Рішення № 75051619, 02.07.2018, Берегівський районний суд Закарпатської області

Справа № 297/1131/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 року м. Берегово

Берегівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого: Фейір О. О., з участю секретаря судового засідання Кузьма Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Берегівського районного суду Закарпатської області із заявою про встановлення юридичного факту вимушеного переселення ОСОБА_1 у липні 2015 року з окупованої території Луганської області України внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Заявлені вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 народився та проживав в ІНФОРМАЦІЯ_1 і також є співвласником квартири за даною адресою, що заходиться на території тимчасово окупованої території Луганської області. В липні 2015 року заявник разом зі своєю матір'ю ОСОБА_2, яка ІНФОРМАЦІЯ_4 року померла в с. Янош Берегівського району, були вимушені переселитися з постійного місця проживання в м. Луганськ до м. Берегово Закарпатської області через збройну агресію Російської Федерації проти України та окупацію Російською Федерацією частини території Луганської області. ОСОБА_1 заявлені вимоги мотивує тим, що з 20 лютого 2014 року Російські війська окупували Кримський півострів, а в квітні 2014 року розпочалася друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України, коли контрольованими, керованими і фінансовими спецслужбами Російської Федерації було проголошено створення «Донецької народної республіки» та «Луганської народної республіки». Після вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Російської Федерації на території м. Луганська почала пересуватись військова техніка, частими стали випадки обстрілу житлових кварталів та об'єктів інфраструктури. На відстані 3 км від будинку заявника знаходився блокпост на мосту через р. Лугань, звідки збройні формування Російської Федерації обстрілювали місто. Проживання ОСОБА_1 в м. Луганськ, як і інших мешканців міста, стало небезпечним, тому задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи, насильницької втрати громадянства, ОСОБА_1 разом з матір'ю змушені були покинути своє житло та переселитись в безпечну частину України, зокрема до м. Берегово Закарпатської області. Звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту, що вимушене переселення з окупованої території Луганської області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області було обумовлено тим, що заявник має на меті визначити свій статус як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.

Заявник ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, однак подав заяву, у якій просить розглянути дану справу без його участі, заяву підтримує в повному обсязі (а. с. 43).

Представник заінтересованої особи Міністерства соціальної політики України в судове засідання не з'явився, однак про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином за адресою місця знаходження, що вбачається з роздруківки Укрпошти про вручення поштового відправлення, а саме повістки про виклик до суду та копії ухвали про відкриття провадження (а. с. 45).

Представник заінтересованої особи Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні в судове засідання також не з'явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений належним чином за адресою місця знаходження, що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення (а. с. 44).

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які заявник посилався, як на підставу своїх вимог, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з ч. 3 ст. 293 ЦПК України, у порядку окремого провадження розглядаються також інші справи у випадках, встановлених законом.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», вбачається, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, народився ІНФОРМАЦІЯ_3 року в м. Луганськ та був зареєстрований і проживав за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2, виданого 26 лютого 2004 року Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області (а. с. 13-15).

Згідно з копією Свідоцтва про право власності на житло від 29.03.2004 рокуАДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та членам його сім'ї ОСОБА_3, ОСОБА_4 в рівних частках (а. с. 16).

Крім того, відповідно до копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 05.11.2008 року ОСОБА_1 на підставі договору дарування володіє на праві приватної власності в цілому квартирою АДРЕСА_2 (а. с. 22).

Відповідно до довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, від 06.07.2015 року № НОМЕР_1 ОСОБА_1 постійно проживав в АДРЕСА_1, і перемістився з тимчасово окупованої території в АДРЕСА_3 (а. с. 17). Як вбачається з довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої 09.08.2016 року Управлінням соціального захисту населення Берегівської міської ради, фактичне місце проживання ОСОБА_1 - АДРЕСА_4 (а. с. 19).

Так, дані довідки не містять відомості щодо причин переселення.

Ст. 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.

Так, за приписами ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 року, цим Законом визначено статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлено особливий правовий режим на цій території, визначено особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21.04.2014 року було схвалено текст такої Заяви, з якої вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17.03.2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 Постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04.02.2015 року зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».

Також Постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 року № 129-VIII Верховна Рада України звернулася до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором. В 4 абзаці звернення вказано, що від початку агресії наприкінці лютого 2014 року Російська Федерація систематично порушує загальновизнані норми міжнародного права, права людини, в тому числі право на життя мирних громадян України, які стали заручниками терористів на окупованій території Донбасу. Цинізм кремлівської агресії, яка включає активну підтримку терористів на державному рівні, перетворює вбивство безневинних мирних громадян на звичне повсякденне явище. Очевидною є причетність Росії до таких терактів, як збиття цивільного пасажирського літака рейсу МН17, трагедій у Волновасі, Донецьку та Маріуполі.

Отже, викладені вище факти збройної (військової) агресії Російської Федерації проти України, окупації частини території Луганської та Донецької областей, є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Встановлюючи обставини вимушеного переселення суд виходить з наступного.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» у разі якщо внутрішнє переміщення за обставин, передбачених у ст. 1 цього Закону, спричинене військовою агресією іншої держави, військовим вторгненням, окупацією чи анексією території України, і цю територію покинули особи, що стали внутрішньо переміщеними особами, держава-агресор компенсує прямі витрати внутрішньо переміщених осіб, які виникли внаслідок вимушеного переміщення, а також всі витрати на приймання та облаштування зазначених осіб, що були здійснені за рахунок державного бюджету України та місцевих бюджетів, відповідно до норм міжнародного права.

Відповідно до положень ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Приписами ст. 27 Конституції України передбачено, що кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 до початку збройної агресії російської Федерації проти України був повноправним громадянином України та мав налагоджений побут, житло, роботу та можливість вести повноцінне життя. Після окупації частини Луганської області Російською Федерацією заявник втратив безпечну для життя можливість проживання в рідному місті та змушений був залишити свої матеріальні цінності, звичне середовище існування, вільне спілкування з рідними та друзями, порушено його налагоджений звичний спосіб життя, гостро стало питання з приводу житла та фінансів, що позначилось на його моральному та фізичному стані.

Враховуючи наведене, те, що ОСОБА_1 переселився з території Луганської області задля уникнення загрози життю, здоров'ю, свободи в результаті збройної агресії Російської Федерації, та те, що встановити даний юридичний факт йому необхідно для визначення його статусу як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 року, що обумовлює виникнення прав та обов'язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, а тому, суд вважає, що дана заява підлягає до задоволення.

Керуючись ст. 6 Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, ст. ст. 3, 8, 27 Конституції України, ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», ст. 1 Закону України «Про оборону України», ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. ст. 82, 89, 263-265, 293, 315-319 ЦПК України, суд

рішив:

Заяву задовольнити.

Встановити юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, в липні 2015 року з окупованої території Луганської області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Луганської області України.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Закарпатської області. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Фейір О. О.