Рішення № 74998244, 25.06.2018, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа №521/16663/16-ц

Пр. №2/521/1504/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2018 року м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді – Сегеди О.М.,

при секретарі – Пасічник О.Е.,

розглянувшиу відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним,

встановив:

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2, посилаючись на те, що 12 серпня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем був укладений кредитний договір б/н, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 3000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 34,80% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії карти.

Банк свої зобов’язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредит, у встановленому договором розмірі. Оскільки відповідач ухиляється від належного виконання взятих на себе зобов’язань, встановлених кредитним договором, позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором б/н від 12 серпня 2014 року в розмірі 12254,23 грн. та судовий збір в сумі 1378,00 грн.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором було задоволено у повному обсязі.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 20 вересня 2017 року вищевказане заочне рішення було скасоване за заявою ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_2, справу призначено до розгляду в загальному порядку.

24 жовтня 2017 року ОСОБА_3, який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 надав до суду зустрічну позовну заяву до ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору, в обґрунтування якої зазначив, що ОСОБА_2 є інвалідом другої групи безстроково по психічному захворювання, у зв’язку з чим рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2014 року його було визнано недієздатним, та ОСОБА_3 призначено його опікуном.

Зазначив, що ОСОБА_2 ще в грудні 2013 року втратив свій паспорт громадянина України, про що свідчить заява про його втрату на ім’я начальника Малиновського РВ в м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області від 24 липня 2014 року, а новий паспорт отримав лише 22 серпня 2014 року.

Посилаючись на те, що договір №б/н від 12 серпня 2014 року був оформлений з порушенням вимог законодавства, позивач за зустрічним позов просив суд визнати недійсним кредитний договір №б/н від 12 серпня 2014 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк».

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк», що діє на підставі довіреності від 24 січня 2017 року, надала до суду заперечення на зустрічну позовну заяву, в якій зазначила, що в момент укладення спірного кредитного договору від 12 серпня 2014 року обидні сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення їх було вільне та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджується власноручними підписами. Зазначила, що правочин, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 відбувся, були створені юридичні наслідки, крім того зазначив, що позивачем за зустрічним позовом пропущено строки позовної давності звернення до суду, вказав, що на момент укладення кредитного договору ОСОБА_2 був дієздатним.

ОСОБА_3, який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 надав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що твердження позивача щодо пропуску строку позовної давності на звернення до суду є безпідставними, оскільки вперше про існування кредитного договору йому стало відомо 28 серпня 2017 року.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк», діючий за довіреністю від 31 серпня 2017 року, в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся судом у відповідності до ст. 128 ЦПК України.

ОСОБА_3, який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2, та його представник, що діє на підставі ордеру від 20 вересня 2017 року в судовому засіданні первісний позов не визнали, просили суд відмовити у його задоволенні та задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним– є обґрунтованими та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» є юридичною особою, керується у своїй діяльності Статутом, має гербову та інші печатки (а.с. 22-24).

Судом встановлено, що 12 серпня 2014 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем був укладений кредитний договір б/н, згідно умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 3000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 34,80% річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.9-21).

Згідно заяви позичальника, ОСОБА_2 ознайомився та згоден із Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифів банку, які були надані йому у письмовій формі і своїм підписом підтвердив повну інформацію про умови кредитування ПриватБанку.

Судом встановлено, що банк свої зобов’язання за кредитним договором б/н від 12 серпня 2014 року виконав в повному обсязі, однак відповідач від виконання своїх зобов’язань ухиляється, та через невиконання зобов’язань за вказаним кредитним договором у відповідача станом на 31 серпня 2016 року склалася заборгованість у розмірі 12254,23 грн.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або фінансова установа (кредитор) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2016 року, яке набрало законної сили 04 грудня 2014 року, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано недієздатним, ОСОБА_3, 20 червня 1984 року призначено опікуном ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зі змісту рішення вбачається, що згідно акту №480 комісійної амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 11 вересня 2014 року, ОСОБА_2 страждав стійким хронічним психіатричним захворюванням, у результаті чого не може розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Відповідно до подання Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради №С-1680 від 19 листопада 2014 року, орган опіки та піклування вбачає можливим та доцільним призначити ОСОБА_3 опікуном над ОСОБА_2 у разі визнання його недієздатним (а.с. 50-50 звор.).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Тому, суд при винесенні рішення не з’ясовує обставин зазначеної вище цивільної справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 призначений опікуном над недієздатним ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та над його майном, про що 16 січня 2015 року Малиновською районною адміністрацією Одеської міської ради видане посвідчення №201 (а.с. 51).

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3, який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 в обґрунтування зустрічного позову зазначив, що ОСОБА_2 на час укладення договору від 12 серпня 2014 року втратив паспорт громадянина України.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 24 липня 2014 року звертався до начальника Малиновського РВ в м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області із заявою про втрату або викрадення паспорта, в якій зазначив, що втратив паспорт громадянина України 07 грудня 2013 року (а.с. 75).

Встановлено, що паспорт громадянина України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, серії КМ №914051, виданого Малиновським РВ в м. Одесі ГУ ДМС України в Одеській області 22 серпня 2014 року, тобто після укладення ОСОБА_2 з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитного договору від12 серпня 2014 року (а.с. 76).

Зі змісту листа КУ «Одеського обласного медичного центру психічного здоров’я» №2124 від 05 вересня 2017 року вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, є інвалідом другої групи по психічному захворюванню безстроково, багаторазово перебував на стаціонарному лікуванні в КУ «ООМПЦПЗ», в тому числі, з 05 березня 2014 року по 13 серпня 2014 року, з 05 вересня 2014 року по 21 травня 2015 року (а.с. 49).

Отже, на час укладення спірного кередитного договору 12 серпня 2014 року ОСОБА_2 значився на стаціонарному лікуванні в КУ «ООМПЦПЗ».

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі , встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 41 ЦК України недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочин від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє опікун.

Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи №17 від 17 січня 2018 року, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, страждав на час підписання заяви на отримання кредиту в ПАТ КБ «ПриватБанк» 12 серпня 2014 року та страждає в теперішній час хронічним стійким психічним розладом у вигляді - «Шизофренії параноїчної форми, епізодичний тип перебігу, із стійким дефектом емоціонально-вольової сфери (що за Міжнародною класифікацією хвороб-10 відповідає рубриці F20.02). ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, за своїм психічним станом, був абсолютно не здатен усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними при підписанні заяви на отримання кредиту в ПАТ КБ «ПриватБанк»12 серпня 2014 року» (а.с. 117-121).

Отже, ПАТ КБ «ПриватБанк» уклав кредитний договір №б/н від 12 серпня 2014 року, який не є дрібним побутовим, із особою, а саме ОСОБА_2, який в момент вчинення правочину не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, що підтверджується висновком судово - психіатричної експертизи №17 від 17 січня 2018 року (а.с.117-121).

Відповідно до ст. ст. 39, 40 ЦК України, фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це.

Згідно роз’яснень п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини якщо їх недійсність встановлена законом (ч.1 ст. 219, ч.1 ст. 220, ч.1 ст. 224 ЦК України тощо), та оспорювані якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (ч.2 ст. 222, ч.2 ст. 223, ч.1 ст. 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Таким чином, на день укладення кредитного договору №б/н від 12 серпня 2014 року ОСОБА_2 не був визнаний недієздатним і над ним не було призначено опікуна, який би міг схвалювати або не схвалювати такі його дії.

У відповідності до вимог ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи.

З роз’яснень п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними вбачається, що правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Представник ПАТ КБ «ПриватБанк», що діє на підставі довіреності від 24 січня 2017 року, у поданих запереченнях на зустрічну позовну заяву вказала, що позивачем за зустрічним позовом пропущено строки позовної давності звернення до суду.

Вирішуючи питання про застосування строку позовної давності, суд виходить з наступного.

Згідно ст. 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

За правилами ст. ст. 257, 258 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3, який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору недійсним 24 жовтня 2017 року, тобто, в межах строку звернення до суду, оскільки про заочне рішення від 20 грудня 2016 року він дізнався 28 серпня 2017 року, що підтверджується матеріалами справи.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3, який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2підлягають задоволенню і кредитний договір №б/н від 12 серпня 2014 рокує недійсним, з підстав чого вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі, питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

На підставі ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем за первісним позовом при зверненні до суду було сплачено судовий збір в розмірі 1378,00 грн., у зв’язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати не відшкодовуються.

Судовий збір, сплачений позивачем за зустрічним позовом при зверненні до суду складає 640,00 грн.

Керуючись ст.ст. 15, 16, 203, 215, 216, 225, 1054, 1055ЦК України, ст.ст. 12, 13, 81, 259, 264, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором– залишити без задоволення.

Зустрічний позовов ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним– задовольнити.

Визнати кредитний договір б/н від 12 серпня 2014 року, укладений між Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» та ОСОБА_2– недійсним.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення суду складено 26 червня 2018 року.

Суддя О.М. Сегеда