Постанова № 75002961, 26.06.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Справа № 676/6076/17

Провадження № 22-ц/792/875/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді – Гринчука Р.С.,

суддів: Грох Л.М., Костенка А.М.,

секретар – Задвірний В.І.,

з участю представника позивача – ОСОБА_1,

розглянула у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсними окремих положень договору з апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» на рішення Кам’янець – Подільського міськрайонного суду Хмельницької області, ухвалене 26 березня 2018 року, ухвалене суддею Шевцовою Л.М.,

встановила:

В листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ПАТ «ОТП Банк» (далі – Банк) про визнання недійсним п. 2.1.2 додаткового договору №7 від 25.03.2015 року до кредитного договору №МL-МО1/022/2008 від 24.04.2008 року, укладеного між ним та відповідачем.

На обґрунтування позову зазначив, що зміна валюти зобов’язання з долара США на гривню відбулася з порушенням вимог закону, а саме, перерахунок еквівалента суми боргу з іноземної валюти на національну валюту був проведений по офіційному курсу станом на 25.03.2015 року, а не станом на 24.04.2008 року, що призвело до штучного збільшення розміру кредитного боргу. За таких обставин спірний пункт є недійсним на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Рішенням Кам’янець – Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26.03.2018 року позов задоволено. Визнано недійсним п. 2.1.2 додаткового договору №7 від 25.03.2015 року до кредитного договору №МL-МО1/022/2008 від 24.04.2008 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 щодо розміру кредиту.

В апеляційній скарзі Банк просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, порушення норм процесуального і матеріального права.

Апелянт зазначив, що суд не дав належної оцінки доказам, які свідчать про відсутність підстав для визнання спірного положення договору недійсним. Судом було невірно визначено розмір кредитного боргу ОСОБА_2, оскільки не враховано заборгованості по сплаті процентів та простроченої заборгованості по сплаті тіла кредиту та процентів. Також помилково зроблено висновок про те, що додатковий договір, в якому міститься спірна умова, є договір реструктуризації заборгованості, хоча фактично це є договір зміни валюти зобов’язання, з умовами якого позивач погодився і власноручно вчинив свій підпис на документі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін.

В судове засідання представник апелянта не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, в письмовій заяві поросив суд розгляд спарви провести без його участі.

Представник позивача в суді проти апеляційної скарги заперечив, повністю підтримав рішення суду.

Заслухавши пояснення представника сторони, дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та постановлення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом допущено неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, в зв’язку з чим рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Встановлено, що 24.04.2008 року між ЗАТ «ОТП Банк», на даний час – ПАТ «ОТП Банк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №МL-МО1/022/2008 на суму 115946,39 дол. США на споживчі цілі на строк до 24.04.2028 року.

Цього ж дня між Банком та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №SR-М01/022/2008 з метою забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором.

25.03.2015 року між ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладено додатковий договір №7 до кредитного договору №МL-МО1/022/2008 від 24.04.2008 року, предметом якого є внесення змін та доповнень в кредитний договір.

Пунктом 2.1.1 цього договору визначено, що сторони домовились змінити валюту виконання боргових зобов’язань за кредитним договором та встановили, що валютою виконання боргових зобов’язань за кредитним договором є національна валюту України – гривня. Зміна валюти виконання боргових зобов’язань здійснюється за офіційним курсом НБУ на час проведення такої зміни.

В п. 2.1.2 вказано, що терміни «Розмір кредиту», «Валюта кредиту», «Річна база нарахування процентів», «Дата остаточного повернення кредиту» викладені в наступній редакції: кредит-1 – 1800805,87 грн., кредит-2 – 969664,70 грн., дата остаточного повернення кредиту – 24.04.2033 року.

Задовольняючи позов суд прийшов до висновку, що п. 2.1.2 додаткового договору суперечить вимогам ч. 12 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки перерахунок гривневого еквівалента розміру кредитного боргу в доларах США відбувся на за офіційним курсом, встановленим на дату отримання кредиту, а на дату укладення додаткового договору 25.03.2015 року, тому на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» цей пункт слід визнати недійсним.

Однак такий висновок суду є помилковим.

За змістом статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У ч. 1 ст. 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтями 626-628 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладенні додаткового договору №7 від 25.03.2015 року про зміну валюти кредиту сторонами було досягнути згоди з усіх істотних умов договору, позичальник особисто підписав додатковий договір, яким змінено валюту кредиту. Крім того, ОСОБА_2 протягом тривалого часу визнавав умови додаткового договору та виконував його, вносячи періодичні платежі.

Суд прийшов до помилкового висновку про те, що додатковий договір №7 від 25.03.2015 року є реструктуризацією кредитної заборгованості.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на дату укладення додаткового договору №7 від 25.03.2015 року, кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.

Реструктуризація, зокрема, здійснюється шляхом:

1) надання позичальникам відстрочки сплати суми основного боргу за договорами про надання споживчого кредиту на строк не більше трьох років;

2) продовження строку договору про надання споживчого кредиту з урахуванням обмежень, що діють у банках, та обставин щодо фінансового стану позичальника;

3) зміни механізму нарахування відсотків таким чином, щоб частина щомісячних платежів з обслуговування кредитів не перевищувала 35 відсотків сукупного місячного доходу сім'ї;

4) поділу існуючого кредитного зобов'язання в іноземній валюті за договором про надання споживчого кредиту на: зобов'язання, забезпечене іпотекою, у розмірі залишку кредиту на момент реструктуризації, вираженого в гривнях за курсом, що діяв на момент отримання кредиту; зобов'язання, не забезпечене іпотекою, у розмірі різниці залишку кредиту в гривнях за курсом на момент реструктуризації та залишку кредиту в гривнях за курсом, що діяв на момент отримання кредиту, яке повністю виконується в кінці строку договору про надання споживчого кредиту.

Як вбачається з умов вищевказаного додаткового договору, його предметом є зміна валюти зобов’язання з іноземної на національну за курсом, який діяв на час проведення такої зміни (п. 2.1.1. додаткового договору). З урахуванням цього положення договору було визначено розмір кредиту в національній валюті, який становив 1 800 805,87 грн. та 969 664,70 грн. (п. 2.1.2 додаткового договору).

При цьому в змісті додаткового договору відсутні умови, які б вказали на те, що між сторонами існує домовленість щодо реструктуризації кредитної заборгованості, на що суд не звернув уваги.

Необхідно також зауважити, що оспорюючи п. 2.1.2 вищевказаного додаткового договору №7 позивач в той же час не ставить під сумнів п. 2.1.1 цієї угоди, хоча виходячи саме зі змісту цієї норми і було визначено розмір кредитної заборгованості.

Крім того, як вбачається з даних руху коштів по рахунках, наданих Банком до апеляційної скарги, визначена заборгованість ОСОБА_2 за кредитом з урахуванням офіційного курсу долара США по відношенню до гривні станом на 25.03.2015 року відповідає загальному розміру кредитного боргу, вказаному у п. 2.1.2 додаткового договору №7.

Як вбачається з оригіналу додаткового договору №7, наданого Банком, його текст підписаний обома сторонами договору, позичальником ОСОБА_2 та кредитором ПАТ «ОТП Банк». Відсутність підпису кредитора на примірнику договору, наданого позивачем не є підставою для визнання цього правочину недійсним, оскільки факт його підписання сторонами в суді не оспорювався.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Враховуючи встановлені вище обставини, вимоги ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання спірних умов додаткового договору №7 від 25.03.2015 року недійсними.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав.

Приймаючи до уваги зміст позовних вимог ОСОБА_2, вимоги Закону та роз’яснення, які містяться у постанові ОСОБА_4 Верхового Суду від 21.03.2018 року, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення судових витрат у вигляді судового збору, який був сплачений апелянтом при поданні апеляційної скарги в сумі 1057,20 грн. з позивача.

Згідно з ч. 7 ст. 141 ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» задовольнити.

Рішення Кам’янець – Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 26 березня 2018 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» про визнання недійсними окремих положень договору відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верхового Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 27.06.2018 року.

Головуючий /підпис/ Судді /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук

Головуючий у першій інстанції – ОСОБА_5 Доповідач – Гринчук Р.С.

Категорія № 19, 27