Рішення № 75007854, 05.06.2018, Броварський міськрайонний суд Київської області

Україна

БРОВАРСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

провадження № 2/361/192/18, cправа № 361/1288/17

05.06.2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«05» червня 2018 року м.Бровари Київської області

Броварський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Василишина В.О.,

при секретарях: Харченко Т.В., Деменковій Ю.І., Телепі Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», третя особа: ОСОБА_2, про захист прав споживача шляхом визнання недійсним кредитного договору,

в с т а н о в и в:

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом, в якому просить визнати недійсним кредитний договір № 003-2900/840-0148 від 13 вересня 2007 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що 13 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» та ОСОБА_1, укладено кредитний договір

№ 003-2900/840-0148. Відповідно до умов вказаного договору позичальник отримала кредитні кошти у розмірі – 60 000 доларів США зі сплатою 11,95 % річних для придбання майна, а саме однокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 з кінцевим терміном повернення до 10 вересня 2024 року. Сума кредитного договору дорівнює еквіваленту 303 000 грн. 00 коп.

10 та 25 березня 2009 року між сторонами підписано два додаткові договори до вищевказаного кредитного договору.

Позивач зауважив, що при укладенні кредитного договору сторонами погоджено, що розмір базової процентної ставки може змінюватися відповідно до умов договору, а саме кредитор може збільшити процентну ставку, якщо вважає, що така зміна відповідає ринковим умовам або має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів кредитора. Виходячи із вказаних умов договору, банк на власний розсуд, в односторонньому порядку, може змінити (збільшити) розмір процентної ставки за користування кредитом, а у випадку незгоди позичальника з таким збільшенням – вимагати повернення кредиту, до настання строку, передбаченого кредитним договором, незважаючи на фінансовий стан позичальника та його витрати кредитних коштів та поточні доходи, а позичальник зобов’язаний повернути всю суму отриманого кредиту та сплатити кошти за його користування. Вказані умови договору позивач вважає несправедливими з точки зору балансу інтересів сторін і такими, що обмежують права споживача та вчинені з використанням нечесної підприємницької практики, що заборонено нормами статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів». При укладенні спірного кредитного договору порушено норми діючого законодавства, а саме не виконано вимоги частин другої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту щодо умов кредитування, нарахування процентів за користування кредитом, правил зміни фіксованої та плаваючої процентної ставки, комісії та інших платежів, роз’яснено переваги та недоліки плаваючої процентної ставки, ануїтетних платежів та платежів, що зменшуються, попереджено про ризики (в тому числі валютні) чи іншої інформації щодо кредиту, його переваг та недоліків. Приєднані до кредитного договору додатки не містять такої інформації взагалі, а лише містять орієнтовний перелік можливих витрат на оформлення супутніх договорів, які банк як кредитор може вимагати при укладенні та обслуговуванні кредиту. Оскаржуваний договір кредиту по суті є договором про приєднання і позичальник фактично не міг вплинути на умови кредитування та внести зміни щодо його умов. З огляду на викладене позивач вважає, що оскаржуваний кредитний договір укладений нею під впливом обману щодо обставин, які мають істотне значення. У зв’язку із наведеним, кредитний договір слід визнати недійсним.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 та третьої особи

ОСОБА_2 - ОСОБА_3 позовні вимоги підтримав у повному обсязі, дав пояснення аналогічні фабулі позовної заяви, просив позов задовольнити.

Представник відповідача ПАТ «Універсал Банк» ОСОБА_4 позовні вимоги не визнав, пояснив, що до укладення кредитного договору позивач була належним чином ознайомлена із його умовами, інформацією про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Своїм підписом на кожній сторінці кредитного договору позивач засвідчила, що розуміє наслідки валютних ризиків за кредитом в іноземній валюті. Просив у позові відмовити.

Вислухавши пояснення представника позивача та третьої особи, заперечення представника відповідача, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

22 серпня 2007 року ОСОБА_1 звернулася до відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк» із анкетою-заявою позичальника (подружжя) на отримання іпотечного кредиту.

13 вересня 2007 року між відкритим акціонерним товариством «Універсал Банк», правонаступником якого є ПАТ «Універсал Банк» й ОСОБА_1, укладено кредитний договір № 003-2900/840-01-0148 (на придбання майна), за умовами якого кредитор зобов’язався надати позичальнику грошові кошти у розмірі 60 000 доларів США зі сплатою процентної ставки за користування кредитом у розмірі 11,95 % річних, строком користування по 10 вересня

2024 року включно, а позичальник зобов’язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 303 000 грн. за курсом НБУ на день укладення договору.

Згідно із пунктом 1.3 кредитного договору цільове призначення кредиту: придбання майна, а саме однокімнатної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 53,7 кв.м.

10 березня 2009 року й 25 березня 2009 року між сторонами по даній справі укладено додаткові угоди до кредитного договору № 003-2900/840-01-0148 від 13 вересня 2007 року.

Згідно із пунктом 2.3 кредитного договору видача кредиту за цим договором проводиться на поточний рахунок позичальника, відкритий згідно із умовами п.2.1.3 даного договору.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, другою, третьою, п’ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами першою та другою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Частинами третьою та п’ятою вказаної статті визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України та статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений правочин під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Отже, однією з умов чинності правочину є дотримання вимог щодо відповідності волевиявлення внутрішній волі суб'єкта правочину, тому у випадку, коли воля суб'єкта правочину формувалася не вільно і не відповідала волевиявленню, зокрема, знаходилася під впливом обману, такі правочини визнаються недійсними.

Із матеріалів справи вбачається, що до укладення кредитного договору позичальник особисто заповнила анкету - заяву на отримання іпотечного кредиту. При укладенні оспорюваного кредитного договору сторони погодили усі його істотні умови, в тому числі щодо строку, суми кредитування, процентної ставки та інше. Договір укладений за домовленістю сторін (позивачем та відповідачем) з досягненням всіх істотних умов договору та згідно з діючим законодавством України. Своїм підписом під кредитним договором та кожній сторінці кредитного договору й додатками до нього позичальник підтвердила, що вона ознайомлена та погоджується з умовами кредитного договору. Отже, позивач у такий спосіб підтвердила, що розуміє умови кредитного договору, орієнтовну вартість сукупного кредиту, значення та тип процентної ставки, настання валютних ризиків за кредитом в іноземній валюті, інформацію щодо методики визначення курсів і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти та інші умови.

Статтею 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналізуючи наведені норми закону слід зробити висновок про те, що обов'язок доведення факту умисного введення банком позивача в оману, покладається саме на позивача. Звертаючись до суду із вимогами про визнання оспорюваного договору недійсним позивач повинна була довести ті обставини, на які посилається у позовній заяві, підтвердити їх належними та допустимими доказами.

Разом з тим, у силу зазначених норм закону, позивач не надала суду доказів у розумінні статей 76-78 ЦПК України на підтвердження того, що оспорюваний правочин не відповідає вимогам чинного цивільного законодавства України, такі твердження лише є припущеннями, а сам факт невірного тлумачення закону не може бути підставою для визнання правочину недійсним. Позивачем не доведено, що в діях банку при укладенні оспорюваного кредитного договору були наявні ознаки нечесності, що такий договір було укладено нею через свідоме введення її банком в оману стосовно обставин законності та відповідності кредитного договору.

Посилання ОСОБА_1 на те, що їй не було надано інформації щодо орієнтовної сукупної вартості кредиту є безпідставними, оскільки вона визначена в Додатку №1 та Додатку №2 до кредитного договору, а саме щодо розміру погашення основної суми кредиту, процентів за користування кредитом, платежів за надані супутні послуги на користь банку та на користь третіх осіб, розміру процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту.

Не знайшли також свого підтвердження і посилання позивача на те, що позивач порушив вимоги статей 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», а також Правил надання банками інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, виходячи з наступного.

За положеннями статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Відповідно до частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними лише окремих умов договору, а не цивільно-правового договору в цілому і лише у разі визнання цих положень договору несправедливими.

Таким чином, за змістом вказаних статей Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Як вбачається, у пункті 8.5 кредитного договору позичальник підтверджує, що до укладення нею цього договору вона була ознайомлена в письмовій формі з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту у кредитора, а саме: найменування та місцезнаходження кредитора - юридичної особи та його структурного підрозділу; умови кредитування (зокрема, щодо можливої суми кредиту, строку, на який кредит може бути одержаний, мети, для якої кредит може бути використаний; форми та видів його забезпечення; необхідності здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, яким вона здійснюється; наявних форм кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями Позичальника; типу процентної ставки (фіксованої, плаваючої тощо); переваг та недоліків пропонованих схем кредитування); орієнтовну сукупну вартість кредиту (з урахуванням: (а) процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); (б) варіантів погашення кредиту, включаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; (в) можливості та умов дострокового повернення кредиту) тощо.

При цьому також не заслуговують на увагу посилання позивача на положення статті

19 ЗУ «Про захист прав споживачів» про нечесну підприємницьку практику, що вводить споживача в оману.

Так, відповідно до положень, закріплених у пункті 2 частини першої, частинах другій та шостій статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Як вбачається із матеріалів справи, інформацію щодо основних характеристик банк надав у вигляді істотних умов кредитного договору, а саме даний кредит був наданий

13 вересня 2007 року, відповідно до пункту 1.3. кредит використався на придбання майна. Відповідно до пункту 1.1. кредитного договору встановлена відсоткова ставка у розмірі

- 11,95 % річних, а за користування кредитом понад встановлений кредитним договором строк, встановлюється підвищена процентна ставка на рівні 35,85 % річних.

Отже, під час розгляду справи по суті встановлено, що сторонами в момент укладення договору було виконано вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» щодо укладення кредитного договору в письмовій формі та зазначення у ньому передбачених законом обов'язкових умов і кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, а тому визнання недійсним спірного кредитного договору з наведених підстав суперечить вимогам закону та встановленим судом обставинам справи.

Хартією захисту споживачів, ухваленою 25 сесією консультативної асамблеї Європейського союзу у 1973 році за № 543, передбачено, що надання товарів чи послуг не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, оскільки споживачу під час укладення договору об'єктивно бракує знань для здійснення правильного вибору послуг із запропонованих на ринку та оцінки укладеного договору.

Відповідно до частини 14 статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів» та підпункту 4, пункту 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12 квітня

1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» саме на продавця, виготівника (підприємство, яке виконує їх функції) покладено обов'язок довести, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування ним або його зберігання.

Отже, міжнародними правовими актами, які є частиною національного законодавства України, передбачено, що споживач перебуває у нерівних умовах порівняно із виконавцем послуг, а тому саме на відповідача покладено обов’язок по доведенню факту належного виконання ним взятих на себе зобов’язань та по спростування вимог споживача, висунутих у претензії.

При розгляді даної справи по суті відповідачем доведено факт належного ознайомлення позивача із умовами кредитування, сукупною вартістю кредиту, процентною ставкою за кредитом, вартістю всіх фінансових зобов’язань, варіантами погашення кредиту та іншими умовами.

Враховуючи наведе, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні даного позову з підстави його недоведеності та необґрунтованості.

Керуючись статтями 263 – 265 ЦПК України, Броварський міськрайонний суд Київської області,

в и р і ш и в:

У задоволенні позову – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Броварський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, то зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.О.Василишин