Постанова № 75080653, 03.07.2018, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" липня 2018 р. Справа № 917/264/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В. І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі судового засідання Новіковій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. 1066 П/1-7) на рішення господарського суду Полтавської області від 25.04.2018 року, ухвалене у приміщенні вказаного суду суддею Іванко Л.А., повний текст якого складено 05.05.2018 року, у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Полтавагаз", м. Полтава,

до Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго", м. Полтава,

про стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Полтавагаз", звернувся до місцевого господарського суду із позовною заявою до відповідача - "Полтаватеплоенерго", в якій просив суд стягнути з останнього на свою користь 402620, 99 грн. заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання умов укладеного між сторонами Договору розподілу природного газу від 26.12.2016 року № 1-02/02/14Р, з яких: 264619,48 грн. пеня, 27778,68 грн. три проценти річних та 110222,83 грн. інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.04.2018 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" 27778,68 грн. - 3% річних, 110222,83 грн. - інфляційних втрат, 2070,02 грн. судового збору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення 264619 пені, місцевий господарський суд зазначив про те, що за зобов'язаннями лютого 2017 відповідач повинен був виконати зобов'язання по оплаті послуг до 10 березня 2017 року, то нарахування пені повинно припинитись до 10 вересня 2017 року (через шість місяців). За зобов'язаннями березня 2017 відповідач повинен був виконати зобов'язання по оплаті послуг до 10 квітня 2017 року, то нарахування пені повинно припинитись до 10 жовтня 2017 року (через шість місяців). Проте, відповідно до розрахунку пені, доданих до позовної заяви, позивачем проведено нарахування пені за період з 29.11.2017 року по 29.01.2018 року, що суперечить вимогам частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 264619,48 грн. пені та 3969,29 грн. судового збору, ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що місцевим господарським судом було неповно досліджено обставини, що мають значення для справи. Як вказує позивач, в пункті 8.2. Договору розподілу природного газу від 26.12.2016 року № 1-02/02/14Р сторонами обумовлено, що нарахування пені здійснюється протягом усього часу прострочення, а тому висновки місцевого господарського суду про відсутність підстав нарахування пені поза межами шестимісячного строку - не вірні.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача у відзиві та в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення.

Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.

З прийняттям у 2006 році Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах “Ryabykh v.Russia” від 24.07.2003 року, “Svitlana Naumenko v. Ukraine” від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб’єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, позивачем рішення першої інстанції оскаржується в частині відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за прострочення виконання грошового зобов'язання нарахованої на підставі пункту 8.2. укладеного між сторонами договору про розподіл природного газу від 26.12.2016 року за період з 29.11.2017 року по 29.01.2018 року включно у розмірі 264619,48 грн.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Вирішуючи питання про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги та переглядаючи справу в межах, встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає наступне.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що 26.12.2016 року між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (Оператор ГРМ) та Полтавським обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Полтаватеплоенерго" (споживач) укладено Договір розподілу природного газу №1-02/02/14-Р (а.с. 11-14), згідно умов якого:

- оператор ГРМ зобов'язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов'язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим Договором (п. 2.1 Договору);

- оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється Споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за потужність (абонентська плата), з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем (п. 6.1 Договору);

- розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць (п. 6.3 Договору);

- оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем на умовах попередньої оплати до 25-го числа місяця, що передує розрахунковому. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до 10 числа місяця, наступного за звітним (п. 6.4 Договору в редакції протоколу розбіжностей до Договору розподілу природного газу від 26.12.2016 №1-02/02/14Р);

- надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу газорозподільчих систем (п. 6.6 Договору);

- за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за цим Договором сторони несуть відповідальність згідно з цим Договором та чинним законодавством України (п.8.1 Договору).

- у разі порушення Споживачем строків оплати за цим Договором, передбаченого розділом 6 (Порядок розрахунків) договору, із Споживача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 8.2 Договору).

Позивач належним чином виконав умови Договору.

Відповідач свої зобов'язання щодо проведення своєчасних оплат за отримані послуги належним чином не виконував, в зв'язку з чим позивач звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 6 650 446,48 грн. основного боргу, 109 407,78 грн. - 3% річних, 955 407,07 грн. - пеня, 378 238,06 грн. - інфляційних втрат, 121537,49 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду Полтавської області у справі № 917/1218/17 від 17.10.2017 р. позов було задоволено повністю, стягнуто з Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" - 6 650 446,48 грн. основного боргу, 109 407,78 грн. 3% річних за період з 28.02.2017 р. по 17.07.2017 р., 955 407,07 грн. пені за період з 28.02.2017 р. по 17.07.2017 р., 378 238,06 грн. інфляційних втрат за період з 01.03.2017 р. по 30.06.2017 р., 121 537,49 грн. судового збору (а.с. 21-23).

Відповідно до приписів ст. 241 ГПК України, дане рішення є таким, що набрало законної сили.

Рішенням Господарського суду Полтавської області у справі № 917/1218/17 від 17.10.2017 р. встановлено факт надання відповідачу послуг з розподілу природного газу у період з січня 2017 р. по березень 2017 р. та факт прострочення оплати цих послуг відповідачем.

В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань позивач нарахував відповідачу штрафні санкції та пеню за період з 18.07.2017 року по 28.11.2017 року та в листопаді 2017 року звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 655364,79 грн. пені, 77221,52 грн. три проценти річних, 225552,36 грн. - інфляційні втрати.

15.02.2018 року господарським судом Полтавської області прийнято рішення у справі № 917/2013/17, яким позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" 77221,52 грн. - 3% річних, 225552,36 грн. - інфляційних втрат, 172848,19 грн. - пені.

Слід зазначити, що ПАТ «Полтавагаз» в апеляційній скарзі посилається на рішення господарського суду Полтавської області від 15.02.2018 у справі №917/2013/17, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17.05.2018, яким стягнуто з Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Полтаватеплоенерго" на користь ПАТ по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" - 77221,52 грн. 3% річних, 225 552,36 грн. інфляційних втрат та 172848,19 грн. пені, а в частині стягненні 482 516,60 грн. пені судом було відмовлено.

Харківським апеляційним господарським судом у справі №917/2013/17, зокрема, встановлено: "Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що заявлений розмір пені частково відповідає вимогам чинного законодавства, а саме: в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 345 696,37 грн. за період з 18.07.2017 по 09.10.2017.

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апелянта на те, що судом помилково було перераховано розмір пені, з огляду на те, що за зобов'язаннями лютого 2017 року відповідач повинен був виконати зобов'язання по оплаті послуг до 10 березня 2017року, тому нарахування пені повинно припинитись до 10.09.2017, а за зобов'язаннями березня 2017 року відповідач повинен був виконати зобов'язання по оплаті послуг до 10 квітня 2017 року, тому нарахування пені повинно припинитись до 10.10.2017, тоді як позивачем розрахунок пені здійснено за період з 18.07.2017 по 28.11.2017.

Відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановлені вищезазначеними судовими рішеннями факти щодо дати виникнення у відповідача зобов'язань з оплати отриманих ним послуг з розподілу природного газу за період з січня 2017 р. по березень 2017 р., а також розміру та строків прострочення відповідачем виконання грошових зобов'язань - є преюдиційними.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається. Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно ст. 599 Цивільного кодексу України та ст. 202 Господарського кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 610, ст. 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не припустив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Умовами Договору (п.8.2) передбачено, що у разі порушення споживачем строків оплати за цим Договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення 264619,48 грн. пені, нарахованої за період з 29.11.2017 р. по 29.01.2018 р.

Відповідно до частин першої, третьої статті 549 ЦК України та частини першої статті 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань підлягають стягненню штрафні санкції у вигляді пені, розмір якої повинен визначатися обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами та узгоджуватися в договорі.

Таким чином, як вірно зазначив місцевий господарський суд, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.

Як було зазначено вище, в пункті 8.2 Договору сторони не передбачили, що пеня нараховується по день фактичної оплати, в той же час, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до умов пункту 6.4. Договору №1-02/02/14-Р від 26.12.2016 року, в редакції протоколу розбіжностей, остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Споживачем до 10 числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Враховуючи те, що за зобов'язаннями лютого 2017 відповідач повинен був виконати зобов'язання по оплаті послуг до 10 березня 2017 року, то нарахування пені повинно припинитись до 10 вересня 2017 року (через шість місяців). За зобов'язаннями березня 2017 відповідач повинен був виконати зобов'язання по оплаті послуг до 10 квітня 2017 року, то нарахування пені повинно припинитись до 10 жовтня 2017 року (через шість місяців).

Проте, відповідно до розрахунку пені, доданих до позовної заяви, позивачем проведено нарахування пені за період з 29.11.2017 року по 29.01.2018 року, що суперечить вимогам ч.6 ст.232 ГК України.

Також, необґрунтованим є посилання апелянта на те, що нарахування пені здійснюється "протягом усього часу прострочення грошового зобов'язання", з огляду на те, що зазначене не відповідає змісту пункту 8.2. Договору, оскільки такого застереження даний пункт договору не містить, і за таких умов місцевим господарським судом правомірно були застосовані положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 264619,48 грн.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на невірному зазначенні позивачем умов укладеного сторонами договору, оскільки пункт 8.2. не містить умов про те, що "нарахування пені здійснюється протягом усього часу прострочення грошового зобов'язання", а тому не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв’язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 25.04.2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом 20 днів з дня складення повного тексту до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 04.07.2018 року.

Головуючий суддя Сіверін В. І.

Суддя Терещенко О.І.

Суддя Слободін М.М.