Рішення № 75021927, 22.06.2018, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/8467/17

2/212/918/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2018 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді - Колочко О.В., за участі секретаря судового засідання – Деменко А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі, в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності учасників справи та без фіксації судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Покровської районної в місті ОСОБА_3 ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини,

В С Т А Н О В И В:

29 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, в якому просив визначити місце проживання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з батьком за адресою: м. Кривий Ріг мкрн. 5-й Зарічний, 21/75.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 14.02.2004 по 19.11.2013. Від спільного шлюбу мають двох неповнолітніх дітей – ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Після розірвання шлюбу діти стали проживати з матір’ю, яка разом із дітьми переїхала до села в Сумській області, де власного житла відповідач не має, джерела фінансування відсутні, окрім аліментів та соціальної допомоги. За весь час проживання із відповідачем ОСОБА_4 зазнавав з її боку образи. Позивач надавав матеріальну допомогу, перераховував гроші на карту, відкриту на ім’я сина, надсилав одяг, взуття, книжки, канцелярію, продукти харчування, іграшки. Після закінчення навчального року, починаючи з 01 червня 2017 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали з позивачем за адресою: м. Кривий Ріг, мкрн. 5-й Зарічний, 21/75, де вони зареєстровані по теперішній час. За час літніх канікул ОСОБА_4 двічі був на відпочинку на морі за кошти позивача. Наприкінці серпня 2017 року дочка поліна повернулася до відповідачки, а син ОСОБА_6 висловив бажання залишитися із батьком, при цьому відповідач не заперечувала проти цього і висловила думку, якщо син стане докучати позивачу, то він може відправити його назад до неї, на що ОСОБА_1 категорично заперечив проти такого ставлення до сина. В вересні 2017 року ОСОБА_4 пішов до ЗОШ№ 125 в м. Кривому Розі, позивач цікавиться справами сина, відвідує школу, піклується про здоров’я дитини, виховує і створює належні соціально-побутові умови проживання, збереження психічного та фізичного стану здоров’я, розвитку сина, а тому вважає за необхідне визначити місце проживання дитини з батьком в судовому порядку.

Ухвалою суду від 19 січня 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в порядку загального позовного провадження, призначено з призначенням підготовчого засідання на 19.02.2018, яке не відбулося через неявку відповідача та представника третьої особи.

15 березня 2018 року підготовче засідання було відкладено за письмовим клопотанням відповідача про надання часу для подання заперечень пороти позову і в зв’язку з неотриманням позовної заяви з додатками.

12 квітня 2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначила, що за рішенням суду з позивача на її користь стягнуті аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей, які ОСОБА_1 своєчасно не сплачував. В зв’язку з чим має заборгованість. З 17 червня 2015 року вона разом із дітьми переїхала до Сумської області, де стала проживати в ІНФОРМАЦІЯ_3, у рідного дядька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4. Влаштовуючи своє особисте життя вона познайомилася із ОСОБА_8, з яким стала шукати будинок та у вересні 2015 року разом із дітьми та співмешканцем почали проживати за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5, за цією адресою офіційно була зареєстрована лише 21 листопада 2017 року через переоформлення правовстановлюючих документів на будинок. Діти з вересня 2015 року були влаштовані до Угроїдської ЗОШ, де навчалися до червня 2017 року. За період з червня 2015 року по червень 2017 року діти проживали з відповідачем та ОСОБА_8, який працює в комунальному закладі селищної ради, і відносини між дітьми та цивільним чоловіком відповідача склалися нормальні, між ними було порозуміння. В травні 2017 року батьки відповідача приїхали до неї в сумську область і забрали дітей до себе в м. Нікополь на літні канікули, звідки їх забрав ОСОБА_1 за домовленістю між ними та з її дозволу на літній канікули. Після літніх канікул дочка ОСОБА_9 повернулася до батьків відповідачки, а згодом і до неї самої, але син ОСОБА_6 залишився у батька і деякий час навіть не виходив на зв’язок. Згодом при спілкуванні із сином, останній їй повідомив, що він проживає із бабусею – матір’ю позивача, і не бажає спілкуватися з відповідачем, а тим паче зустрічатися. Також, відповідача в своєму відзиві звертала увагу суду на те, що на теперішній час нею подано позов до суду про стягнення заборгованості по аліментах з ОСОБА_1, а також звернулася у Службу у справах дітей про встановлення часу та місця зустрічей з сином ОСОБА_6. На думку, відповідача, її синові не вистачає материнської уваги, оскільки виховує і турбується про сина його бабуся – мати позивача, а не сам позивач. Просила відхилити позовні вимоги як необґрунтовані.

13 квітня 2018 року проведено підготовче засідання, під час якого вирішені клопотання про допит свідків, долучення письмових доказів у справі, закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду на 24 травня 2018 року.

18 травня 2018 року від відповідача надійшла письмова заява про відкладення розгляду справу у зв’язку з її станом здоров’я, до якої відповідач долучила копію довідки про перебування на обліку по вагітності в Угроїдській СЛА, судовий розгляд був відкладений до 22 червня 2018 року, але в зв’язку із явкою до суду неповнолітнього свідка, останній був допитаний судом.

Позивач в судове засідання не з’явився, в наданій суду письмовій заяві просив розглянути справу за його відсутності, на позовних вимогах наполягав, просив їх задовольнити.

Від представника третьої особи надійшла заява про проведення судового розгляду за відсутності представника в зв’язку із виробничою завантаженістю та прийняти рішення з урахуванням висновку органу опіки та піклування виконкому Покровської районної у місті ради від 06.03.2018 № 7/29-806.

Відповідач в судове засідання повторно не з’явилася, надала суду заяву про відкладення розгляду справи через її стан здоров’я, до заяви долучила копію довідки про перебування на обліку по вагітності.

Статтями 43, 211 ЦПК України передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами.

З огляду на викладені положення цивільного процесуального законодавства, враховуючи відсутність доказів на підтвердження поважності причини неприбуття в судове засідання відповідача, окрім надання довідок про перебування на обліку по вагітності, з метою забезпечення прав малолітньої дитини та розумності строків розгляду справи, суд вважає за можливе здійснити судовий розгляд за відсутності учасників справи за наявними у справі матеріалами.

В судовому засіданні від 24 травня 2018 року за участі соціального педагога ОСОБА_10 та представника служби у справах дітей (представник третьої особи ОСОБА_11М.), за відсутності учасників справи в судовому засіданні, проведено допит малолітнього свідка ОСОБА_4, який пояснив суду, що він проживав в Сумській області із мамою, сестрою та співмешканцем мами. Мама та вітчим взяли кредит на придбання будинку і сплачували його протягом 2016-2017 років. Там він відвідував школу, мама забезпечувала його їжею, а все інше купував батько, який передавав гроші, речі йому та сестрі ОСОБА_5. Спочатку було все добре, а потім вітчим почав погано відкликатися про рідних ОСОБА_4, а мама його в цьому підтримувала. За час проживання разом із вітчимом, останній застосовував моральне і фізичне насилля відносно хлопця, в зв’язку з чим останній просив батька забрати його до себе. На теперішній час він не бажає жити з мамою, не скучив за нею і не бажає бачити, так само не скучив за сестрою. З батьком йому добре, він порозумівся із мачухою, проживає з бабусею. Протягом тижня він відвідує школу та багато позашкільних закладів, зокрема вивчає німецьку мову, вивчає єврейську культуру, займається спортом в тренажерному залі, все це йому дуже подобається. З батьком він проживає з липня 2017 року, мама казала, якщо йому сподобається з батьком жити, то вона не буде заперечувати. Однак на теперішній час мама бажає його забрати, і причини такого бажання йому не говорить, але він не хоче цього, він бажає залишитися в ОСОБА_3 і жити з батьком, який його повністю забезпечує, турбується про нього.

Після допиту малолітнього свідка соціальний педагог, яка була присутня, пояснила, що ОСОБА_4 відповідав без примусу, ніякого тиску на нього не було, він почувався добре, відповідав відверто, хвилювався, що відповідає обстановці.

Заслухавши малолітнього свідка, дослідивши матеріали цивільної справи, суд встановив наступне.

Сторони перебували в зареєстрованому шлюбі в період з 14 лютого 2004 року по 14 грудня 2013 року, вони є батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, що підтверджується копією рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 19 листопада 2013 року, яке набрало законної сили 14 грудня 2013 року, копією свідоцтва про народження ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, батьками якого записані: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 8, 10).

Позивач ОСОБА_1 є громадянином України, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8 (а.с. 7, 9).

Відповідач ОСОБА_2 є громадянкою України, зареєстрована та проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_9 (а.с. 48 зворотній бік).

Відповідно до акту від 07 грудня 2017 року, складеному мешканцями будинку № 21 за адресою: м. Кривий Ріг мкрн. 5-й Зарічний та затвердженому ТОВ «УЮТ-2011», з 01 червня 2017 року по час складання акту ОСОБА_4 проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_8 спільно із батьком ОСОБА_1 та бабусею ОСОБА_12 (а.с. 9).

Малолітній ОСОБА_4 навчається в криворізькій загальноосвітній школі 1-!!! Ступенів № 125 Покровського району м. Кривого Рогу, зареєстрований в КУ «ЦПМСП» № 1 м. Кривого Рогу (а.с. 11).

Як вбачається з наданої директором школи № 125 характеристики, ОСОБА_4 навчається з першого вересня 2017 року, є здібним, старанним учнем, багато працює самостійно над додатковою та рекомендованою літературою, має міцно вироблені навички, вміння, велике бажання пізнати незвідане, особливий інтерес виявляє до предметів природничо-математичного циклу, активний в громадському житті класу, сумлінно виконує усі доручення, ОСОБА_4 поважають в колективі. Батько завжди цікавиться справами сина, часто відвідує школу, приділяє багато уваги його вихованню. ОСОБА_6 справами сина не цікавиться, по телефону з класним керівником не спілкується, школу не відвідує (а.с. 12).

22 лютого 2018 року працівниками Служби у справах дітей Краснопільської РДА провели обстеження умов проживання сім’ї ОСОБА_2, що підтверджується складеним актом, з якого вбачається, що ОСОБА_2 проживає в одноповерховому трикімнатному будинку, в житловому приміщенні наявні необхідні для проживання меблі та предмети побуту, підсобне господарство: 2 корови, поросята, кури, качки (а.с. 31).

Крім того, з вказаного вище акту вбачається, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в центрі зайнятості як безробітна та на обліку в УСЗН Краснопільської РДА та отримує допомогу по малозабезпеченості (а.с. 31 зворотній бік).

Відповідно до довідки – характеристики наданої Угроїдським старостинським округом Краснопільської селищної ради ОСОБА_2 веде позитивний, організований спосіб життя, перебуває на обліку в центрі зайнятості, в побуті та громадських місцях поводиться добре, компрометуючих матеріалів на дану сім’ю селищна рада не має (а.с. 34).

Комісією з питань захисту прав дитини в Покровському районі 06 березня 2018 року було зроблено висновок щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, відповідно якому комісія вважала за доцільне визначити місце проживання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: м. Кривий Ріг мкрн. 5-й Зарічний, 21/75 (а.с. 68).

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Статтями 76, 78, 79 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

Відповідно до положень ст. 12 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі – Конвенція), держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що її стосується, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Аналогічні положення викладені у ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (Страсбург, 25 січня 1996 року), яка зобов’язує суд надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу.

В судовому засіданні малолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, в категоричній формі висловив своє бажання проживати разом з батьком, обґрунтовуючи таке бажання відвідуванням певних позашкільних закладів, цікавим життям, повним матеріальним забезпеченням з боку батька, однак стосовно проживання з мамою виразив категоричну незгоду, пояснюючи відсутністю порозуміння між співмешканцем матері, який застосував психічне і фізичне насилля до нього, відсутністю підтримку з цього приводу з боку матері, небажанням відвідувати школу в селі Наумівка.

Таким чином, малолітній ОСОБА_4 висловив чітке бажання проживати з батьком, а враховуючи обставини, які були встановлені судом, зокрема щодо наявності в ОСОБА_3 у дитини родичів і близьких, зокрема батька, бабусі, мачухи, з якою він, з його слів, добре порозумівся, можливість відвідування позашкільних закладів, зокрема репетиторів з німецької мови, знайомство з єврейською культурою, займатися спортом, суд вважає, що визначення місця проживання дитини із батьком буде в повній мірі відповідати як інтересам, в першу чергу, дитини, так і сторін у справі з огляду на наступне.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним ( п. п. 94-102. рішення ЄСПЛ у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року ( заява № 10383/09).

Як Суд зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» (Neulingerand Shuruk v. Switzerland), ( заява № 41615/07, ЄСПЛ 2010 року): Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Відповідно до принципу 6 Декларації про права дитини, прийнята резолюцією 1386 (ХIV) Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, де вказано, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв’язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов’язком батьків діяти в інтересах дитини.

Вирішуючи позов в частині визначення місця проживання дитини, суд бере до уваги, що відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини.

Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.

Місцем проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Отже, враховуючи соціальні та родинні зв’язки дитини в ОСОБА_3, зокрема дитина навчається, відвідує позашкільні заклади, матеріально забезпечена, проживає в задовільних умовах, і насамперед, проживати із батьком – це бажання самої дитини, суд, дійшов висновку, що позов про визначення місця проживання дитини разом із батьком, є обґрунтованим і підлягає задоволенню з зазначених вище підстав.

При цьому, суд погоджується із висновком органу опіки і піклування про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком як обґрунтованим і таким, що відповідає інтересам дитини.

Крім того, задовольняючи позовні вимоги суд бере до уваги, що під забороною розлучення дитини з своєю матір’ю в контексті Декларації прав дитини слід розуміти не обов’язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі матері прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини, а отже суд ніяким чином не обмежує права ОСОБА_2 брати участь у вихованні сина, його забезпеченні.

Доводи відповідача про те, що таке проживання дитини не буде відповідати його інтересам суд не бере до уваги, оскільки вони не знайшли свого підтвердження, а відповідачем не надано на спростування позовних вимог належних та допустимих доказів, крім того, суд не бере до уваги посилання відповідача на наявність у позивача заборгованості по аліментах і він в такий спосіб бажає уникнути відповідальності, оскільки такі доводи не стосуються предмету розгляду даної справи і ніяким чином не впливають на встановлені обставини з огляду на різну правову природу спорів.

Також, не знайшли підтвердження доводи відповідача щодо того, що позивач шляхом обману забрав сина ОСОБА_6 до себе, оскільки такі доводи спростовані самою відповідачкою в своєму відзиві, де вона зазначала, що за домовленістю із нею та її батьками позивач забрав дитину на канікули, а також в своїх показах малолітній ОСОБА_4 пояснив, що мати дозволила йому жити з батьком, якщо йому подобається.

Що стосується вимог позивача про негайне виконання рішення в частині визначення місця проживання дитини, суд вважає такі вимоги необґрунтованими, оскільки вичерпний перелік судових рішень, негайне виконання яких суд допускає, міститься в ст. 430 ЦПК України, і справи про визначення місця проживання дитини в ній відсутні.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України в зв’язку із задоволенням позовних вимог понесені позивачем судові витрати повинні бути стягнуті із відповідача в сумі 640 грн.

На підставі викладеного, керуючись Конвенцією про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, Європейською конвенцією про здійснення прав дітей, ст.ст. 141, 153, 157, 160 СК України, ст. ст. 3, 12, 13, 76, 78, 79, 95, 141, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Покровської районної в місті ОСОБА_3 ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини, задовольнити частково.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, разом з батьком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_10, за адресою: Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, мікрорайон 5-й ЗарічнийАДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_2, РНОКПП НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_2, судовий збір в розмірі640 грн.

В іншій частині позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 02 липня 2018 року.

Суддя: О. В. Колочко