Рішення № 74992758, 26.06.2018, Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області

Справа № 446/1110/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.06.2018 року Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області в складі: головуючого - судді Бакай І. А.

за участі секретаря судових засідань ОСОБА_1

позивача ОСОБА_2

представника позивача ОСОБА_3

відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Кам’янка-Бузька цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

позивач звернулась до суду з позовом, який в подальшому уточнила та просить суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з травня 2001 року по 18.12.2004 року з ОСОБА_4; визнати квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; поділити майно, що є спільною сумісною власністю, виділивши ОСОБА_2: ? частку квартири АДРЕСА_2; ? частку легкового автомобіля марки “Renault Logan“ седан-В, державний номерний знак НОМЕР_1, 2013 року випуску; визнати за позивачем право власності на ? частку квартири АДРЕСА_3 та ? частку легкового автомобіля марки “Renault Logan“ седан - В, державний номерний знак НОМЕР_1, 2013 року випуску, а також стягнути з відповідача судові витрати. В обґрунтування позовних вимог позивач покликається на те, що у 2000 році вона познайомилась в відповідачем. Через деякий час вони вирішили створити сім’ю і у травні місяці 2001 року почали жити спільно однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Спочатку протягом року вони проживали у її мами по вулиці Шкільній, 4 м. Кам'янка –Бузька, а в подальшому винайнявши житло - квартиру АДРЕСА_4 переселились у дану квартиру, у якій проживали до жовтня 2004 року. Проживаючи в цей період разом у них були звичні як для подружжя відносини, а саме:спільний сімейний бюджет, вони виконували обов’язки чоловіка і жінки відповідно. Вона з 1997року як і відповідач являються військовослужбовцями, вони планували народити дитину і мати власне житло для чого із заробітної плати відкладали певну кількість грошей на купівлю квартири. 06 жовтня 2004 року за спільні кошти вони шляхом укладання договору купівлі-продажу купили двохкімнатну квартиру загальною площею 41.8 м.кв. за адресою: АДРЕСА_5 у ОСОБА_5 при цьому договір купівлі-продажу оформили на відповідача. 18 грудня 2004 року вони з відповідачем узаконили свої відношення і уклали шлюб. Окрім вищезазначеної квартири за спільні сімейні кошти та для власних потреб вони в червні 2013 року придбали автомобіль марки “Renault Logan“ седан - В, державний номерний знак НОМЕР_1, 2013 року випуску. На купівлю даного автомобіля ними були використані кошти від попереднього автомобіля та кредит в сумі 81 867, 27 грн., який був виданий на ім’я відповідачки з ПАТ “Креді ОСОБА_6“, шляхом укладення кредитного договору. Даний договір достроково погашений їхніми спільними з відповідачем коштами. Таким чином вважає, що вищезазначену квартиру, автомобіль вони придбали внаслідок їхньої праці як членів сім'ї, спільними трудовими зусиллями, спільним ведення ними господарства, побуту та бюджету, в результаті яких вони одержували доходи, які були об’єднані в подальшому для набуття ними спільного майна, просить визнати таке майно спільним майном подружжя.

Позивач та її представник у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримали в повному обсязі за підстав, у них викладених. Просять позов задоволити.

Відповідач у судовому засіданні позов визнав частково в частині поділу автомобіля, який був придбаний сторонами під час шлюбу. Щодо встановлення факту проживанні однією сім’єю без реєстрації шлюбу за період з травня 2001 року по 18.12.2004 року, то такі покликання позивача на його думку є надуманими, безпідставними, такими ,що не відповідають дійсності. В березні 2001 року він розірвав шлюб з колишньою своєю дружиною ОСОБА_7 і деякий час він з дружиною спільно проживали до травня 2002 року, після чого він перейшов проживати у військовий гуртожиток. В той час він познайомився з позивачкою громадянкою, вони перебували у інтимних відносинах, однак вони проживали однією сім’єю і не вели спільне господарство. В серпні 2003 року він вирішив купити собі житло по вул.Гвардійській у м.Кам’янка-Бузька за особисті кошти, які відклав за час служби в армії. В серпні 2003 року ще до укладення договору купівлі-продажу квартири він уклав із продавцем квартири ОСОБА_5 угоду щодо погашення заборгованості за комунальні послуги та ремонт квартири, яку збирався в подальшому купити. 6 жовтня 2004 року він уклав нотаріально засвідчений договір купівлі-продажу зазначеної квартири, заплативши за неї особисті кошти і лише в грудні 2004 року уклав шлюб з позивачкою. У 2015 році їхні відносини з ОСОБА_2 погіршилися і у березні 2016 року остання повідомила його, що проживає з іншим чоловіком і, забравши речі, пішла від нього. Просить постановити рішення, яким у задоволенні позову в частині встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання квартири АДРЕСА_6 спільною сумісною власністю подружжя та щодо її поділу відмовити за безпідставністю заявлених вимог.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні показала, що є матір’ю позивачки. З 2001 року її донька разом з відповідачем протягом року проживали в неї вдома як чоловік і жінка. У подальшому вони разом винаймали квартиру по вул.Гвардійській, а в квартирі навпроти робили ремонт, оскільки збирались її купити, що в подальшому і зробили. Сторони вели спільне господарство – утримували свиней, працювали на городі. Також разом працювали у військовій частині, мали спільні кошти.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні показала, що вона є сестрою позивачки. Сторони біля року з 2001 року проживали у її матері по вул.Шкільній, 4, потім біля 2 років знімали квартиру по вул.Гвардійській, а в квартирі навпроти проводили ремонт. Цю квартиру вони за спільні кошти, які економили майже 2 роки купили. Сторони проживали як чоловік і жінка, разом вели спільне господарство, робили спільні покупки, частково купували меблі до квартири, разом ходили на роботу у військову частину.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показала, що знає сторони з 2001 року. Їй відомо, що через позивачку розпалася попередня сім’я відповідача. Сторони з 2001 року проживали у мами позивачки. Вони проживали як сімейна пара, у них були дуже теплі відносини. Свідок неодноразово була в гостях у сторін. Потім вони винаймали квартиру на вул.Гвардійській, а згодом купили квартиру.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показала, що знає сторони з 2000 року. Саме з цього часу вони почали таємно зустрічатись і свідок давала їм ключі від своєї квартири. З 2001 року відповідач жив в будинку матері позивачки на вул.Шкільній разом з дідом позивачки та її матір’ю як член сім’ї. У сторін були добрі відносини, вони вели спільне господарство, вирощували свиней, відповідач доглядав за домом. Свідок часто приходила в гості і бачила взаємовідносини сторін. З 2002 року сторони винаймали квартиру АДРЕСА_7, провели там каналізацію, а також робили ремонт в кв. 4 у цьому ж будинку, яку в подальшому купили. Сторони оформили шлюб у 2004 році, а до цього спільно жили 3-4 роки. Вона також була військовослужбовцем як і сторони. Свідок з позивачкою працювали на комутаторі, де отримували хороше грошове забезпечення.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні показала, що вона вчилась з сестрою позивачки. Вона бачила сторони у 2002 році і сестра позивачки сказала їй, що ОСОБА_10 є дружиною відповідача.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показала, що вона є колишньою дружиною відповідача. Після розірвання шлюбу у 2001 році, відповідач мав одну із житлових кімнат у їх спільній квартирі по вул.Перемоги, 28/4, вони проживали як сусіди, а не як чоловік та жінка. З приводу проживання відповідача з позивачем їй нічого не відомо.

Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно ОСОБА_4 29.11.2004року став власником квартири АДРЕСА_8 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06.10.2004 року.

18.12.2004року відділом РАГСу Кам’янка-Бузького РУЮ за актовим записом №103 було зареєстровано шлюб між позивачем та відповідачем.

Згідно рішення Кам’янка-Бузького районного суду від 18.07.2016 року шлюб між сторонами було розірвано.

Розглядаючи вимоги про встановлення факту проживання однією сім'єю позивача та відповідача як чоловіка та жінки, що не перебувають в шлюбі між собою та про визнання спільною сумісною власністю сторін квартири АДРЕСА_2 суд приходить до наступного.

Судом встановлено із пояснень самого позивача та показань свідків, що позивач та відповідач проживали однією сім’єю, підтримували фактичні шлюбні стосунки, проживаючи разом в одному жилому приміщенні однією сім’єю без реєстрації шлюбу, не перебуваючи в іншому шлюбі, мали спільний дохід та сімейний бюджет, взаємні права та виконували обов'язки один щодо одного як подружжя.

Вказані відносини, як правило є частиною шлюбних відносин та випадків проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу та мають тривалий та стійкий характер, за яких сторони спільно та, як правило, мають спільний побут, бюджет тощо. У такому випадку відповідач, не визнаючи обставини, на які вказує сторона позивача, повинен не тільки їх заперечувати та посилатись на “відсутність будь-яких інших відносин, крім інтимних“. На думку суду, відповідач повинен був надати пояснення щодо кожного з наданих доказів, з яких будь-яка особа, а не тільки суд, міг би зробити висновок, що дійсно люди з значним життєвим досвідом, в тому числі, один з яких знаходився раніше у іншому шлюбі, мешкаючи разом тривалий час, знаходились виключно “у інтимних відносинах“, не маючи спільного побуту та бюджету тощо. Разом з тим, відповідач не спростував доказів, наданих позивачкою та вірогідних пояснень на користь своє версії подій не надав. Також суд враховує незначний проміжок часу - 2 місяці між укладенням договору купівлі-продажу квартири та укладенням шлюбу між сторонами, що беззаперечно підтверджує той факт, що між сторонами існували тривалі стосунки.

Суд не приймає до уваги надані суду копію розписки та угоди укладеної між ОСОБА_5 (попередньою власницею оспорюваної квартири) та відповідачем про позику певних коштів та надання дозволу на продаж квартири саме відповідачу, оскільки в таких хоча і зазначена як свідок ОСОБА_13 (дів. прізвище позивача), однак підпис даної особи у даних документах відсутній.

Свідчення свідків ОСОБА_14 з приводу проживання відповідача з 2003 року, ремонту та купівлі ним квартири одноособово є суперечливими, оскільки даний свідок дала показання, що у АДРЕСА_9 відповідач проживав разом з позивачкою, а дані події відбувались до 2004 року. Також сумніву слід піддати свідчення свідка ОСОБА_15 щодо проживання відповідача самого протягом 2003 -2004 років в АДРЕСА_9 та періодичні приходи позивачки в кв.7 даного будинку, оскільки такі спростовуються показання свідка ОСОБА_16, яка пояснювала, що надавала свою квартиру сторонам у 2000 році. Не приймає до уваги суд показання свідка ОСОБА_17, про те, що відповідач брав кредит для купівлі квартири і свідок був його поручителем, оскільки такі не підтверджено належними і достатніми доказами.

Водночас, встановлюючи факт проживання сторін однією сім’єю без реєстрації шлюбу суд вважає, що позовні вимоги стосовно початкового моменту спільного проживання не підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Сімейний Кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року і законодавець не надав йому зворотної сили, а тому положення ст. 74 СК України можливо застосувати до правовідносин, що виникли після цієї дати. Виходячи з обставин справи, факт, який просить встановити позивачка, став юридичним фактом, який породжує визначені юридичні наслідки, зокрема виникнення спільної власності, лише з 1 січня 2004 року. Оскільки позивачка просить встановити факт проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу до 1 січня 2004 року, то правила Сімейного Кодексу України на ці правовідносини не розповсюджуються, а положеннями Кодексу про шлюб та сім'ю України, котрий діяв на час виникнення правовідносин, не передбачав можливості визнання факту спільного проживання без реєстрації шлюбу, як підстави для визнання набутого майна спільною сумісною власністю. Кодекс про шлюб та сім'ю України містив імперативну норму про те, що права і обов'язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану - ч. 2 ст. 13 КпШС.

Таким чином, перебування у фактичних шлюбних відносинах за чинним на той час законодавством не створювало прав та обов'язків подружжя, а тому вимоги позивача про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період до 1 січня 2004 року задоволенню не підлягають, оскільки такий факт не підлягає встановленню.

Згідно з ч. 2 ст. 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

За положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Разом з тим, згідно із ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл. 8 цього Кодексу.

Тобто, при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Таким чином, з наведеного положення випливає головна ознака подружніх відносин: наявність факту спільного проживання, ведення спільного господарства, тобто прийняття участі у спільних витратах, спрямованих на забезпечення життєдіяльності сім'ї.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ст.90 ЦПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

На підтвердження факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, а також того, що спірне майно є спільним майном сторін, що проживали як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, яке підлягає поділу між сторонами, позивач посилалася на показання свідків.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем були надані належні та допустимі докази на підтвердження заявлених позовних вимог в частині встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період з 01.01.2004 року по 18.12.2004 року, які не були спростовані відповідачем, у зв'язку з чим позовні вимоги про встановлення факту спільного проживання у цей період є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог в частині визнання спірної квартири спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4, то згідно ч.1 ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

З вищенаведеної норми витікає, що визнання майнових прав та обов'язків фактичного подружжя здійснюється лише тоді, коли в судовому порядку буде встановлено факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Отже, зважаючи на встановлення судом факту проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу в той період, коли набувалося відповідачем спірне майно, позивач має право на визнання квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю на підставі ст. 74 СК України.

При цьому, ОСОБА_4 в суді не довів факту придбання спірної квартири за особисті кошти, натомість позивачкою надано ряд архівних довідок про її грошове забезпечення під час проходження нею служби у ВЧ А4556 у період придбання оспорюваної квартири. Сімейним кодексом України встановлено презумпцію виникнення права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, якщо воно набуте ними за час такого проживання, та обов'язок по доведенню належності такого майна або його частки на праві особистої приватної власності одному із них законодавцем покладено на того, хто вважає спірне майно своєю особистою власністю ст. 57 СК України і саме на відповідача ОСОБА_4 покладено обов'язок доведення своїх доводів, а його усні пояснення не є достовірними доказами їх обґрунтованості і не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про поділ спільного майна сторін.

Що стосується позовних вимог про визнання права власності за позивачем ? частки автомобіля марки “Renault Logan“ седан - В, державний номерний знак НОМЕР_1, 2013 року випуску, то в судовому засіданні встановлено і не заперечуються сторонами, що даний автомобіль був придбаний під час перебування сторін у шлюбі 06.06.2013 року .

Частиною 1 ст. 60 СК України, передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідач визнає позов в цій частині, а тому у відповідності до ч. 4 ст.206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Визнання відповідачем позову не суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому позов у цій частині підлягає до задоволення.

Відповідно до статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України (ч. 4 ст. 71 СК України).

Присудження судом грошової компенсації одному з подружжя замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за наявності згоди цієї особи на таке присудження.

Згідно із ч. 5 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У пункті 25 Постанови від 21 грудня 2007 року № 11 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя“ Пленум Верховного суду України роз'яснив, що, вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4 і 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності. Отже, в разі, коли жоден з подружжя не вчинив передбачених частиною п'ятою статті 71 СК України дій щодо попереднього внесення відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між сторонами відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Отже, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Предметом позовних вимог ОСОБА_2 є поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою та майна, набутого у шлюбі, а вимога про порядок такого поділу у спосіб вказаний позивачем є змістом позовних вимог. Тому, поділ спірного майна згідно вимог чинного законодавства не є виходом за межі позовних вимог.

Відповідно до вищенаведеного спір між сторонами підлягає вирішенню шляхом визнання ідеальних часток подружжя в спірному майні без його реального поділу і залишення майна в їх спільній частковій власності, у зв'язку з чим суд задовольняє позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розподіл спільного майна та проводить розподіл квартири АДРЕСА_2 та автомобіля марки “Renault Logan“ седан-В, державний номерний знак НОМЕР_1, 2013 року випуску шляхом визнання права власності за кожною із сторін на ідеальну частку у майні, тобто по 1/2 частині кожному.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог, а тому з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача підлягають стягненню понесені нею судові витрати при поданні позовної заяви - 1385 грн.; за надання експертних послуг про ринкову вартість спірного автомобіля – 450 грн.; оплата послуг КП ”ЛОР Червоноградське МБТІ” за виготовлення зведеного акту вартості спірної квартири - 208 грн.; оплата судового збору за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову - 275, 60 грн.; оплата судового збору за подання заяви про вжиття заходів забезпечення позову в сумі - 352. 40 грн.; оплата послуг суб'єкта оціночної діяльності за виготовлення звіту про оцінку майна транспортного засобу - 1000 грн., а всього 3671 грн.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалою Кам’янка-Бузького районного суду Львівської області від 14.06.2006 року в порядку ст.152 ЦПК України ( в редакції 2004 року) накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль марки “Renault Logan“ седан-В, державний номерний знак НОМЕР_1, 2013 року випуску, шляхом заборони будь-яким способом укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію, перереєстрацію та здійснювати його відчуження; ухвалою Кам’янка-Бузького районного суду Львівської області від 24.04.2018 року в порядку ст.151 ЦПК України автомобіль марки “Renault Logan“ седан-В, державний номерний знак НОМЕР_1, 2013 року випуску передано на відповідальне зберігання ОСОБА_2. Оскільки судом винесено рішення по суті позовних вимог, дані заходи забезпечення позову слід скасувати після набрання рішенням законної сили.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 77, 81, 90, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

постановив:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу та поділ майна подружжя задовольнити частково.

Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_4 з 01.01.2004 року по 18.12.2004 року.

Розділити квартиру АДРЕСА_10 та автомобіль марки “Renault Logan“ седан-В, державний номерний знак НОМЕР_1, 2013 року випуску шляхом визнання права власності за кожною із сторін на ідеальну частку у майні.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_10.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля марки “Renault Logan“ седан-В, державний номерний знак НОМЕР_1, 2013 року випуску.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину автомобіля марки “Renault Logan“ седан-В, державний номерний знак НОМЕР_1, 2013 року випуску.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 3671 (три тисячі шістсот одну) грн. 00 коп. у відшкодування понесених судових витрат.

Скасувати заходи забезпечення позову, накладені ухвалою Кам’янка-Бузького районного суду Львівської області від 14.06.2006року - арешт на квартиру АДРЕСА_2 та автомобіль марки “Renault Logan“ седан-В, державний номерний знак НОМЕР_1, 2013 року випуску, шляхом заборони будь-яким способом укладати угоди стосовно цього майна, проводити його реєстрацію, перереєстрацію та здійснювати його відчуження та ухвалою Кам’янка-Бузького районного суду Львівської області від 24.04.2018 року у виді передачі на відповідальне зберігання ОСОБА_2 автомобіля марки “Renault Logan“ седан-В, державний номерний знак НОМЕР_1, 2013 року випуску після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, в редакції від 3 жовтня 2017 року, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди (Кам’янка-Бузький районний суд Львівської області).

Суддя: І.А.Бакай