Постанова № 75021396, 21.06.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 154/1812/16 Головуючий у 1 інстанції: Лященко О.В. Провадження № 22-ц/773/603/18 Категорія: 20 Доповідач: Здрилюк О. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О.І.,

суддів Карпук А.К., Бовчалюк З.А.,

секретар судового засідання - Концевич Я.О.,

з участю відповідача - ОСОБА_1,

представників відповідачів - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_1, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватний нотаріус Володимир-Волинського районного нотаріального округу Велимчаниця Анатолій Іванович, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та скасування державної реєстрації права власності за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_5 на рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 20 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду із зазначеним позовом, який мотивує тим, що вона перебувала у шлюбі із ОСОБА_6 з 09 вересня 1984 року по 23 липня 2002 року. Момент розірвання шлюбу співпав із фактичним припиненням шлюбних відносин. Так, починаючи з липня 2002 року, вони разом не проживали, спільного господарства не вели, проте нормальні людські стосунки між ними залишилися.

Під час шлюбу ними було придбано з прилюдних торгів нерухоме майно (комплекс «тарний склад»), яке належало Відкритому акціонерному товариству «Володимир-Волинський консервний завод», а саме: лісопильний цех площею 59.9 кв.м, столярний цех площею 287,4 кв.м, складські приміщення площею 434,9 кв.м, навіс для зберігання площею 805 кв.м, з обладнанням: лісопильна рама, фуговальний станок, рейсмусовий станок, круглопильний станок, зварочний трансформатор, що знаходиться у АДРЕСА_1, яке є їх з ОСОБА_6 спільною сумісною власністю і після розірвання шлюбу питання про його поділ нею не ставилося.

Оскільки набутий ними за час шлюбу комплекс «тарний склад» підлягав ремонту, а для цього необхідні були чималі кошти, то вона 04 серпня 2003 року позичила ОСОБА_6 50000 доларів США для проведення капітального ремонту.

У подальшому ОСОБА_6 було придбано земельну ділянку площею 5647 кв.м, що знаходиться під приміщеннями комплексу «тарний склад» у АДРЕСА_1.

ОСОБА_6 провів не капітальний ремонт комплексу «тарний склад», а його реконструкцію, згоди на проведення якої вона не давала. Як співвласник вона не погоджувала будь-якої проектної документації на реконструкцію вказаного об'єкта. Реконструкція спільного майна проводилася відповідачем ОСОБА_6 самочинно і на новостворені приміщення право власності за ним було визнано рішенням Володимир-Волинського міського суду від 20 серпня 2007 року. За ОСОБА_6 було визнано право власності на адміністративне приміщення площею 165,7 кв.м, виробничо-складські приміщення площею 1998,6 кв.м, магазин промислових товарів площею 328,1 кв.м, прохідну площею 5,3 кв.м, два навіси площею відповідно 73,2 кв.м та 65,9 кв.м, пилораму площею 63,9 кв.м, вбиральню площею 1,2 кв.м.

Це рішення місцевого суду за її апеляційною скаргою, як особи, яка не брала участі у справі, скасовано рішенням Апеляційного суду Волинської області від 10 травня 2016 року та ухвалено нове судове рішення, яким в позові ОСОБА_6 до Володимир-Волинської міської ради про визнання права власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомого майна відмовлено.

Її апеляційна скарга, мотивація якої була аналогічна даному позову, апеляційним судом була задоволена повністю, чим встановлено факт порушення її прав.

Крім того, після визнання судовим рішенням від 20.08.2007 року за ОСОБА_6 права власності на самочинно новостворені приміщення, ним було проведено другу реконструкцію цих приміщень, крім адміністративного приміщення загальною площею 165,7 кв.м.

Всі ці приміщення у результаті другої реконструкції були перероблені в приміщення торгового комплексу (центру).

Нещодавно їй стало відомо, що 25 вересня 2014 року між її колишнім чоловіком ОСОБА_6 та ОСОБА_7 було укладено чотири договори купівлі-продажу, посвідчені приватним нотаріусом Володимир-Волинського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаницею А.І. та зареєстровані в реєстрі вчинення нотаріальних дій за №№1805, 1807, 1809 та 1811. Предметом цих договорів купівлі-продажу виступили приміщення вищевказаного торгового комплексу, а саме:

- нежитлове приміщення торгового центру /Ж-1/ загальною площею 2363,6 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_1 (Договір №1805);

- адміністративне приміщення /А-2/ загальною площею 165,7 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_1 (Договір №1807);

- нежитлове приміщення торгового центру /З-1/ загальною площею 184,0 кв.м, що знаходиться у АДРЕСА_1 (Договір №1809);

- земельна ділянка загальною площею 0,5647 га, що знаходиться у АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для обслуговування об'єктів комерційного призначення (торгового комплексу) (Договір №1811).

Вона є співвласником вищевказаних приміщень, оскільки останні належали їй з ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, хоча і були ним одноосібно оформлені винятково на своє ім'я. Реконструкція цих приміщень також була проведена за її кошти, хоча і без її дозволу та згоди, але останнє не відміняє правового режиму спільної сумісної власності.

Реконструкцію приміщень комплексу «тарний склад» під торговий комплекс слід вважати переробкою речі (ст.332 ЦК України).

Договір № 1807 укладений стосовно самочинно збудованого нерухомого майна - адміністративного приміщення. Статус самочинного встановлено рішенням апеляційного суду від 10.05.2016 року.

З урахуванням цього договір № 1811 укладений всупереч закону, оскільки на земельній ділянці, яка відчужувалася, знаходилося самочинно збудоване нерухоме майно.

Ці обставини є самостійними підставами позову про визнання недійсними договорів № 1807 і № 1811.

Договір № 1805 укладено щодо нежитлового приміщення торгового центру /Ж-1/ загальною площею 2363,6 кв.м, а договір № 1809 укладено щодо нежитлового приміщення торгового центру /З-1/ загальною площею 184 кв.м. Ці об'єкти нерухомого майна були створені у результаті реконструкції із добудовою відповідно виробничо-складських приміщень площею 1998,6 кв.м, магазину промислових товарів площею 328,1 кв.м (договір № 1805) та пилорами площею 63,9 кв.м (договір № 1809), які попередньо були узаконені скасованим рішенням Володимир-Волинського міського суду від 20 серпня 2007 року. Оскільки апеляційним судом констатовано статус первинного майна як самочинно збудованого, то і нежитлове приміщення торгового центру /Ж-1/ загальною площею 2363,6 кв.м (договір № 1805) і нежитлове приміщення торгового центру /З-1/ загальною площею 184 кв.м (договір № 1809) є об'єктами самочинного будівництва.

Вищевказані договори купівлі-продажу (№№1805, 1807, 1809, 1811) укладені з порушенням вимог чинного законодавства, без її волевиявлення, як іншого співвласника нерухомого майна, та грубо порушують її права, зокрема право власності.

Відповідач ОСОБА_7 перебуває в офіційному шлюбі з відповідачем ОСОБА_1, а тому торговий комплекс, придбаний на підставі оспорюваних договорів купівлі-продажу, належить подружжю ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності, у зв'язку із чим нею пред'явлено позов і до ОСОБА_1.

Правочини вчинені з порушенням вимог ч.3 ст.238 ЦК України.

З урахуванням наведеного, просила:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - торгового центру /Ж-1/ загальною площею 2363,6 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, укладений 25 вересня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаницею А.І. і зареєстрований в реєстрі за №1805 та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за вказаним договором за ОСОБА_7;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення - торгового центру /З-1/ загальною площею 184,0 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, укладений 25 вересня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаницею А.І. і зареєстрований в реєстрі за №1809 та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за вказаним договором за ОСОБА_7;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу адміністративного приміщення /А-2/ загальною площею 165,7 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, укладений 25 вересня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаницею А.І. і зареєстрований в реєстрі за №1807 та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за вказаним договором за ОСОБА_7;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки загальною площею 0,5647 га, цільове призначення - для обслуговування об'єктів комерційного призначення (торгового комплексу), кадастровий №0710200000:01:004:2783, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладений 25 вересня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Володимир-Волинського районного нотаріального округу Волинської області Велимчаницею А.І. і зареєстрований в реєстрі за №1811 та скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за вказаним договором за ОСОБА_7.

Рішенням Володимир-Волинського міського суду від 20 березня 2018 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати це рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 від імені відповідача ОСОБА_7, посилаючись на безпідставність апеляційної скарги та законність і обґрунтованість судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Інші учасники справи відзив на апеляційну скаргу не подавали.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_6 - ОСОБА_2 апеляційну скаргу визнав та просить її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1, його представник ОСОБА_9 та представник відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_3 (кожен зокрема) апеляційну скаргу заперечили та просять залишити її без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з'явилися і їх неявка відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи. Крім того, приватний нотаріус надіслав письмове клопотання, у якому, зазначивши про причини неявки, просить розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.

Згідно ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що 25 вересня 2014 року між ОСОБА_6 (від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_1) і ОСОБА_7 було укладено чотири нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а саме: нежитлового приміщення торгового центру /Ж-1/ загальною площею 2363,6 кв.м, адміністративного приміщення /А-2/ загальною площею 165,7 кв.м, нежитлового приміщення торгового центру /3-1/ загальною площею 184,0 кв.м, земельної ділянки загальною площею 0,5647 га, кадастровий номер НОМЕР_1, цільове призначення - для обслуговування об'єктів комерційного призначення (торгового комплексу), право власності на яке було зареєстроване за ОСОБА_7 (т.1 а.с.15-18).

Відповідно до вимог ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Із матеріалів справи вбачається, що 11.10.1999 року відповідно до свідоцтва, виданого 12.05.1999 року державним нотаріусом Володимир-Волинської державної нотаріальної контори на підставі акту про проведення публічних торгів за ОСОБА_6 зареєстровано право приватної власності на комплекс «тарний склад», а саме: лісопильний цех площею 59.9 кв.м, столярний цех площею 287,4 кв.м, складські приміщення площею 434,9 кв.м, навіс для зберігання площею 805 кв.м, з обладнанням: лісопильна рама, фуговальний станок, рейсмусовий станок, круглопильний станок, зварочний трансформатор, що знаходиться у м.Володимир-Волинському, вул.20 Липня,8а, що раніше належало Відкритому акціонерному товариству «Володимир-Волинський консервний завод» (т.1 а.с.21, 22).

Відповідно до вимог діючих на час придбання ст.22 Кодексу про шлюб та сім'ю України і ст.16 Закону України «Про власність» зазначене майно належало на праві спільної сумісної власності ОСОБА_5 і ОСОБА_6, як подружжю.

Шлюб між ними розірвано рішенням суду від 23 липня 2002 року і як зазначає позивач, момент розірвання шлюбу співпав із фактичним припиненням шлюбних відносин. Таким чином, починаючи з липня 2002 року, вони разом не проживали і спільного господарства не вели. Після розірвання шлюбу питання про поділ цього майна ними не ставилося.

ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу від 28.08.2003 року придбав земельну ділянку площею 6147 кв.м, яка розташована в АДРЕСА_1, цільове призначення якої - ведення виробничої діяльності (т.1 а.с.202, 203) і з урахуванням часу фактичного припинення шлюбних відносин зазначена земельна ділянка належала йому на праві особистої приватної власності. Згодом, після зміни цільового використання земельної ділянки площею 500 кв.м, у власності ОСОБА_6 для ведення виробничої діяльності стало 5647 кв.м. земельної ділянки, на яку видано відповідний державний акт (т.1 а.с.205, 206).

Підставами визнання недійсними спірних договорів купівлі-продажу нерухомого майна позивач ОСОБА_5 зазначає порушення її прав, як співвласника майна, придбаного у шлюбі, угоди укладено щодо самочинно збудованого майна, а земельна ділянка відчужена всупереч закону, оскільки на ній знаходилося самочинно збудоване нерухоме майно.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що придбана ОСОБА_6 земельна ділянка не може належати йому виключно на праві особистої приватної власності, оскільки на ній розташовані об'єкти нерухомості, які перебувають у їх спільній сумісній власності, а правовий режим земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду - відхиляються апеляційним судом з огляду на таке.

Позивач не довела належними та допустимими доказами, яку площу земельної ділянки займали придбані на прилюдних торгах приміщення і якої саме площі земельної ділянки необхідно для їх обслуговування.

Разом із тим, земельна ділянка придбана ОСОБА_6 у серпні 2003 року, тобто значно пізніше, ніж набуто право власності на придбане на прилюдних торгах майно. У зв'язку із цим безпідставними є посилання позивача на те, що правовий режим земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.

Крім того, з урахуванням зазначеного безпідставними є твердження позивача про те, що незалежно від того, що саме здійснив ОСОБА_6 - реконструкцію комплексу «тарний склад» чи нове будівництво спірного майна, вона є його співвласником в силу його розташування на земельній ділянці, яка належить їй і ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності.

Посилання у позові на рішення Апеляційного суду Волинської області від 10 травня 2016 року, яким повністю задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_5 і скасовано рішення Володимир-Волинського міського суду від 20 серпня 2007 року, яким за ОСОБА_6 було визнано право власності на об'єкти самочинного будівництва, чим встановлено факт порушення її прав - відхиляються апеляційним судом.

Рішення Апеляційного суду Волинської області від 10 травня 2016 року не має преюдиційного значення для даної справи, оскільки цим рішенням не встановлено факту порушення прав ОСОБА_5. Зазначеним рішенням лише встановлено, що з приводу узаконення самочинно збудованих на власній земельній ділянці спірних об'єктів нерухомого майна - прийняття їх в експлуатацію ОСОБА_6 до компетентного державного органу не звертався, що свідчить про передчасність його звернення до суду за захистом свого порушеного права на вказані об'єкти у спосіб ним обраний (т.1 а.с.12-14).

Таким чином, вважаючи себе співвласником придбаного на прилюдних торгах майна, позивач, на яку законом покладено не тільки права, а й обов'язки (ч.4 ст.319 ЦК України), зобов'язана була його утримувати (ст.322 ЦК України).

Згідно наданих позивачем доказів та її доводів як у позові, так і в апеляційній скарзі, остання не вкладала кошти для проведення капітального ремонту приміщення комплексу «тарного складу», а лише позичала грошові кошти ОСОБА_6 для цих робіт. Правове значення позики полягає в обов'язковому поверненні позичених коштів. Цим самим підтверджується та обставина, що придбане майно не цікавило позивача як цінність, по якій власник зобов'язаний нести тягар утримання.

На момент укладення спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна - адміністративного приміщення, його єдиним власником був ОСОБА_6 на підставі судового рішення, яке було скасоване значно пізніше.

ОСОБА_6 не придбавав на прилюдних торгах такого об'єкта нерухомості, як адміністративне приміщення, а тому відсутні підстави для твердження позивача, що вона являється співвласником такого майна.

З урахуванням наведених обставин відсутні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу цього об'єкта нерухомості.

Безпідставними є твердження позивача про те, що повторно реконструйовані ОСОБА_6 із попередньо самочинно збудованих приміщень приміщення торгових центрів Ж-1 і З-1 також являються автоматично самочинно збудованими, у зв'язку із чим не могли бути відчужені.

Із спірних договорів купівлі-продажу цього майна вбачається, що нежитлове приміщення торговий центр /Ж-1/ і нежитлове приміщення торговий центр /З-1/ належать продавцю ОСОБА_6 на праві особистої приватної власності та було отримане ним на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Реєстраційною службою Володимир-Волинського управління юстиції Волинської області від 03.10.2013 року, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.09.2014 року за відповідними реєстраційними номерами (т.1 а.с.16, 18).

Будь-яких доказів про те, що зазначені Свідоцтва про право власності ОСОБА_6 на це майно скасовані - позивач не подала.

З урахуванням наведеного, відсутні підстави для визнання недійсними договорів купівлі-продажу цього майна.

Посилання у позові на те, що відповідно до ст.332 ЦК України реконструкцію приміщень комплексу «тарний склад» під торговий комплекс слід вважати переробкою речі - відхиляються апеляційним судом, оскільки зазначена правова норма такого не передбачає. Крім того, від особи, яка самочинно переробила чужу річ власник вправі ставити вимоги про відшкодування завданої майнової шкоди.

Посилання позивача на ту обставину, що придбане за спірними договорами купівлі-продажу майно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_7 і ОСОБА_1, як подружжю - відхиляються апеляційним судом, оскільки є власним сприйняттям такої обставини самим позивачем і спростовується, як умовами спірних договорів, так і рішенням Володимир-Волинського міського суду від 06.04.2016 року, яке набрало законної сили (т.2 а.с.67-71).

Посилання позивача на укладення спірних договорів у порушення вимог ч.3 ст.238 ЦК України - відхиляються апеляційним судом, оскільки обставини щодо укладення спірних договорів ОСОБА_6, від імені якого на підставі нотаріально посвідченої довіреності діяв ОСОБА_1 уже були предметом судового розгляду і їм дана оцінка рішенням Володимир-Волинського міського суду від 26.01.2018 року, яке набрало законної сили (т.2 а.с.36-46).

Оскільки позивач не довела належними та допустимими доказами наявність свого права на відчужене ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 майно за договорами купівлі-продажу від 25.09.2014 року, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вище наведеними обставинами справи та не містять встановлених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення, ухваленого з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 20 березня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: