Рішення № 75108893, 18.06.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.06.2018Справа № 910/4994/18Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом публічного акціонерного товариства Банк "ТРАСТ"

до фізичної особи-підприємця Сергієнко Марини Миколаївни

про визнання договору недійсним та стягнення 710 400,00 грн.

При секретарю судового засідання: Єрмоловій Р.М.

Представники сторін:

від позивача: Щербань Д.М. - представник за довіреністю № б/н від 16.03.2018 р.;

від відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду міста Києва надійшла позовна заява публічного акціонерного товариства Банк "ТРАСТ" до фізичної особи-підприємця Сергієнко Марини Миколаївни про визнання договору недійсним та стягнення 710 400,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами 01.03.2016 р. укладено договір № 06-03/16 про надання послуг у сфері інформатизації.

Комісію позивача з перевірки договорів на виявлення ознаки нікчемності та продовження її повноважень на стадії ліквідації банку в ході перевірки виявлено ознаки нікчемності договору №06-03/16 від 01.03.2016 р. про надання послуг у сфері інформатизації.

У зв'язку з чим, позивач звернувся в суд з вимогами про:

- визнання недійсним договору №06-03/16 від 01.03.2016 р. про надання послуг у сфері інформатизації, укладений між ПАТ "Банк "ТРАСТ" та ФОП Сергієнко М.М.;

- застосування наслідків недійсності договору №06-03/16 від 01.03.2016 р. про надання послуг у сфері інформатизації, укладений між ПАТ "Банк "ТРАСТ" та ФОП Сергієнко М.М., а саме: стягнути з фізичної особи-підприємця Сергієнко Марини Миколаївни на користь публічного акціонерного товариства Банк "ТРАСТ"грошові кошти у розмірі 710 400,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.05.2018 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, встановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, розгляд справи призначено на 29.05.2018 р.

У судове засідання 29.05.2018 р. представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 02.05.2018 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 29.05.2018 року відкладено розгляд справи на 18.06.2018 року.

В судове засіданні 18.06.2018 року представник відповідача не з'явився, вимоги ухвали суду від 02.05.2018 р. не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову або направити представників у судове засідання.

До матеріалів справи (до позовної заяви) залучені належні докази виконання позивачем вимог ст. 172 ГПК України - надіслання відповідачу копії позовної заяви та копій доданих до неї документів листом з описом вкладення на адреси місцезнаходження відповідача, яке також є офіційною адресою його місцезнаходження згідно Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Судом, також були вчинені всі належні дії для повідомлення відповідача про призначене судове засідання - відповідні ухвали суду надсилалися на адресу місцезнаходження відповідача, яка відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань станом на 03.05.2018 року є офіційним місцезнаходженням відповідача.

Як вбачається з повернутого конверта №01030 47118968 з направленням ухвали про відкриття провадження у справі від 02.05.2018 року, він повернувся в суд «за терміном», тобто у зв'язку з закінченням встановленого строку зберігання.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали про відкриття провадження у справі відповідачем та повернення її до суду з поміткою "за терміном" є наслідками свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо їх належного отримання, тобто є власною волею відповідача.

У зв'язку з чим, відповідач вважається повідомленим про відкриття провадження у справі та призначене судове засідання належним чином, оскільки судом було виконано всі покладені на нього обов'язки, а відповідач, натомість проявили протиправну процесуальну бездіяльність, тому судове засідання проводиться за відсутності його повноважних представників і причини неявки цих представників у засідання судом не визнаються поважними.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача підтримав позовні вимоги просив суд позов задовольнити.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 18.06.2018 року на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01.02.2016 року у між публічним акціонерним товариством Банк "ТРАСТ" (замовник) та фізичною особою-підприємцем Сергієнко Мариною Миколаївною (виконавець) укладено договір №06-03/16 про надання послуг у сфері інформації.

Згідно з ч.1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 статті 905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п.1.1 договору виконавець надає замовнику послуги у сфері інформатизації та обслуговування, а саме:

- консультування щодо типу та конфігурації комп'ютерних технічних засобів та використання програмного забезпечення: аналіз інформаційних потреб користувачів та пошук найоптимальніших рішень;

- обслуговування та підтримки робочого стану інформаційних, комп'ютерних систем офісної електронно-обчислювальної, вимірювальної, електронної техніки, комп'ютерного обладнання, принтерів та іншого обладнання, що є на балансі або в орендному користуванні у замовника.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2016 року (п.6.1 договору).

Відповідно до п.1.3 договору замовник зобов'язується прийняти зазначені послуги та оплатити їх у повному обсязі.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що послуги, що були надані виконавцем замовникові за цим договором, оплачуються замовником в залежності від обсягів наданих послуг з розрахунку 1200 грн. за одну годину роботи виконавця, шляхом перерахування на банківський рахунок виконавця за реквізитами, вказаними у договорі, на підставі підписаного акта наданих послуг.

Згідно з п. 2.2 договору оплата за надані згідно договору послуги здійснюється замовником щомісячно після підписання актів приймання-передачі наданих послуг, відповідно до актів приймання- передачі наданих послуг, що складаються виконавцем у двох примірниках, та не пізніше 5-ти календарних днів, з дня, що наступає за звітним місяцем надаються для погодження замовнику.

На виконання умов договору між сторонами підписано акти приймання-передачі наданих послуг до договору про надання послуг у сері інформатизації №06-03/16 від 01.03.2016 року на загальну суму 710 400,00 грн., а саме:

- від 08.04.2016 року на суму 184 800,00 грн.,

- від 26.04.2016 року на суму 172 800,00 грн.,

- від 25.05.2016 року на суму 172 800,00 грн.,

- від 13.07.2016 року на суму 180 000,00 грн.

Також, в матеріалах справи наявні банківськи виписки, з яких вбачається, що позивачем оплачено відповідачу кошти за надані послуги згідно актів приймання-передачі наданих послуг.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що відповідно до рішення Правління Національного банку України від 29 грудня 2016 року № 559-рш, Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 3085 від 30.12.2016р. "Про початок процедури ліквідації ПАТ Банк "ТРАСТ" та делегування повноважень ліквідатора банку" яким запроваджено процедуру ліквідації ПАТ БАНК "ТРАСТ" з 30 грудня 2016р. до 29 грудня 2018 включно та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ Банк "ТРАСТ" Кухарева В.В.

Вказана інформація розміщена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у мережі інтернет (www.fg.gov.ua) та є загальновідомою, а тому відповідно до норм статті 35 Господарського процесуального кодексу України не потребує доказування.

Виконуючи обов'язки по збереженню активів ПАТ Банк "ТРАСТ", на підставі наказів Уповноваженої особи ФГВФО Кухарева В.В. від 07.12.2016 р., від 27.12.2016 р., 04.01.2017 р. та від 06.02.2017 р., утворено Комісію з перевірки договорів на виявлення ознаки нікчемності та продовжено її повноваження на стадії ліквідації банку.

Комісія провела перевірку договорів укладених позивачем на предмет нікчемності за період з 15.12.2015 р. до 07.12.2016 р. В ході проведення перевірки на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними, у відповідності до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та рішення ФГВФО №826 від 26.05.2016 р. "Про затвердження Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення", виявлено ознаки нікчемності договору №06-03/16 від 01.03.2016 р. про надання послуг у інформатизації між позивачем та ФОП Сергієнко М.М., передбачені ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI.

З наявного в матеріалах справи висновку матеріалів службової перевірки щодо визнання нікчемним договір №06-03/16 від 01.02.2016 р., укладний між ПАТ «Банк ТРАСТ» та ФОП Сергієнко М.М., від 08.06.2017 року вбачається, що в ході перевірки встановлено, що договір №06-03/16 від 01.03.2016 р.не відповідає вимоггам, передбаченим в ч.5 ст. 203 ЦК України, оскільки вказаний правочин вчинено без наміру створення правових наслідеів, які обумовлені цим правочином, тим самим вказаний правочин містить ознаки фіктивного правочину.

Актом з питань перевірки правочинів від 13.06.2017 р. Комісія виклала свої пропозиції та висновки у т.ч. і надала рекомендації щодо визнання нікчемним договору №06-03/16 від 01.03.2016 р. про надання послуг у сфері інформатизації з Відповідачем.

На підставі положень п. 4 ст. 37, ст. 38 Закону № 4452-VI, Рішення ФГВФО №826 від 26.05.2016 p., наказом №143-ЛТ Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ Банк "ТРАСТ" Кухарева В.В. від 15.06.2016 р. було визнано нікчемними договір №06-03/16 від 01.03.2016 р. про надання послуг у сфері інформатизації з ФОП Сергієнко М.М.

15.06.2017 р. на адресу відповідача направлене повідомлення про визнання нікчемними договору, у якому містились також і вимоги про повернення грошових коштів в сумі 710 400 грн. 00 коп., які отримані ним за вищевказаним договором. В повідомленні зазначено, що ФОП Сергієнко М.М. та ПАТ Банк "ТРАСТ" є пов'язаними особами, оскільки протягом 2016 року основними контрагентами ФОП Сергієнко М.М. були ТОВ «ІЗІ Софт» (код 24817577) та ТОВ «АВК «Конфекшнері» (код 39461796). ТОВ «ІЗІ Софт» та ТОВ «АВК «Конфекшнері» є пов'язаними з ПАТ Банк "ТРАСТ" особами та містяться в офіційно поданому до НБУ переліку осіб, пов'язаних із ПАТ Банк "ТРАСТ". Пов'язаність ФОП Сергієнко М.М. та ПАТ Банк "ТРАСТ" визначена згідно Положення «Про визначення пов'язаних із банком осіб» (затв. Постановою НБУ №315 від 12.05.2015р.), за критерієм економічної залежності (основним джерелом надходжень, у тому числі для погашення заборгованості або виконання злблвязань, особи є кошти банку та/або пов'язаної з банком особи або особи, яка має ознаки пов'язаності).

Крім того, позивачем зазначено, що договір №06-03/16 від 01.03.2016р. про надання послуг у сфері інформатизації не відповідає вимогам ч.5 ст. 203 ЦК України, оскільки такий договір не був спрямований на реальне надання і отримання обумовлених ним послуг, відповідач насправді не надава і не мав наміру надавати позивачу жодних послуг за таким договором, а нібито надані послуги, не можуть бути ідентифіковані, оскільки немає жодних доказів їх імовірного існування на момент здійснення оплати в сумі 710 400,00 грн.

А також, на думку позивача, зазначений договір є фіктивним.

Суд зазначає, що спеціальним законом, яким регулюється діяльність банківських установ в Україні є Закон України "Про банки і банківську діяльність".

Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

За приписами п. 8 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" неплатоспроможний банк - це банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України "Про банки і банківську діяльність".

Частиною 1 статті 76 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що НБУ зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів НБУ, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами НБУ; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; 4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

Пунктом 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом.

Частиною 1 ст. 77 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено підстави ліквідації банку, зокрема зазначено, що банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання НБУ банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією ФГВФО. Так, НБУ має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії.

Відповідно до статті 87 Закону України "Про банки і банківську діяльність" ліквідація банку з ініціативи Національного банку України здійснюється відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України.

Так, статтею 91 цього Закону визначено, що з дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов'язань банку та зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) вважається такими, що настав.

Ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу, виконує функції з управління та розпорядження майном банку, складає перелік акцептованих ним вимог для затвердження Національним банком України.

Зокрема, приписами статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що його метою є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Згідно ч. 1 ст. 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Національний банк України приймає рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду та з інших підстав, передбачених Законом України "Про банки і банківську діяльність".

У відповідності до ч. 4 вказаної статті Фонд призначає уповноважену особу Фонду та розпочинає процедуру ліквідації банку в день отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, за виключенням випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банку.

Як зазначалось судом вище, відповідно до рішення Правління Національного банку України від 29 грудня 2016 року № 559-рш, Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення № 3085 від 30.12.2016р. "Про початок процедури ліквідації ПАТ БАНК "ТРАСТ" та делегування повноважень ліквідатора банку", яким запроваджено у ПАТ БАНК "ТРАСТ" процедуру ліквідації з 30 грудня 2016р. до 29 грудня 2018 включно, та призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ БАНК "ТРАСТ" Кухарева В.В.

Судом встановлено, що на підставі положень п. 4 ст. 37, ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", Рішення ФГВФО № 826 від 26.05.2016, наказом Уповноваженої особи ФГВФО на ліквідацію ПАТ "БАНК "ТРАС" Кахарева В.В. №143-ЛТ від 15.06.2017 укладений між сторонами договір визнано нікчемним, про що складено відповідне повідомлення вих. 1481 від 15.06.2017р.

Згідно ч. 2 ст. 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Частинами 1, 2, 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Так, згідно п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Разом з тим, за змістом наведених норм право Уповноваженої особи Фонду визнавати правочини (договори) нікчемними не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення щодо цього обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину. Одного лише твердження про нікчемність правочинів вочевидь недостатньо для визнання їх такими, оскільки останнє, у випадку, який розглядається, нівелюється протилежним твердженням особи про дійсність правочинів.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Аналогічні положення містяться в ст. ст. 207, 208 Господарського кодексу України.

Суд зазначає, що згідно ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами статті 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до положень п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсними укладеного між сторонами договору зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.

Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як на підставу для визнання недійсним договору позивач вказує на те, що такий правочин є нікчемними, тобто таким, недійсність якого встановлена приписами ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки договір було укладено без наміру досягти реальних наслідків у вигляді надання банку визначених договором послуг.

Так, позивач вказує на те, що передбачені договором послуги він не отримував, а відповідачем такі послуги не надавались, проте банком безпідставно підписано відповідні акти наданих послуг та оплачено такі послуги.

З правової конструкції норми п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" випливає, що нікчемним є правочин, якщо: 1. банк безоплатно здійснив відчуження майна; 2. банк прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій; 3. банк відмовився від власних майнових вимог.

Як встановлено судом, укладений між сторонами договір не містить пунктів (умов) про прийняття банком на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, як і не вбачається зі змісту договору, що банк здійснив відчуження свого майна або відмовився від власних майнових вимог.

З аналізу норм п. п. 1.1.- 1.3, 2.2-2.3, 4.1.2 договору вбачається, що обов'язок банку оплатити надані позивачем послуги виникає у зв'язку з наданням таких послуг.

Разом з тим, посилаючись на п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", як на підставу своїх вимог, позивач вказує на те, що укладення договору відбулось без наміру досягти реальних наслідків у вигляді надання банку визначених договором послуг, а лише з метою протиправного отримання коштів банку.

Тобто, обґрунтування позовних вимог зводиться до вставлення у даному випадку ознак фіктивності укладеного між сторонами договору, визнання його недійсним та застосування відповідних правових наслідків.

Згідно статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Пунктом 3.11 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними № №11 від 29.05.2013 року передбачено, що фіктивний правочин (стаття 234 ЦК України) є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Отже, позивач, не довів, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення спірного правочину, та відповідно не довів його фіктивність.

Та, позивачем не доведено суду, що укладений договір не був спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних правовідносин між сторонами, умислу сторін при його укладенні, тощо, а судом встановлено, що, зокрема, відповідач внаслідок укладення договору намагався досягти правового результату - надати передбачені договором послуги та отримати винагороду за такі послуги.

Матеріалами справи підтверджується факт укладення договору та його виконання, зокрема підписання та скріплення печатками сторін відповідних актів приймання-передачі наданих послуг та власне оплата позивачем таких послуг.

Наявність передбачених законом підстав для визнання договору недійсним позивачем не доведено, а під час розгляду справи судом не встановлено.

З огляду на наведене, беручи до уваги ті обставини, що спірний договір не суперечать положенням ст. 203 Цивільного кодексу України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови встановленні законодавством для даного виду правочинів, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Крім того, позивачем зазначено, що в ході перевірки, підставою нікчемності договору з відповідачем є укладення договору з пов'язаною особою банку та його невідповідність вимогам законодавства України відповідно до п.8 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Так, в п.8 ч.3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" вказано, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Тобто, правочин, який банк з пов'язаною особою банку може бути визнаний нікчемний у випадку коли такимй правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Оскільки, судом не встановлено факту невідповідності правочину вимогам закону України, тому відсутні підстави визнання недійсним договору на підставі п.8 ч.3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" .

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог банку.

Позовна вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину задоволенню не підлягає, оскільки є похідною від позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судовий збір згідно ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ст.ст. 74, 129, 232-233, 236-238, 240-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В позові відмовити повністю.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата підписання рішення: 05.07.2018 року.

Суддя С.М. Мудрий