Рішення № 75053690, 26.04.2018, Пологівський районний суд Запорізької області

Справа№ 324/1589/17

Провадження № 2-а/324/12/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.04.2018 Пологівський районний суд

Запорізької області

у складі: головуючого судді Іванченка М.В.

при секретарі Кувіка О.О.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пологівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізької області про зобов’язання відновити виплату пенсії та перерахування заборгованості по пенсії,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просить зобов’язати відповідача відновити виплату їй пенсії та перерахувати на рахунок позивача, відкритий раніше, заборгованість по пенсії за весь час її припинення (призупинення), з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми за весь період невиплати пенсії. Окрім того позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 500грн. витрат на правову допомогу. Позивач просила справу розглядати в порядку скороченого провадження. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонером за віком і як внутрішньо переміщена особа перебуває на обліку в Пологівському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Відповідач відповідно до ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та інших нормативно-правових актів України, що є юридичними підставами даного позову, поновив виплату пенсії позивачу. За місяць до подання даного позову до суду позивач у телефонній розмові із відповідачем дізналась, що відповідач припинив перераховувати їй пенсію з підстав, не передбачених законодавством України, а саме у зв’язку з тим, що вона не проживає за адресою, зазначеною нею у заяві про поновлення виплати пенсії. Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернулася до суду для захисту своїх порушених прав та інтересів. З посиланням на норми Конституції України, Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ст.625 ЦК України позивач просить її позов задовольнити у повному обсязі.

13.11.2017 позивач звернулася до суду із заявою, в якій зазначила, що відповідач зупинив їй виплату пенсії з квітня 2017 року, про що вона дізналася у травні 2017 року, у зв’язку із тим, що на день подання адміністративного позову невідомо який буде період невиплати пенсії на час прийняття судового рішення, позивач в прохальній частині позовної заяви зазначила весь період невиплати пенсії.

15.12.2017 набрав чинності Закон України №2147-VІІІ від 03.10.2017, відповідно до якого Кодекс адміністративного судочинства України був викладений в новій редакції.

Відповідно до п.п.10 п.1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Таким чином, з 15.12.2017 розгляд справ позовного провадження здійснюється судом в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017.

15.01.2018 на адресу суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 на адміністративний позов ОСОБА_1 з додатками. У відзиві представник відповідача просить відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 повністю. В обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначив, що ОСОБА_1 знаходиться на обліку в Пологівському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України з 28.01.2016. При зверненні до управління позивач надала заяву на запит пенсійної справи від 29.12.2015, паспорт та довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, пенсійне посвідчення. Управлінням за період з жовтня 2016 року по березень 2017 року пенсіонерці ОСОБА_1 (особовий рахунок 144166) пенсія в розмірі 1578,72грн. нараховувалася та виплачувалася щомісяця. У лютому 2016 року позивачу було виплачено заборгованість по виплаті пенсії за період з лютого 2015 року по лютий 2016 року у розмірі 20523,36грн. та за період з березня 2016 року по серпень 2016 року у розмірі 11051,04грн. 18.04.2017 районною комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол №38) було прийняте рішення, згідно якого ОСОБА_1 вирішено не відновляти (не продовжувати) виплату пенсії у зв’язку з її відсутністю за фактичним місцем. 13.11.2017 позивач звернулася до Управління із письмовою заявою про поновлення виплати пенсії з 01.04.2017 та зміну адреси проживання (довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 31 травня 2017 року №0000223501). 28.11.2017 рішенням районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол №67) прийнято рішення не відновляти виплату пенсії ОСОБА_1 у зв’язку з відсутністю за фактичним місцем проживання. Тобто дані рішення районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, винесені у зв’язку з тим, що при обстеженні матеріально-побутових умов сім’ї, було встановлено відсутність позивачки за фактичним місцем проживання. Тому представник відповідача вважає дії Управління щодо відмови у поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 законними, оскільки такі дії відповідають вимогам статей 7, 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII від 20 жовтня 2014 року, Постанови Кабінету Міністрів України №637 від 05 листопада 2014 року «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», п.8 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року №595, постанови Кабінету Міністрів України №365 від 08 червня 2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», ст.49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Представник відповідача щодо індексу інфляції та 3-х процентів річних від простроченої суми за весь період невиплати пенсії зазначає, що вирішення питання щодо 3-х процентів річних від простроченої суми за весь період невиплати пенсії не розглядаються у порядку адміністративного судочинства.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь 500грн. витрат на правову допомогу, то з огляду на категорію справи, яка є типовою і нескладною, а також з урахуванням вимог ст.134 КАС України, Правил адвокатської етики, ст. ст. 27, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» розмір сплаченої позивачем адвокату суми на правову допомогу і витрачений адвокатом час на виконання відповідних робіт є неспівмірними, а тому на думку представника відповідача стягненню з відповідача на користь позивача ці витрати не підлягають.

Відповідно до вимог ч.2, п.3 ч.6 ст.12, ст. ст. 257, 263 КАС України розгляд справи судом продовжено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд, беручи до уваги підтримання позовних вимог позивачем, дослідивши заяви по суті справи, письмові докази у справі, давши оцінку добутим доказам в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, виходячи із наступного.

Позивач ОСОБА_1 згідно копії пенсійного посвідчення №1054741580 є пенсіонером за віком, особовий рахунок №144166.

Згідно копії довідки №2318/6150 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, виданої УСЗН Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області 03.11.2015, ОСОБА_1, громадянка України, проживала у ІНФОРМАЦІЯ_1 мікрорайон 7АДРЕСА_1, і перемістилася з тимчасової окупованої території в м.Пологи Запорізької області, вул.Крилова,17.

Згідно копії довідки №0000223501 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої УСЗН Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області 31.05.2017, ОСОБА_1, громадянка України, місце реєстрації: м/р 7АДРЕСА_2, фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_3.

Згідно відміток на довідках (зворот) термін дії довідки від 03.11.2015 був продовжений по 02.11.2016, потім зазначено, що довідка безстрокова. Довідка від 03.11.2015 скасована з 18.04.2017. Відомості про скасування довідки від 31.05.2017 року відсутні.

29.12.2015 позивач подала заяву до відповідача на запит пенсійної справи з іншого району.

Згідно копії розпорядження №511 від 20.01.2016 ОСОБА_1 нарахована пенсія за віком в розмірі 1578,72грн.

Згідно копії витягу з протоколу №38 від 18.04.2017 засідання районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, комісія вирішила ОСОБА_1 не відновляти (не продовжувати) виплату пенсії у зв’язку з відсутністю за фактичним місцем та скасуванням довідки.

13.11.2017 позивач звернулась до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.04.2017 та зміну адреси місця проживання.

Згідно копії витягу з протоколу №67 від 28.11.2017 засідання районної комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, комісія вирішила ОСОБА_1 не відновляти виплату пенсії у зв’язку з відсутністю за фактичним місцем проживання.

З копії довідки від 11.01.2018, виданої Пологівським ОУПФУ в Запорізькій області, про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії гр.ОСОБА_1 за період з 01.02.2015 по 31.12.2017 вбачається, що позивачу було виплачено нараховану пенсію по березень 2017 року включно, з квітня 2017 року виплата пенсії позивачу була припинена.

Відповідно ст.12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII (далі за текстом Закону України №1706-VII) підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п.71 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 (далі за текстом - Порядок №509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону України №1706-VII, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до ст.12 Закону України №1706-VII приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

В матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки №0000223501 від 31.12.2017 внутрішньо переміщеної особи позивача органом, який її видав - Управлінням соціального захисту населення Пологівської районної державної адміністрації Запорізької області.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» №365 від 08 червня 2016 року затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» №365 від 08 червня 2016 року (далі за текстом Постанова №365) встановлено, що контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м.Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж один раз на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики.

Відповідно до п.п.2 п.12 постанови №365 соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/ перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

Відповідачем не надані акти обстеження матеріально-побутових умов сім’ї позивача, які могли б підтвердити факти відсутності позивача як внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання.

Відповідно до ч.1 ст.47 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі за текстом – Закон України №1058-ІV) пенсія виплачується щомісячно організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до ч.1 ст.49 Закону України №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії, як і не надано самого рішення про припинення виплати пенсії.

Слід також зазначити, що вимоги ст.49 Закону України №1058-ІV є приоритетними поряд з вимогами, встановленими постановами Кабінету Міністрів України, якими врегульовано окремі питання обліку та соціального забезпечення вимушених переселенців.

Вказані підзаконні нормативні акти не є законами, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» №8 від 13 червня 2007 року роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

Відповідно до ст.1 Конституції України, Україна є правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

Згідно зі ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі за текстом - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 08 липня 2004 року у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-1У «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

Згідно ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід’ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на виплату пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Дані про зняття позивача з обліку в Єдиній інформаційній базі даних про взятих на облік осіб, переміщених з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичних операцій, в матеріалах справи відсутні, оскільки сторонами суду не надані.

З огляду на викладене, суд констатує, що відповідач, припиняючи виплату позивачу пенсії за віком з квітня 2017 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим підлягають захисту порушені права позивача як пенсіонера.

Таким чином, відповідач, не приймаючи рішення відповідно до ч.1 ст.49 Закону України №1058-ІV, з квітня 2017 року припинив виплату пенсії позивачу, доказів наявності такого рішення до суду не надано. Жодним Законом України не встановлено обмежень права на отримання пенсійних виплат осіб, які проживають на території, яка не контролюється органами державної влади.

Частиною 2 ст.2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, необхідно вийти за межі позовних вимог і визнати протиправними дії Пологівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізької області в частині припинення з 01 квітня 2017 року виплати пенсії за віком ОСОБА_1

Відповідачем не доведено правомірності своїх дій, у зв'язку з цим позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до Пологівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області в частині поновлення виплати їй пенсії підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача в частині зобов’язання відповідача виплатити позивачу відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України заборгованість по пенсії за весь час її припинення з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми за весь період невиплати пенсії, то суд вважає, що ці вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

З огляду на ст.5 КАС України суд приходить до висновку, що в цій частині позовних вимог позивач обрав спосіб захисту своїх інтересів у непередбачений КАС України спосіб. Крім цього, суд враховує, що у позовній заяві і в додатках до позову позивач не навела розрахунку належних їй виплат з боку відповідача виходячи з вимог ч.2 ст.625 ЦК України.

Згідно акту здавання-приймання послуги за договором про надання правової допомоги №1 від 07.09.2017 ОСОБА_1 сплатила ТОВ «Суперадвокат» 500грн. за надані послуги.

Згідно копії квитанції №6904625 ОСОБА_1 сплачено ТОВ «Суперадвокат» (за надання юридичних послуг) 500грн.

Згідно ч.1 ст.134 КАС України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Тому, оскільки позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що судові витрати з надання йому правничої допомоги здійснювалися за рахунок держави, суд приходить до висновку, що відсутні передбачені КАС України підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат з надання правничої допомоги в сумі 500грн.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до квитанції про сплату №87709 позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 640грн. за подання до суду адміністративного позову, а тому з відповідача на користь позивача підлягає відшкодування судові витрати у зазначеному розмірі.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 9, 12, 77, 241-246, 250, 255, 257, 263 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Пологівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізької області про зобов’язання відновити виплату пенсії та перерахування заборгованості по пенсії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Пологівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізької області в частині припинення з 01 квітня 2017 року виплати пенсії за віком ОСОБА_1.

Зобов’язати Пологівське об’єднане управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відновити виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з моменту її припинення, тобто з 01 квітня 2017 року.

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 в іншій частині відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок)грн. за рахунок бюджетних асигнувань Пологівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до пп.15.5 п.1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАC України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через Пологівський районний суд Запорізької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текс рішення буде виготовлений 01.05.2018 року.

Суддя: