Постанова № 74988434, 26.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«26» червня 2018 року

м. Харків

справа № 643/16472/17-ц

провадження 22ц/790/3655/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Хорошевського О.М.,

учасники справи:

позивач – Моторне (транспортне) страхове бюро України,

відповідач – ОСОБА_1

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2018 року в складі судді Сугачової О.О.,

в с т а н о в и в:

У грудні 2017 року Моторне (транспортне) страхове бюро України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов’язаних з виплатою страхового відшкодування.

Позовна заява мотивована тим, що 29 липня 2014 року у м. Харкові на проспекті Московському в районі будинку № 80 автомобіль «Shevrolet – Aveo», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 зіткнувся із автомобілем «Renaut Logan», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, який в подальшому зіткнувся із автомобілем «Nissan», державний номерний знак НОМЕР_3, чим заподіяна матеріальна шкода.

Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2014 року ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні нею даної дорожньо-транспортної пригоди.

В результаті зазначеної дорожньо-транспортної пригоди був пошкоджений автомобіль «Renaut Logan», державний номерний знак НОМЕР_2 від 06 лютого 2015 року, який належить на праві власності ОСОБА_2

Зазначив, що згідно звіту № 10628 про визначення вартості матеріального збитку оцінку транспортного засобу автомобілем «Renaut Logan», державний номерний знак НОМЕР_2 від 06 лютого 2015 року, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно - асистуюча компанія «Довіра» розмір завданих збитків становить 46 809,03 грн.

Вказав, що завдану шкоду відповідач потерпілій особі не відшкодував.

Власник пошкодженого автомобіля з метою отримання відшкодування звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України з відповідною заявою, до якої додано копію полісу обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АС/9253082 терміном дії з 24 квітня 2014 року до 23 квітня 2015 року.

Зазначив, що ним здійснено виплату відшкодування потерпілій особі в розмірі 46 809,03 грн. згідно покладеного на Моторне (транспортне) страхове бюро України обов’язку щодо відшкодування шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, тому у нього виникло право зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування.

Просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь в порядку регресу кошти в розмірі понесених витрат в сумі 46 809,03 грн.; стягнути з відповідача на його користь судові витрати в розмірі 1600,00 грн.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2018 року позов Моторного (транспортного) страхового бюро України – задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України в порядку регресу понесених витрат в сумі 46 809, 03 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України судовий збір в розмірі 1600,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 травня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до неї про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з неї вже стягнуто матеріальну шкоду, завдану потерпілому в сумі 52 699,26 грн., яка була встановлена звітом спеціаліста-товарознавця №10628 від 06 лютого 2015 року; що в порядку виконання вищевказаного рішення нею сплачено суму матеріальної шкоди ОСОБА_2 та суму судового збору, що підтверджується наявними квитанціями від 18 травня 2016 року; що оскільки вона вже понесла цивільно-правову відповідальність за заподіяну шкоду, то не може бути двічі притягнута до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а тому позов Моторного (транспортного) страхового бюро України задоволенню не підлягає.

Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки Моторне (транспортне страхове бюро України сплатило страхове відшкодування потерпілому, воно має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, саме, до ОСОБА_1, яка спричинила дорожньо-транспортну пригоду та не застрахувала свою цивільно-правову відповідальність.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 29 липня 2014 року у м. Харкові на проспекті Московському в районі будинку № 80 автомобіль «Shevrolet – Aveo», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 зіткнувся із автомобілем «Renaut Logan», державний номерний знак НОМЕР_2, що належить ОСОБА_2, який в подальшому зіткнувся із автомобілем «Nissan», державний номерний знак НОМЕР_3, чим заподіяна йому матеріальна шкода.

Постановою Червонозаводського районного суду м. Харкова від 25 листопада 2014 року ОСОБА_1 визнано винною у скоєнні даної дорожньо-транспортної пригоди за статтею 124 КУпАП. Провадження у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, щодо ОСОБА_1 закрито у зв’язку із закінченням строку притягнення до адміністративного стягнення.

На час дорожньо-транспортної пригоди відповідач не мала чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 застраховано на підставі полісу № АС/9253082 обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на строк з 24 квітня 2014 року до 23 квітня 2015 року.

09 грудня 2014 року ОСОБА_3 звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про здійснення відшкодування оціненої шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 29 липня 2014 року у м. Харкові на проспекті Московському в районі будинку № 80 за участю транспортного засобу «Shevrolet – Aveo», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу «Renaut Logan», державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2 та належне відшкодування просив здійснити шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ОСОБА_2

Відповідно до листа «3/1-05/35535 від 22 грудня 2014 року Моторне (транспортне) страхове бюро України повідомив ОСОБА_1 про надходження звернення щодо дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 29 липня 2014 року за участю транспортного засобу марки «Shevrolet – Aveo», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та просив надати інформацію про можливо здійснені взаєморозрахунки з учасниками дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно звіту № 10628 дослідження спеціаліста - автотоварознавця від 06 лютого 2015 року про визначення вартості матеріального збитку оцінку транспортного засобу автомобілем «Renaut Logan», державний номерний знак НОМЕР_2, складеного Товариством з обмеженою відповідальністю «Експертно - асистуюча компанія «Довіра» розмір відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складає 56 170,84 грн., в тому числі ПДВ.

Згідно довідки Моторного (транспортного) страхового бюро України за №1 від 17 лютого 2015 року про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих претензія по майну складає 56 170,84 грн., підтверджена шкода по майну складає 46 809,03 грн.

На підставі наказу Моторного (транспортного) страхового бюро України №1534 від 01 квітня 2015 року ним здійснено сплату відшкодування на рахунок ОСОБА_2 за шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 46 809,03 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1534 від 02 квітня 2015 року.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди позов ОСОБА_2 задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 57 699,26 грн., з яких 52 699,26 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 5000,00 грн. – на відшкодування моральної шкоди; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 1246,99 грн.

Вищевказане рішення набрало законної сили, оскаржено або скасовано не було.

Частиною 1 статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до положень частини 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, Моторне (транспортне) страхове бюро Україниу межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров’ю, майну третьої особи.

Відповідно до статті 41 вказаного Закону Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Згідно з пунктом 38.2.1. цього Закону Моторне (транспортне) страхове бюро Українипісля сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Деліктне зобов'язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоду (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов'язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов'язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала.

Як роз'яснено у пунктах 26, 27 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», до страховика (Моторне (транспортне) страхове бюро України), який виплатив страхове відшкодування, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, яка одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Сума страхового відшкодування підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдані збитки, відповідно до правил статті 993 ЦК України.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 5 квітня 2017 року № 6-2806цс16.

Отже, законом прямо встановлено порядок стягнення коштів, виплачених Моторним (транспортним) страховим бюро Українина відшкодування шкоди особі потерпілій у дорожньо-транспортній пригоді, саме в порядку регресу.

З матеріалів справи вбачається, що Моторним (транспортним) страховим бюро України здійснено сплату відшкодування на рахунок ОСОБА_2 за шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 29 липня 2014 року в розмірі 46 809,03 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1534 від 02 квітня 2015 року.

За таких обставин суд першої інстанції зробив правильний висновок про виникнення у позивача права майнової вимоги у порядку регресу і про стягнення з відповідача на його користь суми сплаченого страхового відшкодування у розмірі 46 809,03 грн.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 травня 2015 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з неї вже стягнуто матеріальну шкоду, завдану потерпілому в сумі 52 699,26 грн., і вказане рішення нею виконано, що підтверджується наявними у справі квитанціями від 18 травня 2016 року та що оскільки вона вже понесла цивільно-правову відповідальність за заподіяну шкоду, тому не може бути двічі притягнута до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення спростовується наступним.

Відповідності до ст.ст. 76-81 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Дійсно, матеріали справи містять копію рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яким позов ОСОБА_2 задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 57 799,26 грн., з яких 52 699,26 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 5000,00 грн. – на відшкодування моральної шкоди; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати 1246,99 грн.

Вищевказане рішення ґрунтується на висновку звіту №13/08/2014 дослідження спеціаліста-товарознавця від 28 серпня 2014 року, відповідно до якого матеріальний збиток, завданий власнику автомобіля «Renaut Logan», державний номерний знак НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при дорожньо-транспортній пригоді складає 99 508, 29 грн. та враховано, що частину збитків у розмірі 46 809,03 грн. позивачу відшкодовано Моторним (транспортним) страховим бюро України відповідно до статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» і стягнуто різницю між реальним розміром матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження автомобіля та сумою, сплаченою Моторним (транспортним) страховим бюро України, яка складає 52 699,26 грн.

В матеріалах справи відсутні відомості про те, що звіт №13/08/2014 дослідження спеціаліста-товарознавця від 28 серпня 2014 року та/або рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 травня 2015 року оскаржені відповідачем.

Таким чином, помилковим є посилання ОСОБА_1 про те, що грошові кошти, сплачені нею на користь ОСОБА_2 в порядку виконання рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 29 травня 2015 року в розмірі 52 699,26 грн. повністю відшкодовують матеріальний збиток, завданий внаслідок пошкодження автомобіля «Renaut Logan», державний номерний знак НОМЕР_2, оскільки вказана сума є лише різницю між реальним розміром матеріального збитку, завданого внаслідок пошкодження автомобіля, встановленого звітом №13/08/2014 дослідження спеціаліста-товарознавця від 28 серпня 2014 рокув розмірі 99 508,29 грн. та сумою, сплаченою Моторним (транспортним) страховим бюро України в розмірі 46 809,03 грн.

Отже, задоволення регресної вимоги щодо відшкодування на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України грошових коштів в розмірі 46 809,03 грн. не є подвійним стягненням в розумінні статті 61 Конституції України,

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, на підставі доказів, поданих сторонами, що належним чином оцінені, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі, застосувавши норми матеріального права, які їх регулюють, дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає підстав для розподілу судових витрат не вбачається

.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 – 384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2018 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В.Бурлака

Судді І.О. Бровченко

ОСОБА_5

Повний текст постанови складено 26 червня 2018 року