Рішення № 75055674, 03.07.2018, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

Справа № 489/1260/17

Номер провадження 2/489/138/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 року

Ленінський районний суд м. Миколаєва в складі головуючого – судді Тихонової Н.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання правовідношення за договором поруки припиненим,

ВСТАНОВИВ:

14 березня 2017 року ОСОБА_1 звернула ся до суду з позовом до відповідача, яким просила визнати припиненим правовідношення за договором поруки від 14.06.2007 року, що був укладений між сторонами.

Позов обґрунтовувала тим, що вона є поручителем за кредитною угодою №60МС/2007, укладеною між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, однак її зобов’язання за договором поруки є припиненим, оскільки при укладанні ОСОБА_3 про видачу траншу між кредитором та боржником 25.04.2008 року поручителя про зміну умов основного (кредитного) договору повідомлено не було, що є підставою для припинення поруки та змінивши 25.04.2008 року умови основного договору кредитор встановив новий строк виконання зобов’язань за договором поруки – протягом наступних шести місяців, проте такий строк ним при зверненні з вимогами до поручителя пропущено.

Згідно наданого відзиву на позов відповідач ПАТ КБ «ПриватБанк» вказував, що строк позовної давності відповідачем переривався, оскільки він звертався з позовами та переривав вказаний строк до його спливу. ОСОБА_4 про видачу траншу, оспорюваний позивачем не перевищував ліміту передбаченого Кредитною угодою, а значить не змінював обсягу відповідальності поручителя, через що повідомлення поручителя не було обов’язковим.

Відповідач ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву не скористався.

Дослідивши надані докази, суд встановив таке.

14.06.2007 р. між ОСОБА_2 та Закритим акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (правонаступник Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»), була укладена Кредитна Угода № 60МС/2007, відповідно до якої позичальник отримав кредит в розмірі 125 000,00 доларів США на споживчі цілі з кінцевим строком погашення заборгованості 10.06.2010 року.

Згідно п.1.1 Угоди надання грошових коштів позичальнику здійснюється окремими частинами – траншами кредиту, сукупна величина сальдо за якими не перевищуватиме суму, обумовлену п.1.2 вказаної Угоди.

Відповідно до п.1.2 Угоди загальна сума кредиту в рамках кредитного договору 125 000,00 доларів США.

За п.1.3 Угоди строк повернення кредиту та окремих частин – траншей кредиту, встановлюється договорами про видачу траншів кредиту, а також графіками погашення кредиту, процентів та винагороди, які являються невід’ємними додатками до договорів про видачу траншів, але не пізніше 10.06.2010 р.

Згідно п.п. 2.1.1, 2.1.2 Угоди банк зобов’язується надати кредит шляхом видачі готівки через касу, у вигляді траншів кредиту, сукупна велична сальдо за якими не перевищуватиме суму, обумовлену п.1.2 даної Угоди. Обов’язки по видачі кожного траншу кредиту, згідно даного Угоди, виникають у Банка в день набрання сили кожним ОСОБА_3 про видачу Траншу, в межах визначених в них сум в порядку передбаченому даною Угодою.

У відповідності до п. 2.2 Угоди позичальник зобов’язується сплачувати відсотки за користування кредитними коштами згідно умов Угоди, а також умов ОСОБА_3 про видачу траншів, які є невід’ємною частиною даного Угоди; здійснювати погашення кредитів, процентів та винагород в порядку та строки згідно Графіків погашення кредиту, процентів та винагород, які встановлюються по кожному договору про видачу траншу окремо і є невід’ємною частиною кожного ОСОБА_3 про видачу траншу.

Умовами Угоди також передбачено проценти за користування кредитними коштами в розмірі 15% річних, а в разі порушення умов договору щодо порядку та умов погашення заборгованості – 32% річних.

16 червня 2007 року між Банком та ОСОБА_1 укладено договір про видачу траншу № 1-60МС/2007, згідно п.1.1 якого Банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти в частині загального ліміту, встановленого п. 1.2 кредитної угоди № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року. Сума траншу кредиту складає 125000,00 дол. США.

28.03.2008 р. між ОСОБА_2 та Банком укладено ОСОБА_4 про видачу траншу №2-60МС/2007, відповідно до якого боржник отримав транш в розмірі 18 000,00 доларів США, який згідно Додатків №1 необхідно повернути періодичними платежами в строк до 25.03.2010 р.

Також, 14.06.2007 р. між Банком та ОСОБА_1 був укладений ОСОБА_4 поруки, відповідно до умов якого поручитель зобов’язався солідарно з боржником відповідати перед Банком за виконання останнім кредитних зобов’язань за кредитною угодою №60МС/2007, згідно якого кредитор надав боржнику 125 000,00 доларів США, зі сплатою 15% річних за його користування у строк до 15 числа кожного місяця, а в разі прострочення – 32% річних, в зазначену дату сплати процентів, та сплачувати винагороду від суми траншу за оформлення кредитної справи4 одноразово в дату погашення згідно Додатку до кредитного договору, штрафи, пені та інші платежі, відшкодовувати збитки у відповідності, порядку та строки, зазначені в Кредитному ОСОБА_3.

Згідно зі статями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Підстави припинення зобов'язань зазначені в ст. ст. 599, 600, 601, 604-609 ЦК та не передбачають можливості припинення зобов'язання у зв'язку з ухваленням судом рішення про задоволення вимог кредитора. За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Слід зазначити, що позивач вказує, що між відповідачами ОСОБА_4 про видачу траншу №2-60МС/2007 був укладений 25.04.2008 року, однак наведене спростовується матеріалами справи, згідно яких вбачається, що вказаний ОСОБА_4 був укладений 28.03.2008 року (а.с.16-18).

Доводи позивача стосовно пропуску відповідачем 6-місячного строку позовної давності для пред'явлення вимоги до неї як до поручителя, і як наслідок про те, що порука є припиненою з цих підстав, не заслуговують на увагу як на підставу для задоволення позову, виходячи з наступного.

Як встановлено судом, пунктом 6.7 кредитної угоди № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року, передбачено, що строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагород, неустойки (пені, штрафів) за цією угодою встановлюються сторонами тривалістю п'ять років. Оскільки боржник та поручителі відповідають за зобов'язаннями, які виникли, в солідарному порядку, а отже і заборгованість за кредитним договором має стягуватися з них за загальним правилом в солідарному порядку в межах строку позовної давності, то в даному випадку підлягають застосуванню строки позовної давності на підставі заяви боржника також і до поручителів.

З тексту рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2014 року вбачається, що позивач вже звертався в суд з позовом в жовтні 2011 року про стягнення заборгованості з боржника та поручителів. Остаточне рішення судом по даній справі було постановлено 30 вересня 2014 року.

Згідно ч.1 ст. 553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України). Припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності. За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора. При цьому під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

Позивач як поручитель разом з боржником взяла на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 10.06.2010 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно з графіком платежів. Отже, поряд з встановленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч.3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов'язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов'язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов'язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як вбачається з тексту кредитного договору позичальник зобов'язався погашати заборгованість щомісяця в порядку та строки, встановлені Графіком погашення кредиту.

Згідно п.1 договору поруки поручитель поручилася перед банком за виконання боржником зобов'язання в тому ж розмірі, що і боржник. Згідно п.5 даного договору у випадку невиконання боржником якого-небудь обов'язку, передбаченого п.1 цього договору, банк направляє поручителю вимогу із зазначенням невиконаного обов'язку, а поручитель згідно п.6 договору зобов'язаний виконати цей обов'язок впродовж 5 днів з моменту отримання вимоги.

16.02.2015 р. відповідач направив вимоги поручителям про сплату кредитної заборгованості за договором. До суду з вимогами відповідач звернувся 26 березня 2015 року.

Отже, оскільки кредитним договором та договорами поруки передбачено, що чергові платежі боржник повинен був здійснювати не пізніше 15 числа кожного місяця, а за договором поруки відповідальність поручителя наступає у разі невиконання боржником свого обов'язку за кредитним договором у такому ж обсязі, то з часу несплати кожного з платежів відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника, та обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку для пред'явлення вимог до поручителя.

У разі пред'явлення банком вимог до поручителя після закінчення строку, встановленого в договорі поруки, або більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання (у випадку невизначення строку поруки в договорі поруки) в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов'язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов'язань або збігу строку, встановленого в договорі поруки.

Таким чином, за частиною четвертою статті 559 ЦК України застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов'язання. Відповідно закінчення строку, встановленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не пред'явить вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові № 6-272 цс16 від 29 червня 2016р., № 6-1009цс17 від 14 червня 2017р.

Згідно матеріалів справи, відповідач звертався до суду з позовом про стягнення з позивача в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором в сумі 211 537 доларів США і рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 вересня 2014 року ця сума заборгованості була стягнута з позивача, інших поручителів та відповідача ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» в солідарному порядку. Дане судове рішення набрало законної сили, але не виконане до теперішнього часу, що встановлено Апеляційним судом Миколаївської області в Рішенні від 11.10.2017 року у справі №489/2001/15-ц (а.с.92).

Крім того, в договорі поруки з одного боку встановлено, що він діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором( п.10), а з іншого- сторони погодили, що строк позовної давності, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу, становить 5 років ( п.11). Кредитним договором передбачено виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком платежів), а за договором поруки відповідальність поручителя наступає у разі невиконання боржником у строк, передбачений кредитним договором свого зобов'язання.

Звернувшись до суду з вимогами про стягнення заборгованості в 2011році, відповідач перервав перебіг строку позовної давності. Згідно ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.Тобто новий строк позовної давності (після його переривання) починає свій перебіг наступного дня після пред'явлення позову.Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Таким чином, з урахуванням передбаченого кредитним договором обов'язку виконання грошових зобов'язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком платежів), строку позовної давності ( 5 років) та дати звернення відповідача до суду з позовами про звернення стягнення та стягнення заборгованості, відповідач не пропустив строк позовної давності для пред'явлення вимог до поручителя, а отже порука ОСОБА_1 не є припиненою.

Крім того, укладення між відповідачами ОСОБА_3 про видачу траншу від 28.03.2008 року, ні згідно умов договору поруки, ні згідно положень чинного законодавства не є підставою для переривання строку позовної давності за договором поруки та початком відліку шестимісячного строку для пред’явлення вимоги.

Не заслуговують на увагу також доводи позивача про те, що сторони кредитної угоди підписавши договір на видачу траншу №2-60МС/2007 від 28.03.2008 р. змінили зобов'язання без її згоди як поручителя, а тому порука є припиненою, виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 553, частиною першою статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним додатковим заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов’язання.

Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов’язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов’язання боржника, та кредитором боржника.

Обсяг зобов’язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов’язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Тобто закон пов’язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов’язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом України в Постанові від 13.09.2017 року по справі №6-1539цс17.

Матеріалами справи встановлено, що 14 червня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитну угоду № 60МС/2007 , за умовами якої надання коштів здійснюється окремими частинами ( траншами), загальна сума за якими не буде перевищувати суму, визначену в п.1.2 ( 125 000 доларів США). При цьому сума кожної частини та строк по кожному траншу оформлюється окремими договорами. Тобто сторони погодили, що кошти будуть видаватися окремими траншами, але не повинні перевищувати суму ліміту 125 000 доларів США.

Згідно п.1 договору поруки від 14.06.2007 р., укладеного з поручителем ОСОБА_1 зазначено, що вона поручилася перед банком за виконання боржником ОСОБА_2 обов'язків за кредитною угодою, згідно якої банк надав боржнику кредит в сумі 125000 доларів США, а п. 3 цього договору свідчить про те, що поручитель ознайомлений з умовами кредитного договору.

Таким чином, договір про видачу траншу № 2-60МС/2007 від 28 березня 2008 року на суму 18000,00 дол. США не перевищує ліміт та строки надання коштів за кредитною угодою № 60МС/2007 від 14 червня 2007 року і не призводить до збільшення відповідальності поручителя, а тому не є підставою для визнання поруки ОСОБА_1 припиненою.

З огляду на викладене, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги не доведені належними доказами, а відтак не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 4, 19, 141-142, 200, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», ОСОБА_2 про визнання правовідношення за договором поруки припиненим – відмовити.

Позивач – ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1;

Відповідачі - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», код ЄДРПОУ 14360570, юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського,1-Д;

ОСОБА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно – телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд м. Миколаєва.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 03.07.2018 .

Суддя Н.С. Тихонова