Рішення № 75111219, 15.06.2018, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 червня 2018 року м. Рівне №817/662/18

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Друзенко Н.В. за участю секретаря судового засідання Романчук В.В. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі: позивача: ОСОБА_1, представник ОСОБА_2, відповідача 1: представник ОСОБА_3, відповідача 2: представник ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доМіністерства оборони України, Рівненського обласного військового комісаріату, визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В:

Ухвалою від 19.03.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Рівненського обласного військового комісаріату про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги в разі каліцтва та інвалідності особи, звільненої з військової служби відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та підпункту 1 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013, як інваліду 3 групи з 01 травня 2014 року, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби №36 від 20.05.2016 та про зобов'язання повторно подати документи, призначити і виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 та наказу Міноборони України №530 від 14.08.2014; розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 06.04.2018.

05.04.2018 до суду надійшов відзив на адміністративний позов від представника Міністерства оборони України (а.с.68-72).

06.04.2018 судом задоволено клопотання Міністерства оборони України та відкладено судове засідання у підготовчому провадженні на 03.05.2018.

26.04.2018 до суду надійшло клопотання представника Міністерства оборони України про забезпечення проведення судового засідання у режимі відеоконференції (а.с.91). Останнє, через перебування головуючої судді у відпустці, вирішене ухвалою від 02.05.2018, і в його задоволенні відмовлено.

Ухвалою від 03.05.2018 закрито підготовче провадження у справі, а розгляд справи по суті призначено у відкритому судовому засіданні на 18.05.2018. Одночасно постановлено ухвалу про участь представника Міністерства оборони України у судовому засіданні 18.05.2018 у режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 18.05.2018 оголошено перерву до 08.06.2018. Одночасно постановлено ухвалу про участь представника Міністерства оборони України у судовому засіданні 08.06.2018 у режимі відеоконференції. Також ухвалою від 18.05.2018 витребувано докази у Рівненського обласного центру медико-соціальної експертизи та у Рівненського об’єднаного міського військового комісаріату і Рівненського обласного військового комісаріату.

У судовому засіданні 08.06.2018 представник позивача подала клопотання про виклик свідка, якого допитати у режимі відеоконференції (а.с.178-179). В обґрунтування поданого клопотання зазначила, що у зв’язку із тим, що у своєму вступному слові представник відповідача-1 покликався на обставини, про які не повідомляв у відзиві проти позову на стадії підготовчого провадження, у сторони позивача виникла необхідність допитати свідка, який би, на переконання представника позивача, міг спростувати відповідні доводи зі сторони відповідачів.

Заслухавши думку учасників справи, керуючись ч.8 ст.79 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалою від 08.06.2018 постановив викликати свідка ОСОБА_5 у судове засідання на 15.06.2018 в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 08.06.2018 оголошено перерву до 15.06.2018. Одночасно постановлено ухвалу про участь представника Міністерства оборони України у судовому засіданні 15.06.2018 у режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 15.06.2018 проголошено скорочене рішення (вступна та резолютивна частини).

Згідно з позовною заявою, відповіддю на відзив (а.с.75-79), письмовими (а.с.96-97) та усними поясненнями представника позивача в судовому засіданні, позовні вимоги ґрунтуються на тому, що 01.05.2014 ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності у зв’язку із захворюванням (пораненням, контузією), пов’язаним з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, у зв’язку з чим у нього виникло право на отримання одноразової грошової допомоги внаслідок виконання ним обов'язків військової служби відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів №975 від 25.12.2013, та інших нормативно-правових актів у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму встановленого законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності. 23.02.2016 позивач звернувся до Рівненського об’єднаного міського військового комісаріату з заявою та усіма необхідними документами з метою отримання вищезазначеної одноразової грошової допомоги. Проте, як зазначив позивач, в порушення приписів Порядку №975, відповідачами не приймалось відповідне рішення, натомість ухвалено спірне рішення про повернення документів на доопрацювання, чим фактично відмовлено у призначенні і виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в разі каліцтва та інвалідності особи, звільненої з військової служби. Із змісту ОСОБА_4 з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених із військової служби №36 від 20.05.2016 слідує, що комісія Міністерства оборони України, фактично відмовила позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги із посиланням на те, що позивачем не надано документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Покликаючись на норми Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке затверджене наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008, сторона позивача вважає, що рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України №1089 від 16.04.2014, яким встановлено, що отримані позивачем поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та Акт судово-медичного дослідження (обстеження) №1390 від 13.01.2014, які були долучені позивачем до його заяви від 23.02.2016, є тими документами, які засвідчують відсутність протиправного діяння в діях позивача на момент отримання поранення (контузії) і є належними і достатніми доказами, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання. Відтак відмова відповідачів у призначенні і виплаті одноразової грошової допомоги є протиправною, у зв'язку з чим сторона позивача просила позов задовольнити повністю. Крім того, представник позивача відзначала помилковими покликання представника відповідача-1 на норми Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014, перелік додатків до якого не містить затвердженої форми документа, що свідчить про причини та обставини поранення, ба більше, зазначила, що вказане Положення набрало законної сили з 11.11.2014, що означає, що на момент отримання позивачем контузії та встановлення йому відповідної групи інвалідності не існувало нормативно-правового акту, яким би вимагався документ, що свідчив би про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва). Щодо стоку звернення за отриманням одноразової грошової допомоги, то, спираючись на норму п.3 Порядку №975 представник позивача зазначила, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, тобто 01.05.2014 – коли позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності. А в силу ч.8 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивач вправі реалізувати своє право на отримання одноразової грошової допомоги протягом трьох років з дня виникнення такого права. Оскільки позивач звернувся з відповідною заявою та необхідними документами до Рівненського ОМВК 23.02.2016, твердження представника відповідача-1 щодо пропуску строку на звернення за отриманням допомоги у цій частині вважає необґрунтованими. Також, представник позивача вказала, що положення п.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", на який покликався представник відповідача-1, стосуються виплати різниці у разі встановлення вищої групи інвалідності, а оскільки позивач за виплатою одноразової грошової допомоги по ІІ-ій (вищій) групі інвалідності не звертався, доводи в цій частині також вваж є безпідставними.

Згідно з відзивом на адміністративний позов (а.с.68-72), запереченнями на відповідь на відзив (а.с.83-84, 88-90), письмовими (а.с.166, 196-197) та усними поясненнями представника відповідача – 1, Міністерство оборони України позов не визнає. Заперечення ґрунтуються на тому, що в п.11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів №975 від 25.12.2013, передбачено, що особи, яким виплачується одноразова грошова допомога в разі настання інвалідності, мають подати до уповноваженого органу (відповідного військового комісаріату), визначені цим пунктом документи, серед яких має бути також документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння. Подання такого документа також передбачено п. 4.7 Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і соціального забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, затвердженого наказом Міністерства оборони України №530 від 14.08.2014.У вказаному пункті визначено форму такого документа, яким, зокрема, можуть бути акт про нещасний випадок, складений за матеріалами розслідування військової частини, або довідка командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, каліцтво) не пов’язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння. Проте позивачем такого документу подано не було, а жоден із поданих позивачем документів не свідчить про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) позивача не пов’язане з учиненням кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння. При цьому, представник відповідача наголосив, що п.11 Порядку №975 передбачає подання двох окремих документів: як то постанова відповідної ВЛК щодо встановлення причинного зв’язку поранення та іншого документа – що свідчить про причини та обставини поранення, які наразі є окремими документами та не замінюють один одного. Також представник відповідача вказував, що зобов’язання Міністерства оборони України прийняти рішення про виплату позивачу одноразової грошової допомоги в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму є втручанням у дискреційні повноваження Міністерства оборони України та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Крім того, у відзиві на позовну заяву представник відповідача стверджував про пропущення позивачем дворічного строку, встановленого для проведення виплати одноразової грошової допомоги, що передбачено п.4 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Згідно з вказаною нормою Закону, у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності, виплата одноразової грошової допомоги у зв’язку із змінами, що відбулися, не здійснюється. Оскільки згідно з поданими позивачем довідками ІІІ-тю групу інвалідності встановлено з 01.05.2014, а ІІ-гу групу – з 30.01.2017, тобто зміна інвалідності відбулась понад встановленого дворічного строку, підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги відсутні. Усі, наведені обставини, на переконання представника відповідача, утворюють підстави для відмови у задоволенні позову повністю. Додатково представник відповідача-1 зазначав, що твердження представника позивача про те, що на момент отримання поранення (контузії) позивача у період 1988-1989 років не існувало норми, яка б вимагала документ про причини та обставини поранення, не відповідає дійсності. При цьому, покликався на положення статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та норми Порядку №975 та Положення №530, і з урахуванням до п.4.7 останнього, зазначав, що позивач не подав документа, що свідчить про причини та обставини поранення, зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, що слугувало причиною для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги. Окрім того, представник відповідача-1 зазначав про те, що і законодавством колишнього Радянського Союзу у період проходження позивачем військової служби та після звільнення зі служби також було передбачено отримання документа, що свідчить про причини та обставини поранення, за відповідною формою. Так, згідно ст.60, 114, 121 "Положения о медицинским освидетельствовании в Вооруженных Силах СССР (на мирное и военное время)", введеного в дію наказом Міністерства оборони СРСР №260 від 09.09.1987, було передбачено надання "справки об обстоятельствах ранения, контузии, травмы, увечья" за формою згідно Додатку №18. Таким чином, стверджував, що як на ймовірний період отримання позивачем поранення у 1988-1989 роках, так і на час звернення за отриманням одноразової грошової допомоги було визначено законодавчо форму документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Крім викладеного, представник відповідача-1 звертав увагу, що у наданій позивачем довідці зазначено про повторний огляд інваліда, що, на його переконання свідчить про те, що позивачу вже було попередньо встановлено групу інвалідності чи відповідний відсоток втрати працездатності. Тобто право позивача на отримання грошової допомоги перебуває в залежності від моменту, з якого у позивача виникло таке право на отримання одноразової грошової допомоги.

Відповідач -2 – Рівненський обласний військовий комісаріат відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не подав. Представник відповідача - 2 у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, вказуючи, що Рівненський обласний військовий комісаріат зі свого боку вчинив всі необхідні від нього дії, і порушень прав позивача не допускав. За наведеного, просив відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні у режимі відеоконференції був допитаний свідок ОСОБА_5, який був санінструктором роти, у якій проходив службу позивач протягом травня 1988 - січня 1989, що підтверджується доказами в матеріалах справи (а.с.213-217). Свідок ОСОБА_5, даючи показання по справі, повідомив, що від проходив службу санінструктором в/ч пп 88870 у той самий час, коли там же проходив службу позивач, на території республіка Афганістан, що підтверджується військовим квитком та посвідченням учасника бойових дій (а.с.215). По суті спору свідок зазначив, що добре пам’ятає той випадок стосовно поранення позивача, тому і згодився дати свідчення у суді, та розповів детально про обставини перебування їхньої роти у той період у республіці Афганістан. На запитання суду чи оформлялись будь-яка медична документація на пораненого ОСОБА_1 свідок відповів: "ні", а щодо внесення відповідних відомостей до "Обліково-послужної картки" позивача зазначив, що скоріше за все усі обліково-послужні картки військовослужбовців на той час були у же вивезені із Афганістану. На запитання представника позивача, чи мав позивач можливість отримати документи, які би свідчили про обставини отримання поранення, свідок відповів: "на жаль, ні". На запитання суду про характер поранення свідок відповів, що не може надати чіткої відповіді, оскільки для цього необхідно було провести рентген голови, а таких можливостей тоді не було. У відповідь на запитання представника відповідача-1, чи можливо було отримати позивачем відповідну травму голови у період після виводу військ з Афганістану та до 2013 року свідок відповів, що про такі обставини йому нічого не відомо, оскільки він не підтримував зв’язку із позивачем. Представник відповідача-2 поставив свідкові запитання стосовно стану позивача на момент поранення, а свідок відповів, що стан позивача був досить пригніченим, оскільки його рана кровоточила на той момент, але його дії були "адекватними", ствердив, що позивачем було отримано цю травму наприкінці 1988 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, свідка, розглянувши позовну заяву та відзив, відповідь на відзив та заперечення, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд встановив наступне.

Згідно довідки Рівненського об’єднаного міського військового комісаріату від 11.07.2014 за вих. №3317 (а.с.151) ОСОБА_1 є учасником бойових дій та проходив військову службу на території республіки Афганістан у складі в/ч пп 88870 в період з 14.05.1988 по 27.01.1989 (посвідчення УБД АБ №027015).

В обліковій картці до військового квитка серії НК №5697849 міститься запис, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно проходив службу у складі в/ч пп 88870 з травня 1988 по січень 1989 (а.с.165).

Відповідно до висновків Акту судово-медичного дослідження (обстеження) №1390 від 13.01.2014 (а.с.23-24) виявлений у гр.ОСОБА_1 рубець в тім’яній ділянці голови зліва поєднаний із відміченим лікарями на комп’ютерній томографії головного мозку вколоченим консолідованим переломом тім’яної кістки зліва мають багаторічну давність і могли утворитися від заживлення осколкового поранення, отриманого під час проходження служби в Демократичній республіці Афганістан.

Згідно витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, у колишнього військовослужбовця №1089 від 16.04.2014 (а.с.25), поранення, (контузія) і захворювання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2: так, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.

З 1 травня 2014 року позивачу встановлена ІІІ-тя група інвалідності в зв'язку з захворюванням (пораненням, контузією), пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, що підтверджується довідкою МСЕК від 15.07.2014 Серія АВ №0311496 (а.с.21).

23.02.2016 ОСОБА_1 звернувся у Рівненський об’єднаний міський військовий комісаріат із заявою та пакетом документів (вх. №1604/ВЗ) про виплату йому одноразової грошової допомоги у разі каліцтва та інвалідності особи, звільненої з військової служби згідно постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013.

До вказаної заяві від 23.02.2016 ОСОБА_1 додав, поряд з іншими документами, витяг з рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України №1089 від 16.04.2014, яким встановлено, що отримані позивачем поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії (а.с.25), та Акт судово-медичного дослідження (обстеження) №1390 від 13.01.2014 (а.с.23-24).

31.05.2016 на адресу Рівненського обласного військового комісаріату надійшов витяг з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби №36 від 20.05.2016 про необхідність повернення документів ОСОБА_1 на доопрацювання, у зв’язку з відсутністю документа, що свідчить про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, як це передбачено пунктом 11 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 №975 (а.с.13).

Рішення Міністерства оборони України про відмову чи призначення газової грошової допомоги згідно постанови Кабінету Міністрів України №975 від 05.12.2013 не надходило.

Вказані обставини не заперечувались сторонами у ході судового розгляду.

На час звернення до суду одноразова грошова допомога позивачу є невиплаченою з тих підстав, що позивачем подано не повний пакет документів, необхідний для призначення та виплати такої допомоги, а саме, за відсутністю документа, що свідчить про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

За таких обставин, позивачу було фактично відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, що не заперечувалось сторонами у суді.

Крім того судом встановлено, що листом №к/1704 від 05.04.2017 (а.с.16) Рівненський об’єднаний міський військовий комісаріат повідомив позивача про те, що 23.02.2016 його заява із вказаними в заяві документами були подані в Рівненський обласний військовий комісаріат для подальшого направлення в Департамент фінансів Міністерства оборони України для вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013.

Розглянувши подані документи, комісія з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності осіб, звільнених з військової служби, дійшла висновку про необхідність повернення на доопрацювання документів, поданих на розгляд особами з числа колишніх військовослужбовців, оскільки відсутні документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Також зазначено, що Рівненським об’єднаним міським військовим комісаріатом надісланий запит для отримання документів, які підтверджують одержання позивачем поранення (контузії, травми або каліцтва) в Філіал Центрального архіву (військово-медичних документів) м.Санкт-Петербург, Російської Федерації, вих. №ВЗ/3679 від 31.05.2016, вих. №К/1326 від 16.03.2017, а також надіслані запити в Центральний архів Міністерства оборони Російської Федерації вих. №ВЗ/5516 від 03.08.2016 та вих. №ВЗ/9155 від 13.10.2016 для одержання документів, витягів з наказів, які підтверджують одержання позивачем поранення (контузії, травми або каліцтва) в період проходження військової служби.

Як вбачається з довідки Центрального архіву МО РФ книги обліку поранених і хворих військової частини пп 88870 за 1988-1989 роки на зберігання до ЦА МО РФ не надходили (а.с.18 на звороті). Також, згідно довідки Центрального архіву МО РФ в н.п. Баграм дислокувались 100 окремий медичний батальйон та 713 військово-польовий інфекційний шпиталь, документи яких на зберігання в ЦА МО РФ не надходили (а.с.19 на звороті).

Таким чином, судом з’ясовано, що сторонами не заперечується те, що отримання позивачем травми та встановлення інвалідності ІІІ-ої групи з 01.05.2014 перебуває у причинному зв’язку з виконанням позивачем обов’язків військової служби у республіці Афганістан, на території якої протягом часу його перебування у складі в/ч пп 88870 з травня 1988 по січень 1989 велися бойові дії.

Спірні правовідносини між сторонами склалися з приводу відмови Міністерства оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в разі каліцтва та інвалідності особи, звільненої з військової служби відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" та підпункту 1 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 як інваліду ІІІ групи з 01 травня 2014 року на тій підставі, що ним не подано документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) позивача, зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.

Надаючи правової оцінки спірним правовідносинам між сторонами суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За правилами статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону "Про військовий обов'язок і військову службу", відповідно до якого, виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військово-зобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (ст.41).

Соціальний захист військовослужбовців – це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до підпункту 4 пункту другого статті 16 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Згідно з положенням підпункту "б" пункту 1 статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Пункт 9 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є, зокрема, у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Як встановлено судом, згідно довідки МСЕК від 15.07.2014 Серія АВ №0311496 позивачу встановлена ІІІ-тя група інвалідності у зв'язку з захворюванням (пораненням, контузією), пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, з 01.05.2014 (а.с.21).

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб,у позивача виникло з 01.05.2014.

Заперечуючи проти позовних вимог представник відповідача-1 стверджував, що згідно довідки МСЕК від 15.07.2014 Серії АВ №0311496 огляд позивача був повторний, а вперше позивач визнаний особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок загального захворювання з 10.04.2013; при цьому зміна групи інвалідності з ІІІ групи на ІІ групу відбулася внаслідок повторного огляду, а саме з 30.01.2017, тобто з перевищенням дворічного терміну.

Враховуючи наведені доводи суд зазначає, що дійсно, відповідно до абзацу другого пункту 4 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв’язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Проте, пункт 4 статті 16-3 доповнено абзацом другим згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774-VIII від 06.12.2016, який набрав чинності з 01.01.2017, тобто після виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з захворюванням (пораненням, контузією), пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби.

Більше того, вказане положення стосується випадку, коли після первинного встановлення інвалідності особи або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає особі право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі і така особа звернулася за отриманням одноразової грошової допомоги у більшому розмірі, який передбачений у разі встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності.

За обставинами справи позивачу встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку з пораненням (контузією), пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, з 30.01.2017(а.с.22). Однак, як встановлено у ході судового розгляду та не спростовано відповідачами, 23.02.2016 позивач звернувся до Рівненського об’єднаного міського військового комісаріату із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності внаслідок захворювання (поранення, контузії), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.

При цьому, позивачу дійсно було встановлено ІІІ групу інвалідності з 10.04.2013 на строк до 01.05.2014, але внаслідок загального захворювання, що не утворює підстав для виникнення у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у відповідності до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Дослідженими у ході судового розгляду доказами не знайшло підтвердження звернення позивача за виплатою одноразової грошової допомоги у зв’язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності, яка спричинена пораненням (травмою, контузією) внаслідок військової служби у країнах, де велися бойові дії, про що також заперечував і позивач.

Отже, твердження представника відповідача-1 про те, що позивач звернувся за виплатою одноразової грошової допомоги поза межами дворічного строку між зміною групи інвалідності, що надає право на отримання грошової допомоги у більшому розмірі, є безпідставним.

Під час розгляду справи встановлено, що за направленням на медико-соціальну експертну комісію (МСЕК) від 16.06.2014 ЛКК №219 (а.с.131) було проведене відповідне обстеження позивача та згідно Акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 15.07.2014 №48 (а.с.132-133) встановлено: поранення (контузія) і захворювання, так, пов’язані з виконанням обов’язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, з ураженням ЦНС і ОРА (п.30.5 Акту); інвалідність встановлена на строк до 1 травня 2017 року (п.30.6 Акту); час настання інвалідності з 01.05.2014 (п.30.8 Акту).

Відповідно до пункту 8 статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Таким чином, оскільки саме з 01.05.2014 позивачу було встановлено ІІІ групу інвалідності та зазначено, що вона настала внаслідок поранення пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, 23.02.2016 позивач звернувся за даним фактом про виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тобто реалізував надане право у межах встановленого трирічного строку, відтак вищенаведені доводи відповідачів у цій частині суд визнає необґрунтованими.

Відповідно до пункту 17 Порядку №975 особам, звільненим з військової служби, виплата одноразової грошової допомоги здійснюється органом державної влади, який здійснював розрахунок під час звільнення з військової служби.

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що "органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України".

Згідно з пунктом 11 Порядку №975 військовослужбовець, військовозобов’язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи:

заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності;

довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.

До заяви додаються копії:

постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв’язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов’язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження;

сторінок паспорта з даними про прізвище, ім’я та по батькові і місце реєстрації;

документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).

Пунктом 13 цього ж Порядку встановлено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Слід зазначити, що законодавець чітко встановив обов'язок Міністерства оборони України прийняти рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, інвалідність яких настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ними обов'язків військової служби або рішення про відмову у призначенні такої одноразової грошової допомоги, та при цьому приписами Порядку №975 не передбачено можливість повернення заявникові документів на доопрацювання. Тому, повертаючи позивачеві документи на доопрацювання чим фактично відмовлено у призначенні та виплаті позивачу відповідної грошової допомоги, відповідач-1 діяв не у спосіб та не у порядку, передбаченому законом.

Щодо неподання позивачем документа про причини та обставини поранення, слід зазначити наступне.

Як встановлено судом, відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, затвердженого Міністром оборони України №36 від 20.05.2016, позивачу повернуто на доопрацювання документи щодо виплати одноразової грошової допомоги, мотивуючи це тим, що останнім не було надано документи, що свідчать про причину та обставини поранення (контузії, травм або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, як це передбачено п. 11 Порядку №975.

Суд зазначає, що дане рішення відповідачем було прийнято без урахування положення абзацу 24 пункту 4.7 Положення №530 (у редакції на момент звернення позивача із заявою про виплату допомоги), за яким: копія довідки командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов'язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, - до розпорядника бюджетних коштів подається тільки в тому разі, якщо поранення (контузія, травма або каліцтво) не пов'язане з виконанням обов'язків військової служби.

Поряд з цим, відповідачем-1 не було враховано положення пункту 21.5 глави 21 Положення №402, що застосовується у редакції на момент встановлення інвалідності позивача, відповідно до якого постанови ВЛК про причинний зв'язок захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв приймаються в таких формулюваннях:

в) "Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби" - якщо воно одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків, або одержане внаслідок правопорушення.

г) "Захворювання, поранення (травма, контузія, каліцтво), ТАК, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії" - якщо захворювання виникло, поранення (контузія, травма, каліцтво) одержане в період перебування в країнах, де велись бойові дії (Перелік країн затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року №63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", і військовослужбовець визнаний учасником бойових дій.

Зазначені положення свідчать на користь того, що у випадку якщо поранення (травма, контузія, каліцтво) військовослужбовця одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, або одержане внаслідок правопорушення, до протоколу заносяться відомості про причинний зв’язок у відповідному формулюванні.

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по становленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтва у колишнього військовослужбовця №1089 від 16.04.2014 (а.с.25), що здійснювалось для визначення причинного зв'язку отриманих травм, контузій під час військової служби у країнах, де велись бойові дії, у позивача було виявлено вогнепальне осколкове поранення голови (ЧМТ, контузія головного мозку 1988 р.) та констатовано: "Поранення, (контузія) і захворювання, ТАК, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії". Формулювання відповідного запису як то: "Поранення (травма, контузія, каліцтво), одержане в результаті нещасного випадку, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби", що передбачено пунктом "в" у разі, якщо поранення одержане за обставин, не пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, або одержане внаслідок правопорушення зокрема, наразі відсутнє.

Отже, рішення Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України №1089 від 16.04.2014, яким встановлено причинно-наслідковий зв'язок між отриманими пораненнями та їх наслідками, що настали, підтвердило в діях позивача відсутність протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Водночас, у ході судового розгляду представник відповідача-1 стверджував, що пунктом 4.7 Положення №530 передбачено подання саме окремого документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, та визначено форму такого документа, яким зокрема можуть бути акт про нещасний випадок, складений за матеріалами розслідування військової частини, або довідка командира військової частини про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов’язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп’яніння.

Окрім цього, відповідач-1 зазначав, що законодавство Радянського Союзу у період проходження позивачем військової служби та після звільнення зі служби також передбачало отримання документа, що свідчить про причини та обставини поранення, за відповідною формою та покликався до статей 60, 114, 121 "Положения о медицинском освидетельство-вании в Вооруженных Силах СССР (на мирное и военноевремя)", введеного в дію наказом Міністерства оборони СРСР від 09.09.1987 №260, яким, як вважає представник відповідача 1, передбачено надання "справки об обстоятельствахранения, контузии, травмы, увечья" за формою згідно Додатку №18.

Таким чином представник відповідача-1 зазначав, що законодавчо було визначено форму документу, що свідчить причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) як у радянський період (станом на період отримання позивачем поранення 1988-1989) так і на час звернення з заявою про виплату.

З приводу цього суд зазначає, що перелік додатків до Положення №530 не містить вказаної відповідачем-1 затвердженої форми зазначеного документа.

Стосовно Додатку №18 до "Положения о медицинском освидетельствовании в Вооруженных Силах СССР (на мирное и военноевремя)", введеного в дію наказом Міністерства оборони СРСР від 09.09.1987 №260, яким визначено форму "справки об обстоятельствахранения, контузии, травмы, увечья", то складення відповідної довідки за формою зазначеного додатка передбачено у двох випадках:

1 - відповідно до пункту 45"Положения о медицинском освидетельствовании в Вооруженных Силах СССР (на мирное и военноевремя)" при медичному освідуванні військовозобов’язаного, який отримав під час навчальних чи повір очних зборів поранення, контузію, травму чи каліцтво, постанова про причинний зв’язок їх з виконанням обов’язків військової служби приймається на підставі довідки, яка видається командуванням військової частини про обставини поранення, контузії, травми чи каліцтва (Додаток №18 до цього Положення), та

2 - згідно з пунктом 60 цього ж Положення, на військовослужбовців і військових будівельників, що направляються у мирний час на медичне освідування, в ВЛК подаються, зокрема, на осіб, які направляються на медичне освідування з приводу поранень, контузій, травм чи каліцтва – довідка про обставини поранення, контузії, травми чи каліцтва (Додаток №18 до цього Положення).

Таким чином, для встановлення причинного зв’язку між пораненням, контузією або каліцтвом як таких, що пов'язані з виконанням особою обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, вказаним "Положением о медицинском освидетельствовании в Вооруженных Силах СССР (на мирное и военноевремя)" не передбачено складання окремої довідки за формою Додатку №18 до цього Положення.

Водночас суд враховує, що пунктом 21.21 глави 21 Положення №402, передбачено, що за наявності тілесних ушкоджень (відсутність кінцівки, дефекти кісток черепа, рубці після поранень, наявність чужорідних тіл) у колишніх військовослужбовців - учасників бойових дій у роки Великої Вітчизняної війни, в інші періоди ведення бойових дій, у тому числі при проходженні військової служби в країнах, де велися бойові дії, а також у колишніх військовополонених у разі відсутності даних про їх медичний огляд ВЛК з цього приводу в період військової служби ці особи, незалежно від причини звільнення із Збройних Сил і ступеня придатності до військової служби у даний час, для встановлення характеру і давності тілесних ушкоджень за направленням військового комісара підлягають огляду судово-медичним експертом (за необхідності після обстеження у лікувально-профілактичному закладі). Результати медичного обстеження судово-медичним експертом заносяться в акт судово-медичного дослідження за наслідками поранення та разом з довідкою про проходження військової служби і перебування у частинах діючої армії, з посиланням на Перелік країн, посвідченням учасника бойових дій, військово-обліковими і медичними документами направляються до штатних ВЛК для встановлення причинного зв'язку поранення (каліцтва).

За таких обставин, на підставі викладеного, суд доходить висновку, що рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 16.04.2014 №1089, яким встановлено, що отримані позивачем поранення, травма, контузія, захворювання, пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, та Акт судово-медичного дослідження №1390 від 13.01.2014, які були долучені позивачем до своєї заяви від 23.02.2016, є тими документами, які засвідчують відсутність протиправного діяння в діях позивача на момент отримання поранення (контузії) і є належними і достатніми доказами, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.01.2015 по справі №2-а-1626/12/1370, де зазначено, що документом, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, можуть бути будь-які відомості, які свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва). Відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами.

Таким чином, незважаючи на встановлені норми чинного законодавства, які визначають гарантії соціального забезпечення військовослужбовців, Міністерство оборони України не призначило та не виплатило позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на момент встановлення інвалідності позивача, а тому такі дії є протиправними, а право позивача на отримання допомоги підлягає судовому захисту.

Крім того, відповідачі зазначали, що вимога позивача про зобов’язання Міністерства оборони України нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу не відповідає меті судового контролю за виконанням судового рішення та є втручанням в дискреційні повноваження суб’єкта владних повноважень, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд суб’єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними порядком здійснення судового контролю, а завдання правосуддя при розгляді вимог позивача полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання виконання законного рішення, інакше порушується принцип розподілу влади, що не допускає втручання у дискрецію суб’єкта владних повноважень.

З приводу таких доводів відповідачів суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, суд має повне право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист законних прав і свобод позивача, оскільки саме це і є основним завданням адміністративного судочинства.

При цьому, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, які належать до його компетенції не є привласненням судом собі таких повноважень і функцій відповідача, оскільки, суд не вирішує в цьому разі питання про надання певного статусу, не призначає допомогу у певному розмірі, а лише зобов'язує державний орган вчинити дії у спосіб, на підставі та в межах повноважень, визначених законодавством.

Такі висновки суду відповідають приписам частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта, суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Оскільки у ході судового розгляду суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату відповідної одноразової грошової допомоги, то відповідач зобов’язаний у такому разі прийняти відповідне рішення про її призначення та виплату.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів, що діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а спірне рішення прийняте ним з дотриманням критеріїв, визначених у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За результатом розгляду справи суд дійшов висновку, що охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача порушені неправомірними діями Міністерства оборони України та Рівненського обласного військового комісаріату, що виразились у відмові вчинити дії щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, тому право позивача на отримання одноразової грошової допомоги підлягає судовому захисту, відтак позов підлягає до задоволення повністю.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та ним не заявлено у порядку частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України про понесення інших судових витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, у суду відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, вул.Центральна, 97, с.Коловерти, Корецький район, Рівненська область,34722) до Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, пр-т Повітрофлотський, буд.6, м.Київ, 03168), Рівненського обласного військового комісаріату (код ЄДРПОУ 08060817, вул.Грабник,4,м.Рівне, 33023) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні і виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в разі каліцтва та інвалідності особи, звільненої з військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та підпункту 1 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 як інваліду 3 групи з 01 травня 2014 року, оформлене протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 20 травня 2016 року № 36.

Зобов'язати Рівненський обласний військовий комісаріат повторно подати Міністерству оборони України висновок та відповідні документи щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та Постановою КМУ № 975 від 25.12.2013 року, Наказом Міноборони України № 530 від 14.08.2014 року у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Зобов'язати Міністерство оборони України призначити і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 та наказу Міноборони України № 530 від 14.08.2014 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено 25 червня 2018 року.

Суддя Друзенко Н.В.