Рішення № 75044781, 02.07.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2018 року № 810/2059/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у призначенні позивачу пенсії відповідно до пункту 10 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" та зобов'язати відповідача призначити позивачу таку пенсію у розмірі 5 262,24 грн, та виплачувати її після зняття обмежень для виплат пенсії, які призначені відповідно до Закону України "Про державну службу" працюючим держслужбовцям, а також в разі звільнення позивача з державної служби або виходу на пенсію.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у відповідності до Закону України "Про державну службу" (в редакції від 16.12.1993 року №3723-ХІІ) позивачу призначена пенсія за віком, розмір якої становить 1149,00 грн, що є нижчим за прожитковий мінімум, а тому порушує його конституційні права.

З огляду на вищенаведені обставини, ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про призначення розміру пенсії відповідно до пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу", однак отримала відмову.

На думку позивача, відмова Пенсійного органу є необґрунтованою та неправомірною, оскільки відповідач помилково стверджує, що ОСОБА_1 звернулась з вимогою про перерахунок пенсії, у той час, як метою її звернення було призначення пенсії.

Відповідач проти позову заперечував, надав до суду письмовий відзив та зазначив, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії на підставі пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу", у зв`язку з тим, що з 13.06.2009 він вже отримує пенсію за віком.

Таким чином, Баришівське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області вважає, що відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії, діяло на підставі, у межах та у спосіб, передбачений законодавством.

Ухвалою суду від 02.05.2018 відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі.

У судове засідання, призначене на 05.06.2018 сторони, належним чином повідомленні про дату, час та місце судового засідання - не з`явились. Разом з тим, матеріали справи містять заяву позивача про розгляд справи без його участі.

Враховуючи вищевказані обставини, суд, керуючись приписами статті 205 КАС України, перейшов у письмове провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 13.06.2009 призначена пенсія за віком у відповідності до Закону України "Про державну службу" (в редакції від 16.12.1993 року №3723-ХІІ).

Як пенсіонер за віком, позивач перебуває на обліку у Баришівському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області.

З позовної заяви судом встановлено, та не заперечувалось відповідачем, що розмір отримуваної позивачем пенсії становить 1149,00 грн.

Вказаний розмір пенсії, на думку ОСОБА_1, є суттєво нижчим за прожитковий мінімум, що порушує її конституційні права та положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 року.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до Баришівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою від 02.03.2018 з проханням призначити конкретний розмір пенсії, обчислений відповідно до пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу", а саме 5262,24 грн, що дорівнює 60 % від усіх видів оплати праці (а.с.6).

До вказаної заяви позивачем було долучено довідку від 01.03.2018 №09-39/64 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (а.с. 7) та довідку від 01.03.2018 №09-39/65 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (а.с. 8).

Розглянувши заяву позивача, Пенсійний орган листом від 15.03.2018 №19/Г-01 зазначив, що ОСОБА_1 вже перебуває на обліку та отримує пенсію за віком з 13.06.2009.

Вказав на неможливість здійснення перерахунків вже призначених пенсій державним службовцям, оскільки з 01.05.2016 набув чинності Закон України від 10.12.2015 №899-VIII "Про державну службу", згідно якого втратив чинність Закон України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723 ХІІ, окрім статті 37, яка застосовується для призначення пенсії державним службовцям (а.с. 9).

Позивач, вважаючи таку відповідь протиправною та необґрунтованою, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Враховуючи те, що позивач є спеціальним суб`єктом пенсійного забезпечення (державний службовець), поміж пенсійного законодавства України, дані відносини також регулюються Законом України "Про державну службу".

Основоположним при вирішенні даного спору по суті є той факт, що з 13.06.2009 позивачу призначено пенсію за віком на підставі Закону України "Про державну службу" (в редакції від 16.12.1993 року №3723-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 37 Закону України "Про державну службу" (у редакції чинній на момент призначення пенсії позивачу), на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством пенсійного віку, за наявності страхового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років, та які на час досягнення пенсійного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менше 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, - незалежно від місця роботи на час досягнення пенсійного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків від сум їх заробітної плати, на які нараховуються страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі.

Верховною Радою України 10.12.2015 прийнято новий Закон України "Про державну службу" № 889-VIII, який, у відповідності до пункту першого "Прикінцеві та перехідні положення" набирає чинності з 1 травня 2016 року та згідно пункту другого, припиняє дію Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної ОСОБА_1 України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Так, згідно із пунктом 10 "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону, державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної ОСОБА_1 України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної ОСОБА_1 України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону України "Про державну службу" № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно частини першої статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Приписами статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Статтею 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення" закріплено, що пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров’я.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 13.06.2009 призначено пенсію за віком, що свідчить про довічний термін пенсії позивача.

При цьому, позивач, звертаючись до Пенсійного органу, просить останнього здійснити призначення конкретного розміру пенсії на підставі пункту 10 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про державну службу".

Суд звертає увагу позивача, що вказана вимога не ґрунтується на правових засадах та суперечить нормам пенсійного законодавства, пояснюючи це наступним.

Основними джерелами права, яке регулює відносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян України є Конституція України, Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Закону України "Про пенсійне забезпечення", Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення).

Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Аналіз вищезазначеного законодавства України свідчить про те, що пенсії в Україні, при настанні певних юридичних фактів (вік, стаж, пільги тощо), призначаються лише в одноразовому порядку.

У разі виникнення необхідності у зміні певних складових пенсії або зміни її виду в цілому, законодавством передбачено лише два механізми - переведення з одного виду пенсії на інший (ч.3 ст.45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування") та перерахунок пенсії (ч. 4 ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування").

Тобто, в практиці застосування пенсійного законодавства не існує поняття перепризначення, повторного призначення або будь-якого іншого призначення пенсії, окрім поняття "призначення пенсії", яким є первинне та єдине її призначення, а всі подальші зміни та доповнення відбуваються виключно шляхом перерахунку або переведення.

У даному конкретному випадку, пенсія відповідно до Закону України «Про державну службу» вже була призначена позивачеві 13.06.2009, а відтак положення пункту 10 Розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII "Про державну службу" до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.

Таку позицію також закріпив Кабінет Міністрів України у Постанові від 14.09.2016 №622, якою затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб, у якому п.3 передбачено, що право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням стажу державної служби, передбаченого пунктом 2 цього Порядку, якщо до набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII “Про державну службу” не призначалася пенсія відповідно до Закону.

Таким чином, беручи до уваги наявність того факту, що позивачу вже призначена пенсія (за віком), подальші зміни його пенсійного забезпечення можуть відбуватися виключно шляхом перерахунку пенсії або переведення з одного виду пенсії на інший.

Як встановлено частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, довів правомірність свого рішення.

За таких обставин, враховуючи вищенаведене, позовні вимоги не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.