Постанова № 75085243, 02.07.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/3089/18 02.07.2018

Єдиний унікальний номер судової справи 489/3089/18

Номер провадження 22-ц/784/1077/18

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

02 липня 2018 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Галущенка О.І.,

з секретарем судового засідання Лівшенком О.С.,

за участі позивача ОСОБА_2,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 ухвалу, яка постановлена Ленінським районним судом міста Миколаєва під головуванням судді Тихонової Н.С., в приміщенні того ж суду 18 травня 2018 року, у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Інгульського об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Миколаєва Миколаївської області про відшкодування матеріальної шкоди,

УСТАНОВИЛА:

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до Ленінського районного суду міста Миколаєва із позовом до Інгульського об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Миколаєва Миколаївської області (далі - Інгульське об'єднане УПФУ міста Миколаєва) про відшкодування матеріальної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач перебуває на обліку в Інгульському об'єднаному УПФУ міста Миколаєва та отримує пенсію відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Корабельному районі міста Миколаєва, правонаступником якого є Інгульське об'єднане УПФУ міста Миколаєва, по перерахунку пенсії ОСОБА_2 в розмірі 80% відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року за №1789-ХП та зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Корабельному районі міста Миколаєва провести перерахунок пенсії ОСОБА_2 з 17 травня 2016 року відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року, зі змінами та доповненнями в редакції від 13 грудня 2005 року, в розмірі 90% від заробітної плати за посадою старшого прокурора в сумі 5 435 грн. 03 коп., визначеної у довідці Прокуратури Миколаївської області №18-258 від 31 серпня 2012 року, зі збереженням базового місяця для розрахунку індексації пенсії.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 березня 2018 року стягнуто з Інгульського об'єднаного УПФУ міста Миколаєва на користь позивача 25 272 грн. 75 коп. в рахунок відшкодування майнової шкоди, заданої внаслідок неповної виплати пенсії за період з 01 липня 2012 року по 16 травня 2016 року.

Вищевказаним судовим рішенням встановлено, що внаслідок незаконних дій відповідача, починаючи з 01 липня 2012 року фонд щомісячно недоплачував позивачу кошти в розмірі 543 грн. 50 коп. На думку позивача, за весь цей час такі кошти в результаті інфляції знецінились.

Посилаючись на викладені обставини та положення ст.625 ЦК України, ОСОБА_2 просила суд стягнути з Інгульского об'єднаного УПФУ міста Миколаєва на її користь матеріальну шкоду в загальному розмірі 389 372 грн. 39 коп., яка складається з: 363 800 грн. 44 коп. - інфляційні втрати за період затримки щомісячного платежу у розмірі 543 грн. 50 коп. з 01 березня 2015 року по 01 квітня 2018 року та 24 949 грн. 18 коп. - інфляційні втрати за недоплату фіксованої індексації в розмірі 179 грн. 36 коп. з червня 2016 року по 01 лютого 2018 року, а також 3% річних від прострочених платежів пенсії з 01 березня 2015 року в сумі 531 грн. 94 коп. та від простроченого платежу фіксованої індексації з 17 травня 2016 року в сумі 90 грн. 83 коп.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 травня 2018 року відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_2 на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права просила скасувати ухвалу суду.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені вимоги є похідними від основної вимоги про визнання дій відповідача неправомірними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії, а тому справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, що відповідно виключає можливість вирішення її у порядку ЦПК України.

Однак, такий висновок суду першої інстанції щодо процесуальної долі позовної заяви ОСОБА_2 є передчасним, помилковим і необґрунтованим, виходячи з наступного.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Суд зобов'язаний поважати честь і гідність усіх учасників цивільного процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Вирішуючи питання про підвідомчість спору, суд повинен виходити з того, що згідно зі ст.124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а відповідно до ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Положеннями ст.186 ЦПК України визначені підстави для відмови у відкритті позовного провадження.

Частиною 1 вказаної статті визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства; є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами; у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; є рішення третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому самому третейському суді виявився неможливим; є рішення суду іноземної держави, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав; настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

За змістом п.3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні виходити з того, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи до провадження в справах про адміністративні правопорушення. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

У зв'язку з наведеним суди мають виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач звернулася до суду з позовом до Інгульського об'єднаного УПФУ міста Миколаєва про відшкодування матеріальної шкоди, посилаючись на норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання, як передбачено ст.625 ЦК України.

Згідно із ст.2 ЦК України учасниками цивільних відносин є: фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену ст.625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Разом з тим, вирішуючи питання про відмову у відкритті провадження у справі з мотивів, що вона не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд першої інстанції належним чином не визначився щодо характеру спірних правовідносин та не з'ясував підстави заявленого позову, а тому дійшов помилкового висновку про те, що позов не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Натомість, позивач довів своє право на звернення до суду із таким цивільним позовом, а спосіб захисту свого цивільного права чи інтересу позивач визначає самостійно. Питання ж про те, порушені права цієї особи чи ні вирішується виключно в судовому засіданні.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду на підставі ст.379 ЦПК України та направлення справи до суду першої інстанції для вирішення питання щодо можливості відкриття провадження у справі в порядку цивільного судочинства.

Керуючись ст.ст.367,374,379,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 18 травня 2018 року - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для вирішення питання щодо можливості відкриття провадження у справі в порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

О.І. Галущенко

Повний текст судового рішення

складено 04липня 2018 року