Рішення № 75087173, 15.06.2018, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

15.06.2018

Провадження №2/389/353/18

ЄУН 389/1030/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2018 року Знам'янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

в складі: головуючого судді Українського В.В.

при секретарі Данильчук Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Знам'янка Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання незаконним рішення та зобов’язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати незаконною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 06.03.2018 року №К-2164/0-1730/0/17-18 щодо затвердження проекту землеустрою про відведення земельної ділянки та зобов’язати відповідача затвердити проект землеустрою, та передати йому у приватну власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3522281900:02:000:5309, яка знаходиться на території Іванковецької сільської ради Знам’янського району Кіровоградської області за межами населеного пункту.

Вимоги обґрунтував тим, що 05.08.2016 повторно звернувся із заявою до відповідача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому у приватну власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Іванковецької сільської ради Знам’янського району Кіровоградської області.

За результатами розгляду його клопотання Головним управлінням Держгеокадастру в Кіровоградській області виданий наказ від 21.09.2016 № 11-9244/14-16\СГ, відповідно до якого ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки. У подальшому, ним замовлено проект землеустрою, який був виготовлений та 28.08.2017 погоджений ц відповідності до ст. 186-1 ЗК, підтвердженням чого є висновок експерта державної експертизи №8046/82-17.

19.09.2017 року на підставі погодженого проекту землеустрою, проведено державну реєстрацію земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номеру 3522281900:02:000:5309.

У подальшому, він звернувся до Головного управління Держгеокадастру з заявою про затвердження проекту землеустрою, на що отримав відмову. Після усунення недоліків, ОСОБА_1 ще двічі звертався із заявами про затвердження проекту землеустрою, на що листом від 06.03.2018 № К2164/0-1730/0/17-18 у затвердженні проекту землеустрою йому відмовлено у зв’язку з тим, що за результатами перевірки поданих матеріалів встановлено, що проект землеустрою, нібито, не відповідає вимогам законів та прийнятих на підставі них нормативно-правових актів.

Вважає, що вищевказана відмова винесена Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області є незаконною, а тому має бути визнана незаконною.

Позивач як і його представник у судове засідання не з’явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені у встановленому порядку. Представником позивача подано заяву, в якій він позовні вимоги підтримує у повному обсязі і просить розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання також не з’явився, надіслав заяву, в якій просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 справу розглядати у його відсутність.

Суд, дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

На підставі ст.ст.12,13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених сторонами обставин.

Доказами, відповідно до ст. 76 ЦПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Докази мають бути належними (ст.77 ЦПК України) та допустимими (ст.78 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.2 ст.77 ЦПК України).

Судом встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.09.2016 № 11-9244/14-16-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною орієнтованою площею 1,9948 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які перебувають у запасі Іванковецької сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області для ведення особистого селянського господарства.

28.08.2017 розроблений проект землеустрою погоджений експертом державної експертизи та на підставі вказаного проекту землеустрою 19.09.2017 проведено державну реєстрацію земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номеру - 3522281900:02:000:5309, про що свідчить висновок експерта державної експертизи про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки №8046/82-17 від 28.08.2017 та витяг з Державного земельного кадастру №НВ-3504823052017.

Лист від 06.03.2018 року за вих.№К-2164/0-1730/0/17-18 свідчить про те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Кіровоградській області відмовлено позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, з посиланням на те, що проект землеустрою не відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно - правових актів, а саме на картографічних матеріалах необхідно нанести межі населеного пункту.

Вирішуючи спір, суд відзначає, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

У відповідності до ст.116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Частинами 6, 7 ст.118 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_2 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідно до ч.8 ст.118 ЗК України (в редакції, що діяла при поданні позивачем проекту землеустрою на погодження) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Як встановлено судом відповідний проект землеустрою пройшов процедуру погодження у порядку встановленому на той час законом. Згідно висновку про розгляд проекту землеустрою експерта державної експертизи від 28.08.2017 № 8046/82-17, такий висновок є дійсним на необмежений строк. 19.09.2017 на підставі погодженого проекту землеустрою, проведено державну реєстрацію земельної ділянки з присвоєнням кадастрового номеру 3522281900:02:000:5309.

Частиною 9 ст.118 Земельного кодексу України (в редакції на час звернення позивача до Головного управління Держгеокадастру в Кіровоградській області з питання затвердження проекту землеустрою) встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Водночас, нормами чинного законодавства не передбачено підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Виходячи з аналізу вищенаведених правових норм, у разі подання відповідному органу виконавчої влади необхідної землевпорядної документації, тобто, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка погоджена у встановленому порядку, такий орган фактично зобов'язаний затвердити поданий йому проект землеустрою.

При цьому, орган виконавчої влади не наділений повноваженнями щодо оцінки змісту поданої йому на затвердження документації, а зобов'язаний діяти у відповідності до нормативного припису, визначеного ч. 9 ст. 118 Земельного кодексу України.

Позивачем подавався відповідачу на затвердження вже погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тобто проект землеустрою пройшов стадію погодження, а отже відповідач повинен був затвердити такий проект у двотижневий строк і на даному етапі не мав право повертати проект землеустрою для його фактичного доопрацювання.

Відповідачем не спростовано того, що проект землеустрою позивача було погоджено при дотриманні встановленої процедури, про що було складено відповідний висновок.

Невідповідність положень проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою може бути лише підставою для відмови у його погодженні, а не для відмови у його затвердженні.

Таким чином, позовна вимога про визнання незаконною відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати позивачу зазначену ділянку у власність, суд має відзначити наступне.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Дискреційні повноваження в більш звуженому розумінні – це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 21.05.2013р. №21-87а13.

Разом з цим, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (Постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14, Постанова Вищого Адміністративного Суду України від 19 травня 2016 року у справі № К/800/32729/15).

В даному випадку задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передати позивачу зазначену ділянку у власність є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. При цьому, суд не вважає, що вирішення спору подібним чином буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, враховуючи те, що у відповідача відсутнє законодавчо закріплене право адміністративного розсуду при прийнятті рішення щодо затвердження проекту землеустрою у разі подання йому необхідної землевпорядної документації, тобто, проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який вже погоджено у встановленому порядку, та враховуючи встановлення судом факту протиправної поведінки відповідача. Відтак, зобов'язання судом відповідача прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Судові витрати, а саме судовий збір, що сплачений позивачем при зверненні до суду з даним позовом, підлягає стягненню на користь останнього з відповідача на підставі п. 2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. ст. 259,263,265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання незаконним рішення та зобов’язання вчинити дії задовольнити.

Визнати незаконною відмову Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 6 березня 2018 року №К-2164/0-1730/0/17-18 у затвердженні проекту землеустрою про відведення земельної ділянки ОСОБА_1.

Зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області затвердити проект землеустрою та передати ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 2,0000 га з кадастровим номером 3522281900:02:000:5309, яка знаходиться на території Іванковецької сільської ради Знам’янського району Кіровоградської області за межами населеного пункту.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 740 (сімсот сорок) грн. 80 коп. та витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п’ять тисяч) гривень, всього стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 5740 (п’ять тисяч сімсот сорок) грн. 80 коп.

Позивач ОСОБА_1 зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, місцезнаходження: вулиця Академіка Корольова, 26, місто Кіровоград, ЄДРПОУ 39767636.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 25 червня 2018 року.

Суддя Знам’янського міськрайонного суду

Кіровоградської області ОСОБА_4