Рішення № 75104894, 22.06.2018, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/12924/15-ц

н/п 2/640/21/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2018 року Київський районний суд м.Харкова у складі:

головуючої - судді Шмадченко С.І.,

за участю секретаря Черниш О.М.,

позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

представника відповідача ОСОБА_20,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Управління комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна та приватизації Харківської міської ради, 3-ті особи: Управління служб у справах дітей департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Алексєєва Ліна Василівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Поляк Дмитро Васильович, про визнання недійсним договору купівлі продажу, визнання права користування житлом, визнання наймачем житлового приміщення, скасування розпорядження про приватизацію житлового приміщення, про визнання недійсним свідоцтва про право на житло, витребування майна з чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В :

У липні 2015 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5 звернулась до суду з вказаним позовом. В ході розгляду справи доповнивши і уточнивши позовні вимоги зазначила, що 5 серпня 2006 року вона уклала шлюб з ОСОБА_10, від якого ще до реєстрації шлюбу народився син ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Після укладення шлюбу з ОСОБА_10 вона переселилась до нього у квартиру АДРЕСА_1, де він був наймачем і один займав вказану двокімнатну квартиру, загальною площею 57,3 кв.м., житловою 30,3 кв.м. Ні вона, ні син ОСОБА_5 у квартирі зареєстровані не були, хоча постійно в ній проживали. Син відвідував дошкільний навчальний заклад ясла-садок №87 з 03.09.2008 р., потім Харківську спеціалізовану школу №177 за місцем свого проживання і знаходився під наглядом фахівців у дитячій поліклініки №23 м.Харкова. Вона приймала участь в утриманні квартири, сплачувала комунальні послуги. На своє ім'я оформила з ТОВ «Харківські телекомунікаційні системи» договір про надання доступу до Інтернету. Іншого житла вона не мала, хоча була зареєстрована з сином у належному батькові ОСОБА_12 домоволодінні у АДРЕСА_5, де крім батька проживає сім'я брата і сестри у кількості 5-ти осіб.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер її чоловік ОСОБА_10

21 січня 2015 року за її відсутності син ОСОБА_10 від першого шлюбу ОСОБА_3, який був зареєстрований у спірній квартирі, але в ній не проживав, змінив замки на вхідних дверях квартири у якій знаходились їхні з сином ОСОБА_5 особисті речі та гроші, безпідставно позбавивши їх житла.

26 серпня 2014 року Відділом приватизації житлового фонду виконавчого комітету Харківської міської ради ОСОБА_3 видано свідоцтво реєстраційний НОМЕР_1 про право власності на квартиру АДРЕСА_1, та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером запису про право власності 6849815 від 27.08.2014 р., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 443206163101.

В подальшому ОСОБА_3 спірну квартиру продав ОСОБА_6 на підставі договору купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алексєєвою Л.В. 25 серпня 2015 року за р.№2034, а ОСОБА_6 в свою чергу, продала квартиру ОСОБА_7 на підставі договору купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Поляк Д.В. 01 квітня 2016 року.

Позивач вважає, що проживаючи в спірній квартирі однією сім'єю з наймачем ОСОБА_10 її чоловіком і батьком її сина ОСОБА_5, з яким вони були пов'язані спільним побутом, спільним сімейним бюджетом і шлюбом, вони з сином набули право на проживання, в зв'язку з чим просила на підставі ст.64, ч.2 ст.65 ЖК України визнати їх наймачами спірної квартири.

Як наймачка квартири, без якої та її сина здійснено приватизацію житла на ім'я ОСОБА_3, просила скасувати розпорядження про приватизацію за № 909-П2 від 23 серпня 2014 року про передачу у приватну власність квартири АДРЕСА_1 та визнати недійсним свідоцтво про право на житло НОМЕР_1 від 26 серпня 2014 року на ім'я ОСОБА_3 на вказану квартиру, посилаючись на порушення ч.1 ст.1, ст.ст.5,8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду, п.п.17-19 передачі квартир, домоволодінь у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. №56, яке було чинним на час приватизації житла.

Крім того, позивач просила визнати недійсними договори купівлі-продажу квартири від 25.08.2015 р. та від 01.04.2016 р. відповідно до ст.203, ч.3 ст.215 ЦК України як оспорювані правочини, дійсність яких вона заперечує з підстав, встановлених законом, а також витребувати квартиру з чужого незаконного володіння ОСОБА_7

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 проти позову заперечував, пояснив, що на протязі 15-ти років його батьки стояли у черзі на отримання квартири. Ордер на квартиру АДРЕСА_1 був виданий на сім'ю з 4-х осіб, а саме на батька, матір сестру та на нього. Батько був основним квартиронаймачем. Після розірвання шлюбу батька з матір'ю в квартирі стала проживати позивачка. Після смерті батька ОСОБА_10, він через шість місяців подав документи на приватизацію квартири. Про це знала позивачка і запропонувала йому за квартиру 20000 дол.США. При приватизації спірної квартири не був порушений порядок встановлений законом, адже після смерті батька він був єдиним хто був зареєстрований у квартирі і мав право на її приватизацію.

Представник відповідача ОСОБА_6, ОСОБА_4 та представник відповідача ОСОБА_7, ОСОБА_20 також заперечували проти позову, посилалися на те, що позивачкою не надано жодного доказу про те, які саме вимоги законодавства були порушені при укладанні договору купівлі-продажу від 25.08.2015 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 та договору купівлі-продажу від 01.04.2016 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, та з яких саме підстав ґрунтується недійсність вищезазначених договорів.

Представник управління комунального майна та приватизації Безродний О.В. надав до суду письмові заперечення (а.с.174-177), зазначив, що вимоги позивачки безпідставні, необґрунтовані, просив відмовити в їх задоволенні.

Приватний нотаріус ХМНО Алексєєва Л.В. просила розглядати справи без її участі.

Приватний нотаріус ХМНО Поляк Д.В. в судове засідання не з'явився.

Представник управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради в судове засіданні направив заяву про розгляд справи за відсутністю представника органу опіки.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, відмовляє у задоволенні позовних вимог позивачки, виходячи з наступного:

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 з 5 серпня 2006 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10 від якого мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Від дня реєстрації шлюбу позивачка проживала в квартирі АДРЕСА_1, наймачем якої був її чоловік ОСОБА_10 без реєстрації місця проживання.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 помер, а 21 січня 2015 року син померлого від попереднього шлюбу ОСОБА_3 позбавив позивачку ОСОБА_1 і її неповнолітнього сина ОСОБА_5 права на проживання у спірній квартирі, в утриманні якої вона приймала участь, сплачуючи квартирну плату і комунальні платежі за надані послуги.

В той же час позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання її і неповнолітнього сина ОСОБА_5 наймачами квартири спростовуються вимогами Закону і судовою практикою.

Так, відповідно до ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Як убачається з довідки від 5 червня 2015 року № 1955 ОСОБА_5, 2006 року народження зареєстрований від дня народження за місцем реєстрації матері ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_6 (а.с.24 т.1)

Відповідно до ст.65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ними, вселити в займане приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12.04.1985 р. «Про деякі питання, що виникають в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснено, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному приміщені, чи не обумовлюється згодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що позивачка і її неповнолітній син ОСОБА_5, хоча і беззаперечно проживали у спірній квартирі, сплачуючи за комунальні послуги, але не набули права користування квартирою, передбачені ч.2 ст.65 ЖК України,

так, як батьки на той час малолітнього ОСОБА_5, позивачка і ОСОБА_10 прийняли рішення про реєстрацію місця проживання дитини за місцем реєстрації матері у м.Дергачі. За життя ОСОБА_10, як наймач не вирішив питання про реєстрацію у квартирі дружини ОСОБА_16 і сина. Отже вказане свідчить що між ОСОБА_10 та іншим наймачачем ОСОБА_3, зареєстрованим у спірній квартирі, не було досягнено домовленості про реєстрацію в квартирі позивачки, що свідчить про відсутність у ОСОБА_1 та ОСОБА_5 права користування спірною квартирою.

Не підлягають задоволенню і вимоги позивачки про скасування розпорядження про приватизацію квартири від 23 серпня 2014 року і визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру від 26 серпня 2014 року ОСОБА_3

Так судом встановлено, що рішенням Харківської міської ради від 04.06.2014 р. №317 ОСОБА_3 визнано наймачем двокімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_1 зі складом сім'ї 1 особа в зв'язку зі смертю наймача ОСОБА_10

На підставі розпорядження Відділення приватизації житлового фонду Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Виконавчого комітету Харківської міської ради від 26 серпня 2014 року № 909 П-2 на ім'я ОСОБА_3 видано свідоцтво про право власності на вказану квартиру загальною площею 57,3 кв.м., реєстраційний номер НОМЕР_1.

Із наданих сторонами доказів убачається, що ОСОБА_3 вже приймав участь у приватизації житла. 07 грудня 2004 року відділом приватизації житлового фонду Харківської міської ради на ім'я ОСОБА_17, ОСОБА_10, ОСОБА_18 та ОСОБА_3 видано свідоцтво про право спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_7, загальною площею 33,1 кв.м.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир будинків жилих приміщеннях у гуртожитках, у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України з питань ЖКГ від 16.12.2009 р. № 396 приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми.

Рішенням Конституційного Суду України від 10.06.2010 року у справі 1-38/2010 дано офіційне тлумачення положення п.5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» згідно з яким кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, в аспекті питання, чи мають право громадяни України двічі брати участь у приватизації державного житлового фонду.

У вказаному рішенні Конституційного Суду України визначено, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз якщо:

-- громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді і у його власності безоплатно передано в одній чи кількох квартирах загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;

-- у власності наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу однієї квартири, що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла;

-у власність наймача і кожного члена його сім'ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарно норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду;

-- весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду;

-- приватизація загальної площі в кількох квартирах державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною.

При видачі свідоцтва про право власності на спірну квартиру відділом приватизації житлового фонду виконавчого комітету Харківської міської ради взято до уваги, що ОСОБА_3 належить 8,28 кв.м. у квартирі АДРЕСА_7 отриманих ним за приватизацією у 2004 р. та визначено розмір надлишків 42,08 кв.м., що підлягає оплаті.

Виходячи з того, що відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та п. 1 Положення про порядок передачі квартир (домоволодінь) у власність громадян, затвердженого Наказом Державного комітету України по ЖКГ від 15.09.1992 р. №56 громадянин може приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру, а ОСОБА_1 і неповнолітній ОСОБА_5 наймачами спірної квартири не являються, то вони і не мали права на участь у приватизації квартири.

Відсутні підстави і для визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартири у зв'язку з відмовою позивачці, яка діє в своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього сина у визнанні за ними права користування квартирою і визнанні їх наймачами спірної квартири, скасування розпорядження про приватизацію квартири і визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру за ОСОБА_3, оскільки він як власник, відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України, мав право розпорядитись нею на свій розсуд.

В той же час відсутні докази порушення вимог ст.203, ч.1 ст.215 ЦК України, які б свідчили про порушення чинного законодавства при укладенні договорів купівлі-продажу квартири між ОСОБА_3 і ОСОБА_6 та між ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які б були підставою для визнання вказаних договорів недійсними.

Виходячи з того, що ОСОБА_1 і неповнолітній ОСОБА_5 не є власниками спірної квартири, то їхні вимоги про витребування квартири відповідно до ст. 387 ЦК України з чужого незаконного володіння є необґрунтованими.

Керуючись ст.ст.10,12,13,81,259,265-268 ЦПК України, ст. 65 ЖК України,ст.ст.203,215,317 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі продажу, визнання права користування житлом, визнання наймачем житлового приміщення, скасування розпорядження про приватизацію житлового приміщення, про визнання недійсним свідоцтва про право на житло, витребування майна з чужого незаконного володіння - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в судову палату з цивільних справ апеляційного суду Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя