Рішення № 75019838, 19.06.2018, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області

233 № 233/6014/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Малінова О.С.,

за участю секретаря Поварніциної А.С.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у судовому засіданні в м. Костянтинівка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Управління комунального господарства Костянтинівської міської ради, про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

01 грудня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області із позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди обґрунтовуючи свої вимоги наступними обставинами. Він є інвалідом ІІ групи загального захворювання. 08.11.2017 року він знаходився на автобусній зупинці «Магазин 7 вітрів» по вул. Громова, мав намір сісти в автобус маршруту «Б». Коли під’їхав автобус необхідного маршруту, державний номер НОМЕР_1, він зайшов, пред’явив своє посвідчення, але водій відмовив йому у праві на безоплатний проїзд та в грубій формі вигнав із автобусу. 14.11.2017 року він звернувся із скаргою до Костянтинівської міської ради, та отримав відповідь від Управління комунального господарства, що даний автобус належить відповідачу, як одному із перевізників у місті. Вважає, що водій відповідача наніс йому особисту образу, принизив честь та гідність перед іншими пасажирами, чим спричинив моральну шкоду, яку він оцінює у 1 000 000 грн. Вказану моральну шкоду він просив стягнути з відповідача ФОП ОСОБА_2

Ухвалою суду від 25.01.2018 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, було залучено Управління комунального господарства Костянтинівської міської ради (а.с.30).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позов у повному обсязі. В обґрунтування розміру спричиненої шкоди навів наступні доводи. Так, у зв’язку із інвалідністю він позбавлений можливості особисто керувати транспортними засобами. Тому, на отримані за рішенням суду кошти він зможе виїхати до іншої країни, де права інвалідів захищені належним чином, або придбати автомобіль та найняти водія, щоб не користуватись громадським транспортом. У той день, 08.11.2017 року, він до лікарів з приводу погіршення стану здоров’я не звертався, про те що трапилось знає його знайома ОСОБА_3

Відповідач ФОП ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, надав письмові заперечення у яких зазначив, що позивачем не надано доказів того, що саме 08.11.2017 року останній знаходився на автобусній зупинці «Магазин 7 вітрів» по вул. Громова в м. Костянтинівка, заходив до автобусу державний номер НОМЕР_1 та водій відмовив йому у праві на безоплатний проїзд. Більш того, позивач раніш безперешкодно, неодноразово їздив містом на вказаному автобусі. Під час цих поїздок інші пасажири неодноразово робили ОСОБА_1 зауваження з приводу його брудного одягу та неприємного запаху, який йшов від позивача, та неможливості у зв’язку із цим запахом знаходитись у салоні автобусу. Вважає, що у позивача виникли неприязні стосунки до водія цього автобусу, оскільки доказів того, що водій навіть розмовляв із ОСОБА_1 та у грубій формі образив того, принизивши честь та гідність, останнім також не надано. Зауваження ОСОБА_1 неодноразово робили саме пасажири автобусу, а водій лише виконував свої професійні обов’язки, керуючи автобусом. Також позивачем взагалі нічим не обґрунтований розмір спричиненої моральної шкоди. Просив у позові відмовити (а.с.51-52).

Представник третьої особи – Управління комунального господарства Костянтинівської міської ради у судове засідання не з’явився, надав письмові пояснення, згідно яких після звернення позивача ОСОБА_1 із скаргою з відповідачем ОСОБА_2 була проведена роз’яснювальна бесіда з приводу недопущення у майбутньому порушень прав на безкоштовний проїзд пільгової категорії громадян. Більше скарг від позивача на порушення його прав як пасажира не надходило (а.с.38).

З’ясувавши вищенаведену позицію сторін, дослідивши письмові докази по справі, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити з огляду на наступне.

У силу ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За загальним принципом доказування та подання доказів, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.Таким чином, позивач, як сторона по справі, зобов’язаний довести ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України, в редакції, яка діяла на час подання позову, так само як і ч.1 ст.82 ЦПК України в діючий редакції, визначає підставою звільнення від доказування визнання учасниками справи певних обставин. До таких обставин суд відносить наявність між сторонами правовідносин щодо надання позивачу, як споживачу, послуг із перевезення пасажирів транспортом загального користування.

Статтею 915 ЦК України передбачено, що перевезення, що здійснюється юридичною особою, вважається перевезенням транспортом загального користування, якщо із закону, інших нормативно-правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором.

Згідно ч.1-4 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом. Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою.

Пунктом 145 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту передбачено обов’язок перевізника забезпечити дотримання персоналом вимог законодавства про автомобільний транспорт та захист прав споживачів; здійснювати перевезення пасажирів з квитками і пасажирів, яким згідно із законодавством надано пільги щодо плати за проїзд; компенсувати шкоду, заподіяну здоров’ю та майну пасажирів.

Відповідно до п.147 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту водій автобуса зобов’язаний виконувати вимоги цих Правил, Правил дорожнього руху та правил технічної експлуатації автобуса; дотримуватися визначеного маршруту та розкладу руху автобуса.

Згідно п.149 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту в водію автобуса забороняється: змінювати маршрут і графік руху; відмовляти пасажирам в обслуговуванні, крім передбачених законодавством та цими Правилами випадків.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за ст. 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв’язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов’язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв’язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Згідно з п. 3,5,9 роз’яснень Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 2005 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

За правилом ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи(ст. 76 ЦПК України).

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Позивачем не надано достатніх та допустимих доказів на підтвердження спричинення йому діями відповідача моральної шкоди, яка згідно з ч.2 ст. 23 ЦК України полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів; душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна; принижені честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

При цьому суд також враховує у якості належного та допустимого доказу письмові пояснення знайомої позивача ОСОБА_3, які долучені за клопотання ОСОБА_1 до матеріалів справи. Так, ОСОБА_3 зазначила, що 08.11.2017 року вона розмовляла із ОСОБА_1 по телефону, коли той повідомив її, що підходить автобус, та потім вона почула слова водія «Йди на інший автобус, сідай на нього та їдь додому». Це прозвучало дуже голосно й в наказовому тоні (а.с.68). Тобто ніяких образ особистості, приниження честі та гідності ця фраза не містить.

Крім того, суд зазначає, що згідно п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції до внесення змін Законом України від 19 травня 2011 року №3390-VІ «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції») було розділено підстави відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Так, у разі заподіяння споживачу шкоди (збитків) дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, він мав право лише на відшкодування майнової шкоди ( збитків). А в разі заподіяння шкоди небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією, споживач мав право на відшкодування як майнової, так і моральної (немайнової) шкоди у випадках, передбачених законодавством.

За діючою редакцією п.5 ч.1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

В статті 1 Закону № 3390-VІ визначено поняття шкоди як завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров’я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об’єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Відповідно до ст. 711 Цивільного кодексу України (в редакції Закону № 3390-VІ) шкода, завдана майну покупця, та шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю у зв’язку з придбанням товару, що має недоліки, відшкодовується відповідно до положень глави 82 цього Кодексу.

Підстави відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), передбачені параграфом 3 глави 82 ЦК.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у спорах про захист прав споживачів діюче цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо така шкода завдана майну споживача або шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю. Тобто позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ФОП ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 3000 гривень задоволенню не підлягають у зв’язку з відсутністю підстав, з якими закон у даному випадку пов’язує право на відшкодування моральної шкоди.

Також суд не враховує у якості допустимого обґрунтування розміру спричиненої позивачу моральної шкоди у 1000000 грн. наведені ОСОБА_1 доводи, які пов’язані виключно із наступним витрачанням зазначеної суми після винесення судового рішення, і не стосуються безпосередньо подій, що сталися.

У зв’язку із тим, що позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору, а рішення ухвалюється не на його користь ,судові витрати слід віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.ст.7, 8, 19, 141, 264-265 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Управління комунального господарства Костянтинівської міської ради, про відшкодування моральної шкоди, - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законно сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Донецької області через Костянтинівський міськрайонний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Вступна та резолютивна частини рішення прийняті в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 19 червня 2018 року, складання повного рішення суду відкласти на строк не більше як десять днів з дня закінчення розгляду справи, тобто до 29 червня 2018 року.

Позивач: ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії ВС, №2032291.

Відповідач: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2, місцезнаходження: АДРЕСА_1.

Третя особа: Управління комунального господарства Костянтинівської міської ради, розташування: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Олекси Тихого, 260, ЄДРПОУ30098218.

Суддя