Постанова № 75046954, 02.07.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2018 р. Справа № 815/6583/17

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів - Джабурії О.В.,

- Кравченка К.В.,

при секретарі судового засідання Грабового В.О.,

за участю позивача ОСОБА_2, її представника - адвоката ОСОБА_3,

представника відповідача Толпиго О.Ф.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до регіонального сервісного центру МВС в Одеській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И Л А :

14 грудня 2017 року ОСОБА_2 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ в.о. начальника РСЦ МВС в Одеській області Стариченко О.В. № 63о/с, яким ОСОБА_2 звільнена з посади заступника директора регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів); поновити державного службовця 6 рангу ОСОБА_2 на посаді заступника начальника регіонального сервісного центру МВС в Одеській області; стягнути з регіонального сервісного центру МВС в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі, визначеній на момент ухвалення судового рішення по даній справі із розрахунку 1030,13 гривень за кожний пропущений робочий день.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю звільнення ОСОБА_2 на підставі ч.1 ст.87 Закону України «Про державну службу» через скорочення штату, оскільки посада, яку обіймала позивач, фактично не скорочена, а під час реорганізації була просто змінена назва цієї посади.

Відповідач заперечував проти позову, зазначаючи, що наказом МВС України від 24.04.2017 року № 342 в структурі РСЦ МВС в Одеській області скорочено 2 посади: директор центру та заступник директора центру. Цим же наказом введено 2 нові посади - начальник центру та заступник начальника центру. Враховуючи, що посаду, яку обіймала позивач скорочено, 28.04.2017 року ОСОБА_2 попереджена про наступне звільнення з 29.06.2017 року. Про звільнення позивач повідомлена в день прийняття наказу, але остання відмовилась від підпису про ознайомлення. Лише у грудні 2017 року вона отримала копію наказу та трудову книжку, чим штучно створила умови звернення з даним позовом майже через півроку після звільнення. Вважаючи відсутність поважних причин для поновлення строку звернення з даним позовом, а також підстав для визнання звільнення незаконним, відповідач просив у позові відмовити.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року позов задоволено в повному обсязі.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, РСЦ МВС в Одеській області подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції при ухвалені оскаржуваного рішення, не враховано, що повноваження щодо призначення на посаду заступника начальника РСЦ МВС в Одеській області належать виключно державному секретарю Міністерства внутрішніх справ України. Судом першої інстанції не враховано, що призначення заступника начальника на посаду виходить за межі повноважень РСЦ МВС в Одеській області. Також не прийняті до уваги обставини законного звільнення позивача з займаної посади та відсутність можливості залишити її на іншій рівнозначній посаді. Крім того, виписка з медичної картки амбулаторного хворого, яка надана ОСОБА_2, не підтверджує факту поважності пропуску строків звернення до суду, а тому суд першої інстанції дійшов помилково висновку про поновлення позивачу строків звернення до суду з даним позовом.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається наступне.

Наказом регіонального сервісного центру МВС в Одеській області № 1 о/с від 07.11.2015 року ОСОБА_2 призначено на посаду заступника директора регіонального сервісного центру МВС в Одеській області (а.с. 87).

Наказом МВС України від 24.04.2017 року № 342 затверджено організаційно-штатні зміни у МВС та затверджено Перелік змін у штатах МВС, яким скорочено дві посади - директора центру та заступника директора, та введено дві посади - начальник центру та заступник начальника центру (а.с. 153, 154).

28.04.2017 року позивача, як заступника директора РСЦ МВС в Одеській області, попереджено про наступне вивільнення з посади відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП України та на виконання наказу МВС України від 24.04.2017 № 342 «Про організаційно-штатні зміни у МВС» (а.с. 93).

Наказом регіонального сервісного центру МВС в Одеській області № 63о/с від 29.06.2017 року ОСОБА_2, державного службовця 6 рангу, заступника директора РСЦ МВС в Одеській області звільнено за пунктом 1 статті 87 (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) Закону України «Про державну службу».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що регіональним сервісним центром МВС в Одеській області під час звільнення позивача не було вжито усіх необхідних, передбачених КЗпП заходів, для забезпечення права позивача на працю та залишення ОСОБА_2 на роботі. При цьому суд вважав поважними причини пропуску строку звернення до суду, про що зазначив в ухвалі від 04 січня 2018 про відкриття провадження.

Судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо поновлення строку звернення до суду, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.99 КАС України (в редакції станом на час звернення до суду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 2 ст. 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 ст. 99 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Пунктом 15 частини першої статті 3 КАС України (в редакції до 15.12.2017) встановлено, що публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Враховуючи, що позивач обіймала посаду, яка відноситься до публічної служби, строк звернення до суду з позовом про поновлення на посаді має становити один місяць.

Аналогічні положення щодо строку звернення до адміністративного суду, у тому числі у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, передбачені частинами першою - третьою та п'ятою статті 122 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року).

Відповідно до ст. 100 КАС України (в редакції до 15.12.2017) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, встановлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

На підставі частини третьої статті 3 КАС України(у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною третьою статті 123 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 28.04.2017 була попереджена про наступне вивільнення з 29.06.2017 в зв'язку із скороченням посади на підставі наказу від 24.04.2017 № 342 (т.1 а.с.93).

29.06.2017 о 10.00 - 10.10 позивача ознайомлено з наказом № 63 о/с від 29.06.2017 про звільнення на підставі п.1 ст.87 (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а вразі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) Закону України "Про державну службу". Але позивач від підпису про ознайомлення, отримання витягу з наказу та трудової книжки відмовилась, що підтверджується актами, складеними та підписаними 29.06.2017 року в.о. начальника РСЦ МВС України в Одеській області Стариченко О.В., завідувача сектору персоналу та зв'язків з громадськістю ОСОБА_6., головного спеціаліста сектору фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку РСЦ МВС в Одеській області ОСОБА_7 (т.1 а.с.95-96).

Допитані в ході апеляційного розгляду свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 підтвердили дані обставини та факт складання ними актів.

Доводи позивача, яка спростовує факт повідомлення їй 29.06.2017 керівником РСЦ МВС в Одеській області про звільнення в зв'язку із скороченням штату, ґрунтуються лише на власних поясненнях, що в зв'язку із погіршенням стану здоров'я 29.06.2017 приблизно о 10.00 вона залишила місце роботи та не могла бути обізнана про своє звільнення.

Обґрунтовуючи поважність причин звернення до суду з позовом з пропущенням місячного строку, позивач зазначає, що з 01.07.2017 року по 05.12.2017 вона перебувала на амбулаторному лікуванні 01.07.2017 року по 05.12.2017 у Вінницькій обласній клінічній лікарні ім. М.І. Пірогова з приводу лікування хронічного панкреатиту та виразки дванадцятиперстної кишки. Лише після одужання вона звернулась до відповідача із заявою про отримання наказу про звільнення та трудової книжки.

Судова колегія акцентує увагу на тому, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Слід зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб особа, яка перебуває на публічній службі, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом щодо оскарження рішення роботодавця.

Судова колегія не визнає переконливими і такими, що ґрунтуються на доказах, твердження ОСОБА_2, що тривале перебування на амбулаторному лікуванні свідчать про існування перепон, що об'єктивно обмежували її в часі та можливостях звернутися до адміністративного суду.

Крім того, судова колегія погоджується з доводами апелянта, що надані позивачем докази на підтвердження проходження лікування, не є належними.

Так, надані виписки форми №027/о, які затверджені наказом МОЗ України від 14.02.2012 року «Про затвердження форм первинної облікової документації та Інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності та підпорядкування».

Пунктом 22 наказу затверджено Форму первинної облікової документації № 027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого" та Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 027/о "Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого".

Згідно з п.2 Інструкції форма № 027/о заповнюється лікарями закладів охорони здоров'я, які надають амбулаторно-поліклінічну допомогу, при направленні хворого на консультацію в інші заклади охорони здоров'я, на стаціонарне лікування та лікарями стаціонарів при виписці або у випадку смерті хворого.

Відповідно до п.7, п.8, пп.10-11 Інструкції, у виписці вказуються короткий анамнез, стан при направленні, діагностичні дослідження, перебіг хвороби, проведене лікування, необхідні лікувальні і трудові рекомендації. Для працюючих осіб необхідно вказати терміни тимчасової непрацездатності.

Форма № 027/о призначена для взаємообміну інформацією амбулаторно-поліклінічних і стаціонарних закладів охорони здоров'я щодо діагнозу, перебігу захворювання, стану хворого при направленні (виписці), проведенні досліджень, консультацій в інших закладах охорони здоров'я, лікування, диспансерного спостереження та інших рекомендацій хворому. Вона видається на руки хворому або пересилається поштою протягом трьох днів чи передається безпосередньо у заклад охорони здоров'я, який направляв хворого.

Відтак, форма № 027/о призначена лише для взаємообміну інформацією між закладами охорони здоров'я та не засвідчує факт непрацездатності хворого.

Відповідно до п.1.3 Положення про експертизу тимчасової непрацездатності, затвердженого наказом МОЗ України від 09.04.2008 року № 189, тимчасова непрацездатність - це непрацездатність особи внаслідок захворювання, травми або з інших причин, що не залежить від факту втрати працездатності (пологи, карантин, догляд за хворим тощо), яка має тимчасовий зворотний характер під впливом лікування та реабілітаційних заходів, триває до відновлення працездатності або встановлення групи інвалідності, а в разі інших причин - до закінчення причин відсторонення від роботи. Тимчасова непрацездатність застрахованих осіб засвідчується листком непрацездатності.

Разом з тим, не зважаючи на відмітки у виписках про місце роботи та посаду, ОСОБА_2 не надано листків непрацездатності.

Відповідно до п.2.2 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом МОЗ від 13.11.2001 року № 455, при втраті працездатності внаслідок захворювання або травми лікуючий лікар в амбулаторно-поліклінічних закладах може видавати листок непрацездатності особисто терміном до 5 календарних днів з наступним продовженням його, залежно від тяжкості захворювання, до 10 календарних днів.

Якщо непрацездатність триває понад 10 календарних днів, продовження листка непрацездатності до 30 днів проводиться лікуючим лікарем спільно з завідувачем відділення, а надалі - ЛКК, яка призначається керівником лікувально-профілактичного закладу, після комісійного огляду хворого, з періодичністю не рідше 1 разу на 10 днів, але не більше терміну, встановленого для направлення до МСЕК.

В окремих випадках, коли захворювання вимагає тривалого лікування, наприклад у разі важких травм та туберкульозу періодичність оглядів ЛКК з продовженням листка непрацездатності може бути не рідше 1 разу на 20 днів залежно від тяжкості перебігу захворювання.

З наведеного вбачається, що навіть при видачі листка тимчасової непрацездатності, максимальний термін перебування на лікарняному без Лікувальної контрольної комісії в Україні складає 30 календарних днів. Отже три виписки про амбулаторне лікування, які надані ОСОБА_2 строком на 2 місяці, загальним терміном 6 місяців, не є належним та допустимим доказом поважності причин пропуску строку звернення до суду.

Крім того, надані позивачем виписки не містять найменування закладу охорони здоров'я та його печатки. З коду ЄДРПОУ зазначеного на виписках вбачається, що бланки виписок належать Вінницькій обласній клінічній лікарні ім.М.І.Пирогова.

Переконливих доказів необхідності проходження амбулаторного лікування у м.Винниці при наявності постійного місця проживання та реєстрації в м.Одесі позивач в ході судового розгляду не надала та не довела.

Оскільки надані ОСОБА_2 виписки із медичної картки амбулаторного хворого викликали сумнівів, Регіональний сервісний центр МВС в Одеській області звернувся із відповідним запитом до Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І.Пирогова.

Листом головного лікаря Вінницької обласної клінічної лікарні Жупанова О.Б. від 06.06.2018 року № 01-01-25/1234, відповідача повідомлено, що ОСОБА_2 в період з 30.08.2017 року по 05.12.2017 року офіційно за медичною допомогою в ВОКЛ ім.М.І.Пирогова не зверталась, на стаціонарному та амбулаторному лікуванні не перебувала. Виписки надані ОСОБА_2 лікарями лікарні офіційно не видавалися (т.2 а.с.48).

Також судова колегія звертає увагу, що на виписках з медичної картки за період з 01.07.2017 по 30.08.2017 року міститься печатка лікаря - ОСОБА_9.

Як вбачається з сайту Вінницького національного медичного університету ім. М.І.Пірогова, ОСОБА_9 є хірургом, місцем роботи якого є кафедра хірургії № 1 в університеті.

Згідно наданих позивачем виписок, ОСОБА_2 встановлено наступний діагноз - виразкова хвороба дванадцятиперстної кишки та хронічний панкреатит, але зазначені хвороби лікуються у лікаря гастроентеролога.

Вказані обставини на переконання судової колегії свідчать про відсутність факту проходження лікування ОСОБА_2 у Вінницькі обласній клінічній лікарні у період з 01.07.2017 по 05.12.2017.

Суд першої інстанції належним чином не перевірив надані позивачем документи та помилково вважав поважними причини пропуску строку звернення до суду.

Крім того, судова колегія зазначає, що позивач протягом строку розгляду справи в суді змінював мотивацію пропуску строку звернення до суду.

Так, у позовній заяві ОСОБА_2 зазначає про поважність причин пропуску строку, враховуючи, що про існування наказу про своє звільнення від 29.06.2017 № 63 о/с вона дізналась лише 05.12.2017, коли отримала витяг з наказу та трудову книжку (т.1 а.с.5-10).

У клопотанні про поновлення строку звернення до суду, та у суді апеляційної інстанції позивач зазначає інше, а саме, що не мала змоги звернутися раніше, оскільки хворіла та знаходилась на лікуванні у період з 01.07.2017 року по 05.12.2017 (т.1 а.с.36-36).

Вказані обставини, на думку судової колегії, викликають сумніви в правдивості доводів позивача щодо необізнаності звільнення, яке відбулось 29.06.2017.

На підтвердження вказаних обставин свідчать також і пояснення свідка ОСОБА_10, яка допитана апеляційним судом за клопотанням позивача, та яка пояснила, що станом на 29.06.2017 вони обидві працювали у РСЦ МВС в Одеській області. В цей день ОСОБА_2 приблизно о 10.00-11.00 стало зле та вона пішла з роботи. В подальшому їй стало відомо про незаконне звільнення ОСОБА_2, про яке їй повідомила сама позивач приблизно у вересні 2017 року.

Судова колегія наголошує, що відповідно до ст.122 КАС України процесуальні строки звернення до суду встановлюються з дня, коли особа дізналась, або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Посилаючись на обставини видачі їй наказу та трудової книжки лише 05.12.2017 на підставі її заяви, позивач не мотивувала, які саме обставини, що є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, враховуючи доведеність факту уявного лікування у м.Винниці, позбавили її можливості отримати зазначені документи раніше.

Між тим, від з'ясування вказаних обставин залежить підхід у застосуванні строків звернення до суду та правильне вирішення спору.

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У пункті 44 рішення Європейського суду з прав людини "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 та пункті 54 рішення "Круз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Строки мають суттєве значення в правовому регулюванні суспільних відносин. З ними пов'язані початок і закінчення дії правової норми матеріального права, вони вказують на своєчасне здійснення прав і обов'язків, визначають момент настання чи припинення виконання будь-якої процесуальної дії. Можливість захисту прав та інтересів у багатьох випадках залежить від дотримання строків, встановлених законом для звернення за захистом прав та інтересів, розглядом і вирішенням адміністративних справ, оскарженням і переглядом постанов, інших актів у адміністративних справах. Зазначені строки дисциплінують суб'єктів адміністративного судочинства, роблять процес динамічним і прогнозованим. Без наявності строків на ту чи іншу процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав сторін - учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків тягнечітко визначені юридичні наслідки.

До того ж, у рішенні Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» зазначено: (…) заявник не зміг довести, що він вчиняв будь-які кроки, щоб довідатись про стан провадження у його справі, отже його скарга є необґрунтованою, оскільки є невідповідною вимозі «розумного строку».

Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків (див. рішення у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine), заява № 3236/03, п. 41, від 3 квітня 2008 року) (п. 47 рішення).

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

З огляду на встановлені у цій справі фактичні обставини, враховуючи те, що з позовною заявою про поновлення на посаді ОСОБА_2 звернулась лише 14.12.2017, тобто майже через півроку після звільнення, судова колегія зазначає про пропущення позивачем встановленого законом строку звернення до суду.

В зв'язку із ненаданням та ненаведенням позивачем належних доказів та обставин на підтвердження поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про відсутність поважних причин для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог ст.123 КАС України.

Враховуючи викладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідно до ст.123, 240, ст.319 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям постанови про залишення позовної заяви без розгляду.

Керуючись ст. ст. 123, 240, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу регіонального сервісного центру МВС в Одеській області - задовольнити частково.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 березня 2018 року - скасувати.

Прийняти по справі постанову про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_2 до регіонального сервісного центру МВС в Одеській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений та підписаний колегією суддів 3 липня 2018 року.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: О.В.Джабурія

Суддя: К.В.Кравченко