Ухвала суду № 75073461, 14.05.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

У Х В А Л А

14.05.2018 Справа № 910/6968/16 За заявою ОСОБА_1 (місцезнаходження:АДРЕСА_1)

до Державного підприємства "Укрветсанзавод" (01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка,1)

про стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 41117,00рн., моральної шкоди у розмірі 300000,00 грн.

в межах справи №910/6968/16

За заявою Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"(м. Київ, вул. Б.Хмельницького,6)

до Державного підприємства "Укрветсанзавод" (01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка,1)

про банкрутство

Суддя Яковенко А.В.

при секретарі судового засідання Кобельчук О.І.

Представники учасників справи:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Гринько П.П., Зимин І.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

У квітні 2016 року до Господарського суду м. Києва надійшла заява Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про порушення провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Укрветсанзавод" у зв'язку з неможливістю останнього в порядку встновленому чинним законодавством погасити існуючу заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2016 № 910/6968/16 заяву Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" було прийнято до розгляду, підготовче засідання призначено на 16.05.2016, визначеного автоматизованою системою арбітражного керуючогоТалана Л.Г. зобов'язано подати заяву про участь у справі.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.06.2016 порушено провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Укрветсанзавод" (01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка,1, ідентифікаційний код 38519326). Визнано грошові вимоги Публічного акціонерного товариства Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Державного підприємства "Укрветсанзавод" в розмірі 4 478 872,95грн. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном Державного підприємства "Укрветсанзавод" (01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка,1, ідентифікаційний код 38519326). Здійснено оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство Державного підприємства "Укрветсанзавод" (01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка,1, ідентифікаційний код 38519326) за номером 32720 від 19.06.2016р. Призначено розпорядником майна Державного підприємства "Укрветсанзавод" (01001, м. Київ, вул. Б.Грінченка,1, ідентифікаційний код 38519326) арбітражного керуючого Талана Леоніда Григоровича (свідоцтво №26 від 08.02.2013). Визначено дату проведення попереднього судового засідання на 08.08.2016 р.

До Господарського суду м. Києва надійшла заява ОСОБА_1 про стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 41117,00рн., моральної шкоди у розмірі 300000,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.01.2018 відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; та призначено підготовче засідання на 29.01.2018.

22.01.2018 на адресу Господарського суду міста Києва від Державного підприємства "Укрветсанзавод" надійшло клопотання про залишення позовної заяви без руху.

22.01.2018 на адресу Господарського суду від позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2018 залишено без руху заяву ОСОБА_1 до ДП "Укрветсанзавод" про стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 41 117,00грн, моральної шкоди у розмірі 300 000,00грн., встановлено строк для усунення недоліків, а саме направлення позовної заяви відповідачу у справі - до 06.02.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2018 поновлено провадження у справі з розгляду заяви ОСОБА_1 до ДП "Укрветсанзавод" про стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 41117,00грн, моральної шкоди у розмірі 300000,00грн. в межах справи №910/6968/16 та призначено підготовче засідання на 28.03.2018.

12.03.2018 до Господарського суду надійшло звернення від ОСОБА_1 про розгляд справи без його участі.

Судове засідання, призначене на 28.03.2018, не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді Яковенко А.В. на лікарняному.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.04.2018 підготовче засідання за заявою ОСОБА_1 в межах справи №910/6968/16 призначено на 18.04.2018.

16.04.2018 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшли пояснення на заперечення.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.04.2018 закрито підготовче провадження за заявою ОСОБА_1 в межах справи №910/6968/16 та призначено розгляд справи по суті на 14.05.2018.

В судове засідання представник позивача не з'явився, проте повідомляв про розгляд справи без його участі.

Представники відповідача в судове засідання з'явилися частково визнали позовні вимоги з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

В судовому засіданні 14.05.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини ухвали.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, встановив наступне.

ОСОБА_1 працював в Коломийській філії Державного підприємства "Укрветсанзавод" з 15.09.2015 р. та обіймав посаду сторожа.

З 04.01.2016 р. був звільнений із займаної посади за згодою двох сторін на підставі п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, що підтверджується записом в трудовій книжці.

Станом на момент звільнення заявника із займаної посади йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 5 996,24 грн.

У зв'язку з викладеним, ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про стягнення з боржника нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 5 996,24 грн., а також середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати 41 117,16 грн., та стягнення моральної шкоди у розмірі 300 000,00 грн.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці", заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник, або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

До структури заробітної плати в силу ст. 2 Закону України "Про оплату праці" включаються виплати за виконану роботу, а також гарантії та компенсації за невідпрацьований час.

Так, згідно статті 3 Кодексу законів про працю України ( далі - КзПП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами у сфері державного і договірного регулювання оплати праці, визначено Законом України "Про оплату праці".

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оплату праці" та статті 94 КзПП України, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Структура заробітної плати визначена у статті 2 Закону України "Про оплату праці", відповідно до якої основною заробітною платою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. При цьому, слід зазначили, що під відрядною формою оплати розуміється форма оплати праці відповідно до кількості виготовленої ними продукції встановленої якості за відрядними розцінками. При відрядній оплати праці розмір заробітної плати залежить лише від виконання норм виробітку. Залежно від організації праці відрядна оплата праці може бути індивідуальною або колективною.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України.

За змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Матеріалами справи підтверджується, що на момент звільнення заявника із займаної посади йому була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 5 996,24 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.01.2016. у розмірі 41 117,00 грн.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власниками або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст. 116 цього кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа організація повинні виплатити його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

За структурою КЗпП України стаття 117, якою визначено підстави виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відноситься до розділу VII "Оплата праці" вказаного Кодексу.

Таким чином, затримка розрахунку при звільненні за своєю природою пов'язана з трудовими відносинами, є оплатою праці та відноситься до структури заробітної плати.

Вказаний висновок кореспондується з позицією Верховного Суду України про те, що за своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це є компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується у розмірі середнього заробітку, на яку не поширюється дія мораторію, передбачена Законом України про банкрутство (постанова Верховного Суду України від 14.11.2012 у справі № 6-139цс12).

Отже, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не належить до неустойки і не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання, а є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.

В постанові Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі №6-76цс14 суд дійшов висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є обставини невиплати належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Таким чином, чинним законодавством покладено на роботодавця, який перебуває у процедурах банкрутства, обов'язок щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Як роз'яснено п. 20 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

В той же час, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, з подальшими змінами та доповненнями (далі - Порядок).

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд приходить до наступного висновку.

Середньоденна заробітна плата = (сумарана кількість годин за останні 2 кал.місяці (128+112)/ на кількість робочих днів (листопад-грудень 2015 року - 44 робочих днів))*середньо годинну заробітну плату (12,80)= 69,81 грн.

Середній заробіток = середня заробітна плата * на кількість робочих днів (504 дні) = 35 184,24 грн.

Згідно п. 3 Порядку, всі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Як роз`яснено в п. 6 Постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Зазначені роз`яснення Пленуму Верховного Суду України узгоджуються з вимогами Податкового кодексу України.

Тому, враховуючи, що середньоденна заробітна плата позивача 69,81 грн. вирахувана без виключення сум податків та інших обов'язкових платежів, то з утриманням з 35 184,24 грн. (середній заробіток), передбачених законом податків та інших обов'язкових платежів, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума в розмірі 28 323,36 грн.

Крім того, як вбачається з поданої заяви, ОСОБА_5 просить суд стягнути з Державного підприємства "Укрветсанзавод" моральну шкоду у розмірі 300 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 237-1 Кодексу Законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Позивач в своїй заяві вказує, що 01.08.2013 на Коломийській філії ДП «Укрветсанзавод» стався нещасний випадок, пов'язаний з виробництвом, у звязку з чим позивача було визнано таким, який втратив 40 % професійної працездатності з 26.03.2014 по 26.03.2015, при цьому йому була встановлена третя група інвалідності, що підтверджується висновком МСЕК від 26.03.2014.

Згідно з актом розслідування нещасного випадку від 06.08.2013 визначено осіб, дія або бездіяльність яких привели до нещасного випадку, в тому числі і ОСОБА_1, оператор варочних котлів Коломийської філії ДП "Укрветсанзавод», який не виконав вимоги п. 3.3 інструкції з охорони праці № 5 від 16.06.2010 року для оператора вакуумних котлів типу «КВ-4.6 М.» (не відкривати кришку, не переконавшись у відсутності тиску в корпусі котла).

Посилання позивача на те, що вироком Коломийського міськрайонного суду від 17.03.2015 року в справі № 346/474/15-к, заступника директора з виробництва Коломийської філії ДП «Укрветсанзавод» ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 191 ч. 2, 366 ч. 1,272ч. 1 КК України (за розтрату чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, а також внесення як службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та порушення правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небезпекою) не спростовує факт порушення Позивачем п. 3.3. вищевказаної Інструкції і відповідні вказівки про таке спростування у даному вироку відсутні.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про охорону праці» працівник зобов'язаний дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.95 передбачено, що суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі Позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

До юридичного складу, що є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, належать моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв 'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. Ці обставини повинні бути належно доведені. Не відповідає змісту ст. 237-1 КЗпП України стягнення з власника моральної шкоди лише на підставі заяви про наявність такої шкоди, якщо немає обставин, зазначених у частині 1 ст. 237-1 КЗпП України (моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і необхідності додаткових зусиль для організації працівником свого життя).

Обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди виникає лише за умови, що моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або необхідність додаткових зусиль для організації свого життя стали наслідками порушення законних прав працівника.

За приписами статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Вимога заявника про відшкодування моральної шкоди не є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, оскільки ним не надано доказів того, що йому було нанесено маральних страждань.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню та стягненню з ДП «Укрветсанзавод» нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 5 996,24 грн. та середній заробіток за весь час затримки у розмірі 28 323,36 грн., в іншій частині в задоволенні заяви необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись КЗпП України, ст.23 ЦК України, ст.10, 45 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст.233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 про стягнення стягнення невиплаченої заробітної плати у розмірі 41117,00рн., моральної шкоди у розмірі 300000,00 грн. в межах справи №910/6968/16 про банкрутство Державного підприємства «Укрветсанзавод» задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Укрветсанзавод" (01001, м. Київ, вул. Грінченка,1, код ЄДРПОУ 38519326) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 5 996 (п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто шість) грн. 24 коп., середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені, що складає 28 323 (двадцять вісім тисяч триста двадцять три) грн. 36 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні заяви відмовити.

4. Дана ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена.

Повний текст ухвали складено 04.07.2018

Суддя А.В. Яковенко