Постанова № 74988404, 26.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«26» червня 2018 року

м. Харків

справа № 635/3088/17-ц

провадження 22ц/790/3658/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Хорошевського О.М.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1,

відповідач –ОСОБА_2

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 травня 2018 року в складі судді Шинкарчука Я.А.,

в с т а н о в и в:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам та зміну способу присудження аліментів, який в подальшому уточнив.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 16 вересня 2014 року з позивача стягнуто аліменти у розмірі 1/4 частини його доходу щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, встановленого законом на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, до досягнення нею повноліття, починаючи з 01 липня 2014 року.

Зазначив, що на час винесення рішення суду він знаходився у шлюбі з відповідачем і підтримував не шлюбні, а сімейні стосунки. Він та його батьки надавали як ОСОБА_2, так і їхній спільній дитини – ОСОБА_3 матеріальну допомогу, не беручи з відповідача ніяких розписок.

Вказав, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 29 вересня 2016 року шлюб між ними розірвано. Однак, він і після розірвання шлюбу продовжував надавати допомогу на утримання їх дочки.

Зазначив, що він не був повідомлений про те, що його колишня дружина подала заяву про примусове виконання судового рішення ще 14 січня 2015 року та лише у березні 2017 року, отримавши виклик від 16 березня 2017 року до Ленінського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області він довідався, що йому нарахована заборгованість по сплаті аліментів, виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Зазначив, що постанову про відкриття виконавчого провадження він отримав лише 18 травня 2017 року, про що є відмітка у матеріалах виконавчого провадження № 46115113. Саме з цих причин він не мав змоги надати ні суду, ні державному виконавцю відомості про стан здоров’я, матеріальний стан та роботу, а з березня 2017 року став переводити кошти на утримання дитини поштовим переказом.

Посилався на те, що наявність у нього ряду захворювань не дає можливості працевлаштуватися. На момент ухвалення рішення про призначення аліментів він не мав місця роботи і зараз не працює за станом здоров’я, оскільки йому відмовляють у працевлаштуванні.

Вказав, що на теперішній час знаходиться на утриманні батьків, постійного заробітку, рухомого та нерухомого майна не має, що на його думку, є підставою для призначення аліментів у твердій грошовій сумі.

Просив звільнити його від сплати заборгованості по аліментам, нарахованих Ленінським відділом державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області за виконавчим листом №635/5905/14-ц, виданим 10 жовтня 2014 року Харківським районним судом Харківської області про стягнення з нього аліментів в розмірі 1/4 частини його доходу щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму дитини відповідного віку, встановленого законом на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, до досягнення нею повноліття, починаючи з 01 липня 2014 року; призначити аліменти у твердій грошовій сумі щомісячно, починаючи з травня 2017 року на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, до досягнення нею повноліття у розмірі 713, 00 грн. з подальшою індексацією мінімального розміру на утримання дитини відповідного віку.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 07 травня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що про звернення виконавчого листа № 635/5905/14-ц, виданого 10 жовтня 2014 року до примусового виконання він дізнався лише у травні 2017 року, тому його вини у виникненні заборгованості немає, оскільки йому не було відомо перед ким і у який термін він має звітувати про сплату аліментів; що суд безпідставно відмовив йому у задоволенні клопотання про допит в якості свідка ОСОБА_5, яка могла розповісти суду про суми коштів і речі, що передавалися на утримання дитини протягом 2014 -2017 років; що він хворіє на тяжке психічне захворювання, яке загострилося після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів; що він виконував свої зобов’язання щодо дочки належним чином і ніяких претензій з боку відповідачки не мав; що відповідачка ніде не працює і в такий спосіб намагається покращити свій майновий стан.

Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 4 статті 274 передбачено перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного позовного провадження. До цього переліку не входять справи у спорі про стягнення аліментів.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, мотивовано тим, що відсутні передбачені законом підстави для звільнення позивача від сплати заборгованості по аліментам та зміни способу їх присудження.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 липня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, до досягнення нею повноліття в розмірі 1/4 частини його доходу щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму дитини відповідного віку, починаючи з 01 липня 2014 року і до повноліття дитини.

Рішення суду набрало законної сили 13 серпня 2014 року.

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 16 січня 2015 року головним державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_3 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 635/5905/14-ц, виданого Харківським районним судом Харківської області 10 жовтня 2014 року.

Із розрахунку заборгованості по аліментам, наданого головним державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 10 квітня 2017 року вбачається, що заборгованість по аліментам у 2014 році становила 4905, 00 грн., у 2015 році - 9852, 06 грн., у 2016 році - 13632, 50 грн., у 2017 році - 3947, 25 грн., а всього станом на 01 квітня 2017 року складає 32 336, 81 грн.

Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_1 його звільнено за згодою сторін з посади молодшого приймальника товарів на підставі наказу №162-К від 01 вересня 2016 року Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет».

На теперішній час ОСОБА_1 не працює, інших дітей не має, недієздатні особи на його утриманні не перебувають.

Згідно наявних в матеріалах справи медичних довідок ОСОБА_1 з дитинства хворіє на вегето-судинну дістанію.

Згідно частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.

Статтею 51 Конституції України та статтею 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно частини 1 статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Згідно частини 1 статті 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до частини 1 статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Згідно статті 183 СК України розмір аліментів визначається у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини.

Крім того, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення (частина перша статті 184 СК України).

При цьому підстави визначення розміру аліментів у частках до заробітку (доходу) або у твердій сумі визначаються з урахуванням як положень статті 182 СК України, так і положень статей 183, 184 СК України.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для визначення розміру аліментів, але не пов'язує їх виключно зі способом присудження (частина 3 статті 181 СК України). З огляду на відсутність імперативної заборони розмір аліментів і спосіб стягнення аліментів може бути визначений судом з урахуванням фактичних обставин справи, які встановлені судом та на які посилався позивач. При цьому право застосування норми права належить виключно суду.

Згідно частини 2 статті 197 СК України, за позовом платника аліментів суд може звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», суд може зменшити розмір неустойки з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів, а за передбачених статтею 197 СК України умов - повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Харківського районного суду Харківської області від 17 липня 2014 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, аліменти на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, до досягнення нею повноліття в розмірі 1/4 частини його доходу щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму дитини відповідного віку, встановленого законом.

Згідно розрахунку заборгованості по аліментам, наданого головним державним виконавцем Ленінського відділу державної виконавчої служби м. Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 10 квітня 2017 року заборгованість по аліментам у 2014 році - 4905, 00 грн., у 2015 році - 9852, 06 грн., у 2016 році - 13632, 50 грн., у 2017 році - 3947, 25 грн., всього станом на 01 квітня 2017 року складає 32 336, 81 грн.

Доказів на підтвердження сплати аліментів на користь відповідача за вищевказаний період матеріали справи не містять.

Таким чином, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він виконував свої зобов’язання щодо дочки належним чином і ніяких претензій з боку відповідачки не мав.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо того, що він хворіє на тяжке психічне захворювання, яке загострилося після ухвалення рішення про стягнення з нього аліментів, як підставу для звільнення від сплати заборгованості по аліментам спростовуються наступним.

Матеріали справи містять виписку із санаторної школи – інтернат № 11 для дітей з ПНЗ від 12 вересня 2012 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, перебував в санаторній школі – інтернат № 11 ХОЦПМПК з 01 вересня 2005 року для проходження курсу реабілітації по поводу ДЗ: F 07.8 / F 88. За період реабілітації з 25 лютого 2008 року по 30 березня 2008 року знаходився на стаціонарному лікуванні у лікарні № 3 – зареєстровані признаки підвищеної збудливості кори головного мозку. Хлопчик закінчив 8 класів санаторної школи – інтернату № 11 та вибув для подальшого навчання та спостереження (лікування) за місцем проживання з 14 жовтня 2011 року.

Згідно консультативного висновку невролога від 08 лютого 2013 року, виданого Комунальним закладом охорони здоров’я «Харківська міська клінічна лікарня №5» ОСОБА_1 встановлено діагноз – вегетативна дистанія.

Із копії акту № 1 вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_4, знаходився на обстеженні Харківської міської клінічної лікарні № 25 неврологічного відділення з 14 липня 2014 року по 16 липня 2014 року, направлений Ленінською комісією при стаціонарному обстежені, діагноз: вегето – судинна дистанія.

Відповідно довідки № 904 від 09 грудня 2014 року, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, рішенням комісії при Жовтневому об’єднаному районному військовому комісаріаті м. Харкова від 23 липня 2014 року згідно з Положенням про військово – лікарську експертизу та медичний огляд у Збройних Силах України визнаний непридатним до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час.

Згідно копії довідки Військової частини А3306 від 20 лютого 2018 з медичної карти стаціонарного хворого № 1494, ОСОБА_1А, ІНФОРМАЦІЯ_4, з 15 лютого 2018 року по 20 лютого 2018 року перебував на стаціонарному обстеженні та лікуванні у клініці неврологічних хвороб, психіатрії та наркології Військово – медичного клінічного центру Північного регіону ( в/ч А3306) з діагнозом: гостра депресивна реакція ситуаційно (конфлікту у сім’ї) зумовлена. Виписаний з рекомендацією підтримуючої терапії в амбулаторному режимі.

Таким чином, позивач, як на час ухвалення заочного рішення Харківського районного суду Харківської області від 17 липня 2014 року про стягнення з нього аліментів, так і на теперішній час хворіє на вегето-судинну дистанію, тому у суду відсутні підстави вважати, що на теперішній час стан здоров’я ОСОБА_1 погіршився.

Довідок про те, що позивачу присвоєно будь-яку групу інвалідності або про те, що на теперішній час він потребує стаціонарного лікування в матеріалах справи відсутні.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що відповідач ніде не працює і в такий спосіб намагається покращити свій майновий стан спростовуються наступним.

Відповідно до статті 179 Сімейного кодексу України аліменти, одержані на дитину, є власністю того з батьків, на ім'я кого вони виплачуються, і мають використовуватися за цільовим призначенням.

Докази нецільового використання відповідачем аліментів в матеріалах справи відсутні, а сам факт намагання отримати ОСОБА_2 аліментів, стягнутих на її користь за рішенням суду на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, не може бути підставою для висновків про безпідставне її збагачення.

Безпідставними є посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що він не був повідомлений про стягнення з нього аліментів в порядку виконавчого провадження.

Згідно частини 5 статті 124, пункту 9 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження та полягає у сукупності дій органів і посадових осіб, визначених у Законі України «Про виконавче провадження», що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

З матеріалів справи та пояснень самого ОСОБА_1 вбачається, що йому було відомо про наявність судового рішення про стягнення з нього аліментів та він з цим рішенням згоден. Рішення ухвалено в загальному порядку та набуло чинності.

У випадку, якщо позивач не згоден з діями державного виконавця щодо його повідомлення про стан виконавчого провадження та розрахунком заборгованості по аліментам, він не позбавлений можливості звернутися до суду з відповідною скаргою на дії державного виконавця. Проте, будь – яких судових рішень щодо цього матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що позивач не сплачував аліменти з поважних причин, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на необгрунтовану відмову в задоволенні клопотання про виклик свідків є безпідставним виходячи з наступного.

Відповідності до ст.ст. 76-81 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Належними та допустимими доказами сплати аліментів є квитанції про сплату аліментів, довідка з виконавчої служби про відсутність заборгованості по аліментам тощо. Таким чином, пояснення свідка ОСОБА_5 не є належним доказом у справі про звільнення від сплати заборгованості по аліментам, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні такого клопотання.

Враховуючи вищевикладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених частиною 2 статті 197 СК України для звільнення позивача від сплати заборгованості по аліментам, а також, відсутність підстав для зміни способу виконання рішення суду, оскільки позивачем не доведено зміну матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров’я когось із них.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для розподілу судових витрат не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381 – 384, 389 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 травня 2018 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В.Бурлака

Судді І.О. Бровченко

ОСОБА_6

Повний текст постанови складено 26 червня 2018 року