Ухвала суду № 75058778, 03.07.2018, Карлівський районний суд Полтавської області

03.07.2018

єдиний унікальний номер справи 531/1282/17

номер провадження 2/531/255/18

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року м.Карлівка

Карлівський районний суд Полтавської області у складі

головуючої судді Лизенко І.В.,

за участі секретаря судового засідання Мельник О.В.,

позивачки ОСОБА_1,

представників позивачки ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника співвідповідача

Головного управління Держгеокадастру

у Полтавській області ОСОБА_4,

представника третьої особи

ТОВ «Деметра Агро-Груп» ОСОБА_5,

третьої особи ОСОБА_6,

представника третіх осіб

ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в судовій залі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Карлівської районної державної адміністрації, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, треті особи, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору, Мартинівська сільська рада Карлівського району Полтавської області, товариство з обмеженою відповідальністю «Деметра Агро-Груп», ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_8, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_6, ОСОБА_21, ОСОБА_7, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30 про визнання недійсними окремих положень договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з вищеназваним позовом, у якому просила визнати недійсним п.39 Договору оренди землі, укладеного 05.02.2008 між Карлівською РДА в особі ОСОБА_31 та ОСОБА_32, в частині переходу до спадкоємців права на орендовану земельну ділянку у разі смерті фізичної особи-орендаря.

В обґрунтування позову послалася на те, що 05.02.2008 між Карлівською РДА та її чоловіком ОСОБА_32 було укладено договір оренди земельної ділянки, за яким була передана в строкове платне користування земельна ділянка для ведення фермерського господарства загальною площею 50,0 га, кадастровий номер 5321685600:00:007:0015, терміном на 30 років. 19.11.2008 року було укладено договір суборенди землі між ОСОБА_32 та ФГ «ОСОБА_33 лан», за яким ОСОБА_1 передав у суборенду вказану земельну ділянку. 11.12.2016 ОСОБА_1 помер. Позивачка, як дружина померлого, є спадкоємицею за законом та отримала свідоцтво про право на спадщину, яка складається з фермерського господарства «ОСОБА_33 лан», єдиним засновником якого був ОСОБА_1 Вважає, що пункт 39 договору оренди землі від 05.02.2008 про те, що право оренди земельної ділянки у разі смерті фізичної особи – орендаря не переходить до спадкоємців, суперечить чинному законодавству. Вважає, що цим пунктом договору порушується її право як спадкоємиці орендаря, так як вона успадкувала фермерське господарство та має право продовжувати користуватись землею на правах оренди.

У підготовчому судовому засіданні представником третьої особи ТОВ «Деметра Агро-Груп» ОСОБА_5 заявлено клопотання про закриття провадження у справі з двох підстав: 1) відсутній предмет спору, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 5321685600:00:007:0015 вилучена з Державного земельного кадастру, а на її місці утворено 25 нових окремих ділянок з новими кадастровими номерами, власниками яких є громадяни України – учасники бойових дій; 2) позовну заяву подано особою, яка не має на те повноважень, так як позивачка не має відношення до договору оренди землі, не є його стороною.

Суд, вислухавши думку учасників справи, вважає клопотання про закриття провадження у справі таким, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 255 ч.1 п.2 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предметом спору у цій справі є положення договору оренди землі від 05.02.2008 щодо заборони передачі у спадщину права оренди земельної ділянки.

Суд зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 5321685600:00:007:0015 дійсно є предметом договору оренди землі від 05.02.2008, однак не є безпосереднім предметом позовних вимог. Закриття провадження саме з цих підстав на стадії підготовчого провадження, враховуючи що факт відсутності предмету спору не є очевидним, суд вважає передчасним та таким, що порушуватиме права осіб на доступ до правосуддя.

Статтею 255 ЦПК України не передбачено серед підстав закриття провадження у справі подання позову особою, яка не має на те повноважень.

Зазначене є підставою залишення позову без розгляду згідно п. 2 ч.1 ст. 257 ЦПК України, а саме: позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Позивачка звернулася до суду з цим позовом у своїх інтересах, вказуючи що порушено її права як спадкоємця.

Представник відповідача та треті особи, висловлюючись щодо клопотання в цій частині, посилались на те, що позивачка не є стороною договору, а тому не має права звертатись до суду про визнання недійсним його положень.

Суд зауважує, що факти наявності або відсутності у особи права цивільного встановлюються судом за наслідками розгляду справи по суті. Процесуальне законодавство обмежує осіб у праві подати позов до суду з процедурних підстав, зокрема, відсутність повноважень на представництво інтересів у суді від імені іншої особи.

Закриття провадження з наведених представником третьої особи підстав є порушенням гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на доступ до суду.

Так, відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 р., згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов’язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції, а також ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 р., суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Більш того, право на суд включає не лише право звертатися до суду, а також право на вирішення спору судом (Kutic v. Croatia (Кутіч проти Хорватії), § 25 і § 32 стосовно призупинення провадження; Acimovic v. Croatia (Ачімовіч проти Хорватії), § 41; Beneficio Cappella Paolini v. San Marino (Бенефічіо Капелла Паоліні проти СанМарино), § 29 стосовно відмови у правосудді). Право на суд також може бути порушено, коли суд не виносить рішення за апеляційними заявами щодо оскарження рішень обмеженого терміну дії у встановлений законодавством термін (Musumeci v. Italy (Мусумечі проти Італії), §§ 41-43) або за відсутності рішення (Ganci v. Italy (Ганчі проти Італії), § 31). Право на суд також включає винесення рішення.

Отже, суд вважає заявлене клопотання таким, що не підлягає задоволенню з наведених вище підстав.

Керуючись ст.ст. 255, 257 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання представника третьої особи ТОВ «Деметра Агро-Груп» про закриття провадження у справі відмовити за необґрунтованістю.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

Суддя І.В. Лизенко