Постанова № 75039189, 27.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року

м. Харків

Справа № 628/3919/15-ц

Провадження № 22-ц/790/2876/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Кружиліної О.А.

суддів Кіся П.В., Хорошевського О.М.

за участю секретаря - Сементовської О.М.,

імена (найменування сторін):

позивач - ОСОБА_1

представник позивача - ОСОБА_2

відповідач - ОСОБА_3

представник відповідача - ОСОБА_4

розглянув в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року в складі судді Цендра Н.В.

в с т а н о в и в:

20 листопада 2015 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2010 року у справі № 2-734/10/12 було стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 390 000 грн та три відсотки річних у розмірі 7 429 грн. Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 23 листопада 2010 року вищезазначене рішення суду залишено без змін.

Вищезазначена сума боргу виникла у відповідача на підставі договору позики № 2 від 06 травня 2008 року та договору позики від 13 червня 2008 року.

Однак, ОСОБА_3 суму боргу у розмірі 390 000 грн не погасила і станом на день подання цього позову, у зв'язку з чим позивач вважав, що має право вимагати від відповідача інфляційні збитки та три відсотки річних за весь час прострочення, розмір яких становить 58 373,66 грн та 328 380 грн відповідно, а всього стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 386 753, 66 грн.

Заочним рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 06 квітня 2016 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 задоволений частково.

Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційні збитки у розмірі 328 380 грн та три відсотки річних у розмірі 58 371,78 грн, а всього - 386 751,78 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

03 жовтня 2017 року ОСОБА_3 звернулася у суд із заявою про перегляд заочного рішення, в якій просила скасувати заочне рішення.

Доводи заяви про перегляд заочного рішення мотивовані тим, що в судове засідання відповідач не з'явилася з поважних причин, оскільки судові повістки надсилалися за адресою, яка не є адресою її проживання.

Крім того, суд при ухваленні заочного рішення не врахував та не застосував норми щодо застосування строку позовної давності, оскільки позивач звернувся у суд з вимогами про стягнення трьох відсотків річних та інфляційних збитків, визначивши період для стягнення з 23 листопада 2010 року по 12 квітня 2016 року.

Ухвалою Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 20 лютого 2018 року заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення задоволено.

Скасоване заочне рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 06 квітня 2016 року по цивільній справі № 628/3919/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних.

Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

06 березня 2018 року ОСОБА_3 звернулася у суд із заявою в якій просила суд розглянути справу за її відсутності та відмовити у задоволенні позову у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності, про застосування якого нею заявлено.

Рішенням Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 06 березня 2018 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи, а рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки висновок суду про сплив строку позовної давності за вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3% річних у зв'язку з тим, що право на звернення у позивача виникло з 23 листопада 2010 року, однак позивач звернувся до суду лише 18 листопада 2015 року - є помилковим, оскільки інфляційні втрати та 3% річних не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 ЦК України.

Позивач вважав, що у разі застосування строків позовної давності, стягнення 3% річних та інфляційних втрат можливо до моменту фактичного виконання зобов'язання та обмежується останніми 3 роками, які передували подачі позову.

Враховуючи, що позивач звернувся за стягненням інфляційних втрат і річних відсотків за весь період прострочення платежу, то суд, враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, повинен був встановити, чи дотримано строки позовної давності.

Позивач визначив період для стягнення 3% річних з 23 листопада 2010 року по 18 листопада 2015 року та просив стягнути 58 371,78 грн та інфляційних збитків в сумі 328 380 грн, а всього 386 751,78 грн, а з позовом звернувся 18 листопада 2015 року.

З огляду на викладене, задоволенню підлягали вимоги про стягнення інфляційних втрат, нарахованих за період з 18 листопада 2012 року по 18 листопада 2015 року в сумі 307 905 грн та 3% річних за такий же період в сумі 35 128,21 грн, а всього 343 033,21 грн. У задоволенні цих вимог за період з 2010 року по 2012 рік суд мав відмовити, застосувавши наслідки спливу строку позовної давності.

З урахуванням викладеного, та тих обставин, що станом на день звернення з апеляційною скаргою з моменту виникнення боргових зобов'язань ОСОБА_3 минуло вже 10 років, позивач просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 ОСОБА_3 просила залишити рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 06 березня 2018 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають..

Свої доводи мотивувала тим, що 06 квітня 2011 року державним виконавцем Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконавчому листу № 2-734/10/12 від 10 березня 2011 року, виданого Київським районним судом м. Харкова про стягнення з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми боргу у розмірі 399 159,60 грн. 21 серпня 2013 року вищевказаний виконавчий лист було повернуто стягувачу у зв'язку з його невиконанням протягом строку, встановленого законом України.

Станом на 23 березня 2016 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2010 року про стягнення заборгованості зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 не виконано, що підтверджується інформацією про виконавче провадження, отриманої з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень.

Рішенням Київського районного суду від 07 жовтня 2010 року, яке набрало законної сили, було встановлено строк повернення позики та визначено умови такого повернення, а саме: 300 000 грн до 01 червня 2008 року, 60 000 грн до 01 липня 2008 року, 250 000 грн до 13 липня 2008 року.

Позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.

З огляду на викладене, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, дослідив докази у справі й надав їм належну оцінку, врахував заяву відповідача про застосування строків позовної давності та дійшов правильного висновку, що позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, заслухавши учасників судового процесу, відповідно до статті 367 ЦПК України перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив із положень статей, 257, 261, 625 ЦК України та свої висновки мотивував тим, що цивільне право ОСОБА_1 порушено, але право на звернення у позивача виникло з 23 листопада 2010 року, оскільки період, за який нараховуються 3% річних та інфляційній збитки починається з 23 листопада 2010 року, однак позивач звернувся до суду лише 18 листопада 2015 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, у зв'язку з чим припинилося право вимоги (переслідування або притягнення до суду) боржника, а тому в позові відмовив у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_3 суми боргу задоволений та вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 390 000 грн, 3% річних у розмірі 7 429, 60 грн, витрати на оплату судового збору в сумі 1 700 грн, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 30 грн, а всього стягнуто 399 159, 60 грн, яке набрало законної сили.

Постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 06 квітня 2011 року відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-734/10/12 від 10 березня 2011 року, виданого Київським районним судом м. Харкова, про стягнення з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми заборгованості у загальному розмірі 399 159,60 грн.

Постановою державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 21 серпня 2013 року виконавчого листа № 2-734/10/12 від 10 березня 2011 року, виданого Київським районним судом м. Харкова, про стягнення з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суми заборгованості у загальному розмірі 399 159,60 грн, повернутий стягувачу на підставі пункту 2 частини 1 статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (у зв'язку з відсутністю у боржника майна).

Відповідно до інформації про виконавче провадження, отриманої з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень станом на 23 березня 2016 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 07 жовтня 2010 року не виконано.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, у частині 5 статті 11 ЦК України визначено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникнути з рішення суду.

За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За загальними приписами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Отже, враховуючи, що між сторонами існує грошове зобов'язання, прострочення у його виконанні, нарахування вказаних витрат є грошовим зобов'язанням і вважається особливим засобом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання та способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) за користування грошовими коштами.

Відповідно до статей 12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову не відповідає обставинам справи і не узгоджується з наявними в ній доказами і судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Так, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення 3% річних і інфляційних втрат відповідно в сумі 58 371,78 грн та 328 380 грн. При цьому розрахунок наведений за період з 23 листопада 2010 року по 18 листопада 2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивач із зазначеним позовом звернувся 18 листопада 2015 року.

Аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов'язання, передбаченого статтею 625 ЦК України, застосовується загальний строк позовної давності, встановлений статтею 257 ЦК України, тривалістю у три роки.

Відповідно до статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а саме: стягненню підлягають 3% річних і інфляційні втрати лише за три роки, що передували зверненню ОСОБА_1 з позовом, а саме за період з 18 листопада 2012 року по 18 листопада 2015 року, у сумі 307 905 грн - інфляційні втрати, та 35 128 грн - 3% річних.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 згідно з пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України скасовує судове рішення повністю і ухвалює рішення про часткове задоволення позовних вимог, з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат колегія суддів відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Куп'янського міськрайонного суду Харківської області від 22 лютого 2018 року - скасувати повністю і ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) інфляційні втрати у розмірі 307 905 (триста сім тисяч дев'ятсот п'ять) грн та 3% річних в сумі 35 128 (тридцять п'ять тисяч сто двадцять вісім) грн 21 коп., а всього 343 033 (триста сорок три тисячі тридцять три) грн 21 коп. за період з 18 листопада 2012 року по 18 листопада 2015 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути зі ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції в сумі 3 430 (три тисячі чотириста тридцять) грн 51 коп.

Стягнути зі ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції в сумі 5 145 (п'ять тисяч сто сорок п'ять) грн 74 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 27 червня 2018 року.

Головуючий О.А. Кружиліна

Судді П.В. Кісь

О.М. Хорошевський