Рішення № 75077095, 27.06.2018, Енергодарський міський суд Запорізької області

Справа № 331/1119/18

Провадження № 2/316/423/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2018 р. м.Енергодар

Енергодарський міський суд Запорізької області, у складі:

головуючого судді Вільямовської Н.О.

секретар судового засідання Рябуха О.В.

розглянувши, в порядку спрощеного провадження, у відкритому судовому засіданні в м. Енергодарі цивільну справу за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом,-

ВСТАНОВИВ:

07.02.2018 року позивач ПАТ КБ «ПриватБанк», в особі свого представника ОСОБА_2 звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 25.05.2010 року, зазначивши підставою позову ст.ст. 509, 525, 526, 527, 530, 598, 599, 610, 615, 629, 1050, 1054 ЦК України, у спосіб захисту визначений ст.16 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог, представник позивача зазначив, що з метою отримання банківських послуг ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з заявою б/н від 25.05.2010 року, згідно з якою отримав кредит в розмірі 13200,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок та підтвердив свою згоду, що підписана заява разом «Умовами та правилами надання банківських послуг» затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010 року та «Тарифами Банк», які викладені на сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в ПриватБанку, які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. ПАТ КБ «Приватбанк» виконав свої зобов’язання за Договором у повному обсязі, а саме: надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених Договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач своєчасно не надав Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. У зв’язку з порушенням зобов’язань за кредитним договором відповідач станом на 31.12.2017 рік має заборгованість 117000,00 грн., яка складається з наступного: 10197,30 грн. – заборгованість за кредитом, 106802,70 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом. Просить суд стягнути з ОСОБА_1 у суму заборгованості за кредитним договором б/н від 25.05.2010 року, станом 31.12.2017 рік,в розмірі 117000,00 грн. та судові витрати в розмірі 1762,00 грн. – судовий збір.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26.02.2018 року зазначену цивільну справу передано на розгляд Енергодарського міського суду Запорізької області за територіальною підсудністю (а.с.53-54).

Ухвалою від 05.03.2018 року справу прийнято до провадження суддею Енергодарського міського суду запорізької області ОСОБА_3 (а.с.57).

Ухвалою від 25.05.2018 року, у зв’язку з закінченням повноважень у судді Енергодарського міського суду запорізької області ОСОБА_3 (а.с.107), дану цивільну справу прийнято до провадження суддею Енергодарського міського суду Запорізької області Вільямовською Н.О. та справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.109).

Інших процесуальних дій у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову) не вчинялось, провадження не зупинялось.

У судове засідання представник позивача не з’явився, до матеріалів позову надав письмове клопотання про розгляд справи у відсутності позивача, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити (а.с.44). Крім того, позивач надав до суду відповідь на відзив ОСОБА_1 відповідно до змісту яких вважає безпідставними посилання відповідача на невизнання позовних вимог зазначаючи при цьому, що випискою з карткового рахунку чітко прослідковується, що відповідачу було встановлено кредитний ліміт та він користування грошима. Банківська виписка має статус первинного документу та з неї вбачається, що відповідач знімав кредитні кошти, потім частково погашав заборгованість за договором і знову користувався кредитними грошима. А отже відсутність в матеріалах справи оригіналів кредитного договору, на думку позивача, не є підставою для відмови у позові. Також зазначає, що зміна процентної ставки за кредитом відбувалась згідно «Умов та правил надання банківських послуг», зокрема п.1.1.3.2.3 відповідно до якого передбачена можливість зміни Тарифів та інших невід’ємних частин Договору. При цьому Банку інформував відповідача про підвищення про центової ставки 01.09.2014 року, 01.04.2015 року, однак до теперішнього часу заяв про розірвання кредитного договору від відповідача до Банку не надходило, тим більше, що відповідач користувався карткою, у тому числі неодноразово здійснював погашення заборгованості, що є підтвердженням прийняття діючих умов кредиту. Позивач також зазначає, що відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, судово-економічні експертизи по справі не призначались. Позивач посилається нате, що факт укладення кредитного договору та наявність невиконання кредитних зобов’язань підтверджується копією кредитного договору, розрахунком заборгованості, копією паспорта відповідача за яким було оформлено кредитний договір, випискою по рахунку, фото клієнта з карткою. Також посилається на те, що Закон України «Про захист прав споживачів» не розповсюджується на спірні правовідносини, оскільки кошти надавались у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, а вищезазначений Закон регулює споживчий кредит. Також зазначає, що в Анкеті-заяві зазначено: «Я ознайомився(-ласть) і згоден(-на) з Умовами та правилами. Своїм підписом я підтверджую факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку…» Таким чином, відповідача підписавши Анкету-Заяву підтвердив, що він був ознайомлений з умовами кредитування та погодився з ними, що засвідчив власним підписом. Погашаючи заборгованість по кредиту Відповідач прийняв умови договору та погодився з ними. Позивач також заперечує щодо посилань відповідача про застосування строку позовної давності зазначаючи дотримання позивачем встановлених законодавством строків. Позивач просить суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі (а.с.79-84).

В судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з’явився, надав до суду відзив на позовну заяву (а.с.65-73) та заперечення на відповідь на відзив позивача (а.с.117-122), та письмову заяву про розгляд справи у його відсутності. В обґрунтування заперечень, відповідач зазначає наступне.

Надані позивачем ксерокопії документів, як доказів, є невідповідними, оскільки за своїми ознаками, наведеними в ч.1 ст.95 ЦПК, є письмовими доказами, які мають подаватися суду в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч.2 ст.95 ЦПК). Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (ч.4 ст.95 ЦПК). У разі якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника), що унормовано абз. 2 ч. 8 ст. 43 ЦПК. ДСТУ 4163-2003 Національний стандарт «Уніфікована система організаційно-розпорядної документації. Вимоги до оформлення документів» передбачає вимоги до порядку засвідчення копій документів. Зокрема, пункт 5.26 Стандарту передбачає, що відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів «Згідно з оригіналом», найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію документа, її ініціала(-ів) та прізвища і дати засвідчення копії. Отже з наведеного вбачається, що такі документи не відповідають вимогам абз. 2 ч. 8 ст. 43, статей 77-80, ч.2 ст.95 ЦПК (а.с.67).

Зі змісту анкети-заяви від 25.05.2010 б/н вбачається, що вона стосується зарплатного проекту і ця анкета підписана для оформлення і видачі йому саме зарплатної картки. Зокрема це слідує з розділу четвертого Анкети «Информация о трудоустройстве» де зазначено, що він, ознайомившись із Умовами і Правилами надання банківських послуг, тарифами ПриватБанка, просить надати йому нижче перелічені послуги і поставлено відмітку в графі «зарплатная карта», оскільки він в період часу з 25.05.2010 р. по 28.10.2010 р. працював в Орджонікідзевському районному суді м. Запоріжжя, що збігається із датою підписання анкети-заяви від 25.05.2010 б/н для відкриття рахунку та оформлення йому картки по зарплатному проекту. Отже, анкета-заява від 25.05.2010 б/н стосується картки/рахунку на який здійснюється перерахування коштів – зарплата, а позивач помилково вважає її кредитним договором і здійснює нарахування невідомих відповідачу грошових сум. З наданих до матеріалів справи Умови і Правила надання банківських послуг підписані головою правління банку, але не мають підпису позичальника, його реквізитів, відсутня і дата їх складання або підпису сторонами. Таким чином, підстав вважати, що банком отримана згода Відповідача на укладання кредитного договору з урахуванням вказаних Умов, на які посилається Позивач, немає, а тому правовідносини між сторонами з приводу кредитування регулюються тільки Заявою позичальника про отримання зарплатної картки, а не кредитної, зауважуючи також на недотримання позивачем передбаченої законодавством письмової форми договору (а.с.68, 117-зворот). Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», на які посилається позивач, затверджені наказом голови правління від 06.03.2010 № СП-2010-256, а ліцензія Національного банку України на право надання послуг з кредитування була видана 05.10.2011 за № 22, тобто на 19 місяців пізніше дати якою затверджено такі Умови та Правила, а отже позивач не мав на той час ліцензії НБУ на здійснення такого виду банківської діяльності (а.с.121). Крім того, до матеріалів справи надано Витяг з Умов і Правил, а не їх повний текст. Зазначає, що з урахуванням того, що ним не було підписано Умов і Правил надання банківських послуг, вони не можуть застосовуватися ні до послуг з обслуговування банківського рахунку для виплати йому заробітної плати, ні до кредитних чи депозитних правовідносин. Також вважає, що слід врахувати положення ч.1 ст.654 ЦК відповідно до якої, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, який змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту. Тобто, якщо позивач стверджує, що Умови і Правила банківських послуг, довідка про встановлення кредитного ліміту, чи про зміну відсоткової ставки, або будь-який інший документ, які є невід’ємною частиною договору, то в такому разі всі доповнення чи зміни мають бути вчинені і зафіксовані в такій самій формі, як і сам договір – в даному випадку в письмовій (а.с.118-зворот).

З роздрукованої фото з веб-камери, наданої позивачем до справи, не вбачається дата здійснення/виконання цього фото, на фото не можна встановити номер картки, яку відповідач тримає в руці, та її вид, що йому була видана у 2014 чи 2015 році картка для виплати заробітної плати, коли він працював у Комунальному підприємстві «Водоканал» (м. Запоріжжя), він не підписував жодних документів для її отримання (ні договорів, ні заяв про видачу кредитних карток, ні довідок про умови кредитування, ні Умов і правил банківських послуг, ні будь чого іншого) (а.с.118).

Відповідач зазначає, що відсутнє підтвердження наявності письмової форми кредитного договору б/н від 25.05.2010 року, матеріали справи не містять письмових документів що мають підпис відповідача із зазначенням дати такого підписання про тримання суми коштів, про яку зазначає позивач (а.с.118), що банком направлялось позичальнику, у строк визначений законодавством, повідомлення про збільшення відсоткової ставки, яке позичальником було отримано (а.с.69-70, 119-119-зворот). Що згідно 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Відповідно до пункту 5.6 «Положення про організацію операційної діяльності в банках України», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.» (а.с.67, 118).

Відповідач вважає помилковою позицію позивача, що на дані правовідносини не поширюються положення законодавства про захист прав споживачів та про споживче кредитування, оскільки ВСУ і КЦС ВС у своїх постановах вказували одностайну усталену позицію, щодо даних правовідносин з кредитування, не пов’язаного із здійсненням підприємницької діяльності поширюються положення ЗУ «Про захист прав споживачів» та ЗУ «Про споживче кредитування» надаючи обґрунтування зазначеного у письмових запереченнях (а.с.118-зворот).

Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено і строк позовної давності як загальний у три роки, зазначаючи на те, що в розрахунку заборгованості по неіснуючому кредитному договору останній платіж ним, начебто, було здійснено 01.10.2014 року в розмірі 22,8 грн., що не підтверджено документально, позивач звернувся до суду з позовом 07.02.2018 року, отже трирічний строк загальної позовної давності сплинув 02.10.2017 року, так і до спеціальної в один рік (а.с.70-73).

Відповідач наголошуючи на тому, що між ним та позивачем не укладався кредитний договір від 25.05.2010 б/н, кредитних карток 25.05.2010 позивачем відповідачу не видавалося, докази видачі кредитних карток на виконання кредитного договору від 25.05.2010 б/н. відсутні, він не підписував Умови і Правила надання банківських послуг ПриватБанк, які затверджені наказом голови правління від 06.03.2010 № СП-2010-256, які діяли на момент підписання ним Анкети-заяви від 25.05.2010 б/н про видачу мені зарплатної картки, а отже, вони не можуть застосовуватися ні до послуг з обслуговування банківського рахунку для виплати мені заробітної плати, ні до кредитних чи депозитних правовідносин.

Зазначаючи, що позивачем не доведено факту існування кредитних правовідносин між ним та позивачем, просить суд залишити без задоволення вимоги позивача, судові витрати покласти на позивача.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків:

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч.1ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно приписів ст.13 ЦПК України, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, на підставі доказів, поданих учасниками і витребуваних судом, збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відповідно до п.3 ч.1 ст.129 Конституції України, відноситься до є основної засади судочинства.

Відповідно до частин 1, 2, 3 ст.10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частин 1 та 6 ст.36 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом та забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 4 ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно приписів ч.2 та ч.3 ст.83 ЦПК України, позивач та відповідач повинен подати суду докази. Отже, надання доказів є не правом, а обов’язком сторін по справі. При цьому, надані сторонами докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності, достатності (ст.77-80 ЦПК України).

Крім того, згідно частин 1, 2, 4, 5 ст.95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, які подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Згідно ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно п.1, 2 ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, як: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до змісту частини першої статті 1050 ЦК України з урахуванням статей 526, 527, 530 ЦК України, банк має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі №161/16891/15-ц.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 25.05.2010 року написав Анкету-заяву, в розділі заяви (мовою оригіналу – російською) зазначено: «ознакомившись с условиями и правилами предоставления банковских услуг, тарифами банка прошу предоставить мне перечисленные ниже услуги» «изъявляю желание оформить на свое имя» та галочкою позначено навпроти графи «зарплатная карта», при цьому, позивач посилається на те, що відповідачу було надано кредитний ліміт в розмірі 13200,00 грн., посилаючись при цьому на заяву, яка нібито була підписана відповідачем разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» 25.05.2010 року б/н., однак, із вищезазначеної Анкети-заяви, наданої позивачем як доказ надання відповідачу кредитного ліміту на картку, зазначено графи (мовою оригіналу – російською): «платежная карта кредитка «универсальная», «карта GOLD», «укажите желаемый кредитный лимит по платежной карте кредитка «универсальная»/ GOLD» - які не заповнено (а.с.12-зворот), а отже зазначене спростовує посилання позивача на цей доказ, що позивачем було написано заяву на отримання кредиту та підтверджує посилання відповідача про те, що ним 25.05.2010 року було написано заяву з метою отримання картки для отримання заробітної плати з місця роботи, при цьому надана копія трудової книжки відповідачем, як доказ того, що 25.05.2010 року він був прийнятий на роботу - п.2 (а.с.74) – підтверджує посилання відповідача, позивачем не спростоване належними доказами зазначеного посилання відповідача. Аналізуючи наданий позивачем як письмовий доказ вищезазначену Анкету-заяву від 25.05.2010 року, судом встановлено, що вона навпаки спростовує посилання позивача що зазначеною заявою відповідач виявив бажання про отримання кредитних коштів шляхом встановлена кредитного ліміту на картковий рахунок, а отже і посилання позивача, що вказаною заявою відповідач підтвердив свою згоду з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами банку» складає між відповідачем та Банком Договір, який позивач зазначає як кредитний і посилання позивача на те, в Анкеті-заяві зазначено: «Я ознайомився(-ласть) і згоден(-на) з Умовами та правилами. Своїм підписом я підтверджую факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПриватБанку…», а отже відповідач підписавши Анкету-Заяву підтвердив, що він був ознайомлений з умовами кредитування та погодився з ними, що засвідчив власним підписом. Крім того, надане позивачем (мовою оригіналу – російською) «Извлечение из Условий и правил предоставления банковских услуг Утвержденные приказом от 06.03.2010 г. №СП-2010-256», вірність оригіналу яких засвідчена печаткою ПАТ КБ «ПриватБанк» - не містить підпису відповідача (а.с.14-37), як і Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.13), а отже позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що саме ці Умови і правила є складовою частиною укладеного між сторонами, як зазначає позивач, кредитного договору від 25.05.2010 року б/н., що саме на ці Умови погодився відповідач (що також узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 16.01.2018 по справі №128/4810/15-ц, у постанові від 30.01.2018 по справі №128/4810/15-ц, та постанові від 18.04.2018 по справі №234/10860/16-ц).

Як зазначалось представлений позивачем ОСОБА_4 з умов та правил надання банківський послуг (а.с.14-37) - не містить і не передбачає підпису відповідача, тому його застосування до спірних правовідносин є безпідставним, зазначене узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 05.03.2018 по справі №192/156/17-ц.

Крім того, як встановлено судом, вище, розділ Анкети-заяви від 25.05.2010 року щодо ознайомлення відповідача з умовами та правилами надання банківських послуг, тарифів банку - відноситься до надання відповідачу послуги на його ім’я (мовою оригіналу – російською) - «зарплатная карта», що також спростовує послання позивача, (мовою оригіналу – російською) «Извлечение из Условий и правил предоставления банковских услуг» є невід’ємною частиною договору кредитування.

Частиною першою статті 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України, визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав і обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст.1054 ЦПК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 статтею 208 ЦК України передбачено випадки, коли правочини мають вчинятися в певній формі, в залежності від виду правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Крім того, з урахуванням положень статей 626, 638, 640, 1066, 1071 ЦК України, частин 2 та 4 ст.26 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошових коштів в Україні», договір про надання банківських послуг, за яким позивачу було відкрито картковий рахунок на отримання заробітної плати, не містить реквізитів кредитного договору.

Позивачем надано як доказ наявності заборгованості «Розрахунок за заборгованості за договором б/н від 25.05.2010, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1, станом на 31.12.2017 рік (а.с.6-10), однак, зазначений розрахунок є письмовими доказами в розумінні ст.95 ЦПК України, а отже повинен подаватися до суду в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч.2 ст.95 ЦПК України), при цьому копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (ч.4 ст.95 ЦПК України). Відповідно до приписів ч.8 ст.43 ЦПК України, у разі якщо документи подаються учасниками справи до суду в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника). Відповідно до 5.27 Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003 затверджені наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року №55, відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису

особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляють нижче реквізиту.

Однак, вищезазначений розрахунок не містить відповідного належного посвідчення, як і не містить належного посвідчення, надана позивачем «Виписка по рахунках» (а.с.93-97).

Крім того, з наданого розрахунку, є незрозумілим за яким саме картковим рахунком його надано, яким чином та за яких підстав проводилось нарахування зазначеного у розрахунку, у тому числі: процентова ставка (поточна) та (прострочена), розмір комісії та пені, сума комісії та пені (накопичувальним підсумком), оскільки як встановлено та не надано доказів, що 25.05.2010 року відповідачем було написано заяву на відкриття карткового рахунку для отримання заробітної плати.

А отже, суд не може розцінювати наданий Розрахунок (а.с.6-10) та «Виписку по рахунках» (а.с.93-97) – як належні та допустимі докази, що підтверджують наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором, наявність якого позивачем суду не доведено.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (що узгоджується з позицією Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі по справі №161/16891/15-ц).

Згідно зі ст.41 Закону України «Про Національний банк України» та частин 1 та 2 ст.68 Закону України «Про банки та банківську діяльність», Національний банк встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Відповідно до п.п. 1.10., 4.1.-4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003 року (далі за текстом - Положення) операційна діяльність банку - це сукупність технологічних процесів, пов'язаних з документуванням інформації за операціями банку (далі - операції), проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками. Операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи, які мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі. Первинний документ - документ, який містить відомості про операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п.п. 5.6, 5.8. Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Інформація про стан особових рахунків клієнтів може надаватись їх власникам, уповноваженим власниками рахунків особам та державним органам, які мають право на отримання такої інформації згідно із законодавством України.

Суд також не може враховувати і «Виписку по рахунках» надану позивачем, як належний та допустимий доказ (а.с.93-97).

Позивачем не надано оригіналів: ні Виписки з особового рахунку відповідача відкритого саме на підставі кредитного договору від 25.05.2010 року, на письмової заяви на надання кредитного договору від 25.05.2010 року, ні самого кредитного договору від 25.05.2010 року, ні належного розрахунку за кредитним договором від 25.05.2010 року, а також не надано їх копії посвідчення належним чином відповідно до вимог чинного законодавства, як і не надано доказів, які б містили підпис відповідача, про ознайомлення його про зміну розміру процентної ставки відповідно до вимог частини четвертої статті 1056-1 ЦК України, за приписами якої в разі застосування змінюваної процентної ставки кредитор самостійно, з визначеною у кредитному договорі періодичністю, має право збільшувати та зобов'язаний зменшувати процентну ставку відповідно до умов і в порядку, встановлених кредитним договором. Кредитодавець зобов'язаний письмово повідомити позичальника про зміну процентної ставки не пізніш як за 15 календарних днів до дати, з якої застосовуватиметься нова ставка. У кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Порядок розрахунку змінюваної процентної ставки повинен дозволяти точно визначити розмір процентної ставки за кредитом на будь-який момент часу протягом строку дії кредитного договору. Кредитор не має права змінювати встановлений кредитним договором порядок розрахунку змінюваної процентної ставки без згоди позичальника. При цьому, на спростування посилань позивача що здійснення платежів за новим тарифним планом самим відповідачем, свідчить про те, що відповідач був належним чином повідомлений про зміну умов обслуговування рахунку, оскільки, як зазначалося, докази отримання відповідачем повідомлення про зміну відсоткової ставки - в матеріалах справи відсутні, що також узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року по справі №515/1844/16-ц.

Крім того, як доказ, позивачем надана ксерокопія інформаційної довідки від 27.04.2018 року №30.1.0.0/2-20180207/330, в якій зазначено, що ОСОБА_1, згідно кредитного договору б/н. від 25.05.2010 року отримав картки, однак підтвердження того, що відповідач надав свою згоду на отримання зазначених карток, що вони стосуються саме кредитного договору від 25.05.2010 року, розмір кредитного ліміту – зазначена довідка не містить, крім того, зазначена довідка не засвідчена відповідно до вимог ст.43, 95 ЦПК України, Вимог до оформлювання документів ДСТУ 4163-2003 затверджені наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 року №55, а отже не може враховуватися судом як належний та допустимий доказ.

Також позивачем надано до суду як доказ фото позивача з карткою (а.с.88), однак, як зазначає відповідач та з ним погоджується і суд, надане фото не містить інформацію, з якої вбачалось, місце та дата цього фото, з яких підстав воно було зроблено, що це за вид картки яку тримає відповідач, її номер, тощо, тобто зазначене фото, на думку суду є неналежним доказом на підтвердження обґрунтування позивача про те, що воно свідчить про отримання відповідачем кредиту на картковий рахунок, враховуючи також і те, що зазначене фото ніким не засвідчено.

При цьому суд вважає безпідставним посилання позивача на не заявлення відповідачем вимоги про визнання правочину недійсним та призначення судово-економічної експертизи та контррозрахунку, оскільки відповідач в праві самостійно обирати лінію захисту та вільний у виборі доказів якими обґрунтовує свої заперечення.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про порушення позивачем вимог ст.ст.12, 77-81, 83, 95 ЦПК України.

При цьому суд наголошує на тому, що матеріали справи взагалі не містять належних та допустимих доказів наявності самого кредитного договору від 25.05.2018 року б/н. або будь-яких письмових угод між позивачем та відповідачем на отримання відповідачем кредитних коштів, тобто доказів особистого волевиявлення відповідача на отримання кредиту про який зазначає позивач, що відповідачем надано згоду на умови та правила надання банківських послуг щодо кредитування, тарифів обслуговування за кредитним договором, належним чином посвідчених усіма сторонами.

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», банк - юридична особа, яка на підставі банківської ліцензії має виключне право надавати банківські послуги.

Суд зауважує, що позивачем, до матеріалів справи, надано Банківську ліцензію від 05.10.2011 року № 22 на право надання банківських послуг (а.с.41), однак як встановлено судом, заяву на отримання зарплатної картки було написано відповідачем 25.05.2010 року, позивач вважає, що він уклав з відповідачем кредитний договір 25.05.2010 року, отже є незрозумілим, на якій підставі взагалі позивачем надавалися банківські послуги, оскільки доказів, які б підтверджували таке право позивача станом на 25.05.2010 рік - матеріали справи не містять.

Щодо строку позовної давності, суд дійшов наступного висновку:

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Згідно із статтею 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Початок перебігу строку давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому поряду через суд.

Відповідно до статті 78 ЦПК України, що суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи відсутність належних та допустимих доказів наявності кредитного договору між позивачем та відповідачем, належного та допустимого розрахунку заборгованості за кредитним договором, суд позбавлений можливості надати правову оцінку щодо дотримання чи порушення позивачем строків позовної давності як спеціальної так і загальної для звернення до суду з даним позовом.

Що стосується посилання позивача у відповіді на відзив відповідача щодо непоширення на спірні правовідносини Закону України «Про захист прав споживачів» з підстав того, що цей закон застосовується в разі надання коштів споживачеві кредитодавцем на придбання продукції, а ні в разі надання встановленого кредитного ліміту на платіжну картку (а.с.83), суд дійшов наступного висновку:

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні визначає Закону України «Про споживче кредитування», так в п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов’язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Однак, в даному випадку питання ставиться щодо застосування Закону України «Про захист прав споживачів».

В преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів» вказано, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно ч.1 ст.1-1 Закону України «Про захист пав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Згідно п.22 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист пав споживачів», споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов’язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.

Згідно п.17 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист пав споживачів», послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та держане регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Частиною 1 статті 4 цього Закону визначено, що фінансовими послугами вважаються, зокрема: випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; банківські та інші фінансові послуги, що надаються відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Згідно п.3 ч.1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Згідно абз.20 ч.5 ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Як зазначалось, Банк - це юридична особа, яка надає банківську послугу (абз.3 ч.1 ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»)

Згідно п.1.27 ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення

інших операцій, передбачених відповідним договором.

Відповідно до керівних роз'яснень, які містяться у ч.2 п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12 квітня 1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).

Отже, враховуючи, що відповідач є споживачем фінансових послуг, на правовідносини між позивачем ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів», у зв'язку з чим суд визнає безпідставними та необґрунтованими доводи позивача, щодо неправомірності посилань відповідача на Закон України «Про захист прав споживачів».

Згідно ч.1 та ч.2 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Згідно частин 1 та 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача не підлягають задоволенню у повному обсязі оскільки вони не доведені сукупністю наданих належних, допустимих та достовірних доказів.

На підставі викладеного, ст.ст. 4, 10, 12, 13, 43, 76-83, 95, 141, 247, 259, 263, 264, 265, 273, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом – відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Запорізької області (з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017 року)

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Н. О. Вільямовська