Рішення № 75029331, 25.04.2018, Броварський міськрайонний суд Київської області

справа № 361/7097/17

провадження № 2-о/361/16/18

25.04.2018

РІШЕННЯ

Іменем України

25 квітня 2018 року м. Бровари

Броварський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого-судді ОСОБА_1,за участю секретарів: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за заявою ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2017 року ОСОБА_5 і ОСОБА_6 звернулися до суду у своїх інтересах та інтересах їхніх малолітніх дітей: сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, і дочки ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, із заявою, у якій просили встановити юридичний факт, що їхнє вимушене переселення з окупованої території Донецької області у липні 2014 року відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацію частини території Донецької області України.

В обґрунтування заяви зазначали, що вони, ОСОБА_5 і ОСОБА_6, із 27 квітня 2001 року перебувають у шлюбі, від шлюбу мають двох дітей: сина ОСОБА_9, 08.08.2001 р. н., та дочку ОСОБА_10, 10.04.2004 р. н., постійно проживали та були зареєстрованими за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3. У результаті збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області, що є загальновідомим фактом, зокрема міста Донецьк, неможливістю подальшого проживання у місті Донецьк, побоюючись за своє життя, турбуючись про свою безпеку та дітей, у липні 2014 року вони разом зі своїми двома малолітніми дітьми вимушені були залишити своє постійне місце проживання у місті Донецьк і переміститися до Київської області у місто Бровари, де зараз постійно проживають ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 31 серпня 2017 року № НОМЕР_1 та від 21 листопада 2016 року № 1212. ОСОБА_11 адреса у місті Бровари Київської області на даний час є їхнім постійним фактичним місцем проживання.

Вважають, що саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області порушено цілу низку їхніх прав і свобод, передбачених Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і Протоколами № № 1 і 4 до неї, зокрема: право на життя, право на свободу та повагу до честі і гідності, право на свободу та особисту недоторканість, право на повагу до приватного і сімейного життя, право на свободу думки, совісті та релігії.

Звернення до суду в порядку окремого провадження із даною заявою про встановлення юридичного факту, що їхнє вимушене переселення з окупованої території Донецької області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини Донецької області зумовлене тим, що вони мають на меті визначити свій статус як осіб, які перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, що зумовлює виникнення у них прав та обов’язків, передбачених вказаною Конвенцією, іншими нормами національного і міжнародного права.

Заявник ОСОБА_6, яка діє у своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей сина ОСОБА_7 і дочки ОСОБА_8, та представник заявників адвокат ОСОБА_12 у судовому засіданні заяву підтримали, надали суду пояснення, аналогічні викладеному вище, просили суд заяву задовольнити.

Заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України та Російська Федерація у судове засідання не з’явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суд вони не повідомили.

Заслухавши пояснення сторони заявника, суд встановив такі факти і відповідні їм правовідносини та дійшов наступних висновків.

У ч. 1 ст. 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

За змістом ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження – це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 293, ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У ст. 4 Конвенції Організації Об’єднаних Націй про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року встановлено, що особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

За змістом ч. 1 ст. 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706-VІІ внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Аналіз наведених положень цього Закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України може бути, зокрема, збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб” затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно із п. 1 цього Порядку довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Затверджена форма зазначеної довідки не передбачає внесення до неї відомостей про причину переміщення особи з місця свого постійного проживання.

Положеннями Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” порядку підтвердження і встановлення факту наявності збройного конфлікту або тимчасової окупації території України теж не передбачено, проте не виключається можливість звернення внутрішньо переміщеної особи до суду для встановлення конкретної причини її внутрішнього переміщення.

У ч. 1 ст. 1 Закону України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях” від 18 січня 2018 року № 2268-VIII, який набрав чинності 24 лютого 2018 року, визначено, що тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях на день ухвалення цього Закону визнаються частини території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль.

За змістом ч. 4 ст. 2 цього ж Закону відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права.

При цьому, відповідно до абзацу 6 преамбули до Закону України “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях” датою початку окупації частини території України, зокрема Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, є дата, визначена Законом України від 15 квітня 2014 року “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України”, а саме – 20 лютого 2014 року.

Також у преамбулі до даного Закону в абзацах 14 і 15 зазначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з’єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації Російської Федерації, яку складають її державні органи і структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні Російській Федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України; дії Російської Федерації на території окремих районів Донецької та Луганської областей, Автономної Республіки Крим та міста Севастополя грубо порушують принципи та норми міжнародного права.

ОСОБА_11 передбачає, які права можуть виникнути в особи, щодо якої встановлено юридичний факт, який просять встановити заявники.

Відповідно до п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 6 зазначеного Закону основними напрямами захисту прав і свобод цивільного населення на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях є захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини; сприяння забезпеченню відновлення порушених матеріальних прав; сприяння забезпеченню соціально-економічних, екологічних та культурних потреб.

Суд встановив, що заявники ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, і ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, із 27 квітня 2001 року перебувають у шлюбі, від шлюбу вони мають двох малолітніх дітей: сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_7, що підтверджується паспортами громадян України, свідоцтвом про одруження та свідоцтвами про народження.

Заявники разом зі своїми дітьми постійно проживали та були зареєстрованими за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, яка на праві власності належить ОСОБА_5

Відповідно до довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 31 серпня 2017 року № 0000314548/5920 та від 21 листопада 2016 року № 1212 заявники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 разом зі своїми малолітніми дітьми: сином ОСОБА_7, 08.08.2001 р. н., і дочкою ОСОБА_8, 10.04.2004 р. н., вибули із зареєстрованого, зазначеного вище місця проживання за вказаною адресою, фактичним місцем їхнього проживання на даний час є адреса: АДРЕСА_1.

Із довідки № 3668 від 15 липня 2014 року, виданої Департаментом соціального захисту населення Одеської обласної державної адміністрації, видно, що заявник ОСОБА_6 дійсно зареєстрована у реєстраційному журналі департаменту 15 липня 2014 року за № 791 як особа, що у зв’язку із загостренням ситуації виїхала з Донецької області на тимчасове проживання до міста Одеси, що свідчить про вимушене переселення заявників саме у липні 2014 року.

Згідно із ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Оцінивши досліджені у судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає встановленим факт, що переселення ОСОБА_5 і ОСОБА_6 разом із їхніми малолітніми дітьми сином ОСОБА_7, 08.08.2001 р. н., та дочкою ОСОБА_8, 10.04.2004 р. н., у липні 2014 року з тимчасово окупованої території Донецької області було вимушеним та відбулося саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та у зв’язку окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області, зокрема міста Донецьк, де сім’я ОСОБА_8 постійно проживала.

Встановлення цього юридично факту має правове значення для заявників, від нього залежить виникнення, зміна чи припинення їхніх особистих чи майнових прав, у яких вони вимушено беруть участь через дії Російської Федерації.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. ст. 10, 13, 76, 82, 89, 259, 263 – 265, 293, 315 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Заяву задовольнити.

Встановити факт, що вимушене переселення ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, у липні 2014 року з окупованої території Донецької області відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та у зв’язку окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його ухвалення до Апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд Київської області.

Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Дутчак І. М.