Рішення № 75043309, 20.06.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/11575/16-ц

Провадження №2/522/432/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання – Вадуцкої В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФОРІНТ», про витребування майна з чужого незаконного володіння та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФОРІНТ» про визнання договору іпотеки недійсним та за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФОРІНТ» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИВ:

До суду 29.06.2016 року звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – АТ «ОСОБА_5 Аваль» в особі Одеської дирекції АТ «ОСОБА_5 Аваль», за яким просив: витребувати від відповідачки на його користь майно – підвальне приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд.11, заг. пл.. 126,8 кв.м.

В обґрунтування позову зазначив, що 26.07.2007 року між ОСОБА_6, з однієї сторони, та ним, ОСОБА_1, з іншої сторони, був укладений договір купівлі-продажу підвального приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд.11, заг. пл. 126,8 кв.м., який було посвідчено приватним нотаріусом ОМНО та зареєстровано в реєстрі за №2541.

Право власності на вказане майно раніше було набуте ОСОБА_6 згідно договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО від 08.06.2007 року за реєстровим №783, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 08.06.2007 року за №2142581, та зареєстрованого в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості» 13.06.2007 року в книзі №65.

У подальшому ним та ВАТ «ОСОБА_5 Аваль» укладено договір іпотеки від 26.07.2007 року, за яким він передав у забезпечення кредитного договору №010/15-43/07-391 в іпотеку банку вищевказане майно.

Між тим, відповідачка ОСОБА_3 без його відома незаконно заволоділа його майном – підвальним приміщенням, яке знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд.11, заг. пл.. 126,8 кв.м.. Посилався на те, що при укладанні правочину, за яким відповідачка отримала у власність майно, остання не перевірила наявність осіб, які мають майнові претензії на вказане майно, наявність відомостей про правочини, укладених щодо спірного майна, вважає, що вказані обставини виключають можливість визнання відповідачку добросовісним набувачем спірного майна.

Провадження у справі було відкрито ухвалою суду від 11.07.2016 року.

До суду 29.08.2016 року надійшов письмовий відзив представника ОСОБА_7, згідно якого просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 (т.1, а.с.18-20). Зазначила що спірне нежитлове приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд.11, заг. пл.. 126,8 кв.м., було власністю Одеської міської ради у особі Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради. З 13.12.2004 року приватний підприємець ОСОБА_3 орендувала це приміщення у власника згідно з договором оренди №53/37 від 13.12.2004 року. У подальшому, 20 жовтня 2010 року між нею та територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради укладено договір купівлі-продажу об’єкта і вона, ОСОБА_3, стала власницею спірного приміщення.

У червні 2007 року їй, ОСОБА_3, стало відомо про існування ще одного претендента на спірне приміщення – ОСОБА_8, який посилався на рішення суду від 03.11.2006 року про визнання права власності за ним права власності на підвальне приміщення, площею 126,8 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд. 11, ухваленого по справі №2-162/08. Між тим, 05 липня 2007 року за апеляційними скаргами Одеської міської ради та ОСОБА_3 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.11.2006 року було скасовано та справу направлено на новий розгляд. 18 липня 2008 року Приморським районним судом м. Одеси було ухвалено нове рішення, яким було відмовлено ОСОБА_8 у визнанні за ним права власності на спірне приміщення, а зустрічний позов Одеської міської ради було задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а також між ОСОБА_9 та ОСОБА_6. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10.12.2008 року рішення суду 1-ї інстанції було залишено без змін. Таке ж рішення було прийнято і Верховним судом України 21.10.2009 року за розглядом касаційної скарги ОСОБА_8. Про існування на той час ще одного покупця – ОСОБА_1 нікому із сторін не було відомо. За вказаних обставин, зважаючи на те, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом лише через 10 років, а також те, що про існування договору між ним та ОСОБА_6 нікому відомо не було, вважають, що його вимоги є безпідставними та просили відмовити.

Ухвалою суду від 29.08.2016 року справу було призначено до судового розгляду.

19.10.2016 року до суду надійшла позовна заява від третьої особи – АТ «ОСОБА_5 Аваль», пред’явлений до ОСОБА_1 та ОСОБА_3, згідно якої просили у рахунок виконання зобов’язань щодо оплати заборгованості за кредитним договором №010/15-43/07-391 від 26.07.2007 року у розмірі 349 407,77 дол. США звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме вказане спірне підвальне приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд. 11, заг.пл. 126,8 кв.м.. (т.1, а.с.71-101).

В обґрунтування позову зазначили, що між ОСОБА_1 та ВАТ «ОСОБА_5 Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «ОСОБА_5 Аваль») було укладено кредитний договір №010/15-43/07-391 від 26.07.2007 року, за яким ОСОБА_1 було надано грошові кошти у кредит у розмірі 145 000, 00 дол. США, строком до 23.07.2022 року, зі сплатою 12,5% річних за користування кредитними коштами.

У забезпечення виконання даного кредитного договору між ОСОБА_1 та банком було укладено договір іпотеки від 26.07.2007 року, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_10 та зареєстрований за №2546, відповідно до якого банку в іпотеки було передано спірне підвальне приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд. 11, заг.пл. 126,8 кв.м.. Право власності на предмет іпотеки до ОСОБА_1 перейшло за договором купівлі-продажу від 26.07.2007 року, який було посвідчено приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_10 та зареєстровано в реєстрі за №2541. Посилались на те, що державна реєстрація права власності за фізичною особою ОСОБА_1Г посвідчується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно №1752158 до 21.02.2008 року та на момент передачі цього майна в іпотеку реєстрація права власності була за ОСОБА_1.

Посилалась на те, що позичальником порушено умови кредитного договору, у зв’язку з чим у нього утворилась заборгованість, розмір якої станом на 14.09.2016 року становить 349 407,77 дол. США.. За вказаних обставин, посилаючись на те, що іпотечні обтяження є дійсними, договір, на підставі якого ОСОБА_1 набув право на дане приміщення, є чинним, тому вважають, що можливе стягнення на вказане майно.

Ухвалою суду від 15.11.2016 року було прийнято самостійний позов третьої особи ПАТ «ОСОБА_11 Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки. Об’єднано в одне провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа з самостійними вимогами щодо предмету спора- АТ «ОСОБА_11 Аваль» про витребування майна з позовом ПАТ «ОСОБА_11 Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, про звернення стягнення на предмет іпотеки (т.1, а.с.109).

До суду 20.12.2016 року надійшов зустрічний позов ОСОБА_3, пред’явлений до ОСОБА_1 та АТ «ОСОБА_5 Аваль», за яким просила визнати недійсним договір іпотеки від 26 липня 2007 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_5 Аваль» (іпотекодержателем) і ОСОБА_1 (іпотекодавцем), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрований за №2546, предметом якого визначено підвальне приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд. 11, площею 126, 8 кв.м.. Стягнути з відповідачів судовий збір (т.1, а.с.114-153).

В обґрунтування зустрічного позову зазначила, що спірне нежитлове приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд.11, заг. пл.. 126,8 кв.м., було власністю Представництва по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради.

13.12.2004 року приватний підприємець ОСОБА_3 орендувала це приміщення у власника згідно з договором оренди №53/37 від 13.12.2004 року на строк до 01.10.2005 року. Строк дії договору неодноразово продовжувався і 20 жовтня 2010 року ОСОБА_3, використовуючи своє право на пріоритетне придбання орендованого приміщення, купила цей «Об’єкт» у територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради. Право власності на спірний об’єкт було зареєстровано за ОСОБА_3 в КП «ОМБТІ та РОН» 29.09.2006 року в книзі 5ог-13, номер запису 607. Договір купівлі-продажу від 20.10.2010 року був посвідчений приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_12, зареєстрований в реєстрі за №3852. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно в реєстрі відбулась 21.01.2011 року за реєстраційним номером 16230520. Отже, з грудня 2004 року вона, ОСОБА_3, користувалась спірним приміщенням на законних підставах, а 20.10.2010 року викупила його у власника та сама стала законним власником спірного майна. Посилалась на те, що на цьому об’єкті не було ніяких обтяжень, іпотеки, за умови існування яких було неможливим укладанням договору купівлі-продажу від 20.10.2010 року.

Між тим, паралельно із вищевикладеним на вказане спірне приміщення рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03.11.2006 року визнається право власності за ОСОБА_13, який за місяць до судового спору придбав квартиру над цим підвальним приміщенням. 10 лютого 2007 року ОСОБА_8 продає дане приміщення ОСОБА_9, в договорі купівлі-продажу вказується реєстровий номер 17352450. Між тим, у подальшому 05 липня 2007 року апеляційний суд Одеської області скасував рішення Приморського районного суду м. Одеси про визнання права власності на спірне підвальне приміщення за ОСОБА_8 та направив справу на новий розгляд.

18 серпня 2008 року Приморським районним судом м. Одеси було ухвалено нове рішення, яким було відмовлено ОСОБА_8 у визнанні за ним права власності на спірне приміщення, а зустрічний позов Одеської міської ради було задоволено та визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а також між ОСОБА_9 та ОСОБА_6. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10.12.2008 року рішення суду 1ї інстанції було залишено без змін. Таке ж рішення було прийнято і Верховним судом України 21.10.2009 року за розглядом касаційної скарги ОСОБА_8.

Посилалась на те, що на час перегляду позову ОСОБА_8 ні Одеській міській раді, ні ОСОБА_3 не було нічого відомо про те, що ОСОБА_6 продала 26.07.2007 року підвальне приміщення ОСОБА_1, який придбав дане приміщення у свою чергу за кредитні кошти в сумі 145 00 дол. США, який був наданий ПАТ «ОСОБА_5 Аваль». І на вказане майно було оформлено іпотечний договір, між тим у цих договорах з’явився інший реєстровий номер об’єкта – 21183352. Посилалась на те, що співробітників банку зовсім не здивувало те, що дане приміщення змінило вже 4х власників та співробітники банку не виїжджали на об’єкт ні перед виділенням кредитних коштів, ні потім не проводили щорічну обов’язкову перевірку іпотечного майна, оскільки вона безперервно користується цим приміщенням і інша особа не має до нього вільного доступу.

Про існування так званого «власника» ОСОБА_1 ОСОБА_3 стало відомо тільки у вересні 2012 року, коли він звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_6, в якості третьої особи залучив її – ОСОБА_7. У подальшому, даний позов було залишено без розгляду.

Посилалась на те, що у 2012 році нею, ОСОБА_3 до матеріалів справи було надано рішення судів, з яких безумовно слідує висновок про недійсність договору купівлі-продажу приміщення, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_1, оскільки на дату укладення цього договору на приміщення був накладений арешт та ОСОБА_6 було відомо про існування судового спору і про те, що вона не має права відчужувати приміщення ОСОБА_1. Під час розгляду позову ОСОБА_1 банку також було відомо, що власницею приміщення є саме вона, ОСОБА_3, і рішення щодо цього об’єкта порушують її права. Вважає, що всі обставини свідчать про те, що ОСОБА_1 та банк діяли по домовленості з моменту звернення ОСОБА_1 за кредитом і зараз намагаються закрити свої проблеми за рахунок законного власника об’єкта, тобто – ОСОБА_3.

Підставою для визнання договору іпотеки недійсним зазначила те, що на дату укладання договору іпотеки 27.07.2007 року реєстрації права власності за ОСОБА_1 не існувало, дана реєстрація з’явилась через 7 місяців після передачі в іпотеку банку. Таким чином, вважає, що на момент укладення спірного договору іпотеки право власності у ОСОБА_1 фактично не виникло, а спірний договір не відповідає вимогам ст. 203 ЦК України та на підставі ст. 215 ЦК України повинен бути визнаний недійсним.

Ухвалою суду від 11.01.2017 року зустрічний позов ОСОБА_3 був прийнятий до розгляду (т.1, а.с.155).

Ухвалою суду від 21.02.2017 року за клопотанням представника відповідача було витребувано докази, а саме витребувано з АТ «ОСОБА_5 Аваль» належним чином завірені копії документів, які послугували укладенню іпотечного договору від 26.07.2007 року укладеного між ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» та ОСОБА_1.

Розгляд справи, призначений на 30.03.2017 року, був відкладний за клопотанням сторін у зв’язку з неявкою у судове засідання позивача та його представника.

Ухвалою суду від 12.04.2017 року було задоволено клопотання представника відповідача та витребувано з АТ «ОСОБА_5 Аваль» належним чином копію звернення (заяви) АТ «ОСОБА_5 Аваль» до правоохоронних органів на предмет відкриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1.

Розгляд справи, призначений на 10.05.2017 року, був відкладний за клопотанням сторін у зв’язку з неявкою у судове засідання позивача та його представника.

Від представника банку до суду 10 травня 2017 року надійшли письмові заперечення на зустрічний позов ОСОБА_3, згідно якого просили застосувати до спірних правовідносин строки позовної давності. Посилалась на те, що ОСОБА_3 ще в 2012 році було відомо про існування спірного договору іпотеки, проте на дату подання зустрічного позову у рамках даної справи пройшло більше 3х років. Посилалась на те, що відповідно до ч.2 ст. 5 Закону «Про іпотеку», предметом іпотеки може бути об’єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому. Тому твердження ОСОБА_3 про недійсність договору іпотеки з підстав того, що на дату його укладення реєстрації права власності за ОСОБА_1 не існувало і ця реєстрація з’явилась після передачі в іпотеку банку нерухомого майна, вважають безпідставними та такими, що не свідчать про недійсність спірного договору іпотеки.

Розгляд справи, призначений на 13.06.2017 року, був відкладений на 18.07.2017 року у зв’язку з неявкою у судове засідання учасників справи.

Ухвалою суду від 18.07.2017 року за клопотання представника банку по справі було призначено судову оціночно-будівельну експертизу, на час проведення якої провадження у справі було зупинено.

До суду 13.09.2017 року надходило клопотання експерта про надання можливості огляду спірного підвального приміщення, копія даного клопотання направлялась сторонам 19.09.2017 року (т.2, а.с.15).

Матеріали цивільної справи були повернуті до суду 05.12.2017 року разом з повідомлення експерта №560 від 29.11.2017 року про неможливість проведення судової експертизи (т.2, а.с.24).

Ухвалою суду від 11.12.2017 року провадження у справі було відновлено та справу призначено до судового розгляду на 14.02.2018 року.

Розгляд справи, призначений на 14.02.2018 року, був відкладений на 22.03.2018 року. Розгляд справи, призначений на 22.03.2018 року, був відкладений у зв’язку з перебуванням судді у відпустці на 25 квітня 2018 року.

25.04.2018 року від представника ОСОБА_14 надійшла до суду заява про застосування строків позовної давності за позовом ТОВ «Фінансова Компанія «ФОРІНТ» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Ухвалою суду від 25.04.2018 року за заявою ТОВ «ФК «Форінт» було здійснено заміну:

- сторони позивача у порядку процесуального правонаступництва у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 Аваль» до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, шляхом покладення всіх процесуальних прав та обов’язків ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» у цій цивільній справі на залучену особу – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФОРІНТ» (ЄДРПОУ 40658146 м. Київ бул. ОСОБА_15, буд. 34 оф.212);

- сторони третьої особи у порядку процесуального правонаступництва у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – АТ «ОСОБА_5 Аваль» в особі Одеської дирекції АТ «ОСОБА_5 Аваль» про витребування майна з чужого незаконного володіння, шляхом покладення всіх процесуальних прав та обов’язків ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» у цій цивільній справі на залучену особу – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФОРІНТ» (ЄДРПОУ 40658146 м. Київ бул. ОСОБА_15, буд. 34 оф.212);

- сторони відповідача у порядку процесуального правонаступництва у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, АТ «ОСОБА_5 Аваль» про визнання договору іпотеки недійсним, шляхом покладення всіх процесуальних прав та обов’язків ПАТ «ОСОБА_5 Аваль» у цій цивільній справі на залучену особу – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФОРІНТ» (ЄДРПОУ 40658146 м. Київ бул. ОСОБА_15, буд. 34 оф.212).

Розгляд справи був відкладений на 20.06.2018 року.

Ухвалою суду від 20.06.2018 року було залишено без задоволення заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФОРІНТ» про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 20.06.2018 року клопотання Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФОРІНТ» про призначення по справі судової будівельно-оціночної експертизи було залишено без розгляду.

У судовому засіданні 20.06.2018 року був присутній позивач ОСОБА_1 та його представник, який просив задовольнити його позовні вимоги, також визнав позовні вимоги банку та заперечував проти задоволення зустрічного позову ОСОБА_3.

Представника ОСОБА_3 – ОСОБА_14 у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та позову третьої особи-банку- ТОВ«Фінансова Компанія «ФОРІНТ» просили відмовити з врахуванням їх письмових заперечень від 29.08.2016 року. Вимоги ж зустрічного позову ОСОБА_3 представник підтримала та просила задовольнити, визнавши спірний договір іпотеки недійсним, оскільки на час його укладення спірне нерухоме майно вже не належало продавцеві, та який порушує її право власності на це приміщення. Крім того, ОСОБА_1 не зареєстрував своє право власності на спірне приміщення в органах БТІ. Посилалась на те, що у діях банку та ОСОБА_1 простежується шахрайська композиція. Під оформлення іпотеки банк не провів експертну оцінку об’єкта та не було фактичного ніякого об’єкту, починаючи з 2004 року спірним майном правомірно користується ОСОБА_3, яка у подальшому його правомірно придбала. Укладений між ОСОБА_3 та органом місцевого самоврядування договір купівлі-продажу ніким не оскаржувався та не визнаний недійсним.

Представник ТОВ «Фінансова компанія «ФОРІНТ» у судове засідання не з’явився, був сповіщений про час та місце розгляду справи належним чином, при цьому не повідомивши суд про причини неявки до суду.

Суд, з урахуванням положень ч.1 ст. 223 ЦПК України, розумних строків розгляду справи та думки осіб, які були присутні у судовому засіданні, ухвалив слухати справу за відсутності представника ТОВ «Фінансова компанія «ФОРІНТ», сповіщеного належним чином.

Дослідивши матеріали справи, з урахуванням пояснення осіб, які були присутні у судовому засіданні, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено наступні обставини.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03.11.2006 року було визнано за ОСОБА_8 право власності на підвальне приміщення, площею 126,8 кв.м., по вул. Дідріхсона, 11, в м. Одесі.

10 лютого 2007 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 був укладений договір купівлі-продажу підвального приміщення, що знаходиться в м. Одесі по вул. Дідріхсона, будинок 11, загальною площею 126,8 кв.м..

Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу ОСОБА_16 та зареєстрований в реєстрі за №74. Зазначене приміщення належало продавцю, ОСОБА_8, на праві приватної власності на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.11.2006 р. за р. №2-9436/06 зареєстрованого в Одеському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості в книзі №60неж., на стор. №11, реєстраційний номер 17352450.

08 червня 2007 року ОСОБА_9 продала, а ОСОБА_6 купила зазначене спірне підвальне приміщення, що знаходиться в м. Одесі по вул. Дідріхсона, буд. 11 загальною площею 126,8 кв.м. Цей договір також був посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу ОСОБА_16 та зареєстровано в реєстрі за №783.

26 липня 2007 року між ОСОБА_6, з однієї сторони, та ОСОБА_1, з другої сторони, був укладений договір купівлі-продажу підвального приміщення, яке знаходиться за адресою місто Одеса, вулиця Дідріхсона, будинок №11, загальною площею 126,8 кв.м., який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі під №2541.

У результаті укладання шлюбу ОСОБА_6 змінила прізвище на - “Ульяніч”.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

На момент укладання спірного договору купівлі-продажу відповідачці, ОСОБА_6, підвальне приміщення загальною площею 126,8 кв.м., яке розташоване за адресою місто Одеса, вулиця Дідріхсона, будинок №11, належало на праві власності та було отримано нею на підставі Договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу від 08.06.2007 р. за реєстровим №783, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 08.06.2007 р. за №2142581 та зареєстрованого Комунальним підприємством “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об’єктів нерухомості” 13.06.2007 р. в книзі під №65 неж., на стор. 24, під реєстровим №226.

У день укладення договору купівлі-продажу 26 липня 2007 року ОСОБА_1 та ВАТ «ОСОБА_11 Аваль» уклали іпотечний договір на забезпечення кредитного договору від 23 липня 2007 року № 010/15-43/07-391, за яким позивач передав в іпотеку банку підвальне приміщення загальною площею 126,8 кв.м., яке розташоване за адресою міста Одеса, вулиця Дідріхсона. При цьому суд вбачає що право власності на це приміщення за ОСОБА_1 не було зареєстровано згідно чинного законодавства.

У відповідності до ст. 6 Закону України «Про іпотеку», предметом іпотеки можуть бути один або декілька об’єктів нерухомого майна за таких умов:

нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об’єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 ЦК України).

У відповідності до ч.4 ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Між тим, абзац 2 та 3 пункту 8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 визначає, що згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Позивачем не надано суду доказів державної реєстрації договору купівлі-продажу підвального приміщення загальною площею 126,8 кв.м, яке знаходиться за адресою місто Одеса, вулиця Дідріхсона, будинок № 11, укладеного 26 липня 2007 року між ним та ОСОБА_6, на момент укладення спірного договору іпотеки.

Таким чином суд вважає що на момент укладання договору іпотеку ОСОБА_1 з банком ОСОБА_1 не був власником спірного приміщення.

Крім того суд вбачає, що у подальшому 05 липня 2007 року апеляційним судом Одеської області ухвалою суду було задоволено апеляційні скарги Одеської міської ради та ОСОБА_3 частково та рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.11.2006 року по справі за позовом ОСОБА_8 до ОМР про визнання права власності скасовано та справу направлено на новий розгляд (т.1, а.с.43-44).

З витягу КП «ОМБТІ та РОН» №17521598 від 21.02.2008 року (т.1, а.с.95), судом встановлено, що державна реєстрація прав ОСОБА_1 на спірне приміщення було здійснено лише 21 липня 2008 року, на момент, коли вже було скасовано рішення суду від 03.11.2006 року про визнання права власності на спірне приміщення за ОСОБА_8.

Технічний паспорт на підвальне приміщення загальною площею 126,8 кв.м., яке розташоване за адресою міста Одеса, вулиця Дідріхсона, на ім’я ОСОБА_1 було виготовлено 21.02.2008 року, тобто теж пізніше на півроку, ніж укладено договір іпотеки.

Отже, з урахуванням викладеного, суд убачає, що договір іпотеки було укладено щодо спірного майна, право власності на яке не виникло у позивача, оскільки не було зареєстровано у встановленому законом порядку.

Крім того, Приморським районним судом м. Одеси 18.08.2008 року (справа №2-162/08) було розглянуто справу за позовом ОСОБА_8 до Одеської міської ради, виконавчого комітету ОМР, треті особи: ОСОБА_3, про визнання свідоцтва про право власності недійсним та визнання права власності, та по зустрічному позову Одеської міської ради до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, третя особа – представництво по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради про визнання договорів купівлі-продажу недійсними та скасування реєстрації та винесено рішення, яким:

- у задоволенні позову ОСОБА_8 було відмовлено.

- задоволено зустрічний позов Одеської міської ради:

1. визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового підвального приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд. 11, заг. пл.. 126,8 кв.м., укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 та проведено сторін у попередній стан;

2. визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового підвального приміщення, розташованого за адресою: м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд. 11, заг. пл.. 126,8 кв.м., укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_17 та проведено сторін у попередній стан;

3. скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_6.

За розглядом даної справи судом було встановлено, що виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано свідоцтво про право власності від 07 вересня 2006 року серії ЯЯЯ №987443 на ім’я Територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, а отже і власником спірного приміщення була Одеська міська рада, та спірні укладені договори купівлі-продажу не відповідають вимогам чинного законодавства України (т.1, а.с.46-48).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 10.12.2008 року рішення суду 1ї інстанції від 10.12.2008 року було залишено без змін (т.1, а.с.49-52).

Зазначені обставини були встановлені також Верховним судом України в ухвалі від 21.10.2009 року, якою рішення суду 1ї інстанції від 18.08.2008 року та ухвалу суду апеляційної інстанції від 10.12.2008 року залишено без змін.

При цьому, про обізнаність банку щодо того, що заставне майно (підвальне приміщення за адресою м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд. 11) за рішенням суду від 18.08.2008 року було повернуто у власність територіальній громаді м. Одеси в особі Одеської міської ради (свідоцтво про право власності якої ніким не оскаржувалось) вбачається з завіреної копії звернення Одеської обласної дирекції «ОСОБА_5 Аваль» до начальника управління ДСБЕЗ ГУМВС України в Одеській області від 24.02.2010 року за вих.. №5-0-2/6-700 (т.1, а.с.233).

Також, за розглядом справи судом встановлено, що 13.12.2004 року приватний підприємець ОСОБА_3 орендувала спірне приміщення у власника – Одеської міської ради згідно з договором оренди №53/37 від 13.12.2004 року на строк до 01.10.2005 року (т.1, а.с.120-125)..

Строк дії договору неодноразово продовжувався і 20 жовтня 2010 року ОСОБА_3, використовуючи своє право на пріоритетне придбання орендованого приміщення, придбала цей «Об’єкт» у територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_12, зареєстрованим в реєстрі за №3852 (т.1, а.с.126-129).

Право власності на спірний об’єкт було зареєстровано за ОСОБА_3 в КП «ОМБТІ та РОН» 29.09.2006 року в книзі 103неж-47, номер запису 607 (т.1. а.с.130).

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно в реєстрі відбулась 21.01.2011 року за реєстраційним номером 16230520.

Отже, з грудня 2004 року вона, ОСОБА_3, користувалась спірним приміщенням на законних підставах, у подальшому, 20.10.2010 року, викупила його у законного власника та сама стала законним власником спірного майна, зареєструвавши своє майно у встановленому законом порядку.

Зазначене не спростовано сторонами належними та допустимими доказами.

Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За вказаних обставин суд не знаходить підстав для витребування спірного майна з законного володіння ОСОБА_3.

Відповідно до чч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу; якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Отже, з урахуванням викладеного суд вбачає, що існують підстави для визнання спірного іпотечного договору недійсним, оскільки наявність запису про іпотеку перешкоджає ОСОБА_3 вільно розпоряджатися майном, як його власником, а отже суд задовольняє вимоги ОСОБА_3.

За вказаних обставин, суд не знаходить підстав для задоволення позову ТОВ «Фінансова компанія «Форінт» про звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому відмовляє в його задоволенні.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України).

З огляду на викладене, за встановлених обставин, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та ТОВ «Фінансова компанія «ФОРІНТ», та у свою чергу задовольняє позов ОСОБА_3.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 15-16, 203, 215, 319, 321, 387, 509, 524, 525, 526, 533, 536, 546, 549-552, 610-612, 624, 626, 627-629, 1049, 1054, 1055 ЦК України, Законом України «Про іпотеку», ст.ст. 1, 3-13, 28, 43, 48, 49, 64, 76, 81, 89, 95, 133, 141, ст.223, 235, 241, 247, 258-259, 263-265, 268, 353, 354 ЦПК України; суд, –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, корп.. а, кв. 17), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФОРІНТ» (ЄДРПОУ 40658146 м. Київ бул. ОСОБА_15, буд. 34 оф.212), про витребування майна з чужого незаконного володіння – відмовити.

У задоволенні позову Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФОРІНТ» (ЄДРПОУ 40658146 м. Київ бул. ОСОБА_15, буд. 34 оф.212) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, корп.. а, кв. 17) про звернення стягнення на предмет іпотеки – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, корп.. а, кв. 17) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1), Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФОРІНТ» (ЄДРПОУ 40658146 м. Київ бул. ОСОБА_15, буд. 34 оф.212) про визнання договору іпотеки недійсним – задовольнити.

Визнати недійсним договір іпотеки від 26 липня 2007 року, укладений між Відкритим акціонерним товариством «ОСОБА_5 Аваль» (іпотекодержателем) і ОСОБА_1 (іпотекодавцем), посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу та зареєстрований за №2546, предметом якого визначено підвальне приміщення за адресою: м. Одеса, вул. Дідріхсона, буд. 11, площею 126, 8 кв.м..

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, корп.. а, кв. 17) судовий збір у розмірі 352, 40 грн. (триста п’ятдесят дві гривень 40 копійок).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ФОРІНТ» (ЄДРПОУ 40658146 м. Київ бул. ОСОБА_15, буд. 34 оф.212) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, корп.. а, кв. 17) судовий збір у розмірі 352, 40 грн. (триста п’ятдесят дві гривень 40 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст.354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 02.07.2018 року.

Суддя Л.В. Домусчі