Рішення № 75012070, 26.06.2018, Київський районний суд м. Одеси

______________________ Справа № 520/3279/17

Провадження № 2/520/2155/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

при секретарі Єгоровій Н.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті»

до ОСОБА_2

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» 20 березня 2017 року звернулось до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору, в якій позивач просив суд:

- в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» відповідно до кредитного договору 50011626 від 23.01.2014р., на загальну суму 715298,64 грн., звернути стягнення на предмет застави - транспортний засіб марки «WV», модель «Golf VII», кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1395 куб. см., рік випуску 2013, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, шляхом його реалізації на публічних торгах відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження», встановивши його початкову вартість у розмірі 231285 гривень 60 копійок згідно договору застави транспортного засобу від 27.01.2014 року;

- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» судові витрати.

В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що 23 січня 2014 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (позивач) та ОСОБА_2 (відповідач) було укладено кредитний договір №50011626, за умовами якого позивач зобов'язався надати відповідачеві кредит у сумі 150335 гривень 64 копійки, що є еквівалентом 17745,00 доларів США на дату укладання договору, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням - для придбання автомобіля марки «WV», модель «Golf VII», кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1395 куб. см., рік випуску 2013, сірого кольору, а відповідач зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачеві кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання кредиту, а також інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

Також, 28.01.2015 року між сторонами було укладено договір про внесення змін (додаткову угоду №1 до кредитного договору №50011626 від 23.01.2014р.,), згідно з яким позивач надав відповідачу додатковий кредит у розмірі 141960,00 грн., що еквівалентно 5460,00 доларів США, з цільовим призначенням для сплати страхових платежів відповідно до договору страхування №мк7626а5ф від 28.01.2015р., укладеного відповідачем з АТ «АХА Страхування», а відповідач зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути позивачу додатковий кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за використання додаткового кредиту та інші платежі відповідно до умов договору.

Згідно п. 1.6. Умов кредитування, виконання зобов'язання відповідача за цим договором забезпечується заставою майна, відповідно до укладеного між сторонами договору застави транспортного засобу від 27.01.2014р., за яким відповідачем було передано у заставу транспортний засіб марки «WV», модель «Golf VII», кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1395 куб. см., рік випуску 2013, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, заставною вартістю 231285,60 грн.

Представник позивача також посилався на те, що згідно з ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Статті 19, 20 Закону України «Про заставу» встановлюють, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язань, забезпеченого заставою, воно не буде виконано. Пунктом 3.2.1. Умов кредитування передбачено, що у випадку порушення відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту відповідно до графіка погашення кредиту та/або сплати за користування кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць, позивач має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав та/або вимагати дострокового розірвання договору.

Відповідно п. 5.4. договору застави укладеного між сторонами, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису.

Як зазначав позивач, у зв'язку з систематичним порушенням умов кредитного договору, позивач був вимушений звернутись до Київського районного суду м. Одеси з позовом про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості відповідача у розмірі 715298 гривень 64 копійки.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 27.03.2017 року на підставі вищевказаної позовної заяви відкрито провадження по справі та призначено до попереднього судового засідання.

В попередньому судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» - ОСОБА_3 заявив заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 14 червня 2017 року заяву представника позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» - ОСОБА_4 про забезпечення позову – задоволено. Вжито заходи забезпечення позову по цивільній справі №520/3279/17 за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості по кредитному договору, а саме: накладено арешт на транспортний засіб марки «WV», модель «Golf VII», кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1395 куб. см., рік випуску 2013, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, заставною вартістю 231285 гривень 60 копійок., який належить на праві власності ОСОБА_2; встановлено заборону ОСОБА_2 вчиняти будь-які дії, спрямовані на відчуження (у тому числі дії щодо зняття транспортного засобу з реєстраційного обліку, перереєстрації транспортного засобу, тощо) транспортного засобу марки «WV», модель «Golf VII», кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1395 куб. см., рік випуску 2013, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 09 жовтня 2017 року закінчено попереднє судове засідання по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

31 січня 2018 року до суду надійшов відзив відповідача ОСОБА_2 на позову заяву, в якій відповідач просить суд у задоволення позовних вимог ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» - відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування заявлених вимог відповідач посилався на те, що відповідно п. 5.4. договору застави укладеного між сторонами, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду або на підставі виконавчого напису.

Як стверджує відповідач, 19 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 було вчинено виконавчий напис, яким запропоновано звернути стягнення на заставне майно - автомобіль марки «Volkswagen», модель «Golf VII», 2013 року випуску, що належить позивачу з метою задоволення вимог ТОВ «Порше Мобіліті» в сумі 302573 гривні 78 копійок.

Виконавчий напис було оскаржено до суду. Рішенням Київського районного суду м. Одеси по справі № 520/7800/15-ц від 29.08.2017 року у позові ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню - відмовлено. Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 07.12.2017 року вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У зв’язку з чим, відповідач зазначив, що позивач використав своє право на звернення стягнення на предмет застави на підставі виконавчого напису нотаріуса, таким чином позовні вимоги стягнення на предмет застави - транспортний засіб марки «WV Golf VII» кузов №WVWZZZAUZDW049424, 2003 року випуску, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2 вважає необгрунтованими.

Також відповідач зазначив, що він не згоден з наданим позивачем розрахунком заборгованості, оскільки у вказану суму заборгованості зазначену в розрахунку заборгованості не включено здійснену ним сплату у розмірі 20000 гривень 00 копійок.

23 квітня 2018 року до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором в сумі 526528 гривень 63 копійки. Заборгованість за додатковим кредитом у розмірі 116023 гривні 14 копійок, збитки у розмірі 73594 гривні 01 копійка, штраф у розмірі 30067 гривень 13 копійок, пеню в сумі 17635 гривень 74 копійки, 3 відсотки річних у розмірі 43806 гривень 40 копійок та інфляційні витрати в сумі 23573 гривні 19 копійок, що в загальній сумі становить – 831228 гривень 24 копійки, а також судові витрати в загальній сумі 24468 гривень 43 копійки, які складаються з суми сплаченого судового збору у розмірі 12468 гривень 43 копійки та витрат на правову допомогу в сумі 12000 гривень 00 копійок, посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов’язань згідно умов кредитного договору №50011626 від 23 січня 2014 року до додаткової угоди №1 від 28 січня 2015 року до кредитного договору №50011626 від 23 січня 2014 року.

Судом в судовому засіданні 26 квітня 2018 року було ухвалено прийняти до розгляду вказану уточнену позовну заяву ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В судове засідання 29.06.2018 року представник позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» не з’явився, однак 26.06.2018 року до суду надав заяву, в якій позовні вимоги підтримав, просить суд задовольнити, розгляд справи провести за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 повторно у судове засідання не з’явилась, про дату, час і місце проведення якого повідомлявся належним чином, однак 11 червня 2018 року надав до суду заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги не визнає з підстав викладених у відзиві, а також, оскільки він має інвалідність 2-ої групи, не має можливості сплачувати заборгованість та вважає, що зобов’язання з погашення заборгованості за кредитним договором та укладеним до нього додаткової угоди повинна бути покладена на майнового поручителя – ОСОБА_6.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі „Юніон Аліментаріа ОСОБА_7 проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуюче вищевикладене, оскільки сторонами по справі, надано заяви про розгляд справи за їх відсутності, судом було ухвалено провести розгляд справи за відсутності сторін по справі.

Дослідивши, вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліт» про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що 23 січня 2014 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 50011626, за умовами якого позивач отримав кредит у розмірі 150335 гривень 64 копійки, що еквівалентно у доларах США становить 17745 доларів США, на строк 60 місяців, із процентною ставкою 9,90 вічотків. Цільове призначення кредиту придбання автомобіля марки «VW модель Golf VII», перший внесок за власні кошти становить 9555,00 дол. США, разова комісія 2,50 % від суми кредиту.

Згідно графіку погашення кредиту, який є невід’ємною частиною вказаного договору, останній платіж за кредитом повинен бути сплачений 15 січня 2019 року.

Поручителем ОСОБА_2, за виконанням останнім зобов’язань за кредитним договором №50011626 від 23.01.2014 року є ОСОБА_6.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 отримавши кредитні кошти від ТОВ «Порше Мобіліті» за договором кредиту № 50011626 від 23.01.2014 року у розмірі 150335,64 грн. та власні кошти, 24.01.2014 року придбав у ТОВ «Джерман-Автоцентр» автомобіль марки «VW модель Golf VII» за ціною 231085,00 грн. (вказана обставина зазначена ОСОБА_2 особисто у позові під час розгляду справи №520/11812/16-ц), який 25.01.2014 року був зареєстрований за відповідачем, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії САТ 775467.

27 січня 2014 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 було укладено договір застави автомобіля, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_8, зареєстрований в реєстрі за №142, за умовами якого заставодавець – ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором «50011626 від 23.01.2014 року, заставив майно, а саме автомобіль марки «WV», модель «Golf VII», кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1395 куб. см., рік випуску 2013, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, заставною вартістю 231285,60 грн.

Згідно п. 1.6. Умов кредитування, виконання зобов'язання відповідача за цим договором забезпечується заставою майна, відповідно до укладеного між сторонами договору застави транспортного засобу від 27.01.2014р., за яким відповідачем було передано у заставу транспортний засіб марки «WV», модель «Golf VII», кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1395 куб. см., рік випуску 2013, сірого кольору, реєстраційний номер НОМЕР_2, заставною вартістю 231285,60 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору застави автомобіля від 27 січня 2014 року, заставодержатель має право задоволення своїх вимог за цим договорам та за кредитним договором, яке виникає у заставодержателя у випадку невиконання (або часткового невиконання) заставодавцем своїх зобов'язань перед заставодержателем за кредитним договором та в інших випадках, передбачених цим договором, при простроченні належного платежу та згідно з розділом 4 цього Договору. Задоволення вимог заставодержателя відповідно до п. 5.2. договору застави здійснюється: шляхом добровільної передачі предмета застави у власність заставодержателя; шляхом звернення стягнення на предмет застави.

Пунктом. 5.4 договору застави звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішення суду або на підставі виконавчого напису нотаріуса.

28 січня 2015 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_2 було укладено договір про внесення змін /Додаткова угода № 1/ до кредитного договору № 50011626 від 23 січня 2014 року, за умовами якого ТОВ «Порше Мобіліті» зобов’язалося надати позичальнику суму кредиту у розмірі 5460 доларів США в українських гривнях. Сторони встановили, що еквівалент суми кредиту становить 141960 гривень 00 копійок.

З наданих до суду розрахунків заборгованості, рахунків-фактури, судом встановлено, що ТОВ «Порше Мобіліті» виконані умови кредитного договору № 50011626 від 23 січня 2014 року та договору про внесення змін від 28 січня 2015 року /Додаткова угода № 1/ до кредитного договору № 50011626 від 23 січня 2014 року, шляхом надання ОСОБА_2 кредитних коштів, що в свою чергу жодним разом не спростовувалось відповідачем по справі, а тому у відповідності до вимог ст. 82 ЦПК України додатковому доказуванню не підлягає.

У зв'язку з невиконанням умов договору, з наданих до суду документів, вбачається, що позивач намагався самостійно спонукати відповідача сплатити заборгованість за кредитом, що виникла у останнього, шляхом направлення відповідних листів нагадувань, а саме: лист) щодо сплати заборгованості від 04.11.2014 p., від 18.11.2014 p., від 03.12.2014 pоку.

У зв'язку з систематичним невиконанням умов договору, 09 грудня 2014 р. позивачем було направлено відповідачу вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором за вих. № 50011626 від 23.01.2014 року з вимогою повернути суму кредиту.

Проте, зазначена вимога відповідачем отримана не була та повернулась на адресу позивача.

Пунктом 3.3. кредитного договору передбачено, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу в повному обсязі суму кредиту та додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником. Якщо з будь-яких причин повідомлення не буде отримано, перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем вимога була направлена 09 грудня 2014 року, останнім днем повернення кредиту та заборгованості відповідно було 08 січня 2015 року.

ОСОБА_2 зобов’язання за кредитним договором належним чином не виконував, виникла заборгованість зі сплати чергових платежів, у зв’язку з чим ТОВ «Порше Мобіліті» звернувся до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на заставне майно.

На підставі вказаної заяви та наданих відповідачем документів, 19.02.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 був вчинений виконавчий напис про звернення стягнення на транспортний засіб марки - VOLKSWAGEN, модель GOLF, рік випуску 2013, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_2, для задоволення вимог ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «ПОРШЕ МОБІЛІТІ» у розмірі 302573,78 грн.

ОСОБА_2 в червні 2015 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси з вимогами ухвалити рішення, яким визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис №262, вчинений 19.02.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 про звернення стягнення на транспортний засіб марки «Volkswagen», модель «Golf» VІІ, 2013 року випуску, що належить на праві власності ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 29 серпня 2017 року по цивільній справі №520/7800/15-ц ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті», приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9, третя особа – Другий Київський відділ Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 07 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 — відхилено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 29 серпня 2017 року — залишено без змін.

У зв’язку з чим, судом встановлено, що ТОВ «Порше Мобіліті» використав своє право на звернення стягнення на спірний предмет застави - транспортний засіб марки «Volkswagen», модель «Golf» VІІ, 2013 року випуску,на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Також судом встановлено, що 28.09.2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду міста Одеси із позовом, в якому просив визнати недійсними договір купівлі-продажу автомобіля марки «VW», модель «Golf VII», 2013 року випуску, укладений 24.01.2014 року між ТОВ "Джерман-Автоцентр" та ОСОБА_2, та кредитний договір № 50011626 від 23.01.2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Порше Мобіліті".

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 20 грудня 2016 року по цивільній справі №520/11812/16-ц у задоволенні вказаних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Порше Мобіліті", ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Джерман-Автоцентр", про визнання договорів недійсними - відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 18 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року залишено без змін.

З наданого представником позивача розрахунку заборгованості, вбачається, що станом на 03 квітня 2018 року заборгованість відповідача – ОСОБА_2 за кредитним договором №50011626 від 23.01.2014 року становить в сумі 526528 гривень 63 копійки, яка складається з: основної суми заборгованості за кредитом в сумі 15089 доларів 89 центів, що згідно курсу НБУ станом на квітень 2018 року, еквівалентно 396788 гривень 66 копійок та відсотків за користування кредитними коштами в сумі 129739 гривень 97 копійок.

Також з наданих до суду документів вбачається, що відповідач порушив свої зобов'язання за додатковим кредитом (додатковою угодою №1) від 28.01.2015 року до кредитного договору №50011626 від 23.01.2014 року, не здійснивши наступні платежі:

- частково не сплачений щомісячний платіж за лютий 2015 року у розмірі 1777,08 грн., відповідно до рахунку №00245043 від 02.02.2015 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.02.2015 р.;

- щомісячний платіж за березень 2015 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку №00247189 від 06.03.2015 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.03.2015 p.;

- щомісячний платіж за квітень 2015 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку №00253947 від 06.04.2015 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.04.2015 p.;

- щомісячний платіж за травень 2015 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку №00260313 від 06.05.2015 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.05.2015 p.;

- щомісячний платіж за червень 2015 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку №00266223 від 04.06.2015 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.06.2015 p.;

- щомісячний платіж за липень 2015 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку №00271311 від 03.07.2015 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.07.2015 p.;

- щомісячний платіж за серпень 2015 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку № 00276742 від 03.08.2015 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.08.2015 р.;

- щомісячний платіж за вересень 2015 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку № 00281774 від 02.09.2015 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.09.2015 р.;

- щомісячний платіж за жовтень 2015 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку № 00289720 від 05.10.2015 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.10.2015 р.;

- щомісячний платіж за листопад 2015 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку № 00292265 від 02.11.2015 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.11.2015 р.;

- щомісячний платіж за грудень 2015 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку № 00297101 від 04.12.2015 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.12.2015 р.;

- щомісячний платіж за січень 2016 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку № 00301950 від 06.01.2016 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.01.2016 р.;

- щомісячний платіж за лютий 2016 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку № 00305487 від 02.02.2016 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.02.2016 р.;

- щомісячний платіж за березень 2016 року у розмірі 3000,86 грн., відповідно до рахунку № 00309283 від 04.03.2016 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.03.2016 р.;

- щомісячний платіж за квітень 2016 року у розмірі 2966,34 грн., відповідно до рахунку № 00312835 від 05.04.2016 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.04.2016 р.;

- щомісячний платіж за травень 2016 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку № 00317097 від 06.05.2016 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.05.2016 р.;

- щомісячний платіж за червень 2016 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку № 00320624 від 03.06.2016 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.06.2016 р.;

- щомісячний платіж за липень 2016 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку № 00324075 від 05.07.2016 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.07.2016 р.;

- щомісячний платіж за серпень 2016 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку № 00327449 від 02.08.2016 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.08.2016 р.;

- щомісячний платіж за вересень 2016 року у розмірі 2981,94 грн., відповідно до рахунку № 00332493 від 01.09.2016 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.09.2016 р.;

- щомісячний платіж за жовтень 2016 року у розмірі 2973,80 грн., відповідно до рахунку № 00336457 від 03.10.2016 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.10.2016 р.;

- щомісячний платіж за листопад 2016 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку № 00340352 від 01.11.2016&g2; р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.11.2016 р.;

- щомісячний платіж за грудень 2016 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку № 00343592 від 01.12.2016 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.12.2016 р.;

- щомісячний платіж за січень 2017 року у розмірі 3067,96 грн., відповідно до рахунку № 00347540 від 05.01.2017 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.01.2017 р.;

- щомісячний платіж за лютий 2017 року у розмірі 3105,81 грн., відповідно до рахунку № 00350939 від 01.02.2017 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.02.2017 р.;

- щомісячний платіж за березень 2017 року у розмірі 3116,13 грн., відповідно до рахунку № 00354370 від 01.03.2017 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.03.2017 р.;

- щомісячний платіж за квітень 2017 року у розмірі 3098,92 грн., відповідно до рахунку № 00358297 від 03.04.2017 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.04.2017 р.;

- щомісячний платіж за травень 2017 року у розмірі 3045,02 грн., відповідно до рахунку № 00361426 від 03.05.2017 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.05.2017 р.;

- щомісячний платіж за червень 2017 року у розмірі 3017,49 грн., відповідно до рахунку № 00364570 від 01.06.2017 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.06.2017 р.;

- щомісячний платіж за липень 2017 року у розмірі 2985,38 грн., відповідно до рахунку № 00367589 від 03.07.2017 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.07.2017 р.;

- щомісячний платіж за серпень 2017 року у розмірі 2964,74 грн., відповідно до рахунку № 00370542 від 01.08.2017 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.08.2017 р.;

- щомісячний платіж за вересень 2017 року у розмірі 2957,50 грн., відповідно до рахунку № 00373651 від 01.09.2017 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.09.2017 р.;

- щомісячний платіж за жовтень 2017 року у розмірі 3047,20 грн., відповідно до рахунку № 00376686 від 02.10.2017 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.10.2017 р.;

- щомісячний платіж за листопад 2017 року у розмірі 3079,54 грн., відповідно до рахунку № 00379842 від 01.11.2017 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.11.2017 р.;

- щомісячний платіж за грудень 2017 року у розмірі 3114,18 грн., відповідно до рахунку № 00382922 від 01.12.2017 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.12.2017 р.;

- щомісячний платіж за січень 2018 року у розмірі 3213,61 грн., відповідно до рахунку № 00386394 від 03.01.2018 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.01.2018 р.;

- щомісячний платіж за лютий 2018 року у розмірі 3187,24 грн., відповідно до рахунку № 00388110 від 01.02.2018 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.02.2018 р.;

- щомісячний платіж за березень 2018 року у розмірі 3073,35 грн., відповідно до рахунку № 00391828 від 01.03.2018 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.03.2018 р.;

- щомісячний платіж за квітень 2018 року у розмірі 3014,05 грн., відповідно до рахунку № 00395169 від 02.04.2018 р. Строк виконання зобов'язання не пізніше 15.04.2018 р.

У зв’язку з чим, судом встановлено, що станом на 03 квітня 2018 року заборгованість відповідача – ОСОБА_2 за додатковим кредитом (додатковою угодою №1) від 28.01.2015 року до кредитного договору №50011626 від 23.01.2014 рокустановить 116023 гривні 14 копійок.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі ст. ст. 1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі вищевикладених обставин, судом встановлено, що банком були виконані умови договори, надано відповідачеві кредит.

Доказів сплати зазначеної суми відповідачем, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, суду не надано.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов’язання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Суд не приймає посилання відповідача щодо того, що оскільки ОСОБА_2 має інвалідність 2-ої групи, не має можливості сплачувати заборгованість, тому зобов’язання з погашення заборгованості за кредитним договором та укладеним до нього додаткової угоди повинна бути покладена на майнового поручителя – ОСОБА_6, оскільки є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на жодному чинному законодавстві України.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають задоволенню, стягненню з відповідача ОСОБА_2, у зв’язку з невиконанням умов кредитного договору №50011626 від 23.01.2014 року та договору про внесення змін (додаткова угода №1) від 28.01.2015 року до кредитного договору №50011626 від 23.01.2014 року, підлягає на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» заборгованість за вказаними кредитними договорами у сумі 526528 гривень 63 копійки та 116023 гривні 14 копійок.

Як вже зазначалось, позивачем, у зв’язку з невиконанням відповідачем вимог за вказаними договорами, 09 грудня 2014 pоку було направлено відповідачу – ОСОБА_2 вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором за вих. № 50011626 від 04.12.2014 року з вимогою повернути суму кредиту та сплатити заборгованість за договором, яка відповідачем отримана не була та повернулась на адресу позивача.

Згідно положень вимоги, протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати одержання цієї вимоги (для фізичних осіб) та протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати одержання вимоги (для фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб) відповідач був зобов'язаний повернути суму кредиту та сплатити заборгованість. Також, зазначено, що якщо з будь-яких причин вимогу не буде отримано, перебіг вказаного строку починається з дати її відправлення.

З наданих до суду документів, вбачається, що позивач вимушений був звернутися до спеціалізованої організації, а саме ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі», ТОВ «Вердикт Консалтинг» для супроводження процесу стягнення заборгованості відповідно до кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, витрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно п. 6.3 договору, у разі неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором, позивач має право вживати необхідних, на його розсуд, заходів для забезпечення прав позивача, в тому числі, але не виключно, направляти повідомлення, іншим чином контактувати з відповідачем. Витрати позивача на такі дії підлягають відшкодуванню відповідачем у повному обсязі.

Відповідно до п. 8.5. договору, збитки, заподіяні у зв'язку з неналежним виконанням договору, повинні бути відшкодовані винною стороною у повному обсязі, понад передбачені штрафні санкції.

Як вже встановлювалось, у зв'язку з невиконанням умов договору відповідачем, позивач був вимушений скористатися своїм правом відповідно до договору і чинного законодавства почати процедуру звернення стягнення на предмет застави у примусовому порядку та процесу повернення заборгованості за договором відповідачем.

19 лютого 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_10 було вчинено виконавчий напис № 262 про звернення стягнення на предмет застави.

Таким чином, позивач поніс витрати у зв'язку зі зверненням до спеціалізованої організації ТОВ «Юридична компанія «Тріпл Сі», ТОВ «Вердикт Консалтинг» для отримання юридично-консультаційних послуг, що підтверджується: договором про надання юридично-консультаційних послуг від 21.06.2012року; рахунком-фактурм № 61 від 18.02.2015 р. на суму 4200 грн. з ПДВ; актом наданих послуг № 61 від 18.02.2015 р.; платіжним дорученням № 50007261 від 23.02.2015 р. на суму 4200 грн. з ПДВ; рахуноком-фактури № 259 від 03.07.2015 р.; актом наданих послуг № 259 від 03.07.2015 р.; платіжним дорученням № 50008402 від 10.07.2015 р. на суму 98077 гривень 61 копійка з ПДВ; договором про надання юридично-консультаційних послуг № 11/14-В/2 від 19.11.2014р.; рахунком на оплату № 84 від 30.04.2015 р.; актом наданих послуг № 84 від 30.04.2015 р.; платіжним дорученням № 50007896 від 12.05.2015 р. на суму 1316 гривень 40 копійок, що в загальній сумі витрат складає 73594 гривні 01 копійка.

Виходячи з вищевикладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими, підлягають задоволенню, та стягненню з відповідача на користь позивача підлягають в рахунок компенсації збитки заподіяні у зв'язку з неналежним виконанням умов договору в загальному розмірі 73594 гривні 01 копійка.

Щодо вимоги про стягнення договірної неустойки за порушення умов договору, суд зазначає наступне.

Згідно із п. 3 ч. 1. ст. 611 ЦКУ, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання відповідно до ст. 549 ЦКУ. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штраф, що має бути сплачений відповідачем за порушення умов договору передбачено за п. 3.3 договору.

Відповідно п. 8.2. кредитного договору, у разі порушення відповідачем терміну повернення кредиту, визначеного у статті 3.3., за винятком умови порушення відповідачем терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, передбаченої в ст. 3.2.1., відповідач сплачує позивачу штраф у розмірі 20 % від суми кредиту.

Станом на момент надання позивачем суми кредиту відповідачеві, з урахуванням чинного обмінного курсу валют, сума кредиту становила 150335 гривень 64 копійки.

Таким чином, розмір штрафних санкцій, погоджений сторонами, має розраховуватись виходячи з суми кредиту, наданої позивачем відповідачеві.

Виходячи з того, що сума кредиту становила на дату надання суми кредиту 150335 гривень 64 копійки, розмір штрафних санкцій розраховується наступним чином та становить 30067 гривень 13 копійок (150335,64*20%=30067,13).

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що вимоги позивача в цій частині підлягають до задоволення, та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню штраф у розмірі 30067 гривень 13 копійок.

Відповідно до п. 8.1. договору, у разі порушення відповідачем терміну оплати будь- якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, відповідач сплачує позивачеві пеню у розмірі 10% річних від суми заборгованості за кожний день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що вимоги позивача в цій частині підлягають до задоволення, та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня в сумі 17635 гривень 74 копійки.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних витрат та трьох процентів річних, суд зазначає наступне.

За приписами ч.1 та ч.2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому суд виходить з того, що нарахування двох різновидів процентів (за користування грошовими коштами у розмірі, та за прострочені виконання грошових зобов’язань) здійснюється кумулятивно шляхом складання процентів за користування сумою позики та процентів від простроченої суми.

Проценти від суми простроченої позики нараховуються від дня, коли сума позики мала бути повернута, до дня її фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, передбачених договором позики.

Саме така правова позиція щодо нарахування відсотків викладена Верховним судом України в ухвалах від 02.09.2009р. від 10.02.2010р. та інших.

Однак, суд дійшов висновку, що в цій частині вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Так, оскільки спірним кредитним договором №50011626 від 23.01.2014 року, передбачено, сплата відповідачем процентів за користування грошовими коштами, штраф за прострочення виконання зобов’язань, а також пеня, тобто вказаним договором передбачена відповідальність крім процентних відсотків, від простроченої суми, яка підлягає до стягнення, в цій частині вимоги, а саме про стягнення 3% відсотків від простроченої суми заборгованості за кредитним договором №50011626 від 23.01.2014 року, задоволенню не підлягають.

Щодо вимоги про стягнення 3% відсотків річних від простроченої суми за договором про внесення змін (додаткова угода №1) від 28.01.2015 року до кредитного договору №50011626 від 23.01.2014 року, оскільки спірним договором не передбачена сума відсотків за вказане порушення, суд дійшов висновку, що в цій частині вимоги підлягають до задоволення.

Судом було перевірено наданий представником позивача розрахунок заборгованості та встановлено його відповідність, у зв’язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 3 відсотки річних від простроченої суми за договором про внесення змін (додаткова угода №1) від 28.01.2015 року до кредитного договору №50011626 від 23.01.2014 року в сумі 5290 гривень 72 копійки.

Як вже зазначалось, згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов’язання і виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів.

Грошовим зобов’язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

У ч. 3 ст. 510 ЦК України визначено, що якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Відтак, грошовим слід вважати будь-яке зобов’язання, що складається, у тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов’язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Відповідно до ст.533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Інфляція це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (п. 2 Методологічних положень щодо організації статистичних спостережень за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, що затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року №519). Показником, який характеризує рівень інфляції, є індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін характеризує зміни у часі загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання. Він є показником зміни вартості фіксованого набору споживчих товарів та послуг у поточному періодів порівнянні з базовим.

Оскільки за договором про внесення змін (додаткова угода №1) від 28.01.2015 року до кредитного договору №50011626 від 23.01.2014 року сторонами було визначено графік погашення заборгованості частинами у національній валюті України – гривні, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судом було перевірено наданий представником позивача розрахунок інфляційних втрат та встановлено його відповідність, у зв’язку з чим з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення інфляційні втрати, через невиконання відповідачем грошових зобов’язань за договором про внесення змін (додаткова угода №1) від 28.01.2015 року до кредитного договору №50011626 від 23.01.2014 року, в сумі 23573 гривні 19 копійок.

Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі вищевикладеного, на основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, надаючи оцінку кожному доказу окремо та в їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» підлягає заборгованість за кредитним договором №50011626 від 23.01.2014 року в сумі 526528 гривень 63 копійки, яка складається з: основної суми заборгованості за кредитом в сумі 396788 гривень 66 копійок; відсотків за користування кредитними коштами в сумі 129739 гривень 97 копійок; заборгованість за додатковим кредитом (додатковою угодою №1) від 28.01.2015 року до кредитного договору №50011626 від 23.01.2014 рокув сумі 116023 гривні 14 копійок; збитки заподіяні у зв'язку з неналежним виконанням договору в сумі 73594 гривні 01 копійка; штраф в сумі 30067 гривень 13 копійок; пеня в сумі 17635 гривень 74 копійки; три відсотки річних від простроченої суми за договором про внесення змін (додаткова угода №1) від 28.01.2015 року до кредитного договору №50011626 від 23.01.2014 року в сумі 5290 гривень 72 копійки; інфляційні втрати, через невиконання відповідачем грошових зобов’язань за договором про внесення змін (додаткова угода №1) від 28.01.2015 року до кредитного договору №50011626 від 23.01.2014 року, в сумі 23573 гривні 19 копійок, що в загальному розмірі становить 792712 гривень 56 копійок.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.79 рішення Європейського суду з прав людини (справа «Білуха проти України» від 09.11.2006 р. (Заява №33949/02), відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування витрат, тільки якщо буде доведено, що вони були необхідні та фактично понесені, а також є обґрунтованими за розміром.

Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір сплачений останнім в межах розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 11890 гривень 68 копійок.

Щодо вимоги позивача про відшкодування витрат на оплату правової допомоги в сумі 1200 гривень 00 копійок, суд зазначає наступне.

Частинами 1, 2 статті 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Позивачем на підтвердження вказаної вимоги надано до суду договір про надання юридичних послуг №24/2010 від 15.10.2010 року, додаткову угоду №8 від 09.01.2013 року до договору про надання юридичних послуг №24/2010 від 15.10.2010 року, додаткову угоду №224 від 10.08.2015 року до договору про надання юридичних послуг №24/2010 від 15.10.2010 року, заявку №743 від 23.02.2017 року, рахунок-фактуру №208 від 03.03.2017 року, акт №207 від 03.03.2017 року, платіжне доручення №642 від 07.03.2017 року.

Суд зазначає, що з аналізу ст. 137 ЦПК України вбачається, що законодавством передбачено можливість відшкодування витрат на оплату правової допомоги, пов'язаних з наданням цієї допомоги адвокатом.

Документів, що підтверджують право представників позивача на зайняття адвокатською діяльністю матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача в цій частині.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 6, 81, 141, 263-265, 352, 354, п. 15.5 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (місцезнаходження: 02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1-В, офіс «В») до ОСОБА_2 (місце проживання: 65113, АДРЕСА_1) про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_3, на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (місцезнаходження: 02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1-В, офіс «В»; ідентифікаційний код 36422974) заборгованість за кредитним договором №50011626 від 23.01.2014 року станом на 03 квітня 2018 року в сумі 526528 (п’ятсот двадцять шість тисяч п’ятсот двадцять вісім) гривень 63 (шістдесят три) копійки, яка складається з: основної суми заборгованості за кредитом в сумі 396788 (триста дев’яносто шість тисяч сімсот вісімдесят вісім) гривень 66 (шістдесят шість) копійок; відсотків за користування кредитними коштами в сумі 129739 (сто двадцять дев’ять тисяч сімсот тридцять дев’ять) гривень 97 (дев’яносто сім) копійок; заборгованість за договором про внесення змін (додатковою угодою №1) від 28.01.2015 року до кредитного договору №50011626 від 23.01.2014 рокустаном на 03 квітня 2018 року в сумі 116023 (сто шістнадцять тисяч двадцять три) гривні 14 (чотирнадцять) копійок; збитки заподіяні у зв'язку з неналежним виконанням договору в сумі 73594 (сімдесят три тисячі п’ятсот дев’яносто чотири) гривні 01 (одна) копійка; штраф в сумі 30067 (тридцять тисяч шістдесят сім) гривень 13 (тринадцять) копійок; пеня в сумі 17635 (сімнадцять тисяч шістсот тридцять п’ять) гривень 74 (сімдесят чотири) копійки; три відсотки річних від простроченої суми за договором про внесення змін (додаткова угода №1) від 28.01.2015 року до кредитного договору №50011626 від 23.01.2014 року в сумі 5290 (п’ять тисяч двісті дев’яносто) гривень 72 (сімдесят дві) копійки; інфляційні втрати, через невиконання відповідачем грошових зобов’язань за договором про внесення змін (додаткова угода №1) від 28.01.2015 року до кредитного договору №50011626 від 23.01.2014 року, в сумі 23573 (двадцять три тисячі п’ятсот сімдесят три) гривні 19 (дев’ятнадцять) копійок, що в загальному розмірі становить 792712 (сімсот дев’яносто дві тисячі сімсот дванадцять) гривень 56 (п’ятдесят шість) копійок.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_3, на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (місцезнаходження: 02152, м. Київ, проспект Павла Тичини, 1-В, офіс «В»; ідентифікаційний код 36422974) витрати по сплаті судового збору в сумі 11890 (одинадцять тисяч вісімсот дев’яносто) гривень 68 (шістдесят вісім) копійок.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Калініченко Л. В.