Постанова № 75081264, 02.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/3450/18

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів Пліша М.А.,

ОСОБА_2,

секретаря судового засідання Чигер І.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області на рішення ОСОБА_3 окружного адміністративного суду (головуючий суддя Дерех Н.В.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі о 11 год 20 хв 22 березня 2018 року, повне судове рішення складене 28 березня 2018 року, у справі №819/1548/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛАН» до Головного управління ДФС у Тернопільській області, ОСОБА_3 об'єднаної державної податкової інспекції Головного ДФС у Тернопільській області про скасування актів індивідуальної дії та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

22.09.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛАН» (далі – Товариство) звернулось в суд з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України в особі Львівського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України, просило визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_3 ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області від 01.12.2014 №34614/7/19-18-25 про опис майна у податкову заставу, визнати протиправним та скасувати акт опису майна від 27.06.2017 №7 Офісу Великих платників податків Державної фіскальної служби та зобов`язати Офіс Великих платників податків Державної фіскальної служби подати реєстратору заяву про припинення обтяження за №14664400 і виключення його з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Ухвалою ОСОБА_3 окружного адміністративного суду від 11 січня 2018 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, проведено заміну відповідача з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України в особі Львівського управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби України на Головне управління ДФС у Тернопільській області.

Ухвалою ОСОБА_3 окружного адміністративного суду від 23 січня 2018 року, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, у якості співвідповідача залучено ОСОБА_3 об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Тернопільській області.

Рішенням ОСОБА_3 окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що необхідною умовою передачі майна в податкову заставу є наявність у платника податків податкового боргу. Оскільки податковий борг у позивача не виникав, суд першої інстанції прийшов до переконання, що рішення ОСОБА_3 ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області від 01.12.2014 №34614/7/19-18-25 про опис майна у податкову заставу та акт опису майна від 27.06.2017 року №7 Офісу Великих платників податків Державної фіскальної служби є протиправними.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДФС у Тернопільській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення ОСОБА_3 окружного адміністративного суду від 22.03.2018 та прийняти нове, яким в задоволені позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що у вересні 2014 Товариством задекларовано 3 731 547 грн., в жовтні 2014 року – 1 597 264 грн. податку на додану вартість, у зв’язку з несплатою у повному обсязі позивачем зазначених узгоджених податкових зобов’язань з податку на додану вартість рахується заборгованість. Скаржник вказує, що право податкової застави виникає згідно з Податковим кодексом України та не потребує письмового оформлення. Також зазначає, що Львівським апеляційним адміністративним судом в ухвалі від 06.07.2016 у справі №819/418/15а (876/3267/16) встановлено, що відсутність вини Товариства у не зарахуванні банком до відповідного бюджету грошових коштів на сплату податкових зобов’язань клієнта банку не свідчить про відсутність податкового боргу у платника податків за такими зобов’язаннями. Окрім того скаржник зазначає, що наявність боргу Товариства підтверджується інтегрованою карткою платника податків.

Товариство подало відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено, що інтегрована картка Товариства по податку на додану вартість є недостовірним доказом, оскільки ОСОБА_3 ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області тривалий час протиправно спотворює в ній інформацію і такі обставини встановлені постановою ОСОБА_3 окружного адміністративного суду від 18.04.2016 у справі №819/346/16, яка набрала законної сили, іншого доказу виникнення податкового боргу у позивача внаслідок несплати у встановлені строки суми грошового зобов’язання відповідачами не надано. Вказує, що оскільки судом встановлено, що податковий борг у позивача не виникав, вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що даний позов підлягає задоволенню.

В судовому засіданні представник скаржника апеляційну скаргу підтримав, представник Товариства щодо поданої апеляційної скарги заперечив, просив залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Представник ОСОБА_3 ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області в судове засідання не з’явився, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до ч.2 ст.313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам ст.242 КАС України відповідає.

Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛАН» зареєстроване як юридична особа Виконавчим комітетом ОСОБА_3 міської ради 25.05.2004, серед видів діяльності – 46.61 Оптова торгівля сільськогосподарськими машинами й устаткуваннями.

У вересні 2014 року Товариством задекларовано 3 731 547 грн., в жовтні 2014 року – 1 597 264 грн. податку на додану вартість відповідно, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями податкових декларацій Товариства з податку на додану вартість та інтегрованої картки позивача за 2014 рік (а.с.140-149).

01.12.2014 рішенням ОСОБА_3 ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області №34614/7/19-18-25 та актом опису №34667/7/19-18-25 здійснено опис у податкову заставу майна ТОВ «Компанія ЛАН» на загальну суму 4 617 573,85 грн., вказаний опис 02.12.2014 зареєстрований в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за реєстраційним №14664400.

В подальшому, на підставі Актів опису майна від 02.04.2015 №56/7/19-18-23-01, від 25.06.2015 №62/7/19-18-23-01, від 11.12.2015 №95/7/19-18-23-01, від 14.09.2016 №120/7/19-18-17, від 27.06.2017 №7 проводилися заміни предмета податкової застави, в результаті якої в податковій заставі залишилися: комбайн зернозбиральний самохідний CLAAS «TUCANO 320», серійний номер С0200424 вартістю 2 745 798,03 грн. та комбайн зернозбиральний самохідний CLAAS «TUCANO 320», серійний номер С0200419 вартістю 2 703 746,30 грн. (а.с.26-30).

08.02.2016 Товариство звернулось в ОСОБА_3 ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області із заявою про звільнення описаного майна із податкової застави (а.с.31).

ОСОБА_3 ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області від 18.02.2016 №4979/7/19-18-17 повідомлено Товариство, що станом на 17.02.2016 податковий борг Товариства по податку на додану вартість складає 4 640 664,97 грн., підстави для звільнення майна з-під податкової застави відсутні (а.с.32).

Вважаючи дії контролюючого органу протиправними, Товариство звернулось із позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до підпунктів 14.1.155 та 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі – ПК України) податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов'язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави; податковий борг - сума узгодженого грошового зобов’язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з п.54.1 ст.54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України встановлено, що платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з підпунктом «е» пункту 176.1 статті 176 ПК України платники податку зобов'язані своєчасно сплачувати узгоджену суму податкових зобов'язань.

Відповідно до положень ст.89 ПК України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов’язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку. Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків.

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Пунктом 4.2 Порядку застосування податкової застави органами доходів і зборів, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 №572, який діяв в період проведення описів майна Товариства, передбачено можливість та порядок оформлення заміни предмета застави. Така заміна оформлюється шляхом складання акта опису майна (щодо заміни предмета податкової застави).

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представником Товариства надано пояснення, згідно з якими у серпні 2014 року з метою авансової сплати податкових зобов'язань з податку на додану вартість, які ТОВ «Компанія ЛАН» задекларовано в наступних податкових періодах (вересні-грудні 2014 року), Товариство подало до обслуговуючого банку ПАТ «Терра Банк» платіжні доручення №119 від 08.08.2014 на суму 1 380 000,00 грн., №120 від 08.08.2014 на суму 3 900 000,00 грн., №121 від 12.08.2014 на суму 330 000 грн., а всього 5 610 000, 00 грн. про перерахування до Державного бюджету України податкових зобов'язань з податку на додану вартість, а також платіжне доручення №118 від 08 серпня 2014 року про перерахування до бюджету авансових внесків з податку на прибуток за серпень 2014 року - лютий 2015 року, які банком прийнято до виконання.

Разом з тим, з 22.08.2014 на підставі постанови Правління Національного банку України від 21.08.2014 №518 «Про віднесення ПАТ «Терра Банк» до категорії неплатоспроможних», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 21.08.2014 №72 «Про введення тимчасової адміністрації в ПАТ «Терра Банк», згідно з яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначену уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Терра Банк».

У зв'язку з цим та відповідно до пункту 1.25 розділу 3 Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку платіжні доручення ТОВ «Компанія ЛАН» повернуті без виконання, про що Товариство повідомлено в електронному кабінеті клієнта банку, однак, як зазначено представником Товариства в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, кошти поверненні Товариству не були, що стало підставою для звернення Товариства у Фонд гарантування вкладів фізичних осіб щодо зарахування платежів від ТОВ «Компанія ЛАН» на відповідний казначейський рахунок, на якому обліковуються надходження податку на додану вартість.

Вказане представником скаржника належними та допустимими доказами не спростовано.

Так, пунктом 8.1 статті 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» від 05.04.2001 №2346-III, в редакції чинній на час подання Товариством платіжних доручень банку, (далі - Закон №2346-III) передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Пунктом 2.14 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 передбачено, що банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити «Дата надходження» і «Дата виконання», а банк стягувача - «Дата надходження в банк стягувача» (якщо ці реквізити передбачені формою документа), засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку. На документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп «Вечірня». Відміткою про дату реєстрації банком платіжного доручення платника про сплату платежів до бюджету є заповнення в ньому реквізиту «Дата надходження», який банк заповнює незалежно від дати складання платником цього платіжного доручення.

Відповідно до п.22.4 ст.22 Закону №2346-III під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

Відповідно до пункту 129.6 статті 129 ПК України за порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку такий банк сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Відтак, виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання та його сплати, пов'язане саме з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, ініціювання переказу вважається остаточно завершеним і за подальший переказ сум податкового зобов'язання відповідальність несе банк. Таким чином, направлення платником податків до обслуговуючого банку належним чином оформлених платіжних доручень на оплату обов'язкових платежів та зборів (при наявності необхідної кількості коштів на рахунку) є належними, необхідними та достатніми діями, які платник податку повинен вчинити для оплати податкового зобов'язання.

Водночас, в інтегрованій картці ТОВ «Компанія ЛАН» з податку на прибуток підприємства та з податку на додану вартість сплата відповідних сум податків згідно із наведеними платіжними дорученнями не відображена, у зв’язку з чим станом на 31 серпня 2014 року відповідні задекларовані позивачем податкові зобов’язання з податку на прибуток та податку на додану вартість набули статусу податкового боргу і податковим органом сформовано та надіслано платнику податків податкову вимогу №8022-25 від 15 вересня 2014 року про сплату Товариством податкового боргу в розмірі 57 808,25 грн.

До матеріалів справи Товариством долучено постанову ОСОБА_3 окружного адміністративного суду від 25.01.2016 у справі №819/2175/14-а, яка набрала законної сили та якою скасовано податкову вимогу ОСОБА_3 об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області №8022-25 від 15 вересня 2014 року як таку, що прийнята без урахування усіх обставин, що мали значення для прийняття такого рішення. При цьому судом першої інстанції зазначено, що платіжні доручення від 08 серпня 2014 року №118, №119 одержані банком та прийняті до виконання, а тому Товариством не було допущено порушення щодо неперерахування до бюджету податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість у строк, встановлений законом, та у сумі, самостійно узгодженій у відповідній податковій звітності.

Крім того, з матеріалів справи встановлено, що у березні 2016 року Товариство зверталось в суд із позовом до ОСОБА_3 об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Тернопільській області та просило визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не відображення в інтегрованій картці платника Товариства авансової сплати податку на додану вартість, сплаченої платіжним дорученням №119 від 08 серпня 2014 року в розмірі 1 380 000 грн., сплаченої платіжним дорученням №120 від 08 серпня 2014 року в розмірі 3 900 000 грн., сплаченої платіжним дорученнями №121 від 12 серпня 2014 року в розмірі 330 000 грн., та зобов'язати відповідача відобразити в інтегрованій картці платника Товариства вказані суми.

Постановою ОСОБА_3 окружного адміністративного суду від 18.04.2016 у справі №819/346/16, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2016, зазначений позов Товариства задоволено. При цьому судом першої інстанції встановлено, що податковий обов'язок позивача перед бюджетом виконано, тобто кошти по сплаті податку на додану вартість до бюджету від TOB «Компанія ЛАН» були вчасно сплачені, оскільки виконання платником податкового обов'язку по перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання та його сплати, пов'язане саме з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань, ініціювання переказу вважається остаточно завершеним і за подальший переказ сум податкового зобов'язання відповідальність несе банк. Тому суд першої інстанції вважав помилковим твердження представника ОСОБА_3 ОДПІ ГУ ДФС у Тернопільській області про те, що контролюючий орган не уповноважений у спірному випадку без фактичного надходження коштів до бюджету, звільняти платника від виконання податкового обов'язку та про те, що податковий орган, за наявності для цього підстав, може лише звільнити платника від застосування до нього податкової відповідальності за невиконання податкового обов'язку, і не більше (а.с.122-129).

20.12.2016 ОСОБА_3 окружним адміністративним судом видано виконавчий лис №819/346/16 яким, зокрема, зобов’язано ОСОБА_3 об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Тернопільській області відобразити в інтегрованій картці платника Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія ЛАН» (код ЄДРПОУ 32941987, 46027, м. Тернопіль, вул. С.Будного,4а ) авансову сплату податку на додану вартість, сплачену платіжним дорученням №119 від 08 серпня 2014 року в розмірі 1 380 000 (один мільйон триста вісімдесят тисяч) грн., сплачену платіжним дорученням №120 від 08 серпня 2014 року в розмірі 3 900 000 (три мільйони дев'ятсот тисяч) грн., сплачену платіжним дорученнями №121 від 12 серпня 2014 року в розмірі 330 000 (триста тридцять тисяч) грн., на підставі якого старшим державним виконавцем ВПВР УДВС ГТУЮ у Тернопільській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 26.12.2016 ВП №53186577 (а.с.130).

Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Водночас, щодо покликання скаржника на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 у справі №819/418/15а (876/3267/16), якою встановлено, що відсутність вини Товариства у не зарахуванні банком до відповідного бюджету грошових коштів на сплату податкових зобов’язань клієнта банку не свідчить про відсутність податкового боргу у платника податків за такими зобов’язаннями, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним, оскільки на момент винесення вказаної ухвали суд апеляційної інстанції керувався даними тієї ж інтегрованої картки платника податків по податку на додану вартість, недостовірність даних якої була встановлена пізніше, тоді як наявність податкового боргу в межах даної справи відповідачем належними та допустимими доказами не підтверджено.

За таких обставин, враховуючи, що необхідною умовою передачі майна в податкову заставу є наявність у платника податків податкового боргу, відсутність у Товариства податкового боргу з податку на додану вартість, перерахування позивачем до бюджету податкового зобов'язання з податку на додану вартість у строк, встановлений законом, та у сумі, самостійно узгодженій у відповідній податковій звітності, встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили, а належних та допустимих доказів відповідачами, як суб’єктами владних повноважень, на яких ст.77 КАС України покладено обов’язок доказування щодо підтвердження правомірності рішення ОСОБА_3 ОДПІ ГУ Міндоходів у Тернопільській області від 01.12.2014 №34614/7/19-18-25 про опис майна у податкову заставу, не надано, а відтак, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо протиправності зазначеного рішення.

Відповідно до п.93.1 ст.93 ПК України майно платника податків звільняється з податкової застави з дня: 93.1.1. отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку; 93.1.2. визнання податкового боргу безнадійним; 93.1.3. набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства; 93.1.4. отримання платником податків рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов'язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження.

Відповідно до п.24 Порядку ведення Державного реєстру обтяжень рухомого майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 05 липня 2004 року №830, відомості про припинення публічного обтяження підлягають державній реєстрації протягом п'яти днів після його припинення. Проведення реєстрації відомостей про припинення публічного обтяження покладається на уповноважений орган чи на уповноважену ним особу.

Згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі.

Так, у рішенні від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції», Європейський суд з прав людини зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У справі «ОСОБА_4 проти Італії» Європейський суд з прав людини наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.

Крім того, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог Конвенції (рішення у справі «Ромашов проти України»).

З врахуванням вказаного, на переконання суду апеляційної інстанції суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо зобов'язання Головного управління ДФС у Тернопільській області подати Державному реєстратору заяву про припинення обтяження за №14664400 і виключення його з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, що є належним способом захисту порушеного права Товариства.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов’язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов’язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 229, 241, 250, 308, 310, 316, 321, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення ОСОБА_3 окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 року у справі №819/1548/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач ОСОБА_1 судді ОСОБА_5 ОСОБА_2 Повне судове рішення складено 03.07.2018