Постанова № 75047188, 02.07.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Заічко О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2018 р. Справа № 820/1533/18Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: Катунова В.В.,

суддів: Бершова Г.Є. , Ральченка І.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2018, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, повний текст складено 12.05.18 по справі № 820/1533/18

за позовом ОСОБА_2

до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової допомоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі по тексту ОСОБА_2, позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу при звільненні з військової служби у запас з правом носіння військової форми одягу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, та наказу командира військової частини А0994 № 70 від 26 грудня 2017року; стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно звільненому у запас з правом носіння військової форми одягу у розмірі 31161 (тридцять одна тисяча сто шістдесят одна) гривня 93 коп.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2018 задоволено заявлені позовні вимоги.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням відповідачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає встановленим обставинам справи, так як право на виплату грошової компенсації за неотримане речове майно мають виключно діючі військовослужбовці при звільненні з військової служби, а не вже звільнені з військової служби особи.

Крім того, апелянтом зазначено, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції проігноровано правову позицію Верховного Суду України у аналогічних правовідносинах.

Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, позивач вказав, що не погоджується з вимогами апеляційної скарги та вважає рішення суду першої інстанції законним, прийнятим з чітким з'ясуванням всіх обставин справи та доказів та у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч.4 ст.229, ч. 1 ст. 310, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - скасуванню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач проходив військову службу в Збройних силах України - з 01.08.1994 р. по 15.09.2017 р. у військовій частині А 0501 (далі - в/ч А 0501), а з 18.09.2017 р. по 26.12.2017 р. у військовій частині А0994 (далі - в/ч А0994 ).

При цьому, дана в/ч А 0994 не мала свого фінансового органу і речової служби та інших служб, тому військовослужбовці в/ч А 0994, в тому числі і позивач, знаходились на фінансовому забезпеченні в фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних сил України ( далі фінансове управління ГШ ЗС України) де отримували грошове забезпечення відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» ( далі закон №2011-ХІІ), а на речовому забезпеченні перебували у Центрі забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України ( далі ЦЗСД МО та ГШ ЗС України).

Наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача ЗС України (по особовому складу) від 15.12.2017 року № 603 позивача звільнено у запас за пунктом "а" (у зв'язку із закінченням строку контракту ) частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", з урахуванням вимог підпункту "ї" пункту 1 частини восьмої цієї самої статті ( а.с.9).

Із списків частини позивач був виключений з 26.12.2017р. наказом командира в/ч А0994 № 70 від 26.12.2017р., у тексті якого також зазначено : Виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно ... в розмірі 31161,93 (тридцять одна тисяча сто шістдесят одна) гривня 93 копійки ( а.с. 10).

При чому, перед своїм звільненням з лав ЗС України позивач 30.11.2017 р. подавав рапорт на ім'я командира в/ч А 0994, в якому просив про виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно у зв'язку зі звільненням з військової служби в запас ( а.с. 11).

Позивачу була видана ЦЗСД МО та ГШ ЗС України довідка № 334 від 26.12.2017р про вартість речового майна, що належить до видачі, де вказана сума грошової компенсації в розмірі 31161 грн.93 коп. ( а.с.12).

Проте, не дивлячись на наявність вказаної довідки та рапорту позивача, йому не було виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 31161 грн.93 коп., у зв'язку з чим, позивач 09.01.2018 року звернувся з заявою до командира в/ч А 0994 з проханням здійснення відповідних виплат ( а.с.13).

На свою заяву позивач отримав відповідь за підписом т.в.о. командира в/ч А0994, в якій запропоновано, у зв'язку з відсутністю у складі в/ч А0994 структурних підрозділів, які здійснюють технічне, тилове та фінансове забезпечення, звернутись до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України ( а.с.14).

Відповідно до Спільної директиви Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 31.03.2017 року № 322/1/4дск технічне та тилове забезпечення військової частини А0994 покладено на Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, а фінансове забезпечення військової частини А0994 здійснюється Фінансовим управлінням Генерального штабу Збройних Сил України.

Позивач 01.02.2018 року звернувся з заявою до начальника ЦЗСД МО та ГШ ЗС України в якій просив: ЦЗСД МО та ГШ ЗС України виплатити позивачу грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в розмірі 31161 грн.93 коп. ( а.с.15).

На вказану заяву позивач отримав відповідь від ЦЗСД МО та ГШ ЗС України датовану 08.02.2018 р №292/715 в якій зазначено про втрату ним статусу військовослужбовця з 26.12.2017 року, що свідчить про відсутність підстав для виплати компенсації вартості за неотримане речове майно, не дивлячись на те, що в наказі командира в/ч А0994 № 70 від 26.12.2017р. міститься вказівка про виплату грошової компенсації, оскільки у такому разі відповідний пункт наказу суперечить Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, затвердженого постановою КМ України від 16.03.2016 року № 178 ( а.с.16).

З зазначеним позивач не погодився та звернувся за захистом своїх прав у судовому порядку.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції зазначив про обґрунтованість заявлених позивачем вимог та наявність у зв'язку із цим підстав для їх задоволення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою ст. 9 Закону "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" ( надалі - Закон №2011-XII) - у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці мали право на одержання за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовців грошову компенсацію замість них.

Статтею 2 Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» №1459-ІІІ дію частини другої статті 9 вище згаданого Закону зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за не отримане речове майно.

Таким чином, за змістом статті 9 Закону № 2011-XII (у редакції зі змінами, внесеними Законом № 1459-III, що набрав чинності з 11.03.2000 р.) військовослужбовці мали право одержати грошову компенсацію лише за речове майно, неодержане до березня 2000 року.

Законом України від 03.11.2006 р. № 328-V «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 9 Закону № 2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено статтею 9-1, якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.

Згідно пункту 1 Прикінцевих положень, зазначений Закон набирає чинності з 01.01.2007 р.

В подальшому, частину 2 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ було виключено згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. № 107-VI, однак зміни, внесені підпунктом 3 пункту 67 розділу II вказаного Закону, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. № 10-рп/2008.

При цьому, положення частини другої статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ регулювали порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку речового забезпечення військовослужбовців» № 567-VIII від 01.07.2015р. (далі - Закон № 567-VIII) пункт 1 ст. 9-1 Закону №2011-XII викладено в новій редакції : " Продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України".

Крім того, згідно п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 567-VIII Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом необхідно привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Пунктом 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 567-VIII передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Вказаний закон набрав чинності 30.07.2015 року.

16.03.2016 р. Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно» ( далі Порядок №178).

Згідно п. 2 Порядку № 178, виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Пунктом 3 Порядку № 178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема : звільнення з військової служби.

Пунктом 4 Порядку № 178 унормовано, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

У свою чергу, грошова компенсація вартості за неотримане речове майно передбачена безпосередньо Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку речового забезпечення військовослужбовців» №567-VIII від 01.07.2015 р., вона є соціальною гарантією, що забезпечує реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

При цьому, у відповідності до абзацу першого пункту 242 положення про проходження громадянами України військової служби у ЗС України, затвердженого Указом Президента від 10.12.2008 р. №1153/2008 (далі - положення 242), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Абзацом третім пункту положення 242 встановлено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Аналізуючи фактичні обставини справи та наведені вище норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку позивач має право на грошову компенсацію замість неотриманого речового майна, оскільки відповідає вимогам, встановленим пунктами 2 та 3 порядку №178, та подав відповідну заяву від 01.02.2018р., яка передбачена пунктом 4 вказаного порядку №178 до ЦЗСД МО та ГШ ЗС України де він і вся військова частина А 0994 перебувала на речовому забезпеченні .

Судовим розглядом встановлено, що ЦЗСД МО та ГШ ЗС України видано довідку № 334 від 26.12.2017р. про вартість речового майна, що належить до видачі позивачу де зазначено, що сума грошової компенсації вартості за неотримане речове майно складає 31161 грн.93 коп., виданий наказ командира в/ч А0994 № 70 від 26.12.2017р. в якому зазначено : Виплатити грошову компенсацію за не отримане речове майно відповідно до вимог пункту 1 статті 9-1 Закону України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів сімей", пункту 4 "Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії. Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації за не отримане речове майно", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №178 від 16 березня 2016 року в розмірі 31161,93 (тридцять одна тисяча сто шістдесят одна) гривня 93 копійки, проте грошової компенсації вартості за не отримане речове майно позивачу ЦЗСД МО та ГШ ЗС України не виплачено, доказів протилежного суду не надано.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що безпідставним є посилання відповідача на судову практику відносно відсутності у позивача, у зв'язку зі втратою позивачем статусу військовослужбовця, права на отримання грошової компенсації, оскільки на час подання позову та вирішення вказаної справи вже діють інші законодавчі норми, а саме, ст. 9-1 Закону №2011-XII в редакції Закону № 567-VIII та п.3 Порядку № 178, за якими грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема : звільнення з військової служби. Тобто, вказана практика наразі втратила актуальність відносно даних спірних правовідносин.

Також безпідставним є посилання відповідача на відсутність відповідних бюджетних асигнувань з огляду на практику Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року), за якою, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Відповідно до ч.1 та 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів зазначає, що відповідач, в порушення вимог частини 2 статті 77 КАС України, не довів правомірності факту правомірності невиплати позивачеві грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Відповідно дост.245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними, визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної в постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Крім того, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення (постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

З огляду на викладене, суд першої інстанції, з метою належного відновлення прав позивача, дійшов правомірного висновку про обґрунтованість вищезазначених позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.

Керуючись ст. 243, 250, 311 , 315, 316 , 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2018 по справі № 820/1533/18 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді Г.Є. Бершов І.М. Ральченко