Рішення № 75025939, 27.06.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2018 р. Справа№805/2950/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складіголовуючого судді Стойки В.В.розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1) до Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради (85000, Донецька обл., м. Добропілля, пр. Шевченка, 15) про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради з вимогами:

визнати неправомірними дії та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради від 12.03.2018 №04-830/01-16 щодо відмови ОСОБА_1 у поновленні виплати допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов'язати Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради поновити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з моменту припинення зазначеної виплати.

В обґрунтування позову зазначила, щовона та її малолітня дитина ОСОБА_3 є внутрішньо переміщеними особами. 17.11.2015 позивач звернулася із заявою про призначення допомоги при народженні дитини до УСЗН Добропільської міської ради. 01.07.2016 позивачу припинили виплату з причин закінчення дії довідки. У грудні 2016 року позивач звернулася із заявою про поновлення вказаної допомоги, проте станом на сьогоднішній день, виплата допомоги так і не поновлена. Листом від 12.03.2018 відповідач повідомив про підстави відмови у поновленні виплати при народженні дитини, а саме: не підтвердження фактичного місця проживання та пропуск дванадцяти місячного строку звернення за призначення допомоги. З посиланням на норму статті 11 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», позивач вважає, що дії відповідача порушують її конституційні права та права дитини на отримання соціальних виплат.

Крім того, позивачем надано клопотання про поновлення пропущеного ним строку звернення до суду, вказуючи, на те, що строк пропущений із незалежних від неї причин, оскільки про відмову у відновленні виплати допомоги при народження дитини вона дізналася з листа відповідача від 12.03.2018, разом з тим про прийняття Протоколу №01 від 06.01.2017, яким було відмовлено у поновленні виплати допомоги при народженні дитини стало відомо лише з відзиву відповідача на даний адміністративний позов.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що строк звернення позивача до суду за захистом своїх прав та інтересів щодо відновлення виплати державної допомоги при народженні дитини підлягає поновленню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.05.2018 відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 22.05.2018.

Ухвалою суду від 22.05.2018 відкладено розгляд справи до 12.06.2018 за клопотанням представника відповідача.

Ухвалою суду від 12.06.2018 відкладено розгляд справи до 22.06.2018 за клопотанням представника відповідача.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22.06.2018 вирішено відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.Розгляд справи 805/2950/18-а продовжувати за правилами спрощеного позовного провадження.

31.05.2018 відповідач засобами поштового зв'язку надав відзив на позовну заяву,в якому просив відмовити у задоволені позовних вимог, посилаючись на те, що виплата допомоги при народженні дитини припинена з 01.07.2016 у зв'язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, оскільки строк дії довідки позивача становив шість місяців з дати видачі. 21.12.2016 позивач отримала нову довідку внутрішньо переміщеної особи, проте під час перевірки уповноваженими особами управління, місце фактичного перебування позивача не підтвердилося, про що складено акт від 29.12.2016. Оскільки протягом трьох робочих днів позивач не з'явилась до управління, Протоколом №1 від 06.01.2017 позивачу відмовлено у відновлені допомоги при народженні дитини та повідомлення про відмову направлено поштою на адресу позивача 25.01.2017.

Крім того, відповідач вказав,що відповідно до аб. 32 п. 13 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого Постановою від 27.12.2001 №175, виплата допомоги поновлюється у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною, звернулась протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу,що призначив допомогу, з письмовою заявою. Відповідач вважає, що права на поновлення допомоги при народженні дитини позивач не має.

07.06.2018 позивач надав клопотання про розгляд справи без її участі, а також звернула увагу суду на те, що з відзивом відповідача не згодна, оскільки вважає, що відповідач при винесенні рішення щодо відмови у поновленні допомоги при народженні дитини повинен керуватися законами України, які мають найвищу юридичну силу, а не підзаконними нормативно-правовими актами.

У судове засідання 22.06.2018 сторони не з'явилися, про дату, час та місце засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

З огляду на зазначене, оскільки у судове засідання не прибули представники сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, отримала довідку №14220126387 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, на підставі якої звернулась до Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради із заявою встановленого зразка про призначення державної допомоги при народжені дитини, а саме сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішенням від 10.12.2015 про призначення допомоги сім'ям з дітьми вирішено призначити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини з 01.05.2015 по 31.02.2015 у розмірі 10320 грн., з 01.06.2015 по 31.05.2018 у розмірі по 860 грн.

З довідки від 22.05.2018 №01-09/1310 убачається, що одноразова допомога при народжені дитини у розмірі 10320 грн.) виплачена у травні 2015 року, допомога при народжені дитини у розмірі 860 грн. (щомісяця) виплачена з червня 2015 року по червень 2016 року включно.

Розпорядженням від 04.07.2016 закрито о/р 411129ОСОБА_1 з 01.07.2016 у зв'язку із закінченням терміну довідки.

21.12.2016 позивач отримала нову довідку№0000073942 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, на підставі якої звернулась до Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради із заявою про поновлення виплати допомоги при народженні дитини, надавши при цьому пояснення щодо невчасності отримання вказаної довідки.

29.12.2016 представниками Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради був складений акт про відсутність ОСОБА_1 за адресою вказаною у заяві про призначення допомоги.

Комісією для розгляду питань, пов'язаних із призначенням (відновленням) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконкомі Добропільської міської ради вирішено відмовити у призначенні (відновлені0 соціальних виплат з причин відсутності за фактичним місцем проживання (перебування), зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальних виплат, враховуючи дію постанови КМУ від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» гр. ОСОБА_1, що підтверджується витягом з протоколу №1.

На підставі зазначеного протоколу, Розпорядженням від 20.01.2017 Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради вирішено відмовити ОСОБА_1 в призначенні допомоги при народженні дитини.

Докази направлення позивачу Розпорядження від 20.01.2017 у матеріалах справи відсутні.

02.03.2018 позивач звернулася до Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради із заявою про роз'яснення щодо припинення виплати допомоги при народженні дитини.

Листом від 12.03.2018 №04-830/01-16 Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради відмовило в подовженні допомоги на підставі Постанови КМУ від 27.02.2001 року № 1751, оскільки виплата допомоги поновлюється у разі, коли особа, що фактично здійснює догляд за дитиною (один з батьків дитини, опікун), звернулася протягом дванадцяти місяців після припинення виплати допомоги до органу, що призначив допомогу, з письмовою заявою.

Судом встановлено, що відповідач відмовив позивачу у подовженні допомоги при народженні дитини у зв'язку з не підтвердженням фактичного місця проживання.

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність дій відповідача, щодо відмови в подовженні державної допомоги при народженні дитини.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Частиною 1 статті 1 вказаного Закону визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до частини 2 статті 7 вказаного Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» визначено, що громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно статті 10 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Відповідно до частини сьомої та дев'ятої статті 11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

Умови призначення і виплати державної допомоги та перелік документів, необхідних для її призначення, визначено цим Законом та Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 (далі - Порядок № 1751).

Так, відповідно пункту 13 Порядку №1751 допомога при народженні дитини, яка народилась після 08 квітня 2011 року, надається в сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму,- на другу дитину і т.д. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами.

Як встановлено судом і не заперечується сторонами, з заявою про призначення одноразової державної допомоги при народженні дитини Позивач звернувся до Відповідача з додержанням встановленого законом строку, надавши до неї повний перелік необхідних документів.

Таким чином, позивач повною мірою виконані вимоги, встановлені Законом для розгляду питання про призначення допомоги. Відомостей про отримання позивачем допомоги в іншому органі соціального захисту населення на території України відповідачем на час розгляду справи не надано.

Суд вважає, що позивач і його дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування). Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення "Кечко проти України" від 08.11.2005, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Позивач має право на отримання державної допомоги при народженні дитини. Реалізація Позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно частини другої статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Стосовно тверджень відповідача щодо правомірності припинення виплат на підставі пункту 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 №365, суд зазначає. що зазначена постанова не є законом, а тому як підзаконний нормативно-правовий акт, не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Крім того, суд критично ставиться до тверджень відповідача стосовно пропуску звернення позивачем дванадцяті місяців після припинення виплат, оскільки матеріалами справи підтверджено, що вперше із заявою про призначення допомоги при народженні дитини, яка народилася у травні 2015 року, позивач звернулася у листопаді 2015 року. Виплати припинено з 01.07.2016 при цьому із заявою про поновлення виплат позивач звернулася 21.12.2016, тобто менш ніж через 12 місяців.

Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач не довів правомірність припинення виплати ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини, а отже суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи виплата позивачу допомоги при народження дитини припинена з 01.07.2016, тому суд вважає, що поновлення виплат ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини підлягає саме з цієї дати.

Крім того, суд зазначає, що лист Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради від 12.03.2018 №04-830/01-16, яке позивач просить скасувати як рішення, не має для позивача правових наслідків, при цьому позивачу відмовлено у призначення допомоги при народженні дитини Розпорядженням від 20.01.2017. Тому, з огляду на відсутність оскаржуваного Рішення, позовна вимога стосовно скасування рішення від 12.03.2018 №04-830/01-16 не підлягає задоволенню.

При цьому, відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, суд, з метою захисту прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, та визнати протиправним та скасувати Розпорядження Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради від 20.01.2017 про відмову ОСОБА_1 в призначенні виплати допомоги при народженні дитини.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 133Кодексу адміністративного судочинства України визначено якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, лише з корегуванням належного способу захисту порушених прав позивача, що фактично не змінює обсягу задоволених вимог, відповідно до приписів частини другої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне судовий збір стягнути за рахунок бюджетних асигнуваньУправління соціального захисту населення Добропільської міської ради на користь позивача у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 90, 132, 139, 193, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Розпорядження Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради від 20.01.2017 про відмову ОСОБА_1 в призначенні виплати допомоги при народженні дитини.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради (85000, Донецька обл., м. Добропілля, пр. Шевченка, 15, код ЄДРПОУ 25954002) поновити та виплатити ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 з 01.07.2016.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Добропільської міської ради (85000, Донецька обл., м. Добропілля, пр. Шевченка, 15, код ЄДРПОУ 25954002) на користь ОСОБА_1(місце реєстрації: АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) судовий збір в сумі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 27.06.2018.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб - адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Стойка В.В.