Рішення № 75072941, 24.05.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2018 року м. Київ № 826/20340/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Сома П.А., представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача Худякової Н.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

встановив:

26.12.2016 ОСОБА_3 (ОСОБА_3.) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (ДПІ у Подільському районі) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №3680-1305 від 05.07.2016.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.01.2017 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.01.2018 справу прийнято до провадження і призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Правова позиція позивача з урахування позовної заяви та додаткових обґрунтувань до позовної заяви зводиться до того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки податкове зобов'язання згідно податкового повідомлення-рішення №3680-1305 від 05.07.2016 нараховано за весь 2016 рік, в той час як позивач з 18.07.2016 не є землекористувачем земельної ділянки, яка є об'єктом оподаткування земельним податком.

Також позивач вказує, що відповідач при обчисленні суми податку застосував невірний узагальнюючий локальний коефіцієнт, замість вірного 1.11, відповідачем застосовано 1.19.

Більше того, ДПІ у Подільському районі пропущено і строк нарахування податкового зобов'язання зі сплати земельного податку за 2016 рік.

Відповідач подав заперечення на адміністративний позов та додаткові пояснення в яких просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 ДПІ у Подільському районі зазначає, що позивач у 2016 році була власником нежитлового приміщення, отже й користувачем земельної ділянки на якій розташоване таке приміщення, а тому зобов'язана сплачувати земельний податок за належну їй земельну ділянку. Спростувань наведених вище доводів позивача відзив та додаткові пояснення відповідача не містять.

Зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи у судовому засіданні та потреби заслухати свідка чи експерта, суд за клопотаннями представників сторін, які викладені позиції підтримали в повному обсязі, на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 №2747-IV (КАС України), ухвалив розглянути справу в порядку письмового провадження.

15.12.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесено зміни до КАС України, виклавши його в новій редакції.

Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 241 КАС України, судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції КАС України.

Отже, дослідивши матеріали справи, оцінивши пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.

Згідно реєстраційного посвідчення №006227 від 17.09.2009 на підставі договору купівлі-продажу №6769 від 14.09.2009 ОСОБА_3 на праві приватної власності належала група нежитлових приміщень загальною площею 1144,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

На підставі акту прийому-передачі нерухомого майна від 18.07.2016 ОСОБА_3 передала Товаристу з обмеженою відповідальністю «Альдиба» (ТОВ «Альдиба») групу нежитлових приміщень загальною площею 1144,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №64049969 від 21.07.2016, починаючи з 18.07.2016 ТОВ «Альдиба» є одноосібним власником групи нежитлових приміщень загальною площею 1144,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно довідки №Ю-23010/2016 про розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки, виданої Комунальним підприємством «Київський інститут земельних відносин» Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 2362,53 кв.м за адресою: АДРЕСА_2, складає 3 866378,5 грн, узагальнюючий локальний коефіцієнт - 1.11.

05.07.2016 ДПІ у Подільському районі прийняте податкове повідомлення-рішення №3680-1305 від 05.07.2016, яким ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 310878,49 грн.

Судом встановлено, що вказане податкове зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік визначене податковим повідомленням-рішенням №3680-1305 від 05.07.2016 на підставі висновку відповідача про те, що ОСОБА_3 у 2016 році була землекористувачем земельної ділянки площею 2362,53 кв.м за адресою: АДРЕСА_2.

Позивач оскаржила податкове повідомлення-рішення №3680-1305 від 05.07.2016 в адміністративному порядку шляхом подання скарги від 29.09.2016 до ГУ ДФС у м. Києві. Однак, рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 21.11.2016 №12344/С/99-99-11-03-01-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а спірне податкове повідомлення-рішення - без змін.

Позивач, не погоджуючись із результатом адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення №3680-1305 від 05.07.2016 та вважаючи таке рішення протиправним, звернулася до суду.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що статтею 206 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 16.1.4. пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно із підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За приписами пункту 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Відповідно до пункту 287.6 статті 287 ПК України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

В постанові Верховного Суду України від 24.11.2015 №21-2352а15 вказано, що у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 291.2 статті 291, підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

В постанові Верхового Суду України від 07.07.2015 у справі №826/12388/13-а зазначено, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи з принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений в пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку у позивача виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 ст. 286 ПК України).

У запереченні на позовну заяву відповідач навів розрахунок податкового зобов'язання ОСОБА_3 з земельного податку з 01.01.2016 по 31.12.2016, згідно якого узагальнюючий локальний коефіцієнт застосовано у розмірі 1.19, сума земельного податку - 310878,49 грн.

При цьому, податковий орган не зазначає з якого джерела ним отримана інформація про вказаний у розрахунку розмір узагальнюючого локального коефіцієнту. Водночас, згідно довідки №Ю-23010/2016 про розмір нормативно грошової оцінки земельної ділянки, виданої Комунальним підприємством «Київський інститут земельних відносин» Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради, нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 2362,53 кв.м за адресою: АДРЕСА_2, складає 3866378,5 грн, узагальнюючий локальний коефіцієнт становить 1.11.

Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 286.5 статті 286 ПК України у разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому у нового власника виникло право власності.

У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №64049969 від 21.07.2016, починаючи з 18.07.2016 ТОВ «Альдиба» є одноосібним власником групи нежитлових приміщень загальною площею 1144,2 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_2.

Отже, позивач зобов'язана сплачувати земельний податок за земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_2, з січня по червень 2016 року.

Разом з цим, з наведеного вище розрахунку вбачається, що відповідач визначив податкове зобов'язання позивача за весь 2016 рік, без урахування припинення права користування позивача вказаною земельною ділянкою в липні 2016 року у зв'язку із переходом від неї права власності на приміщення, що розташовані на такій земельній ділянці.

Отже, відповідач безпідставно нарахував позивачу податкове зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за липень-грудень 2016 року, із застосуванням невірного узагальнюючого локального коефіцієнт.

Суд звертає увагу також й на те, що відповідно до абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Згідно пункту 287.2 статті 287 ПК України облік фізичних осіб - платників податку і нарахування відповідних сум проводяться щороку до 1 травня.

Суд зауважує, що податкове зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розглядуваному розмірі визначене ОСОБА_3 згідно податкового повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі №3680-1305 від 05.07.2016. Отже, 05.07.2016 відповідачем нараховано податкове зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік, тобто з порушенням строку, передбаченого пунктом 286.5 статті 286 ПК України.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2015 №1204, структурний підрозділ контролюючого органу, який склав податкове повідомлення-рішення відповідно до Кодексу, роздруковує його у двох примірниках (податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» - в одному примірнику) та після погодження з підрозділами правової роботи передає на підпис керівнику (виконуючому його обов'язки, його заступнику або уповноваженій особі) контролюючого органу. При складанні у передбачених Кодексом випадках податкових повідомлень-рішень в електронній формі необхідно дотримуватись вимог Законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис».

Після підписання податкове повідомлення-рішення (крім податкового повідомлення-рішення за формою «Ф») не пізніше наступного робочого дня надсилається (вручається) платнику податків. Податкове повідомлення-рішення за формою «Ф» надсилається (вручається) платнику податків у терміни, встановлені Кодексом для податків на майно фізичних осіб.

Позивач зазначає, що контролюючим органом не надіслано на його адресу податкового повідомлення-рішення №3680-1305 від 05.07.2016, матеріали справи також не містять доказів надсилання позивачу вказаного рішення, а відповідач в спростування даних доводів позивача не подав жодних обґрунтувань та доказів.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.

Також Європейський суд з прав людини зазначив, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати своєчасного виконання своїх обов'язків.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що позивачем надані достатні докази протиправності спірного рішення відповідача, а відповідачем не доведено протилежного, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від №3680-1305 від 05.07.2016.

Частинами першою, сьомою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки даний позов сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, підлягає задоволенню повністю, а згідно наявної у матеріалах справи квитанції №319 від 22.12.2016 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 3108,79 грн, то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246 КАС України,

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (адреса: 04080, м. Київ, вул. Турівська, 12; код ЄДРПОУ: 39467012) №3680-1305 від 05.07.2016.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (адреса: 04080, м. Київ, вул. Турівська, 12; код ЄДРПОУ: 39467012) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3108,79 грн (три тисячі сто вісім гривень сімдесят дев'ять копійок).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя О.М. Чудак