Ухвала суду № 75008063, 13.06.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа № 311/460/18

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 311/460/18 Головуючий в 1 інст. – Степаненко Ю.А.

Провадження № 11-кп/778/1113/18 Доповідач в 2 інст. - ОСОБА_1

Категорія: ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 185 КК України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області в складі:

головуючого Рассуждай В.Я.,

суддів Тютюник М.С., Білоконева В.М.,

при секретарі Мовчан Д.В.,

прокурора Кметь А.Г.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Запорізької області в місті Запоріжжі кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Василівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області ОСОБА_3 на вирок Василівського районного суду Запорізької області від 6 березня 2018 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, українець, громадянин України, маючий середню освіту, непрацюючий, неодружений, на утриманні малолітніх чи неповнолітніх дітей не має, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючий за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше судимий: 16 березня 2016 року Василівським районним судом Запорізької області за ч. 2 ст. 15 ч. 3 ст. 186 КК України до покарання у вигляді 4 років 6 місяців позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки,

визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 185 КК України та йому призначено покарання:

- за ч. 1 ст. 125 КК України у вигляді 6 місяців виправних робіт;

- за ч. 2 ст. 185 КК України у вигляді 2 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено покарання у вигляді 2 років позбавлення волі.

На підставі ст. 71 КК України частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Василівського районного суду Запорізької області від 16 березня 2016 року та призначено остаточне покарання у вигляді 4 років 8 місяців позбавлення волі.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.

Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання – з 14 січня 2018 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 572 гривні в рахунок відшкодування витрат на проведення експертизи.

Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, –

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком суду встановлено, що досудовим розслідуванням встановлено, що 14 січня 2018 року приблизно о 10 год. 20 хв. ОСОБА_2, знаходячись з дозволу власника домоволодіння ОСОБА_4 в приміщенні спальної кімнати будинку № 69, розташованого по вул. Залізнична в м. Василівка Запорізької області, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин до ОСОБА_4, діючи з прямим умислом, направленим на спричинення останньому тілесних ушкоджень, у той час, як ОСОБА_4 знаходився у положенні сидячи на дивані, умисно наніс йому два удари долонею правої руки в область обличчя, чим спричинив потерпілому ОСОБА_4 тілесні ушкодження у вигляді: садна на переніссі, яке кваліфікується, як легке тілесне ушкодження.

Крім того, 14 січня 2018 року, приблизно о 10 год. 30 хв., ОСОБА_2, знаходячись, з дозволу власника ОСОБА_4 в спальній кімнаті будинку № 69 по вулиці Залізнична в місті Василівка, діючи з прямим умислом, з корисливих мотивів, повторно, з ліжка таємно викрав мобільний телефон «Nокіа 6230i», який належать ОСОБА_4, після чого розпорядився ними за власним розсудом, чим завдав потерпілому майнову шкоду на загальну суму 300 гривень.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції у зв’язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, внаслідок м’якості.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд першої інстанції в мотивувальній частині вироку не сформулював обвинувачення, яке визнав доведеним, а лише зазначив обставини, що були встановлені досудовим розслідуванням та викладені в обвинувальному акті, і фактично, лише констатував результати досудового розслідування без викладення власних висновків щодо пред’явленого обвинувачення.

Також зазначає, що призначаючи обвинуваченому покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у вигляді виправних робіт, суд першої інстанції не взяв до уваги, що таке покарання не може бути застосоване до непрацездатних осіб, до того ж, не визначив розмір відрахувань із заробітку або грошового забезпечення обвинуваченого.

Крім того, суд першої інстанції не врахував те, що ОСОБА_2 вчинив два умисних злочини, які відносяться до категорії злочинів невеликої та середньої тяжкості, ніде не працює, раніше притягувався до кримінальної відповідальності та вчинив інкриміновані йому злочини в період іспитового строку.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор підтримав апеляційну скаргу, вирок суду просив скасувати із призначенням нового розгляду провадження в суді першої інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.

Обвинувачений ОСОБА_2 проти задоволення апеляційної скарги прокурора не заперечував.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора та обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

За вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, а його зміст повинен відповідати положенням ст. 374 КПК України.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України, мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.

Суд в мотивувальній частині вироку повинен вказати ті діяння обвинуваченого, за які засуджується особа та які знайшли своє підтвердження безпосередньо в ході судового розгляду, встановлені саме судом і підтверджуються дослідженими в судовому засіданні доказами.

Вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_2 не відповідає вимогам ст.ст. 370, 374 КПК України.

Колегія суддів зазначає, що визнавши ОСОБА_2 винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 2 ст. 185 КК України, суд першої інстанції не сформулював обвинувачення, яке визнав доведеним в суді та не виклав його у вироку, що є порушенням п. 2 ч. 3 ст.374 КПК України та є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Всупереч вищевказаним нормам закону, суд першої інстанції фактично скопіював формулювання обвинувачення з обвинувального акту, не виклав власних висновків щодо пред’явленого ОСОБА_2 обвинувачення та не сформулював обвинувачення, яке визнав доведеним.

Колегія суддів приходить до висновку, що допущені судом першої інстанції вказані порушення засад кримінального провадження, які стосуються встановлення фактичних обставин кримінального провадження, є істотними та перешкодили суду ухвалити законне, обґрунтоване судове рішення.

Виходячи з вимог ст.ст. 407, 409, 415 КПК України, при скасуванні судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції не має права вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, достовірність чи недостовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими, застосування судом того чи іншого закону та покарання.

Разом з тим, переглядаючи оскаржуваний вирок в межах апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги і щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, з огляду на наступне.

Як вбачається з резолютивної частини вироку суду, за ч. 1 ст. 125 КК України ОСОБА_2 було призначено покарання у вигляді 6 місяців виправних робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 КК України, покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків.

З огляду на ч. 2 ст. 57 КК України, виправні роботи не застосовуються, в тому числі, до непрацездатних осіб.

Крім того, відповідно до абз. 1 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», виправні роботи можуть бути призначені, як правило, особам, котрі вчинили менш небезпечні злочини і не потребують ізоляції від суспільства. Виправні роботи призначаються тільки працюючим і відбуваються за місцем роботи засуджених.

Відповідно до абз. 1 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у виді виправних робіт чи службового обмеження, суд зобов'язаний визначити розмір відрахувань із заробітку або грошового забезпечення засудженого. Відсутність вказівки на цей розмір є підставою для скасування вироку.

З урахуванням викладеного, колегія суддів зазначає, що призначаючи ОСОБА_2 покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у вигляді виправних робіт, суд першої інстанції порушив вищевказані вимоги законодавства, оскільки відповідно матеріалів кримінального провадження відсутня інформація про працевлаштування обвинуваченого, до того ж, у вироку не вказано, яку саме частину заробітку необхідно стягнути з обвинуваченого.

Зазначені порушення є підставами для скасування судового рішення і оскільки вони не можуть бути усунуті під час апеляційного розгляду в межах ст. 404 КПК України, є підставою призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

Під час нового розгляду кримінального провадження суду першої інстанції необхідно з дотриманням вимог кримінального та кримінального процесуального закону ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення у відповідності до приписів, передбачених ст. 370, 374 КПК України.

Вирішуючи у відповідності до ч. 1 ст. 197, ст. 331, п. 3 ч. 1 ст. 419 КПК України питання щодо запобіжного заходу, колегія суддів виходить із наступного.

Оскільки обвинувачений тримається під вартою до набрання вироком законної сили, у зв’язку з тим, що вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, і під час апеляційного розгляду не встановлені підстави для зміни зазначеного запобіжного заходу на більш м’який, колегія суддів вважає необхідним строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2 продовжити на 60 днів до 11 серпня 2018 року включно.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 412, 413, 415, 418, 419 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И ЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Василівського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області ОСОБА_3, задовольнити.

Вирок Василівського районного суду Запорізької області від 6 березня 2018 року, у відношенні ОСОБА_2, скасувати.

Призначити новий розгляд провадження в тому ж суді в іншому складі суду.

Продовжити у відношенні обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 (шістдесят) днів до 11 серпня 2018 року включно.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді:

В.Я. ОСОБА_5 ОСОБА_6 Білоконев