Ухвала суду № 75012033, 29.06.2018, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/7622/18

Провадження № 2/520/5115/18

УХВАЛА

29.06.2018 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Калініченко Л.В.

за участю секретаря Єгорової Н.Ю.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс Фінанс», про визнання договору недійсним та скасування реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

19.06.2018 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: 65101, АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1) про визнання договору недійсним та скасування реєстрації права власності, в якій позивач просить суд:

- визнати недійсним договір №347 від 22 березня 2016 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором №573, стосовно квартири АДРЕСА_2, укладений між ТОВ «Альянс Фінанс» та ОСОБА_2;

- визнати недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30613661 від 25.07.2016 року о 12:11:08, про перехід права власності, на квартиру АДРЕСА_2, від позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2, номер запису про право власності 15559149, прийняте на підставі недійсного договору №347 від 22.03.2016 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 29.06.2018 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі, призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні.

Одночасно з позовною заявою, позивачем надано до суду заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_2, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2, а також встановити заборону ОСОБА_2, користуватись квартирою №107 в будинку №5 по проспекту Небесної Сотні в місті Одесі та передавати її у користування іншим особам.

В обґрунтування вказаної заяви представник позивача посилається на те, що 18 березня 2011 року приватним нотаріусом ОСОБА_3 був посвідчений договір іпотеки за реєстровим номером 537 та внесений до єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 10960450.

За даним договором позивач - ОСОБА_1, як власник трикімнатної квартири АДРЕСА_3 (Жукова Маршала) у м. Одесі є майновим поручителем ОСОБА_4 за кредитним договором №115/1-11 від 18 березня 2011 року, укладеним з Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Порто-Франко».

16 березня 2016 року, за договором про відступлення права вимоги №309, Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Порто-Франко» відступило право вимоги за іпотечним договором №573, на квартиру АДРЕСА_4, - Товариству з обмеженою відповідальністю «Альянс Фінанс».

22 березня 2016 року ТОВ «Альянс Фінанс» за договором відступлення права вимоги за іпотечним договором, що зареєстрований за №347, передало право вимоги ОСОБА_2, яка в свою чергу 25 липня 2016 року на підставі п. 5.2 іпотечного договору, набула право власності на предмет іпотеки, при чому не повідомивши про це ОСОБА_1

08 червня 2018 року, яки стверджує у поясненнях в заяві позивачка, невідомі особи, які мали на руках витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно, що підтверджував право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру, вселились в квартиру, що грубо порушує її – позивача житлове право та право її дітей - Олексія ІНФОРМАЦІЯ_2 та Марії ІНФОРМАЦІЯ_3.

У зв’язку з чим, позивачка вважає дії відповідача - ОСОБА_2 такими, що спрямовані на набуття права власності на квартиру АДРЕСА_5, незаконними і тому звернулась до Київського районного суду за захистом своїх цивільних прав в порядку позовного провадження.

З огляду на те, що відповідач може будь-якої миті провести відчуження спірної квартири, що в свою чергу ускладнить, виконання рішення суду, у випадку позитивного рішення, а також вселення невідомих людей в квартиру спричиняє психологічний тиск на позивача та її родину, позивачка вважає за необхідне забезпечити позов заявленими видами вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається зокрема одночасно з пред’явленням позову – до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Подана представником позивачем заява про забезпечення позову відповідає приписам та вимогам встановленим ст. 151 ЦПК України, та таким чином вона підлягає невідкладному розгляду.

Дослідивши вказану заяву про забезпечення позову, суд дійшов до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

У відповідності до ч.2 ст. 149 ЦПК України, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред’явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч.3 ст.149 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв'язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п.4 роз’яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з’ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов'язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, з позовної заяви та наданих до неї документів вбачається, що позивачем заявлено вимоги про визнання недійсним договору №347 від 22 березня 2016 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором №573, стосовно квартири АДРЕСА_2, укладений між ТОВ «Альянс Фінанс» та ОСОБА_2; визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 30613661 від 25.07.2016 року о 12:11:08, про перехід права власності, на квартиру АДРЕСА_2, від позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_2, номер запису про право власності 15559149, прийняте на підставі недійсного договору №347 від 22.03.2016 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Позивачкою зазначено в обґрунтування заявлених вимог, що 18 березня 2011 року приватним нотаріусом ОСОБА_3 був посвідчений договір іпотеки за реєстровим номером 537 та внесений до єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 10960450.

За даним договором позивач - ОСОБА_1, як власник трикімнатної квартири АДРЕСА_3 (Жукова Маршала) у м. Одесі є майновим поручителем ОСОБА_4 за кредитним договором №115/1-11 від 18 березня 2011 року, укладеним з Публічним акціонерним товариством Акціонерний банк «Порто-Франко».

16 березня 2016 року, за договором про відступлення права вимоги №309, Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк «Порто-Франко» відступило право вимоги за іпотечним договором №573, на квартиру АДРЕСА_4, - Товариству з обмеженою відповідальністю «Альянс Фінанс».

22 березня 2016 року ТОВ «Альянс Фінанс» за договором відступлення права вимоги за іпотечним договором, що зареєстрований за №347.

Згідно з наданою до суду інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта за №126995859 від 09.06.2018 року вбачається, що20.07.2016 року право власності на квартиру АДРЕСА_2 було зареєстровано за іпотеко держателем - ОСОБА_2, номер запису про право власності 15559149, на підставі договору №347 від 22.03.2016 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором.

Позивач будучи не згодною з договором №347 від 22 березня 2016 року про відступлення права вимоги за іпотечним договором №573, стосовно квартири АДРЕСА_2, укладеним між ТОВ «Альянс Фінанс» та ОСОБА_2, та вказаною проведеною державною реєстрацією права власності, звернулась до суду з відповідним позовом.

Таким чином судом встановлено, що між сторонами по справі виник спір стосовно нерухомого майна квартири АДРЕСА_2, яка належала на праві власності ОСОБА_1, яка в свою чергу передала вказану квартиру в іпотеку, на підставі договору за №573, на яку в подальшому в порядку п.5.2 іпотечного договору було звернуто стягнення в рахунок погашення боргу та набуто право власності відповідачем – ОСОБА_2

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, саме пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності (стаття 89 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 року „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 Рішення по справі "Шмалько проти України" право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на до доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6 -605 цс16 від 25.05.2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення Апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідно ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст.124 Конституції України судові рішення є обов'язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Крім того судом враховується, що у відповідності до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

На підставі вищевикладеного, дослідивши матеріали справи, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів представника позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; з урахуванням встановленого спору між сторонами по справі, суд дійшов висновку, що вимоги стосовно забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_6 (колишня назва – Маршала Жукова) в місті Одесі,є обґрунтованими, законними та співрозмірними із заявленими позовними вимогами, які стосуються вказаного нерухомого майна, яке на цей час належить на праві власності відповідачеві по справі, оскільки невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду у випадку його постановлення на користь позивача, а відтак й порушить права позивача на судовий захист, з огляду на те, що відповідач має можливість відчужити спірне нерухоме майно на користь третіх осіб, що в свою чергу ускладнить виконання можливого рішення суду, у разі задоволення позовних вимог позивача по справі.

Щодо заявленої вимоги позивача про вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони ОСОБА_2, користуватись квартирою №107 в будинку №5 по проспекту Небесної Сотні в місті Одесі та передавати її у користування іншим особам, суд вважає її необґрунтованою, такою, що задоволенню не підлягає, з огляду на те, що вказаний захід забезпечення позову може порушити право відповідача на користування належним йому на праві приватної власності нерухомим майно, та у разі задоволення і вжиття заявленого виду забезпечення позову, фактично судом буде вирішено окреме питання, яке підлягає окремому розгляду в порядку цивільного судочинства.

Між іншим позивачем в жодному разі не підтверджено жодним доказом, що на цей час здійснюються дії, які порушують права позивача та її родини.

Крім того позивачем не зазначено жодного посилання в обґрунтування вказаної вимоги про вжиття заходів забезпечення позову шляхом встановлення відповідачеві відповідної заборони щодо користування спірним нерухомим майном, які б свідчили про наявність існування реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

Суд знов кореспондує, що суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

При цьому суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ’я сторін, оскільки мета забезпечення позову – це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.

У відповідності до ч.1-3 ст. 154 ЦПК України, суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Зустрічне забезпечення застосовується тільки у випадку забезпечення позову.

Суд зобов’язаний застосовувати зустрічне забезпечення, якщо:

1) позивач не має зареєстрованого в установленому законом порядку місця проживання (перебування) чи місцезнаходження на території України та майна, що знаходиться на території України, в розмірі, достатньому для відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові; або

2) суду надані докази того, що майновий стан позивача або його дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову, у випадку відмови у позові.

З наданих до суду документів, вбачається, що позивач зареєстрована на території України, в матеріалах справа відсутні документи на підтвердження того, що майновий стан позивача або її дії щодо відчуження майна чи інші дії можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду про відшкодування збитків відповідача, у зв’язку з чим, судом вказане питання одночасно з вирішенням питання щодо забезпечення позову не вирішується.

Однак, суд роз’яснює відповідачеві, її право у відповідності норм ЦПК України на подання клопотання про зустрічне забезпечення позову після застосування судом заходів забезпечення позову, з метою забезпечення відшкодування збитків, які можуть бути спричинені відповідачеві забезпеченням позову.

Керуючись ст. ст. 149-153, 354, п.15.5 розділу ХІІІ Перехідні положення, ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову – задовольнити частково.

Вжити заходи забезпечення позову по цивільній справі №520/7622/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс Фінанс», про визнання договору недійсним та скасування реєстрації права власності, а саме:

- Накласти арешт на нерухоме майно – квартиру 107, загальною площею 47,9 кв.м.. в будинку №5 по проспекту Небесної Сотні (колишня назва – проспект Маршала Жукова), в місті Одесі, реєстраційний номер нерухомого майна 980912651101, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2.

В іншій частині заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову – залишити без задоволення.

Копію ухвали направити для виконання до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (65000, м. Одеса, вул. Черняхівського, 6).

Копію ухвали направити для відома учасникам справи.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Оскарження ухвали не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала про забезпечення позову виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Повний текст ухвали суду складено – 29 червня 2018 року.

Головуючий Калініченко Л. В.