Рішення № 75006665, 18.06.2018, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" червня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/635/18

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Цісельського О.В.

при секретарі судового засідання Мукієнко Д.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Чорноморської міської ради Одеської області (68003, Одеська обл., м. Чорноморськ, пр-т Миру, буд. №33)

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА №19" (73000, м. Херсон, вул. Кольцова, буд. №57)

про стягнення збитків у розмірі 1 450 830,52 грн.

ВСТАНОВИВ:

Чорноморська міська рада Одеської області звернулась до Господарського суду Одеської області із позовом (вх.№819/18) про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА №19" 1 450 830,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним:

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14.10.2014 року за №28074442 товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА №19" з 25.09.2014р. є власником будівлі виставкового центру з торговельними площами літ. "А" загальною площею 6 277,5 кв.м., розташованого за адресою: вулиця ОСОБА_3 ( в т.ч. ОСОБА_4) 4-А.

Проте, позивач зазначає, що власником земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума, 4-А, відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 15.12.2016 року за №419/86-16 є Чорноморська міська рада.

Позивач зазначає, що товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА №19" користується зазначеною земельною ділянкою без оформлення договору оренди землі.

20 вересня 2017 року Комісія з питань визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, яка створена відповідно до рішення виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 27.03.2014р. №89 за участю: заступника міського голови, голови комісії ОСОБА_5, головного спеціалісту відділу земельних відносин управління комунальної власності та земельних відносин, секретаря комісії ОСОБА_6, заступника начальника фінансового управління - начальника відділу доходів ОСОБА_7, начальника управління державної реєстрації прав та правового забезпечення ОСОБА_8, заступника начальника управління комунальної власності та земельних відносин ОСОБА_9, головного спеціаліста відділу комунальної власності управління комунальної власності та земельних відносин ОСОБА_10 та начальника відділу у м. Чорноморську міськрайонного управління в Овідіополському районі та м. Чорноморську Головного управління Держгеокадастру в Одеській області ОСОБА_11 встановила, що земельна ділянка, яку використовує ТОВ "ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА №19", відповідно до документів, що посвідчують право на земельну ділянку, розташовану за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума, 4-А.

Термін використання земельної ділянки з 25.09.2014 року по 31.08.2017 року, фактичне використання склало 1072 дні.

Відповідно до розрахунків збитків, завданих товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА №19" територіальній громаді, розмір збитків склав 1 450 830,52 грн.

Розмір визначених збитків затверджено рішенням виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області від 26.10.2017 року №374.

З врахуванням наведеного, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області із даним позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, позовну заяву Чорноморської міської ради Одеської області було передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Цісельського О.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 13.04.2018р. позовну заяву Чорноморської міської ради Одеської області прийнято до провадження, відкрито провадження у справі №916/635/18, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

10.05.2018р. позивач подав до суду письмові пояснення (вх.№9343/18), якими позивач навів правове обґрунтування заявленого позову.

14.05.2018р. відповідач звернувся до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи (вх.№9575/18), яке судом було задоволено.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.05.2018р. строк підготовчого засідання було продовжено на 30 днів за власною ініціативою суду.

30.05.2018р. відповідач подав до суду заяву (вх.№2-2731/18), згідно якої просить застосувати наслідки пропуску позивачем строку позовної давності, яка судом врахована судом при прийнятті рішення.

31.05.2018р. відповідач вдруге звернувся до суду із клопотанням (вх.№10823/18), яке судом не задоволено, з підстав необґрунтованості та недоведеності.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача заявлені позивачем позовні вимоги не визнає та просить суд відмовити у їх задоволенні, з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№10714/18) та заяві про застосування строків позовної давності (вх.№2-2731/18).

Дослідивши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних правових підстав:

Стаття 13 Конституції України встановлю, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно ст.14 Конституції України Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства.

При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (абзац 1 частини 3 статті 22 Кодексу).

Відшкодування збитків передбачено також і ст.224 ГК України, якою встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:

- протиправної поведінки,

- збитків,

- причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками,

- вини.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

За змістом ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Частина 1 ст.1 Земельного кодексу України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ч.3 ст.1 Земельного кодексу України використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до приписів ст.12 Земельного кодексу України зокрема, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Стаття 17 Земельного кодексу України встановлює, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених законом; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають:

а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

Стаття 116 Земельного кодексу України вказує, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Зважаючи на те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, користування спірною земельною ділянкою за відсутності відповідного рішення є порушенням виключного, передбаченого Конституцією України, права позивача на здійснення права власності від імені Українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.

Частиною 1 ст.124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст.126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

Стаття 156 Земельного кодексу визначає підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, зокрема: власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом;

б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання;

в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок;

г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників;

ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан;

д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

При цьому, суд зазначає, що вказаний перелік підстав для відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам є вичерпним.

Стаття 157 Земельного кодексу України встановлює порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, зокрема:

Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Отже, правовий аналіз ст.ст.156, 157 Земельного кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993р. №284 "Про затвердження порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам", передбачає, що встановлений ними порядок визначення та відшкодування збитків стосується випадку правомірного їх заподіяння, в даному випадку зайняття земельної ділянки на законних підставах.

Відповідно до п.1 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою КМ України №284 від 19.04.1993 (надалі – Положення), передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні зокрема неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Згідно з п.п.2, 5 Положення, розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії. Збитки відшкодовуються власникам землі та землекористувачам не пізніше одного місяці після затвердження актів комісії.

Статтею 143 Конституції України та п.3 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Згідно ч.3 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є також земля, яка знаходиться в комунальній власності територіальної громади міста Одеси, від імені та в інтересах якої права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п.34 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення у відповідності до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до власних (самоврядних) повноважень міської ради.

У відповідності до п.3.8. роз'яснень, наданих у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №6 “Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин” вирішуючи спори за позовами органів державної влади або місцевого самоврядування про стягнення з особи, яка набула у власність житловий будинок, будівлю або споруду і не переоформила право користування земельною ділянкою, збитків у вигляді упущеної вигоди (зокрема у розмірі неодержаної плати за оренду земельної ділянки), господарські суди повинні брати до уваги положення статті 22 ЦК України та частини другої статті 224 ГК України.

Для застосування такого заходу відповідальності слід встановлювати наявність у діях відповідача усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками і вини).

У розгляді таких справ, господарські суди мають докладно з'ясовувати причини неоформлення чи несвоєчасного оформлення відповідного землекористування та обставини, пов'язані із вжиттям господарюючими суб'єктами усіх залежних від них заходів щодо одержання документів, які посвідчують право землекористування.

При цьому, суду слід враховувати вимоги частини другої статті 120 ЗК України, якою передбачено що у разі коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Якщо у розгляді справи буде з'ясовано обставини, зазначені в абзаці третьому підпункту 3.4 пункту 3 цієї постанови, і що суб'єкт господарювання вживав необхідних заходів до оформлення свого права землекористування, то відсутність у нього переоформлених на його ім'я правовстановлюваних документів на земельну ділянку не може розцінюватися як правопорушення.

Згідно з п.3.1 наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 № ПО "Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінет Міністрів України від 25.07.2007 №963 підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам, юридичним чи фізичним особам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, є матеріали справи про адміністративне правопорушення, які підтверджують факт вчинення цього правопорушення, а саме: акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства; протокол про адміністративне правопорушення; припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства); акт обстеження земельної ділянки.

Отже, підставою для здійснення розрахунку розміру шкоди, заподіяної державі або територіальній громаді внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, є зазначені документи в їх сукупності, оскільки саме вони можуть підтвердити сам факт самовільного зайняття земельної ділянки, розмір зайнятої ділянки та період часу, протягом якого вона використовується без належних правових підстав.

Таким чином, відсутність будь-якого з елементів цивільного правопорушення виключає відповідальність відповідача за спричинення шкоди, а обов'язок доведення наявності усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення в діях відповідача покладений на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.07.2008р. між Чорноморською міською радою (Орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю “Євробудтех” (Орендар) було укладено договір оренди землі, згідно умов п.1.1. якого, Орендодавець на підставі рішення сесії Іллічівської міської ради від 30.03.2007р. №197/36-V надає, а Оренда приймає в строкове платне користування земельну ділянку, несільськогосподарського призначення, із земель житлової та громадської забудови, яка знаходиться за адресою: м. Іллічівськ, вул. Карла Маркса.

Згідно п.2. Договору, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,925 га, в тому числі 0,925 га – землі відведенні під будівництво.

Зазначений договір укладено строком на 49 років, належним чином зареєстровано у Одеській регіональній філії державного підприємства “Центр Державного земельного кадастру” при Державному комітеті України по земельних ресурсах від 20 червня 2008 року за №040850800087.

За актом прийому-передачі земельної ділянки, позивач передав, а ТОВ “Євробудтех” отримав в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,925 га, яка знаходиться за адресою: м. Іллічівськ, вул. Карла Маркса.

14.04.2014 р. перереєстровано в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно, номер запису 5347125.

Тобто відповідно до договору оренди правомірним користувачем земельної ділянки з кадастровим номером 5110800000:01:002:0002 станом на час розгляду справи є ТОВ “Євробудтех”, що підтверджується Інформацією Державного земельного кадастру.

Зазначене також підтверджується поданою позивачем копією витягу з нормативно- грошової оцінки від 15.12.2016р., де зазначено, саме товариство з обмеженою відповідальністю “Євробудтех”.

Таким чином, користування земельною ділянкою відбувається на підставі діючого договору оренди, з відповідною сплатою товариством з обмеженою відповідальністю “Євробутех” орендних платежів.

Крім того, судом встановлено, що 01.11.2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю “Євробудтех” (Орендар) та товариством з обмеженою відповідальністю "ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА №19" (Суборендар) було укладено договір суборенди землі, згідно п.1.1. якого, Орендар надає, а Суборендар приймає в строкове платне користування частину земельної ділянки несільськогосподарського призначення категорії – землі житлової та громадської забудови, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума (раніше: м. Іллічівськ, вул. К. Маркса).

Відповідно до п.2.1. Договору, в суборенду передається земельна ділянка загальною площею 0,925 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума, (раніше: м. Іллічівськ, вул. К. Маркса).

Пунктом 2.2. Договору, передбачено, що на земельній ділянці розташований об’єкт нерухомого майна, а саме: “Будівля виставкового центру з торговельними площами”, за адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума, 4-а (раніше: м. Іллічівськ, вул. Карла Маркса, 4-а).

Зі змісту п.3.1. Договору вбачається, що Договір укладено терміном до “01” листопада 2018 року.

З врахуванням наведеного суд дійшов висновків щодо відсутності збитків позивача в сумі 1 450 830,52 грн. за користування земельною ділянкою адресою: Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума, 4-а.

Крім того, судом не приймається в якості належних та допустимих доказів посилання позивача на розірвання договору оренди землі, що укладений між Чорноморською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю “Євробудтех”, з огляду на наступне:

Так, з матеріалів справи вбачається, що 25.11.2016р. Чорноморською міською радою Одеської області було прийнято рішення “Про надання дозволу на продаж земельної ділянки, площею 0,925 га за адресою: Одеська обл., м. Чорноморськ, вул. Віталія Шума, 4-А товариству з обмеженою відповідальністю "ПЕРЕСУВНА МЕХАНІЗОВАНА КОЛОНА №19" №173-VII, п.3. якого, позивачем вирішено розірвати договір оренди землі, укладеного між Чорноморською міською радою та товариством з обмеженою відповідальністю “Євробудтех”.

Проте, матеріали справи не містять доказів реалізації зазначеного рішення щодо розірвання договору у встановленому чинним законодавством України порядку.

Відповідно до вимог ч.10 ст.11 ГПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - виходить із загальних засад і змісту законодавства (аналогія права).

Згідно з ч.3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст.79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010).

Відповідно до ч.1 ст.86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідачем, позовні вимоги позивача у встановленому законом порядку спростовано.

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що заявлені Чорноморської міської ради Одеської області позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків в сумі 1 450 830,52 грн. задоволенню судом не підлягають.

Щодо заяви відповідача (вх.№2-2731/18) про застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне:

Згідно вимог ст.256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності відповідно до вимог ч.1 ст.261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно вимог ч.4 ст.267 ЦК України законодавцем в імперативному порядку визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно п.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” №10 від 29.05.2013р., позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

З урахуванням приписів частини другої статті 1 ЦК України правила позовної давності, передбачені цим Кодексом, не застосовуються (якщо інше не встановлено законом) до правовідносин, які виникають у зв'язку із застосуванням державними органами щодо підприємств, установ, організацій та громадян-суб'єктів підприємницької діяльності встановленої законодавством відповідальності за вчинення протиправних дій, у тому числі за порушення правил здійснення підприємницької діяльності (зокрема, й вимог конкурентного законодавства).

Водночас необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (з урахуванням, водночас, викладеного в підпункті 3 пункту 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VI).

Крім того, якщо відносини, які виникають між юридичними або фізичними особами з одного боку і державними та іншими органами - з іншого, мають цивільно-правовий або господарсько-правовий характер, в яких ці органи виступають на рівних засадах з іншими учасниками відповідних відносин (наприклад, у зв'язку з виконанням цивільно-правових чи господарсько-правових договорів, відшкодуванням матеріальної або моральної шкоди, із зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави тощо), то у вирішенні відповідних спорів також застосовується позовна давність - загальна або спеціальна, у залежності від змісту позовних вимог.

Приписи п.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів” №10 від 29.05.2013р. передбачають, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.

І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Дослідивши подану відповідачем заяву про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд дійшов висновку, що вона не підлягає застосуванню з огляду на відсутність порушеного права або порушення охоронюваного законом інтересу позивача в межах даного позову, за захистом яких позивач звернувся до суду.

Відповідно до вимог ст.129 ГПК України, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 21 762,46 грн. слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст.13, 74, 78, 129, 233, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову - відмовити повністю.

2. Судові витрати покласти на Чорноморську міську раду Одеської області (68003, Одеська обл., м. Чорноморськ, пр-т Миру, буд. №33, код ЄДРЮОФОПГФ 25932851)

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 26 червня 2018 р.

Суддя О.В. Цісельський