Постанова № 75004500, 11.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року м. Київ

Справа № 22-3910 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Майбоженко А.М.

Унікальний номер № 756/6767/17 Доповідач - Гаращенко Д.Р.

Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Пікуль A.A., Невідомої Т.О.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

Згідно з ч. 6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &quI ;Про судоустрій і статус суддів&q?ів; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q?і ;Голос України&q?ни; повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII &quI ;Прикінцеві та перехідні положення&q?ня; Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &quI ;Про судоустрій і статус суддів&q?ів; апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII &quI ;Перехідні положення&q?ня; ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У травні 2017 року ТОВ «Порше Мобіліті» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 47 252,45 грн., 3% річних у розмірі 3 252,77 грн. та інфляційні витрати в розмірі 17 032,42 грн., а також судові витрати понесені позивачем.

Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 16.05.2012 р. між сторонами було укладено кредитний договір №50004392, за умовами якого позичальнику було надано кредит в розмірі 331 416,04 грн., що еквівалентно на дату укладення договору 41 220,90 доларів США, строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставкою, з цільовим призначенням - придбання автомобіля марки «AUDI», модель Q3, кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1 984 куб. см., рік випуску 2012.

07.05.2013 р. між сторонами було укладено договір про внесення змін/додаткову угоду №1 до кредитного договору №50004392 від 16.05.2012 р., за умовами якого позичальнику було надано додатковий кредит в розмірі 112 547,05 грн., що еквівалентно на дату укладення договору 13 850,24 доларів США, на строк що лишився до припинення основного кредитного договору. З цільовим призначенням - сплата страхових платежів згідно з договором страхування, укладеним на виконання умов кредитного договору з ПАТ СК «Українська страхова група».

Внаслідок невиконання умов укладених між сторонами кредитних договорів утворилась заборгованість.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09.09.2016 р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14.11.2016 р., з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» була стягнута заборгованість за кредитним договором №50004392 від 16.05.2012 р. станом на 05.06.2015 р. в сумі 268 816,05 грн., яка складається із заборгованості за кредитом в сумі 250 476,82 грн., що за офіційним курсом ПАТ «Креді Агріколь Банк» еквівалентно 11 909,32 доларів США, заборгованість за додатковим кредитом в розмірі 2 195,84 грн., заборгованість за відсотками за період з 18.02.2015 р. по 05.06.2015 р. в сумі 7 439,23 грн., що за офіційним курсом ПАТ «Креді Агріколь Банк» еквівалентно 353,71 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення додаткового кредиту за період з 15.03.2015 р. по 05.06.2015 р. в розмірі 49,33 грн., 3% річних від суми простроченої кредитної заборгованості та додаткового кредиту за період з 17.07.2014 р. по 05.06.2015 р. в розмірі 8 016,04 грн., інфляційні витрати на суму заборгованості за додатковим кредитом за період з 15.03.2015 р. по 05.06.2015 р. в розмірі 638,79 грн., а також судовий збір в сумі 1 908,00 грн.

На момент звернення до суду з позовом рішення суду залишається невиконаним, а тому наявні правові підстави для стягнення відсотків за користування кредитом, інфляційних витрат та 3% річних.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2018 року позов було задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» відсотки за користування кредитними коштами за Кредитним договором №50004392 від 16.05.2012 року за період з 06.06.2015 року по 21.04.2017 року в розмірі 2 009,07 доларів США та судовий збір в розмірі 1 600,00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції ТОВ «Порше Мобіліті» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність і необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просило рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог апелянт послався на те, що судом першої інстанції не було належним чином досліджено наявні матеріали справи, зокрема положення кредитного договору укладеного між сторонами, умовами якого визначено, що валютою договору та відповідно здійснення належних платежів є саме гривня за відповідним обмінним курсом до еквіваленту суми в доларах, а не долари США.

Розрахунок відсотків за користування кредитними коштами проведений судом першої інстанції не відповідає положенням чинного законодавства, правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-157цс16 та висновкам суду, які містяться в рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 09.09.2016 р.

Апелянт наголошував, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним. Такий висновок міститься і постанові Верховного Суду України в справі №6-1206цс15 та врахований судом першої інстанції не був.

Відповідно до ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційна скарга ТОВ «Порше Мобіліті» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2018 року розглядається апеляційним судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

25.04.2018 року ОСОБА_3 подав відзив на апеляційну скаргу в якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що 16 травня 2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №50004392, відповідно до якого позивач зобов'язувався надати відповідачу кредит у розмірі 331 416,04 грн., що еквівалентно на дату укладення договору 41 220, 90 доларам США строком на 60 місяців, зі змінною процентною ставковою, за цільовим призначенням для придбання автомобіля марки «AUDI», модель Q3, кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1 984 куб. см., рік випуску 2012 (a.c.10-14)

17.05.2012 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 було укладено договір застави транспортного засобу марки «AUDI», модель Q3, кузов № НОМЕР_1, об'єм двигуна 1 984 куб. см., рік випуску 2012.

07 травня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №50004392 від 16 травня 2012 року, відповідно до якої відповідач зобов'язувався надати позивачу додаткову суму кредиту у розмірі 13 850,24 доларів США в українських гривнях. Сторони встановили, що на день додаткової угоди еквівалент суми додаткового кредиту у іноземній валюті, прийнятній для сторін, дорівнює 112 547,05 грн. Сума Додаткового кредиту дорівнює сумі страхових платежів, який має оплатити позичальник відповідно до договору страхування за весь час, що залишається до припинення Кредитного договору (а.с. 18-21)

Внаслідок невиконання ОСОБА_1 взятих на себе зобов'язань за кредитними договорами виникла заборгованість.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 вересня 2016 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором № 50004392 від 16 травня 2012 року станом на 05 червня 2015 року у сумі 268 816 грн. 05 коп., яка складається із заборгованості за кредитом у сумі 250 476 грн. 82 коп., що за офіційним курсом ПАТ «Креді Агріколь Банк» еквівалентно 11909 доларам США 32 центам, заборгованості за додатковим кредитом у сумі 2 195 грн. 84 коп., заборгованості за відсотками за період з 18 лютого по 05 червня 2015 року у сумі 7439 грн. 23 коп., що за офіційним курсом ПАТ «Креді Агріколь Банк» еквівалентно 353,71 доларам США, та пеню за несвоєчасне погашення додаткового кредиту за період з 15 березня 2015 року по 05 червня 2015 року у розмірі 49 грн. 33 коп., трьох відсотків річних від суми простроченої кредитної заборгованості та додаткового кредиту за період з 17 липня 2014 року по 05 червня 2015 року у розмірі 8016 грн. 04 коп.. інфляційні втрати на суму заборгованості за додатковим кредитом за період з 15 березня 2015 року по 05 червня 2015 року у сумі 638 грн. 79 коп. В задоволенні іншої частини зустрічного позову - відмовлено. Вирішено питання судових витрат. (а.с.25-35)

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14.11.2016 р. рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09.09.2016 р. залишено без змін (а.с.36-45)

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що залишок неповернутої частини кредиту станом на 05.06.2015 р. в сумі 250 476,82 грн. є сумою дострокового стягнення кредиту, а тому нарахування відсотків на цю суму після 05.06.2015 р. є необгрунтованим та таким, що суперечить умовам договору.

Вважав правильним здійснити розрахунок відсотків, які підлягають стягненню з відповідача починаючи з 06.06.2015 р. шляхом додавання сум відсотків визначених графіком погашення заборгованості, який є додатком до кредитного договору за період з 15.06.2015 р. по 21.04.2017 р., з урахуванням меж заявлених позивачем вимог. При цьому валютою такого розрахунку є саме долари США, оскільки рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09.09.2016 р. встановлено, що зобов'язання за кредитним договором визначено в іноземній валюті, що також стало підставою для не нарахування Дніпровським районним судом м. Києва інфляційних витрат.

Акцентував, що отримана таким шляхом сума не є виходом за межі позовних вимог, оскільки розрахунок був здійснений судом без зміни підстав позову за іншою формулою, що відповідає умовам договору.

Оскільки зобов'язання виражено в іноземній валюті, що підтверджено рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09.09.2016 р., підстави для стягнення інфляційних витрат відсутні.

Підстави для нарахування 3% річних за прострочення грошового зобов'язання відсутні, оскільки наслідком такого порушення є нарахування пені в порядку визначеному договором, вимоги про стягнення якої позивачем не заявлялись. Нарахування цієї суми є можливим лише після закінчення строку дії договору (з 17.05.2017 р.), а стягнення штрафних санкцій за цей період позивачем не заявлялось.

Підстави для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відсутні, оскільки надані представником позивача документи не містять доказів того, що ТОВ «Юридична фірма «Вернер»», з якою укладено договір про надання юридичних послуг №24/2010 від 15.10.2010 р., є особами, участь яких у справі зумовлює можливість такого відшкодування.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Колегія суддів вважає, що зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає з наступних підстав.

Як встановлено рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09.09.2016 р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14.11.2016 р. заборгованість за кредитним договором №50004392 від 16 травня 2012 року складає 250 476,82 грн., що за офіційним курсом ПАТ «Креді Агріколь Банк» еквівалентно 11 909,32 доларам США.

Заборгованість за відсотками за період з 18 лютого 2015 року по 05 червня 2015 року складає 7439,23 грн., що за офіційним курсом ПАТ «Креді Агріколь Банк» еквівалентно 353,71 доларам США (11 909,32 доларів США х 9.9% * 108 днів / 360).

Відповідно до п.1.3.1 Загальних умов кредитування додаток до кредитного договору №50004392 від 16.05.2012 р. (а.с.11-14), розмір платежів, що підлягають сплаті позичальник у повернення кредиту, визначено у гривні на день укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невід'ємною частиною кредитного договору. В подальшому позичальник сплачує платежі у повернення кредиту відповідно до виставлених компанією рахунків у гривні; при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у Графіку погашення кредиту, чинного на момент виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі.

Позитивне або від'ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни обмінного курсу іноземної валюти на момент виставлення рахунку та обмінного курсу, який діяв на день укладення кредитного договору, по відношенню до основної суми боргу та суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується як коригування суми процентів, що підлягає сплаті відповідно до умов цього кредитного договору. Якщо в період між датою виставлення рахунку та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний компанією, збільшиться більше, ніж на 2%, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується позичальником.

Відповідно до ч.2 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином висновки суду першої інстанції щодо встановлення в рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 09.09.2016 р. необхідності нарахування відсотків за користування кредитом в доларовому еквіваленті, не відповідають наявним матеріалам справи та суперечать дійсним висновкам суду.

Здійснений судом першої інстанції самостійний розрахунок відсоткової ставки шляхом додавання сум відсотків наявних в графіку погашення заборгованості, починаючи з 15 червня 2015 року, колегією суддів вважається неприйнятним, необґрунтованим та здійсненим з порушенням вимог чинного законодавства, та виходом за межі заявлених позовних вимог.

Розрахунок заборгованості по відсоткам здійснюється за наступною формулою:

П = Сн * В * Кдп / Кдр, де

П - це проценти за користування кредитом;

Сн - це сума неповернутого кредиту на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09.09.2016 р.;

В - це розмір відсотків встановлений умовами кредитного договору;

Кдп - це кількість днів прострочення сплати суми кредиту;

Кдр - це кількість днів у році

(250 476,82 * 9,90% * 686 / 360) / 100 = 47 252,45 грн.

За змістом положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України визначено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно із ч.ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз норм статей 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором позики, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, передбаченої статтею 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави визначені в ст. 599, 600, 604-609 ЦК України.

Зважаючи на те, що у зазначених нормах відсутня така підстава припинення зобов'язання, як ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, слід дійти висновку, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, та не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Саме така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 06 липня 2016 року по справі № 6-1047цс16.

Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відмовляючи в цій частині у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що прийняття судового рішення про стягнення грошового боргу в іноземній валюті не змінює природу грошового зобов'язання як такого, що визначене в іноземній валюті, і не є підставою застосування положень ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.

Дійсно, у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК України інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 1 березня 2017 р. у справі N 6-284цс17).

Тобто законодавцем визначено два способи захисту майнового права та інтересу від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, як шляхом визначення еквіваленту в іноземній валюті (ст. 533 ЦК України) так і шляхом стягнення інфляційних втрат (ст. 625 ЦК України).

У справі, що переглядається, предметом спору є грошове зобов'язання, яке виражено в національній валюті.

Оскільки нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання згідно із частиною другою статті 625 ЦК України; виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем обґрунтовано заявлено вимоги про отримання інфляційних втрат за період користування відповідачем коштами з дня ухвалення судом рішення про стягнення заборгованості до часу пред'явлення позову, оскільки внаслідок інфляційних процесів відбулося знецінення національної валюти України.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що на правові відносини, які виникли між сторонами не поширюються положення ст. 625 ЦК України.

Суд першої інстанції не звернув увагу на те, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 вересня 2016 року, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 листопада 2016 року, набрало законної сили 15 листопада 2016 року, а відтак позивач має право на нарахування 3% річних та інфляційних втрат від невиконання рішення суду на підставі ч.2 ст.625 ЦК Українипочинаючи саме з 15 листопада 2016 року.

Колегія суддів погоджується з наданим позивачем розрахунком суми інфляційних витрат та 3% річних, оскільки від відповідає визначеному порядку нарахування по формулам:

Інфляційні втрати: (С х 115 500-115 500), де С - сукупний індекс інфляції, який розраховується за формулою Пс - (П1:100) х (П2:100) х (П3:100) х…(Пп:100). Пс - сукупний індекс інфляції, П1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення, П2 - індекс інфляції за другий місяць прострочення, П3 - індекс інфляції за третій місяць прострочення, Пп - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

3% річних: С х 3% х Д:365, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні втрати в розмірі 17 032,42 грн. за період з 15 листопада 2016 року по 21 квітня 2017 року та 3% річних в розмірі 3 252,77 грн. за період з 15 листопада 2016 року по 21 квітня 2017 року.

Згідно із загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплено в ч. 1 ст. 58 Конституції України і, відповідно до цього принципу, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності й припиняється з втратою ним чинності. Тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце (офіційне тлумачення цього конституційного положення наведено в Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99).

Водночас Конституція України в ст. 58 допускає зворотну дію законів у часі, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається відповідно до положень Кодексу, чинних на момент початку виконання дії або прийняття такого рішення.

Чинний цивільний процесуальний закон не має зворотної дії навіть у тих випадках, коли його правила є більш сприятливі для учасників провадження.

На момент прийняття рішення судом першої інстанції набрала чинності нова редакції Цивільного процесуального Кодексу України. Відповідно до п.9 ч.1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтями 133, 134 ЦПК України (в редакції 2017 року) встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу є судовими витратами, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Главою 8 ЦПК України (в редакції 2017 року) на сторін покладається попередній обов'язок по представленню суду орієнтовного розрахунку сум судових витрат, які вони очікують понести у зв'язку з розглядом справи та обов'язку надання доказів, до закінчення судових дебатів у справі, на підтвердження конкретного розміру цих витрат з метою подальшого їх розподілення, виходячи з принципу пропорційності та обґрунтованості.

Як вбачається з матеріалів справи на підтвердження понесених апелянтом витрат на правничу допомогу ним під час звернення до суду було надано договір про надання юридичних послуг №24/2010 від 15.10.2010 р. між ТОВ «Юридична фірма Вернер і Партнери» та ТОВ «Порше Мобіліті» (а.с. 46-51)

Відповідно до п.п.2.1., 2.2., 2.3., 2.4. ст.2 договору, за надання послуг замовник сплачує виконавцеві винагороду, сума якої визначається у відповідній додатковій угоді, яка підписується сторонами. Замовник сплачує виконавцю винагороду шляхом перерахування відповідної суми у гривнях на поточний банківський рахунок виконавця на підставі рахунка, оформленого та наданого виконавцем. Замовник здійснює оплату рахунків, виставлених виконавцем, у строки, визначені у відповідній додатковій угоді. У строки, визначені у відповідній додатковій угоді, сторони підписують акт наданих послуг, яким підтверджують належне та повне виконання договірних зобов'язань та відсутність претензій одна до одної.

Також позивачем було надано додаткову угоду №8 до договору про надання юридичних послуг №24/2010 від 15.10.2010 р. (а.с.52-55), за умовами якої всі права та обов'язки виконавця за договором про надання юридичних послуг (ТОВ «Юридична фірма Вернер і Партнери») переходять до нового виконавця (ТОВ «Юридична фірма Вернер»). А також додаткову угоду №224 до договору про надання юридичних послуг №24/2010 від 15.10.2010 р. від 10.08.2015 р. (а.с.56-59), якою було визначено категорії послуг, що надаються із визначенням винагороди у фіксованій платі за кожну стадію надання послуг.

Згідно рахунку-фактури №334 від 07.04.2017 р. загальна вартість наданих юридичних послуг у справі за позовом ТОВ «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 становить 6 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 1 000,00 грн. (а.с.61) В той же день сторонами було складено акт наданих послуг №333 до договору про надання юридичних послуг №24/2010 від 15.10.2010 р. (а.с.62)

Відповідно до ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Окрім того, частиною 3 цієї статі встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно наявного в матеріалах справи платіжного доручення №783 від 18.04.2017 р. (а.с.111), ТОВ «Порше Мобіліті» було сплачено на підставі укладеного з ТОВ «Юридична фірма Вернер» договору про надання юридичних послуг та акту виконаних робіт, вартість наданих послуг в розмірі 6 000,00 грн. в тому числі ПДВ - 1 000,00 грн.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення витрат на правничу допомогу, враховуючи відсутність будь-яких заяв з боку відповідача щодо зменшення розміру заявлених та понесених стороною позивача витрат, як неспівмірних, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають також витрати на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає апеляційну скаргу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2018 року скасуванню.

Сума судових витрат в частині сплати судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно частині задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 376, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 30 січня 2018 року - скасувати та ухвалити нове, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (код ЄДРОПУ 36422947, МФО 300379, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Павла Тичини, 1 В, офіс «В») відсотки за користування кредитними коштами за період з 06 червня 2015 року по 21 квітня 2017 року в сумі 47 252 (сорок сім тисяч двісті п'ятдесят дві) гривні 45 копійок, 3% річних за період з 15 листопада 2016 року по 21 квітня 2017 року в сумі 3 252 (три тисячі двісті п'ятдесят дві) гривні 77 копійок, інфляційні витрати за період з 15 листопада 2016 року по 21 квітня 2017 року в сумі 17 032 (сімнадцять тисяч тридцять дві) гривні 42 копійки, а всього 67 537 (шістдесят сім тисяч п'ятсот тридцять сім) гривень 64 копійки.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_2, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (код ЄДРОПУ 36422947, МФО 300379, адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Павла Тичини, 1 В, офіс «В») судові витрат в частині судового збору в розмірі 4 000,00 грн. та витрат на правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 11 червня 2018 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді Т.О. Невідома

А.А. Пікуль