Рішення № 75138260, 26.06.2018, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 червня 2018 р. Справа № 802/1397/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Альчука Максима Петровича,

за участю секретаря судового засідання: Шевченка Р.В.

представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача:Вакарова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1)

до: Північного Київського територіального управління Національної гвардії України (в/ч 3001) (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, 38, код ЄДРПОУ 25575753)

про: стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 з адміністративним позовом до Північного Київського територіального управління Національної гвардії України (в/ч 3001), в якому просить

стягнути із Північного Київського територіального управління Національної гвардії України (військова частина 3001) на користь ОСОБА_3 середній розмір грошового за безпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 30 серпня 2017 р. по 17 квітня 2018 р. у розмірі 53 166,96 грн. без вирахування податку на доходи фізичних осіб.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що позивачем порушено його право передбачене ст. 116, 117 КЗпП України на своєчасне отримання коштів при звільненні, а тому просить стягнути з відповідача середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 30.08.2017 року по 17.04.2018 року в розмірі 53166,96 грн.

Ухвалою суду від 22.05.2018 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву, згідно якого заперечує проти задоволення позовних вимог. Також зазначає, що дія статтей 116 та 117 КЗпП України не поширюється на військовослужбовців та вони не регулюють питання щодо будь-яких спірних правовідносин під час звільнення з військової служби.

Представником позивача надано відповідь на відзив, згідно якої посилаючись на практику Верховного суду зазначає, що оскільки в даному випадку спірні правовідносини не регулюються спеціальним законодавством, то підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України. Крім того, просив встановити судовий контроль за виконанням рішення в порядку ст. 382 КАС України.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, посилаючись на доводи позову та відповіді на відзив.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення адміністративного позову заперечив, посилаючись на обґрунтування відзиву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 04.09.2013 року між позивачем та Міністерством внутрішніх справ України в особі начальника управління Північного територіального командування внутрішніх військ МВС України укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах МВС України строком на 3 роки, на підставі якого молодший сержант ОСОБА_3 на час спірних правовідносин проходив контрактну військову службу на посаді молодшого контролера взводу контролерів спеціальної комендатури (з охорони інституту ядерних досліджень Національної академії наук України) військової частини 3001 Північного Київського територіального управління Національної гвардії України.

05 жовтня 2015 року із позивачем стався нещасний випадок, внаслідок якого останній тривалий час перебував на лікуванні в закладах охорони здоров'я.

28.08.2017 р. на підставі наказу начальника Північного Київського територіального управління Національної гвардії України № 59-ос, молодший сержант ОСОБА_3 (НОМЕР_2) звільнений у запас Збройних Сил України на підставі пп. "б" (за станом здоров'я) п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ.

Згідно наказу т.в.о. начальника Північного Київського територіального управління Національної гвардії України від 29.08.2017 р. № 187 (по стройовій частині) позивач виключений зі списків особового складу військової частини та знятий зі всіх видів забезпечення.

Проте, починаючи із квітня 2017 р. по день виключення зі списків особового складу військової частини, суб'єктом владних повноважень позивачу припинено нарахування та виплата грошового забезпечення.

30 січня 2018 р. Вінницьким окружним адміністративним судом винесе но рішення у справі № 802/2339/17-а, яким дії відповідача щодо припинення ви плати ОСОБА_3 грошового забезпечення з квітня 2017 р. визнано протиправними та зобов'язано Північне Київське територіальне управ ління Національної гвардії України (військова частина 3001) нарахувати та випла тити на користь ОСОБА_3 грошове забезпечення починаючи з квітня 2017 р. по день фактичного виключення зі списків особового складу.

18 квітня 2018 р. вказане рішення суб'єктом владних повноважень виконане в добровільному порядку, що підтверджу ється видатковим касовим ордером № 29 від 18.04.2018 р. (а.с. 26)

На думку позивача та його предстаника, у даному випадку з боку відповідача мав місце факт порушення законних прав та інтересів, в частині своєчасного отримання належних ОСОБА_3 до виплати при звільненні грошових сум, у зв'язку з чим подано даний адміністративний позов.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, в даному випадку суду необхідно перевірити правомірність дій суб'єкта владних повноважень під час виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, внаслідок виключення його з особового складу військової частин, у зв'язку зі звільненням.

Відповідно до статті 3 Конституції України права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Норми Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Згідно положень ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Змістом ч. 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава за безпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

В свою чергу правовідносини з приводу проходження позивачем військової служби регулювались нормами Закону України „Про військовий обов'язок і війсь кову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ, Законом України „Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р., Зако ном України "Про Національну гвардію України" від 13.03.2014 р. № 876-VІІ, Положенням про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 29.10.2012 р. № 618/ 2012, Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та од норазової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої наказом МВС України від 04 липня 2014 р. № 638, зареєстрованого в Мін'юсті 22 липня 2014 р. за № 849/25626.

У відповідності до частини 1 статті 1 Закону України "Про Національну гвар дію України" від 13.03.2014 р. № 876-VII Національна гвардія України є військо вим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Мініс терства внутрішніх справ України і призначено до виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадянського порядку та забезпечення громадської безпеки.

Згідно частини 2 статті 21 даного Закону військовослужбовці НГУ користуються правовими і соціальними гаранті ями відповідно до Закону України „Про соціальний і правовий захист військовос лужбовців та членів їх сімей ", цього Закону, інших актів законодавства.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист війсь ковослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конститу ційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослуж бовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільс тві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Законодав ство про соціальний і правовий захист військовослужбовців базується на Кон ституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Статтею 1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист війсь ковослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовці кори стуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з ураху ванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особли вим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військо вослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Положеннями статті 2 даного Закону передбачено, що ніхто не вправі обме жувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

У відповідності до частини 1 статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює за кріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина 4 даної статті визначає, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

У відповідності до підпункту 3 пункту 36.1 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні війсь ковослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженої на казом МВС України від 04.07.2014 р. № 638, зареєстрованого в Міністерстві юс тиції України 22 липня 2014 р. за № 849/25626 (діяла на момент звільнення пози вача з військової служби) у разі звільнення військовослужбовців з військової служ би грошове забезпечення виплачується: особам сержантського складу, які проходять військову службу за контрактом, що перебувають у розпорядженні до дня одер жання військовою частиною наказу (повідомлення) про звільнення, - до дня виклю чення наказом зі списків особового складу включно.

Так, частиною 2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист війсь ковослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII передбачено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додат кові види грошового забезпечення.

Положеннями пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

В свою чергу згідно частини 2 статті 24 Закону України „Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Аналіз викладених правових норм свідчить про те, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності. Звільнена особа з військової служби на день виключення зі списків особового складу військової час тини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпе ченням.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_3 згідно наказу т.в.о. начальника Північного Київського територіального управління Національної гвардії України від 29.08.2017 року № 187 (по стройовій частині) виключений зі списків особового складу військової частини 3001 та знятий з усіх видів забезпечення. На виконання рішення суду 18.04.2018 року позивачу виплачено грошове забезпечення з квітня 2017 року по день фактичного виключення зі списків особового складу.

Отже, станом на день виключення ОСОБА_3 зі списків особового складу військової частини, він не був забезпечений грошовим забезпеченням у повному обсязі. день виключення ОСОБА_3 зі списків особового складу військової частини, він не був забезпечений грошовим забезпеченням.

Спеціальним законодавством врегульовано основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей: правове становище осіб, які проходять військову службу у тому числі звільнення з військової служби, а також порядок та умови оплати праці, а саме Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а в частині яка не врегульована вказаним законодавством, субсидіарно застосовуються норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).

Однак, вказаними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку.

При цьому, такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.

Згідно з частиною 1 статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно із ст. 117 Кодексу Законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у статті 116 Кодексу Законів про працю України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинна виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, якщо спір вирішено на користь працівника.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.

Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року (справа № 21-352а13).

При усуненні розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції пункту 56 Положення, статті 24 Закону України «Про відпустку», Верховний Суд України з посиланням на вимоги статей 1-3, 12, 14 Закону 2011-ХІІ, вказав на те, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців, в тому числі працівників правоохоронних органів, членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Нормативно - правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними. Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями закріпленими в Конституції та законах України з урахуванням особливостей, встановлених цими та іншими законами.

Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норми Кодексу законів про працю України.

Верховний суд у постанові від 06.06.2018 року у справі № 803/1105/16 (провадження № К/9901/11863/18) також наголосив на правомірності посилання судів попередніх інстанцій в аналогічних правовідносинах на норми трудового законодавства, вказавши, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, суд критично оцінює посилання представника відповідача на те, що норми Кодексу законів про працю України в даному випадку не можуть застосовуватись.

Таки чином, враховуючи, що остаточний розрахунок при звільненні позивача був проведений із ним лише 18.04.2017 року, суд доходить висновку, що вимоги ОСОБА_3 щодо стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, на підставі частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України, є обґрунтованими.

У відповідності до пп. "л" п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 цей По рядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством ви плати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100).

Пунктом 3 Порядку № 100 встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; сумі щення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвище них обсягів робіт; високі досягнення в праці; умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за еко номію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо.

Згідно абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'я зана відповідна виплата. Відповідно до пункту 5 даного Порядку нарахування ви плат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться вихо дячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Положеннями пункту 8 Порядку № 100 вста новлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної пла ти за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденно го (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (кале ндарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбаче них чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно змісту відповіді Північного Київського територіального управління Національної гвардії України (військова частина 3001) від 11.05.2018 р. № 1/22-820-Б-6/1-Аз-7 за останні два місяці, що передували звільненню позивача з військової служби, останньому нараховане грошове забезпечення з компенса цією прибуткового податку за червень 2017 р. - 7 472 грн. та за липень 2017 р. - 6 568,13 грн., усього за даний період нараховано - 14 040,13 грн. Кількість календарних днів у червні-липня 2017 р. становила 61 день.

В свою чергу кількість календарних днів у період з 30 серпня 2017 р. по 17 квітня 2018 р. становить 231 день, у зв'язку із чим середній заробіток має бути об рахований виходячи саме з такої кількості календарних днів за визначений період.

Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача ста новить 230,16 грн. (14 040,13 грн. : 61 день = 230,16 грн./день). Отже, за 231 день затримки розрахунку середній розмір грошового забезпечення становить 53 166, 96 грн. (230,16 грн. х 231 день = 53 166,96 грн.), у зв'язку із чим стягненню в су довому порядку із суб'єкта владних повноважень підлягає саме вказана грошова сума, розмір якої обрахований із врахуванням чинного законодавства України.

Крім того, згідно змісту пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової ком пенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забез печення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 р. № 44 (далі - Порядок № 44) встановлено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейсько го або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції. Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.

Згідно пункту 3 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється уста новами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є дже релом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат ча стини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби, що по в'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, ви значених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовос лужбовцям та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за міс цем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Вказані положення кореспондуються з пунктом 168.5 статті 168 Податкового кодексу України, де зазначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових вина город та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, у зв 'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

У зв'язку з тим, що право позивача по справі на отримання середнього розмі ру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби виникло саме у зв'язку із проходженням останнім даного виду публічної служби, тому на нього поширюється дія пункту 168.5 статті 168 ПК України.

Таким чином, адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом стягнення середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 30.08.2017 року по 17.04.2018 року у розмірі 53166,96 грн., з урахуванням грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Право позивача на отримання середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби підтверджено сукупністю належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимоги про встановлення строку виконання рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Тобто, з метою забезпечення повного, правильного і своєчасного виконання рішення суду передбачено повноваження адміністративного суду щодо здійснення контролю за його виконанням.

Керуючись наданим правом, а не обов'язком, суд, за наслідками встановлених обставин та досліджених доказів, не вбачає підстав для встановлення судового контролю шляхом надання строку виконання рішення суду відповідачем, з урахування чого, заявлена вимога задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з Північного Київського територіального управління Національної гвардії України (військова частина 3001) (01133, м. Київ, вул. Є. Коновальця, 38, код ЄДРПОУ 25575753) на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_2, ідент. номер НОМЕР_1) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 30.08.2017 року по 17.04.2018 року у розмірі 53166,96 грн., з урахуванням грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Вінницький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Альчук Максим Петрович