Постанова № 75046913, 03.07.2018, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2018 рокуЛьвів№ 876/4027/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.,

суддів Гінди О.М., Качмара В.Я.

за участі секретаря Смидюк Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Другого відділу Державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2018 року (суддя - Крупінська С.С., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого відділу Державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Луцька місцева прокуратура про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 в грудні 2017 року звернувся до суду з позовом до Другого відділу Державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області про скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 06.06.2016 у виконавчому провадженні №51181389 (далі - Постанова), якою постановлено стягнути з боржника виконавчий збір у розмірі 462,56 доларів США. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що оскаржувана Постанова прийнята відповідачем безпідставно, оскільки кредитна заборгованість була сплачена іншим солідарним боржником у добровільному порядку, без виконання відповідачем дій, спрямованих на примусове виконання виконавчого документу. Наголошує, що такі дії державного виконавця, як відкриття виконавчого провадження, направлення запитів, винесення постанови про арешт майна боржника, які не призвели до фактичного стягнення коштів за виконавчим документом про стягнення заборгованості, не є достатньою підставою для стягнення виконавчого збору з боржника. Крім цього, вказує, що про існування оскаржуваної Постанови не знав, оскільки така йому не надсилалась.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2018 року у справі №161/18775/17 заявлений позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. В доводах апеляційної скарги наводячи норми матеріального права вказує, що у зв'язку із невиконанням ОСОБА_1 рішення суду про стягнення боргу в строк для його самостійного виконання, державним виконавцем винесено оскаржувану Постанову про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 10% від суми, що підлягала стягненню за рішенням суду. Наголошує, що у відповідності до ч.2 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Позивач у письмовому запереченні на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Учасники справи, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином у порядку визначеному статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), а тому, апеляційний суд, відповідно до частини 4 статті 229 КАС, вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постанова суду першої інстанції мотивована протиправністю оскаржуваної Постанови та наявністю підстав для її скасування.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи та є правильними з таких міркувань.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, заступником начальника Другого відділу Державної виконавчої служби Луцького міського управління юстиції Бондаруком П.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 24.05.2016 у ВП №51181389 з виконання виконавчого листа №161/13781/15-ц, виданого 04.02.2016 Луцьким міськрайонним судом про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в користь ПАТ КБ «Надра» - 4625,60 доларів США, що еквівалентно 101060,91 грн. Боржнику до семи днів з моменту винесення постанови про відкриття виконавчого провадження запропоновано добровільно сплатити борг. При невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк чи ненадання документального підтвердження про його виконання, постановлено виконати рішення в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

У зв'язку з невиконанням боржником у добровільному порядку виконавчого листа №161/13781/15-ц, Постановою постановлено стягнути з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір у розмірі 462,56 доларів США.

28.03.2017 заступником начальника Другого відділу Державної виконавчої служби м. Луцька Головного територіального управління юстиції у Волинській області Бондаруком П.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №53655235 з примусового виконання Постанови про стягнення з боржника виконавчого збору. Підставою для винесення оскаржуваної Постанови стало те, що позивачем в добровільному порядку не виконано виконавчий лист Луцького міськрайонного суду від 04.02.2016 №161/13781/15-ц.

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно із ч.1 ст.31 цього ж Закону копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Як вбачається з матеріалів справи, на адресу ОСОБА_1 24.05.2016 було скеровано копію постанови про відкриття виконавчого провадження від 24.05.2016, винесену на підставі виконавчого листа від 04.02.2016 №161/13781/15-ц, виданого Луцьким міськрайонним судом, рекомендований лист на його адресу надіслано 25.05.2016, про що свідчить реєстр відправлень рекомендованих листів та квитанція Укрпошти. Доказів того, що даний рекомендований лист разом із постановою про відкриття виконавчого провадження був отриманий позивачем у матеріалах виконавчого провадження відсутні.

Крім цього, як зауважено представником позивача у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, адреса проживання ОСОБА_1 17.07.2013 була змінена на АДРЕСА_1, що підтверджено копією паспорта позивача, яка знаходиться в матеріалах справи. Водночас, матеріали виконавчого провадження відповідачем надсилались на попередню адресу позивача: АДРЕСА_2.

Згідно з ч.1 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин), у разі ненадання боржником у строки, встановлені ч.2 ст.25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Заходи примусового виконання рішень, передбачені ст.32 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин), включають в себе: звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням.

Із системного аналізу приписів цього Закону вбачається, що боржник зобов'язаний добровільно виконати рішення у строк, встановлений державним виконавцем, та повідомити про таке виконання у цей же термін. А у разі невиконання боржником рішення добровільно у встановлений державним виконавцем строк, державний виконавець зобов'язаний на наступний день після закінчення відповідних строків розпочати примусове виконання рішення - вчиняти певні дії, спрямовані на примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч.2 ст.25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи.

Систематичний аналіз вищенаведеного, вказує на те, що закон надає право на винесення постанови про стягнення виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій за умови наявності одночасно двох підстав: 1) невиконання рішення суду у строк, установлений для добровільного його виконання, 2) фактичне виконання рішення суду органом Державної виконавчої служби в примусовому порядку з застосуванням заходів примусового впливу до боржника, передбачених ст.32 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас, у розглядуваній справі відсутня одна з підстав для винесення постанови про стягнення виконавчого збору, оскільки позивач не був повідомлений про відкриття щодо нього виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №161/13781/15-ц, виданого 04.02.2016 Луцьким міськрайонним судом про стягнення солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в користь ПАТ КБ «Надра» - 4625,60 доларів США, що еквівалентно 101060,91 грн. Докази, які б підтверджували отримання позивачем постанови про відкриття виконавчого провадження у матеріалах виконавчого провадження відсутні. Відтак, позивач, не будучи повідомленим про відкриття виконавчого провадження щодо стягнення з нього заборгованості, фактично був позбавлений права на оскарження відповідної постанови та не мав можливості захистити свої права та законні інтереси.

Разом з тим, матеріали виконавчого провадження, копії якого наявні в матеріалах справи, не містять підтверджень вчинення державним виконавцем примусових виконавчих дій, які могло б бути підставою для стягнення з боржника виконавчого збору за правилами ст.28 Закону України «Про виконавче провадження».

Окрім цього, суд апеляційної інстанції зауважує, що в оскаржуваній Постанові а також у Постанові про відкриття виконавчого провадження від 28.03.2017 ВП №53655235, розмір боргу позивача перед державою зазначений у доларах США без зазначення грошового еквіваленту у гривні, незважаючи на той факт, що виконавчим листом у справі №161/13781/15-ц, виданим Луцьким міськрайонним судом 04.02.2016 було визначено гривневий еквівалент заборгованості.

Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).

Згідно із ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанцій, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.287, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Другого відділу Державної виконавчої служби м. Луцьк Головного територіального управління юстиції у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 квітня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда В. Я. Качмар