Постанова № 75135132, 06.07.2018, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/2650/17Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Будішевської Л.О.

суддів Таран С.В., Мишкіної М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Одеської митниці ДФС

на рішення господарського суду Одеської області, ухваленого 16.03.2018 о 10:27 год., суддею Щавинською Ю.М., м. Одеса, повний текст складено 21.03.2018

у справі № 916/2650/17

за позовом Державного підприємства «ОСОБА_1 Яхт-клуб»

до Одеської митниці ДФС

про стягнення збитків у розмірі 142908,72 грн.

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2017 року Державне підприємство «ОСОБА_1 Яхт-клуб» (далі ДП «ОСОБА_1 –клуб») звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Одеської митниці ДФС (далі – митниця) про стягнення з останньої збитків у сумі 142 908,72 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані наступним.

10.01.2008 між ДП «ОСОБА_1 Яхт-клуб» та Південною митницею укладено договори № 25 та №26 про надання комунальних послуг за утримання і обслуговування, та послуг з розміщення на території і акваторії “Яхт-клубу” катера “ Лідер”, що належав Південній митниці, строк дії яких згідно відповідних додаткових угод було продовжено до 31.12.2009.

Після закінчення строку дії вказаних договорів відповідач відмовився від укладання нового договору та припинив здійснювати оплату за отримані послуги, незважаючи на невивезення плавзасобу з території “Яхт-клубу”, як це було обумовлено п.п. 2.2.15, 2.2.7 договорів.

Протягом 2010-2017 років позивач змушений продовжувати утримувати та обслуговувати плавзасіб за власні кошти, що завдає матеріальну шкоду підприємству.

Вартість утримання майна відповідача, а саме: катера “Лідер” (без врахування прибутку та податків), за період з 01.01.2015 року по 01.10.2017 року складає 142 908,72 грн., а саме: за кожний місяць 2015 року - 3831,32 грн., за весь 2015 рік – 45975,84грн., за кожний місяць 2016 року - 4214,49 грн., за весь 2016 рік – 50573,88 грн.; за кожний місяць 2017 року - 4635,90 грн., до 01.11.2017 – 46359,00 грн.

У відзиві на позовну заяву, відповідач зазначив наступне.

Необхідною умовою відшкодування шкоди є наявність протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади. яка встановлена судовим рішенням, прийнятим в порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, яке набрало законної сили.

Станом на теперішній час, відсутні судові рішення, прийняті адміністративними судами, якими визнані протиправними дії або бездіяльність відповідача під час правовідносинами з ДП «ОСОБА_1 Яхт-клуб».

Наведене свідчить про відсутність такого елементу складу правопорушення як протиправність дій (бездіяльності) відповідача – органу державної влади, що виключає відповідальність митниці та є підставою для відмови у позові.

Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, здійснюється державою за рахунок державного бюджету, а не за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Передбачений п. 2.2.15 договору обов’язок митниці самостійно покинути територію і акваторію ДП "ОСОБА_1 Яхт-клуб" виникав у випадку незгоди із зміною умов оплати за розміщення і надання інших послуг, і відмовою від своєчасного внесення платежів.

Укладені договори припинили свою дію у зв’язку із закінченням строку, натомість протягом їх дії митницею були повністю здійснені розрахунки за надані послуги, випадків незгоди митниці із зміною умов оплати за розміщення і надання інших послуг, відмови від своєчасного внесення платежів не було, а відтак не було і підстав для виникнення обов’язку митниці самостійно покинути територію і акваторію ДП "ОСОБА_1 Яхт-клуб".

Відповідач також зазначив, що ДП "ОСОБА_1 Яхт-клуб" вже зверталось до господарського суду Одеської області з позовною заявою (справа № 916/1980/16), у якій просило суд стягнути з митниці на її користь заборгованість у розмірі 180 347,56 грн., що виникла після 31.12.2009.

Рішенням господарського суду Одеської області від 03.10.2016р. у вказаній справі, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ДП "ОСОБА_1 Яхт-клуб" до Південної митниці про стягнення 180347,56 грн. відмовлено.

Позивач також звертався до суду з позовом про стягнення з митниці заборгованості у розмірі 194669,53 грн. за фактично надані послуги за період 2013-2016 роки по утриманню та обслуговуванню катеру "Лідер" (справа № 916/3126/16), у якому рішенням від 11.04.2017 було також відмовлено.

Наявність вказаних рішень зумовлює необхідність припинення (закриття) провадження у справі № 916/2650/17.

Крім того,відповідач, посилаючись на положення п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», зазначив, що вимога про стягнення з Одеської митниці ДФС судових витрат зі сплати судового збору, також, задоволенню не підлягає.

Заперечуючи проти доводів, викладених у відзиві на позовну заяву, ДП «ОСОБА_1 Яхт-клуб» зазначив, що відповідач визнає наявність правовідносин між сторонами про надання комунальних послуг за утримання і обслуговування, та послуг з розміщення на території і акваторії Яхт-клубу катера «Лідер», що належав Південній митниці, строк дії яких сплив 31.12.2009.

Відповідач також погоджується з тим, що плавзасіб, який знаходиться на території позивача, на даний час належить саме відповідачу і саме це майно відповідач не вивіз після закінчення дії договору.

Незважаючи на визнання відповідачем вищезазначених фактів, останній не визнає вимог позивача про стягнення з нього збитків.

Позивач заперечує щодо доводів Одеської митниці ДФС, оскільки вимоги до відповідача пред’явлені, як до юридичної особи, на балансі якої знаходиться майно, необхідне для здійснення своїх владних повноважень, або інших функцій.

ДП «ОСОБА_1 Яхт-клуб» вірно зазначені правовідносини між сторонами спору, як позадоговірні та сформульовані вимоги на підставі ст.1166 ЦК України.

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.03.2018 позовні вимоги ДП «ОСОБА_1 Яхт-клуб» задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 122223,49 грн. та 1833,39 грн. витрат по сплаті судового збору.

Місцевий господарський суд дійшов наступних висновків.

Між сторонами виникли відносини з приводу безпідставно збереженого майна, визначені главою 83 ЦК України.

Суд зазначив, що безоплатне користування послугами за розміщення на території позивача службового роз’їзного катеру «Лідер» без укладення договору є безпідставним збагаченням – збереженням коштів відповідача за рахунок ДП «ОСОБА_1 –клуб».

Тарифи на зазначені послуги, як під час договірних правовідносин, та і за спірний період встановлювалися та затверджувалися розпорядженнями директора ДП „ОСОБА_1 –клуб”.

Приймаючи до уваги, що за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 позивачем розраховано суму боргу, з огляду на тарифи, визначені розпорядженням від 10.03.2015, згідно з якими вартість розміщення суден довжиною (12-12.99 м.) становить 185,56 грн./за добу, тобто 5752,36 грн. на місяць (а.с.30), витратна частина визначається судом у розмірі 123,59 грн. за добу зберігання.

Враховуючи, що використані позивачем тарифи були введені в дію з 01.04.2015, суд зазначив, що стягненню в межах даного позову підлягає сума, вирахувана за відповідну кількість днів у місяці, яка складає за 2015 рік - 33987,52 грн. (3831,32 грн. за травень, липень, серпень, жовтень та грудень 2015, та 3707,73 грн. за квітень, червень, вересень та листопад 2015 відповідно.

З огляду на зазначену методологію, судом зроблено аналогічні розрахунки по 2016 та 2017 рокам.

Оскільки розпорядженнями від 10.02.2016 та від 15.03.2017 тарифи було також введено у дію з 01 квітня відповідного року, за період січень - березень кожного року слід виходити з тарифів, що визначалися попередніми розпорядженнями.

Місцевий господарський суд зазначив, що сума, яка підлягає задоволенню в межах даного позову, становить 122 223,49 грн. (2015 рік – 33987,52 грн.; 2016 рік – 48633,36 грн., 2017 рік – 39602,61 грн.).

Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга мотивована наступним.

Одеська митниця не набувала у позивача будь-якого майна, а тому не зобов’язана повертати позивачу набуте майно або відшкодувати його вартість.

Суд першої інстанції не прийняв до уваги того, що позивачем не надано суду доказів того, що ДП «ОСОБА_1 Яхт-клуб» утримує та обслуговує плавзасіб за власні кошти, а також докази того, що позивачем дійсно понесені витрати на утримання та обслуговування транспортного засобу.

Необхідною умовою відшкодування шкоди є наявність протиправної поведінки у вигляді незаконних рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади. яка встановлена судовим рішенням, прийнятим в порядку передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, яке набрало законної сили.

Станом на теперішній час, відсутні судові рішення, прийняті адміністративними судами, якими визнані протиправними дії або бездіяльність відповідача під час існування правовідносин з ДП «ОСОБА_1 Яхт-клуб».

Наведене свідчить про відсутність такого елементу складу правопорушення, як протиправність дій (бездіяльності) відповідача – органу державної влади, що виключає відповідальність митниці та є підставою для відмови у позові.

Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, здійснюється державою за рахунок державного бюджету, а не за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Скаржник зазначив, що оскільки позивачем заявлено позов про стягнення шкоди саме з Одеської митниці ДФС, відповідно предмет позову не відповідає встановленому законом способу захисту прав, і отже у суду наявні підстави для відмови у задоволенні позову.

В якості правових підстав позову ДП «ОСОБА_1 Яхт-клуб» посилалось на положення ст. 1166 ЦК України

Стягнувши з відповідача кошти за безпідставно набуте майно, в той час, як позивач просив стягнути з Одеської митниці ДФС матеріальну шкоду, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, чим порушив норми процесуального права.

Крім того, суд першої інстанції порушив норми ч. 2 ст. 129 ГПК України, п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», стягнувши з Одеської митниці ДФС на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

29.05.2018 від позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи належним чином засвідчених копії розрахунків до кошторису Одеської митниці ДФС на 2015 рік за КВКВ3301010 «Керівництво та управління у сфері фіскальної політики», додатку до річного плану закупівель Оденської митниці ДФС на 2015 рік.

Скаржник зазначив, що кошторисом Одеської митниці ДФС на 2015 рік не передбачалось здійснення митницею витрат на послуги з розміщення майна на території акваторії ДП «ОСОБА_1 Яхт-клуб», здійснення заходів щодо впорядкування території ДП «ОСОБА_1 Яхт-клуб», здійснення заходів за надання послуг водопостачання, каналізації, забезпечення електроенергією, придбання території, вивозу сміття.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як встановлено господарським судом Одеської області, 10.01.2008 між ДП "ОСОБА_1 Яхт-клуб" (ОСОБА_1 - клуб) та Південною регіональною митницею, правонаступником якого є Одеська митниця ДФС (Судновласник) укладено договір № 25 (т.1 а.с.11-17), відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є надання Яхт-клубом Судновласнику послуг з розміщення на території акваторії Яхт-клубу (відповідно до ДК 016-97 за кодом 63.22.1) наступних об’єктів Судновласника:

Плавзасоби: тип службовий – роз`їзний катер, назва «Лідер», «Митниця», прапор Україна під державним реєстраційним номером УОД 0143к, 420016 належить йому на підставі суднового квитка № 007117, виданого 05.05.2005р., ІСН ЧРП ГФІ свідоцтва на право власності ЦЕ № 03223, виданого 20.06.2002р., маж наступні характеристики: довжина (мах.) 12,44м, 5,5 м.; ширина (мах) 3,06м. 1,8м., осідання (мах), водотоннажність (мах).

Інше майно: тип контейнер, кількість 3, розмір (представлений в метрах) 43,2 кв.м.

Факт надання послуг є безперечним до моменту пред’явлення претензії у письмовій формі стороною і включає забезпечення розміщення плавзасобів (іншого майна, вказаного в п. 1.1 договору) Судновласника на території і в акваторії ОСОБА_1 клубу; підтримку в нормальному технічному поляганні гідроспоруд, акваторії і яхтових стоянок з необхідними глибинами.

Відповідно до п. 2.2.15 договору, у разі незгоди зі зміною умов оплати за розміщення і надання інших послуг і відмовою від своєчасного внесення платежів, Судновласник зобов’язаний самостійно покинути територію і акваторію ОСОБА_1 клубу протягом 30 днів.

Пунктом 3.1 договору встановлено, що платня за послуги, що надаються Яхт-клубом, визначається у відповідності з діючими в Яхт-клубі тарифами, затвердженими директором Яхт-клубу.

Вартість послуг за розміщення плавзасобів і інше майно, вказане у п. 1.1 цього договору складає фіксовану суму (з урахуванням ПДВ) в місяць і зафіксовано в додатку 2, який є невід’ємною частиною договору. Всі розрахунки проводяться між ОСОБА_1 клубом і Судновласником безпосередньо на підставі виставлених рахунків відповідно до реквізитів Якут клубу, вказаних в рахунку, що надається до сплати.

Відповідно до п. 5.1 вказаного договору, останній набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діятиме до 01.05.2008. Дія даного договору розповсюджується відповідно до ст. 631 ГК України на правовідносини сторін, які виникли з 01.01.2008.

Пунктом 5.2 встановлено, що договір може бути пролонгований на новий термін за взаємним письмовим погодженням сторін. Пролонгація цього договору не припускає фіксоване місце розміщення плавзасобів (іншого майна, вказаного у п. 1.1 цього договору) згідно умов цього договору. У разі пролонгації договору Яхт-клуб залишає за собою право змінювати місце розміщення предмету договору щодо території і акваторії Яхт-клубу.

Закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (п. 5.7).

Цього ж дня 10.01.2008 між сторонами укладено договір про надання послуг № 26 (т.1а.с.20-25), відповідно до п. 1.1 якого предметом договору є надання Яхт-клубом Судновласнику комунальних послуг за утримання і обслуговування на території і акваторії ОСОБА_1 клубу тих же об’єктів, що визначені у договорі № 25.

Факт надання послуг є безперечним до моменту пред’явлення претензії у письмовій формі стороною і включає:

- здійснення заходів щодо впорядкування території ОСОБА_1 клубу;

- здійснення заходів за подання послуг водопостачання;

- здійснення заходів за поданням послуг каналізації;

- здійснення заходів щодо забезпечення електроенергією (у межах, передбачених РЕС для даної категорії споживачів і заявлених Судновласником.;

- здійснення заходів щодо прибирання території, вивозу сміття.

Відповідно до підпункту 2.1.2 п. 2.1, яхт клуб зобов’язується, зокрема, надавати по заявці Судновласника за окрему платню додаткові послуги з тарифів, що діють в ОСОБА_1 клубі на день надання послуг.

Зміст п. 3.1 договору № 26 є ідентичним змісту п. 3.1 договору № 25. Зміст п. 5.1 -5.3 та п.5.7 договору №26 є ідентичним змісту вказаних пунктів договору №25.

Як встановлено судом, сторонами строк дії вказаних договорів пролонговано не було, у зв’язку із чим договори закінчили свою дію, а відтак між вказаними сторонами відсутні договірні правовідносини.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалося сторонами, що відповідач вищевказаний плавзасіб (катер) з території ДП "ОСОБА_1 Яхт-клуб" не забрав.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч. 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення зазначеної глави застосовуються згідно п. 4 ч. 3 ст. 1212 ЦК України і до відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що фактично безоплатне користування послугами за розміщення на території позивача службового роз’їзного катеру «Лідер» без укладення договору є безпідставним збагаченням – збереженням коштів відповідача за рахунок ДП «ОСОБА_1 –клуб».

Щодо доводів відповідача про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, чим порушив норми процесуального права, судова колегія зазначає наступне.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Отже, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Саме по собі формулювання позовної вимоги, без з'ясування судом зазначених обставин, не є підставою для припинення провадження у справі або для беззаперечної відмови у задоволенні позову.

При цьому, відповідно до положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його "ефективність" з точки зору ст. 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2015).

Отже, законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції.

Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Отже, суд вправі застосовувати способи захисту цивільних прав, які випливають із характеру правопорушень, визначених спеціальними нормами права, а також повинен враховувати критерії "ефективності" таких засобів захисту та вимоги частин 2-5 статті 13 Цивільного кодексу України щодо недопущення зловживання свободою при здійсненні цивільних прав особою.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2018 у справі 923/970/16.

Враховуючи викладене, а також з огляду на приписи ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, судова колегія відхиляє доводи скаржника, як підставу для скасування судового рішення, про те, що місцевим господарським судом порушено норми процесуального права, зокрема тим, що суд вийшов за межі позовних вимог.

Посилання скаржника на те, що кошторисом Одеської митниці ДФС на 2015 рік не передбачалось здійснення митницею витрат на послуги з розміщення майна на території акваторії ДП «ОСОБА_1 Яхт-клуб» судовою колегією не приймаються до уваги, оскільки вищенаведене не звільняє відповідача від зобов’язання виконати умови п.п. 2.2.15 договору після закінчення його дії, а саме самостійно покинути територію ДП «ОСОБА_1 Яхт-клуб» протягом 30 днів.

Крім того, умовами договорів № 25, 26 встановлено, що закінчення терміну дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії.

Також не приймаються до уваги доводи скаржника про те, що суд першої інстанції порушив норми ч. 2 ст. 129 ГПК України, п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», стягнувши з Одеської митниці ДФС на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

Судова колегія зазначає, що посилання відповідача на положення п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», як на підставу для звільнення його від обов’язку відшкодування судових витрат, є помилковими, оскільки вказана норма стосується звільнення позивача, а не відповідача від сплати судового збору.

При цьому, за змістом ч. 2 ст. 129 ГПК України, судовий збір стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо він не звільнений від сплати судового збору, а скаржник (Одеська митниця ДФС) не відноситься до осіб, що звільнені від сплати судового збору, перелік яких визначений ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

Рішення господарського суду Одеської області від 16.03.2018 у справі № 916/2650/17 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду та не можуть бути підставою для його скасування або зміни.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у відповідності до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283

ГПК України, Одеський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Одеської митниці ДФС залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Одеської області від 16.03.2018 у справі № 916/2650/17 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на відповідача.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 ГПК України, у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя: Л.О. Будішевська

Суддя С.В. Таран

Суддя М.А. Мишкіна