Луганській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 лютого 2018 року № Ф-261-17 на суму 9438,00 грн, винесену у відношенні фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1).

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_2) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області (ідентифікаційний код 39591445, місцезнаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Енергетиків, будинок 72) судовий збір в розмірі 1762,00 грн (одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06 липня 2018 року.

Суддя В.С. Шембелян