Ухвала суду № 75056730, 25.06.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 349/304/17

Провадження № 11-кп/779/218/2018

Категорія ст.121 ч.2 КК України

Головуючий у 1 інстанції Лошак О. О.

Суддя-доповідач Гандзюк

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року м. Івано-Франківськ

Апеляційний суд Івано-Франківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

головуючого-судді Гандзюка В.П.,

суддів Гриновецького Б.М., Повзла В.В.,

з участю:

секретаря судового засідання Лавринович У.М.

прокурора Шутки І.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

представника потерпілих ОСОБА_2,

захисників ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_1, захисників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, представника потерпілих ОСОБА_2 та прокурора на вирок Рогатинського районного суду від 27 квітня 2018 року щодо обвинуваченого ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, неодруженого, непрацюючого, ІНФОРМАЦІЯ_3, в порядку ст.89 КК України раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України, -

встановив:

Зміст судового рішення суду першої інстанції.

Вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років

На підставі ч. ч. 1, 4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом повного складання покарань, призначеного вироком Генічеського районного суду Херсонської області та призначеного цим вироком, визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років та сплати штрафу в сумі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн. (тисячу сімсот грн.).

У зв'язку зі сплатою обвинуваченим 29 січня 2018 року штрафу в сумі 1700 (тисяча сімсот грн.) вирок в частині стягнення штрафу до виконання постановлено не звертати.

ОСОБА_4 відбування покарання ОСОБА_1 постановлено рахувати з моменту затримання, а саме з 20 грудня 2016 року.

На підставі ч.5 ст.72 КК України ухвалено зарахувати ОСОБА_1 у строк покарання строк попереднього ув’язнення з 20 грудня 2016 року по 20 червня 2017 року включно з розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув’язнення за один день позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили залишено відносно ОСОБА_1 запобіжний захід - тримання під вартою.

Вирішено питання про речові докази.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 121 425 (сто двадцять одну тисячу чотириста двадцять п'ять) гривень моральної шкоди.

Крім того, постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз 1650,75 грн. (тисячу шістсот п'ятдесят грн. 75 коп.).

Зміст апеляційної скарги.

Обвинувачений подав апеляційну скаргу, в які не погоджується із кваліфікацією його дій. Не погоджується із результатами проведених експертиз у справі щодо його причетності до вчинення злочину. Зазначає, що він потребує медичного лікування, що доводиться довідками, які є в матеріалах провадження, являється інвалідом 3 групи інфекційної хвороби «Гепатит-С», яку отримав на війні та брав участь в зоні АТО, за що нагороджений орденом, допомагав слідству та розкриттю злочину. Добровільно відшкодував потерпілим матеріальну шкоду в повному обсязі та частково моральному шкоду. Щиро розкаюється у вчиненому.

Просить вирок суду скасувати та перекваліфікувати його дії відповідно до вимог діючого законодавства.

Захисник ОСОБА_3 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що дії обвинуваченого які кваліфіковані за ч.2 ст.121 КК України є невірними без здобуття достатніх та належних доказів, які б безсумнівно стверджували його умисел на спричинення потерпілій тяжких тілесних ушкоджень. Жоден із свідків не ствердив про обставини, які б про це свідчили, висновком судово-медичної експертизи щодо механізму утворення тяжких тілесних ушкоджень стверджується, що такі могли виникнути внаслідок падіння, категоричного висновку утворення тяжких тілесних ушкоджень внаслідок ударів експертом не надано.

Крім того, доказами не підтверджено умислу обвинуваченого на спричинення ОСОБА_6 тілесних ушкоджень, а доводить факт вчинення ним необережних дій щодо неї, які виразились у прикладанні ним сили для її відштовхування, не передбачення можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча останній був та міг їх передбачити, що призвело до її падіння, в результаті яких потерпілій спричинено тяжкі тілесні ушкодження, що призвели її до смерті. Дії обвинуваченого слід кваліфікувати за ч.1 ст. 119 КК України, оскільки він вчинив вбивство з необережності.

Вказує на те, що судом не було взято до уваги і пом’якшуючі покарання обставини, які характеризують особу обвинуваченого: визнав вину у скоєному, потерпілим відшкодовано всі матеріальні та частину моральних збитків, перебував в стані сильної емоційної напруги, не притягувався за злочини проти життя та здоров'я людини та в порядку ст.89 КК України вважається не судимим, позитивно характеризується, є інвалідом 3 групи та учасником бойових дій, має ряд захворювань серед них контузія та поранення під час бойових дій, хворіє ОСОБА_7

Просить скасувати вирок суду та ухвалити новий вирок, яким перекваліфікувати дії ОСОБА_1 з ч.2 ст.121 КК України на ч.1 ст.119 КК України та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 України «Про амністії у 2016 році», звільнивши його від кримінальної відповідальності, що передбачена ч.1 ст.119 КК України, скасувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та звільнити з під варти у залі суду. Закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 у зв’язку із звільненням його від кримінальної відповідальності.

Захисник ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає про невідповідність висновків суду обставинам справи, що не підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та містять істотні суперечності з іншими доказами.

Вказує на те, що в основу вирок взято виключно текст обвинувального акту в даному провадженні із всіма його недоліками та припущеннями. У мотивувальній частині вироку при формулюванні обвинувачення, визначеного судом доведеним, належним чином не зазначено конкретної мети злочину, хоча саме виходячи з мотивів та мети можні відрізнити умисне вбивство від умисного нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілої та від інших видів вбивств, зокрема від вбивства з необережності, що кваліфікується ч.1 ст.119 КК України.

Судом не досліджено обставини появи потерпілої в будинку обвинуваченого, її поведінки в ньому та не надав правової оцінки доводам ОСОБА_1 про агресивний характер дій та слів потерпілої, які передували та спровокували скоєнню злочину.

Таким чином, висновк суду не відповідають фактичним обставинам справи, так як в судовому засіданні не було встановлено наявність у обвинуваченого умислу на нанесення ОСОБА_6 тяжкого тілесного ушкодження. Жодного доказу того, що відштовхуючи рукою від себе потерпілу чи навіть наносячи їй один удар в обличчя, ОСОБА_1 передбачав наслідки своєї дії та свідомо припускав можливість їх настання. Також, висновок суду про те, що обвинувачений переважав потерпілу у фізичній силі взагалі не підтверджується жодними доказами. Дане питання не досліджувалось в судовому засіданні, таких питань свідкам не задавалось, антропологічні дані потерпілої та обвинуваченого не вияснялись та не співставлялись.

Висновок суду, що обвинувачений умисно наніс потерпілій один удар правою рукою в обличчя, не є доказом умислу обвинуваченого на нанесення їй тяжких тілесних ушкоджень. ОСОБА_6 втратила рівновагу, вдарилась тім'ям об одвірок та впала до кута міжкімнатних дверей. На думку захисту, людина при таких обставинах не може усвідомлювати можливість отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень об удару до дерева, що спричинили б смерть.

Суд мав би виходити з обставин, встановлених під час судового розгляду кримінального провадження: характеру дій обвинуваченого, внаслідок яких потерпілу позбавлено життя; обстановки, яка передувала вчиненню злочину, знаряддя злочину; локалізації тілесних ушкоджень; поведінки обвинуваченого стосовно потерпілої до та після вчинення злочину.

Крім того, вказує на те, що суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальне відповідальність., тобто у застосуванні закону, який в даному випадку не підлягає застосуванню. Дії ОСОБА_1 кваліфіковано не вірно, їх слід перекваліфікувати на ч.1 ст.119 КК України. Незаконна кваліфікація дій обвинуваченого потягнула за собою не застосування до нього ОСОБА_8 України «Про амністію у 2016 році». Також, судом не було взято до уваги дані характеризуючи особу обвинуваченого.

Просить вирок суду змінити, визнати його винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України, призначити покарання в межах санкції статті КК України та звільнити від кримінальної покарання на підставі ст. ст. 1, 2 ОСОБА_8 України «Про амністію в 2016 році». Під час апеляційного розгляду дослідити показання обвинуваченого, допитавши його в судовому засіданні, письмові докази, що характеризують особу обвинуваченого, а в разі необхідності дослідити і інші докази.

Прокурор, який брав участь в суді першої інстанції, подав апеляційну скаргу не оспорюючи доведеності вини ОСОБА_1 у вчиненні злочину, вважає вирок суду незаконним з підстав невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого внаслідок м'якості призначеного покарання.

Вважає, що суд не в повній мірі врахував дані про особу обвинуваченого, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Призначене покарання обвинуваченому не є необхідним і достатнім для його виправлення та перевиховання.

Зазначає, що обвинувачений тільки частково відшкодував моральну шкоду потерпілим, потерпілі ОСОБА_9 та ОСОБА_5 мають до обвинуваченого претензії майнового характеру та висловлювались в судовому засіданні про необхідність суворого покарання ОСОБА_1 Судом не враховано і суспільну не безпеку вчиненого злочину, який згідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, вину останній визнає частково.

Просить вирок суду скасувати та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років. На підставі ч. ч. 1, 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом повного складання покарань, призначеного попереднім вироком, визначити остаточне покарання у виді 9 років позбавлення волі та сплати штрафу в сумі 1700 гривень. У зв’язку із сплатою штрафу в сумі 1700 гривень вирок в частині стягнення штрафу до виконання не звертати.

ОСОБА_2 представник потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що вирок суду підлягає до скасування внаслідок неповноти дослідження доказів внаслідок чого суд прийшов до помилкового висновку щодо доведеності вини обвинуваченого.

Вказує на те, що повторним слідчим експериментом встановлено, що нижня завіса дверей розташована на висоті 35 см. Від підлоги і із врахуванням округлості голови ОСОБА_6 в подальшому падінні не мало місця. Висновок суду, що падіння продовжувалось є надуманим. Версія ОСОБА_1, що ОСОБА_6 від його поштовху впала і вдарилась до одвірка є неспроможною. Однак, суд домисел обвинуваченого взяв до уваги і постановив обвинувальний вирок.

Крім того, термічні опіки на тілі ОСОБА_6 утворилися при житті, однак суд прийшов до висновку, що вони утворилися посмертно.

Судом не взято до уваги, що на кутовому дивані та біля нього на підлозі та килимі наявні обширні плями крові. Із показів потерпілого ОСОБА_5 відомо, що в час огляду місця події обличчя ОСОБА_6 було в крові, а череп голови проламаний. Із показів потерпілої ОСОБА_9 відомо, що в морзі їй звернули увагу на те, що дочка загинула від перелому черепа.

Суд призначив комісійну СМЕ, однак, незважаючи на важність встановлення способу та характеру тілесних ушкоджень на голові ОСОБА_6, комісійна експертиза відповіді не дала. Ексгумацію трупа останньої не було проведено, оскільки судом про це не було постановлено ухвалу про її проведення. Таким чином, наявні докази судом залишені недослідженими. Дані обставини слід дослідити при новому судовому засідання.

Просить вирок суду скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Обставини у кримінальному провадженні встановлені судом першої інстанції.

Судом встановлено, що 16 грудня 2016 року біля 23 год. 00 хв. ОСОБА_1, перебуваючи за місцем проживання в ІНФОРМАЦІЯ_4, разом із ОСОБА_6, яка гостювала в нього протягом трьох днів, вживали спиртні напої. ОСОБА_1 виявив пропажу банківської картки і з цього приводу між ним та ОСОБА_6 виник конфлікт. Під час конфлікту ОСОБА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з метою помсти, підозрюючи ОСОБА_6 у крадіжці банківської картки на грунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та свідомо припускаючи можливість їх настання, оскільки ОСОБА_6 знаходилася у безпосередній близькості до міжкімнатних дверей із загостреними твердими поверхнями, контактування з якими може бути небезпечним для життя і здоров'я, переважаючи потерпілу у фізичній силі, умисно наніс ОСОБА_6 один удар кулаком правої руки в область обличчя.

Внаслідок дій обвинуваченого ОСОБА_1, ОСОБА_6 втратила рівновагу вдарилася тім’яною ділянкою голови спочатку до бічної вертикальної частини дерев’яного одвірка, продовжуючи падати – тім’яною ділянкою до кута порога міжкімнатних дверей. У результаті отриманих тілесних ушкоджень через нетривалий період часу потерпіла ОСОБА_6 померла на місці події. ОСОБА_1 жодних заходів для порятунку потерпілої вжито не було.

Провівши комплексний аналіз медичних висновків щодо кількості, характеру і способу заподіяння ушкоджень, пояснень експерта ОСОБА_10, яка підтримала результати комплексної експертизи, та співставивши з показаннями обвинуваченого ОСОБА_1, суд першої інстанції вважав правильною кваліфікацію дій за умисне спричинення тяжкого тілесного ушкодження, що спрчинило смерть потерпілої.

Позиції учасників судового провадження.

Обвинувачений підтримав подану ним апеляційну скаргу та апеляційні скарги захисників ОСОБА_3 і ОСОБА_4, просив про їх задоволення в повному обсязі. В задоволенні апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих просив відмовити.

Захисники ОСОБА_3 і ОСОБА_4 підтримали подані ними в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 апеляційні скарги та просили про їх задоволення, а в задоволенні апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих просили відмовити.

Прокурор підтримав доводи поданої апеляційної скарги, виступив проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та захисників в інтересах обвинуваченого і просив їх залишити без задоволення. Апеляційну скаргу представника потерпілих вважає безпідставною.

Представник потерпілих подану апеляційну скаргу підтримав і просив вирок суду скасувати та призначити новий судовий розгляд, заперечив проти задоволення апеляційної скарг обвинуваченого, його захисників та прокурора.

Обставини у кримінальному провадженні, встановлені апеляційним судом та мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Цих вимог закону суд дотримався.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, який на підставі зібраних доказів прийшов до переконання про те, що обвинувачений під час алкогольного сп’яніння запідозривши потерпілу ОСОБА_6 у викраденні його кредитної картки повів себе агресивно та незважаючи на наявну в кімнаті обстановку, місцезнаходження потерпілої, що було обмежене стінкою та виступаючими твердими елементами дверей (одвірка), наніс умисний сильний удар, допускаючи при цьому будь-які ступені тілесних ушкоджень. Ці висновки обґрунтовані доказами, які є достатніми для доведення обставин злочину та саме умисної форми вини обвинуваченого.

Насамперед, такими доказами є показання самого обвинуваченого ОСОБА_1, який вказав про причини та обставини конфлікту з потерпілою, а також наголосив на тому, що саме від його удару чи поштовху потерпіла вдарилася головою об виступаючі частини одвірка, впала і після цього не подавала ознак життя. Медичні експертизи, в тому числі і комплексна судово-медична експертиза вказали на те, що потерпілій були заподіяні різні тілесні ушкодження, в тому числі і обличчя і губи, які утворилися незадовго до моменту настання смерті підтверджують висновок про те, що обвинувачений не штовхнув потерпілу, а наніс удар. Інші тілесні ушкодження, що потягли смерть - травми голови могли утворитися від ударної дії тупих твердих предметів, в тому числі при ударах вказаними ділянками голови об них. Саме такий механізм був встановлений даними протоколу огляду місця події та протоколу проведеного слідчого експерименту.

Інші висновки про обставини заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та форму вини ОСОБА_1 як необережні дії, що кваліфікується як убивство з необережності, як про це вказано в апеляціях обвинуваченого та його захисників, чи умисне убивство за апеляцією представника потерпілого, не підтверджені матеріалами розслідування та спростовані доказами покладеними в основу обвинувачення та перевірені в суді.

Відсутність необережної форми вини при заподіянні тілесних ушкоджень підтверджено тими доведеними обставинами, що ОСОБА_1 не відштовхнув, а наніс значної сили удар, від якого потерпіла впала з прискоренням. При цьому обвинуваченому було байдуже щодо настання будь-яких наслідків, оскільки після падіння ОСОБА_6 він не намагався надати їй допомогу, а залишив потерпілу та продовжив вживати алкоголь.

Тобто, в конкретному випадку немає підстав вважати, що обвинувачений діяв через необережність, оскільки діючи умисно та байдуже до настання тілесних ушкоджень потерпілої, але направлений на заподіяння невизначеної шкоди здоров’ю потерпілої фактично заподіяв їй тяжкі тілесні ушкодження. Настання смерті внаслідок таких тілесних ушкоджень слід кваліфікувати за ч.2 ст.121 КК України.

Не можна вважати обґрунтованим апеляційні покликання представника потерплого, який вважає, що діяння винного кваліфіковані неправильно, оскільки висновки експертиз та інші докази, на його погляд, вказують на те, що ОСОБА_1 вчинив умисне вбивство з особливою жорстокістю при інших обставинах, як це встановили слідство та суд. Насамперед, такі твердження є особистими оцінками потерпілої сторони, які не ґрунтуються на доказах, а побудовані на суб’єктивних міркуваннях.

Так дійсно, судові медичні експертизи не дали відповідей на всі численні запитання, в тому числі і на ті, що ставили потерпілі з метою надмірної деталізації механізму та послідовності заподіяння ушкоджень потерпілої.

Однак, це не можна вважати тими обставинами, які суттєво вплинули на правильність висновків, що підтверджені іншими доказами.

Більше того, суд мотивовано відмовив у проведенні ексгумації трупа потерпілої, оскільки наявних в провадженні медичних висновків було достатньо для встановлення дійсних обставин вчинення злочину. Окремі незначні суперечності були усунені в суді шляхом допиту експерта.

Ставлячи питання про скасування вироку та призначення нового судового розгляду представник потерпілих фактично послався на свої домисли про вчинений більш тяжкий злочин, ніж був пред’явлений обвинуваченому. Таким чином, апеляційному суду запропоновано вийти за межі обвинувачення, що є грубим порушенням правил ст.337 КПК України.

Апеляційна скарга прокурора про м’якість призначеного покарання також не є обґрунтованою. Суд першої інстанції врахував ряд обставин, які пом’якшують покарання та навів у вироку детальні обґрунтування щодо виду та розміру покарання. При цьому врахував особу винного, його заслуги та характеристики.

Відповідно до ст. 414 КПК України невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого має місце виключно у випадках явної несправедливості.

В конкретному випадку, прокурор посилається на явну несправедливість покарання у виді 8 (восьми) років позбавлення волі, взамін пропонуючи визначити 9 (дев’ять) років. На думку апеляційного суду, така позиція не відповідає принципам призначення покарання.

Призначене покарання є достатнім та справедливим, оскільки призначене за правилами ст.65 КК України з врахуванням обставин, зазначених в ст.67 КК України, та особи винного.

Щодо результатів розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, обвинуваченого та його захисників, представника потерпілих, дослідивши письмові матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дослідив у справі всі ті обставини, які могли мати значення для прийняття рішення у справі та постановив законний і обґрунтований вирок. А тому, наведені апелянтами у апеляційній скарзі доводи про незаконність вироку суду першої інстанції є необґрунтованими та не можуть бути задоволені.

Апеляційних підстав для скасування чи зміни вироку суду не встановлено.

Керуючись ст. ст. 376, 404, 405, 407, 409, 418, 419 КПК України, апеляційний суд,-

п о с та н о в и в :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1, захисників ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1, представника потерпілих ОСОБА_2 та прокурора на вирок Рогатинського районного суду від 27 квітня 2018 року щодо обвинуваченого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Рогатинського районного суду від 27 квітня 2018 року щодо ОСОБА_1, обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.121 КК України - без змін.

Ухвала може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий В.П. Гандзюк

Судді: Б.М. Гриновецький

ОСОБА_11

Згідно з оригіналом

Суддя В.П. Гандзюк