Рішення № 75007761, 11.05.2018, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/9063/16-ц

Провадження № 2/185/184/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2018 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Бондаренко В.М.,

за участю секретаря: Данильченко Ю.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року, відповідно до статті 1 Закону України "Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції" та розпорядження голови Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 2710/38-14 від 02.09.2014 року, Публічне акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” звернулось до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, в якому просило суд стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором в сумі 17 190 доларів США 98 центів та судові витрати по справі.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилався на те, що згідно кредитного договору №DNG0GK00005607 від 08.07.2005 року ОСОБА_1 було надано кредит у розмірі 26 070 доларів США. В забезпечення виконання зобов’язань за вищевказаним кредитним договором 30.01.2015 року між Юкрейн Мортгейдж Лоун Файнес №1 Пі-Ел-Сі та ОСОБА_2 укладено договір поруки №DNG0GK00005607/1. Однак зобов’язання за кредитним договором відповідачі не виконали та станом на 11.10.2016 року заборгованість за кредитним договором (тілом кредиту) склала 17 190,98 доларів США, що еквівалентно 443 871,10 грн. Тому, позивач просить стягнути в солідарному порядку вказану суму заборгованості.

Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2017 року у цивільній справі № 185/9063/16-ц задоволено позовну заяву Публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, а саме: стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” заборгованість за кредитним договором №DNG0GK00005607 від 08.07.2005 року у розмірі 17 190 (сімнадцять тисяч сто дев’яносто) доларів США 98 центів; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” судовий збір у розмірі 3 329 (три тисячі триста двадцять дев'ять) грн. 03 коп.; стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” судовий збір у розмірі 3 329 (три тисячі триста двадцять дев'ять) грн. 03 коп.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 27 квітня 2017 року вищевказане заочне рішення було скасоване, цивільна справа призначена до розгляду в загальному порядку.

У судове засідання представник позивача не з’явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, а також надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позову в частині вимог до ОСОБА_2, посилаючись, зокрема, на шестимісячний преклюзивний строк поруки, який сплив станом на день звернення позивачем до суду.

Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, в тому числі: розрахунок заборгованості, фотокопію кредитного договору № DNG0GK00005607 від 08.07.2005 року, фотокопію договору поруки від 30.01.2015 № DNG0GK00005607/1, встановив наступне.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Згідно із ст. 12 ЦПК України Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 08.07.2005 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено договір № DNG0GK00005607, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав від позивача кредит в розмірі 26070 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за користування кредитом, комісією за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати з 21 по 28 число кожного місяця. Щомісячний платіж у сумі 269,58 дол. США (п.1.1. Кредитного договору). (а.с. 15-16)

Зобов'язання виникають із підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема договорів.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.

Згідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами. Згідно з нормою ст. 526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК). Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК). Одним з видів порушення зобов’язання є прострочення — невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. Якщо в зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено в ст. 1050 ЦК України. Якщо договором установлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК).

Статтею 1049 ЦК України зазначено, що позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України по кредитному договору банк зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах передбачених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити відсотки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач виконав умови кредитного договору №DNG0GK00005607 від 08.07.2005, надав готівкою кредитні кошти у сумі 26070 дол. США, а відповідач ОСОБА_1 перестав виконувати зобов’язання за договором, сплачувати кредит, проценти та комісію, внаслідок чого станом на 11.10.2016 року утворилася заборгованість на загальну суму 20 990,20 доларів США, яка складається з наступного: 17 190,98 доларів США – тіло кредиту, 2 536,84 доларів США – проценти, 435,60 доларів США – комісія, 826,78 доларів США – пеня, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 4-10).

Позивач, звертаючись до суду з позовною заявою, просить стягнути з відповідачів тільки заборгованість за кредитним договором лише в частині тіла кредиту в розмірі 17 190,98 доларів США, що еквівалентно 443 871,10 грн.

В забезпечення виконання зобов’язання за кредитним договором №DNG0GK00005607 від 07.07.2005 року, між Юкрейн Мотгейдж Лоун Файнес №1 Пі-Ел-Сі та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №DNG0GK00005607/1 від 30.01.2015 року(а.с. 17).

Відповідно до п. 2, п.5 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов’язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків, поручитель та боржник відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно із п.п. 13, 14 договору поруки, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов’язань за Кредитним договором. Порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п’яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за Кредитним договором. (а.с. 17).

Відповідно до п. 18 договору поруки, предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 зобов’язань за кредитним договором від 07.07.2005 року № DNG0GK00005607, згідно з яким кредитор надав боржнику кредит у сумі 26070,00 доларів США.

Щодо поруки та строку її дії суд виходить з наступного.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов’язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Отже, порука – це строкове зобов’язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб’єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов’язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Так, під виконанням сторонами зобов’язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов’язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов’язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов’язки сторін кредитного договору.

Як встановлено судом, боржник ОСОБА_1 (а відтак і поручитель ОСОБА_2М.) первинно взяв на себе зобов'язання повернути суму кредиту з відповідними процентами та комісією щомісячними платежами у розмірі 269,58 доларів США з 21 по 28 число кожного місяця до 08 липня 2025 року, відповідно до п. 1.1 кредитного договору.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.

Якщо умовами договору кредиту передбачені окремі самостійні зобов’язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов’язку, то у разі неналежного виконання позичальником цих зобов’язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Саме таку правову позицію було висловлено Верховним Судом України в постанові від 19 березня 2014 року у справі 6-20цс14.

Оскільки, відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 ЦК України) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, слід дійти висновку про те, що у разі неналежного виконання боржником зобов’язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред’явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Як вбачається з кредитного договору, чергові платежі боржник повинен був здійснювати з 21 по 28 число кожного календарного місяця, тому з часу несплати кожного з платежів починається обрахування встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред’явлення вимог до поручителя.

Крім того, при застосуванні частини четвертої статті 559 ЦК України слід ураховувати таке.

Регулюючи правовідносини з припинення поруки у зв’язку із закінченням строку її чинності частина четверта статті 559 ЦК України передбачає три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки (перше речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання, якщо кредитор не пред’явить вимоги до поручителя (друге речення частини четвертої статті 559 ЦК України); протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов’язання не встановлено або встановлено моментом пред’явлення вимоги), якщо кредитор не пред’явить позову до поручителя (третє речення частини четвертої статті 559 ЦК України).

Зі змісту цієї норми вбачається, що у тексті частини четвертої статті 559 ЦК України застосовуються поняття «пред’явлення вимоги» та «пред’явлення позову», як умови чинності поруки.

Враховуючи правову конструкцію зазначеної правової норми, викладеної в одному абзаці, подібність правовідносин, які вона регулює, та на підставі системного, послідовного, логічного тлумачення змісту цієї норми слід дійти висновку про те, що передбачений цією нормою підхід до правового регулювання строків дії поруки та її припинення є однаковим.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб’єктивного права кредитора й суб’єктивного обов’язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред’явлення позову), кредитор вчиняти не може.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов’язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред’явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред’явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України, стаття 122 ЦПК України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред’явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов’язання за договором повинно бути пред’явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов’язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами).

Таким чином, аналізуючи частину четверту статті 559 ЦК України, слід дійти висновку про те, що застосоване в цій нормі поняття "строк чинності поруки" повинне розглядатися однаково, тобто як строк, протягом якого кредитор може в судовому порядку реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов’язання.

Відповідно закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Враховуючи те, що з грудня 2015 року не здійснюється погашення заборгованості за кредитним договором № DNG0GK00005607 від 08.07.2005 року, протягом шестимісячного строку Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" не звернулося до суду з позовом до поручителя, тому суд вважає, що позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволенню не підлягають.

Таким чином, суд вважає за можливе стягнути тільки з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № DNG0GK00005607 від 08.07.2005 року в розмірі 17 190,98 доларів США, що еквівалентно 443 871,10 грн.

На підставі ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 274, 279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №DNG0GK00005607 від 08.07.2005 року в розмірі 17 190 (сімнадцять тисяч сто дев’яносто) доларів США 98 центів, що за курсом 25,82, відповідно до службового розпорядження НБУ від 11.10.2016 року, складає 443 871 (чотириста сорок три тисячі вісімсот сімдесят одна) грн. 10 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” (код ЄДРПОУ 14360570) понесені судові витрати по справі, а саме суму сплаченого судового збору в розмірі 6 658 (шість тисяч шістсот п'ятдесят вісім) грн. 07 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – з дня вручення йому повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.М. Бондаренко