Постанова № 74987961, 25.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 815/2535/16

Категорія: 10.3 Головуючий в 1 інстанції: Целух А.П. Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – судді Федусика А.Г.,

суддів – Зуєвої Л.Є. та Шевчук О.А.,

при секретарі – Пальоній І.М.,

за участю: представника позивача – ОСОБА_1 та представника Міністерства внутрішніх справ України і Головного управління Національної поліції в Одеській області – ОСОБА_2,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_3 апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Малиновського районного суду м.Одеси від 06 грудня 2017 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справі України в Одеській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А :

В травні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справі України в Одеській області, Міністерства внутрішніх справ України (далі МВС) та просила визнати протиправними дії Головного Управління МВС України в Одеській області щодо відмови їй у виплаті одноразової грошової допомоги у зв’язку з загибеллю її сина, міліціонера взводу №1 роти №2 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шторм» Головного управління МВС України в Одеській області, який загинув період проходження служби під час виконання службових обов'язків, зобов'язати МВС України призначити виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з загибеллю її сина та зобов'язати Головне Управління МВС України в Одеській області виплатити цю допомогу.

Постановою Малиновського районного суду м.Одеси від 06 грудня 2017 року адміністративний позов було задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду МВС подало апеляційну скаргу, в якій зазначається, що вказане рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом Головного управління МВС України в Одеській області від 05 серпня 2014 року ОСОБА_3 був прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України на посаду міліціонера взводу №1 роти №2 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шторм» Головного управління МВС України в Одеській області.

Наказом Головного управління МВС України в Одеській області від 18 серпня 2014 року для виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом», та несення служби по охороні громадського порядку в районах проведення АТО, на підставі вказівок МВС України, відряджено працівників патрульної служби міліції особливого призначення «Шторм» Головного управління МВС України в Одеській області у розпорядження керівника антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей до м.Сватове, Луганської області, зокрема, з 18 серпня 2014 року ОСОБА_3 - міліціонера взводу №1 роти №2 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шторм» Головного управління МВС України в Одеській області.

Судом встановлено, що 20 листопада 2014 року на території проведення антитерористичної операції з вказаною особою стався нещасний випадок неподалік села Дмитрівка, Нікопольського району, Дніпропетровської області внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю автобусаBenz-ЗОЗ під керуванням ОСОБА_5, який заснув за кермом, в результаті чого автобус виїхав за межі проїжджої частини з'їхав у правий кювет, де зіткнувся з деревом, внаслідок чого транспортний засіб перекинувся на правий бік.

З акту про нещасний випадок (у тому числі поранення) від 26 вересня 2014 року № 39 (а.с.15) вбачається, що загиблий міліціонер взводу 1 роти № 2 батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Шторм» ГУМВС України в Одеській області, старший сержант міліції ОСОБА_3 на момент настання ДТП, в якому він загинув, прямував до місця постійної дислокації у м.Одесі із зони проведення антитерористичної операції, де ОСОБА_3 проводилися дії щодо виявлення і розкриття злочинів та виконувалися службові обов'язки, пов'язані з безпосередньою участю в боротьбі із злочинністю.

Наказом № 730 о/с від 13 жовтня 2014 року ОСОБА_3 був виключений зі списків особового складу в зв'язку зі смертю.

На підставі положень ст.23 Закону України «Про міліцію» позивачка 23 березня 2016 року звернулася до Головного управління МВС України в Одеській області із заявами про виплату їй одноразової грошової допомоги у зв'язку із загибеллю її сина, про що зазначено у самій заяві.

25 квітня 2016 року Головним управлінням МВС України в Одеській області листом № 14/3-Л-121 від 25 квітня 2016 року надана відповідь, згідно якої у виплаті одноразової грошової допомоги відмовлено з посиланням на те, що смерть ОСОБА_3 не пов'язана безпосередньо з участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю та зазначено, що наказом ГУ УМВС України в Одеській ОСОБА_3 був виключений зі списків особового складу в зв'язку зі смертю.

Відмова у виплаті одноразової грошової допомоги і стала підставою для звернення з даним позовом до суду.

Вирішуючи спірне питання та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3, який входив до складу ППСМОП «Шторм», що був відряджений до м.Сватове, Луганської області для здійснення заходів з охорони громадського порядку, де проводиться антитерористична операція, мав пряме відношення до проходження служби в органах внутрішніх справ, а його посадові обов'язки належали до заходів з виконання завдань по охороні громадського порядку, громадської безпеки і боротьбі із злочинністю на території проведення антитерористичної операції.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважає їх правильними з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.23 Закону України Про міліцію (в редакції станом на момент загибелі ОСОБА_3Ю.) у разі загибелі (смерті) працівника міліції, який перебував на службі в органах внутрішніх справ, під час виконання ним службових обов'язків по охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю сім'ї загиблого (померлого), а в разі її відсутності його батькам та утриманцям виплачується одноразова грошова допомога в розмірі десятирічного грошового забезпечення загиблого (померлого) за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ від 12 травня 2007 року №707 було затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції (далі Порядок), абзацом 1 п.1 якого передбачено, що одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі загибелі (смерті) працівника міліції, податкової міліції під час виконання ним службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю. Грошова допомога виплачується членам сім'ї загиблого (померлого), а в разі їх відсутності - його батькам та утриманцям у розмірі десятирічного грошового забезпечення.

Виконанням службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, є охорона і забезпечення громадського порядку (п.2 Порядку).

Як зазначалось вище, наказом Головного управління МВС України в Одеській області від 18 серпня 2014 року для виконання завдань, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та несенням служби по охороні громадського порядку в районах проведення АТО, на підставі вказівок МВС України, відряджено працівників патрульної служби міліції особливого призначення «Шторм» Головного управління МВС України в Одеській області у розпорядження керівника антитерористичної операції на території Луганської та Донецької областей до м.Сватове, Луганської області, зокрема, з 18 серпня 2014 року ОСОБА_3.

Відповідно до п.7 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 13 березня 1998 року №59, днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття з відрядження - день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що нещасний випадок з ОСОБА_3 стався під час прямування до місця постійної дислокації у м.Одесі із зони проведення антитерористичної операції, де ОСОБА_3 проводилися дії щодо виявлення і розкриття злочинів та виконувалися службові обов'язки, пов'язані з безпосередньою участю в боротьбі із злочинністю.

З наведеного можні дійти висновку, що ОСОБА_3 до моменту прибуття до місця постійної роботи у відповідності до наказу Головного управління МВС України в Одеській області від 18 серпня 2014 року виконував завдання, визначені Законом України «Про боротьбу з тероризмом» та ніс службу по охороні громадського порядку в районах проведення АТО, що свідчить про необґрунтованість відмови Головного управління МВС України в Одеській області у наданні виплати одноразової грошової допомоги на підставі того, що смерть ОСОБА_3 не пов'язана з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.

Окремо слід зазначити, що ОСОБА_3 фактично знаходячись (станом на момент потрапляння в ДТП) в Дніпропетровській області та поза межами місця постійної дислокації перебував там не як приватна особа та за власної ініціативи, а виключно як працівник правоохоронного органу на підставі наказу керівництва та з метою виконання службових обов’язків, навіть з врахуванням того факту, що станом на момент смерті ОСОБА_3 перебував в автобусіBenz-ЗОЗ, який прямував до місця постійної дислокації, а не ніс фактично службу по охороні громадського порядку, як таку.

Посилання апелянта на те, що рішення суду першої інстанції є втручанням у дискреційні повноваження МВС щодо призначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі працівника, колегія суддів не приймає до уваги та зазначає про відсутність в даних спірних правовідносинах у відповідача дискреційних повноважень під час вирішення питання про виплату одноразової грошової допомоги.

Так, згідно Рекомендацій ОСОБА_6 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої ОСОБА_6 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційні повноваження, це повноваження суб'єкта владних повноважень, закріплені у законодавстві, обирати у конкретній ситуації між альтернативами управлінськими рішеннями, кожне з яких є правомірним, разом з тим, з аналізу спірних правовідносин вбачається, що повноваження відповідача в даному випадку не мають ознак дискреційності, оскільки визначальною обставиною є те, що у кожному конкретному випадку та з урахуванням фактичних обставин, існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень, а саме: виплатити одноразову грошову допомогу або відмовити в такій виплаті.

Так, умови, за яких відповідач повинен виплатити одноразову грошову допомогу визначені законом. Якщо такі умови в наявності - суб’єкт владних повноважень повинен беззаперечно здійснити виплату одноразової грошової допомоги. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу – здійснити виплату або ні (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі №806/2208/17.

Також, доводи апеляційної скарги з приводу того, що апелянтом взагалі не було здійснено розгляд питання про проведення виплати, колегія суддів не приймає до уваги та зазначає, що відповідно до п.7 Порядку орган внутрішніх справ, орган державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, подає МВС та ДПА у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копією висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті).

МВС та ДПА у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, для проведення виплати.

З наведеного вбачається, що органом внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції надсилається до МВС висновок виключно про можливість проведення такої грошової допомоги, на підставі якого МВС приймає лише формальне рішення про призначення виплати і надсилає його органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції для проведення безпосередньої виплати. Водночас, в даному випадку орган внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції відмовив в призначенні виплати, а тому і МВС не буде (не повинен) розглядати та приймати відповідне рішення з вказаного питання.

Наведені висновки підтверджуються тією обставино, що навіть станом на час вирішення спірних правовідносин в суді апеляційної інстанції зазначений в абзаці 1 п.7 Порядку висновок щодо можливості проведення грошової допомоги Головним Управління МВС України в Одеській області складено не було, незважаючи на ту обставину, що ОСОБА_3 загинув 20 вересня 2014 року, а позивачці було відмовлено в призначенні виплати в квітні 2016 року, в той час як згідно до п.7 Порядку орган внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції подає МВС у семиденний строк з дня реєстрації документів (заява позивачкою про призначення виплати була подана 23 березня 2016 року) висновок щодо можливості проведення грошової допомоги, чого Головним Управління МВС України в Одеській області станом на сьогодні зроблено і не було.

Крім того, справа містить лист від 21 червня 2016 року за №12/6-2565 (а.с.87) за підписом першого заступника директора Департаменту МВС ОСОБА_7, направленого на адресу Департаменту юридичного забезпечення МВС, з якого вбачається, що матеріали на призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_4 у зв'язку з загибеллю її сина на опрацювання до департаменту не надходили.

При цьому судова колегія враховує, що з приводу призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_4 зверталася не лише до органу внутрішніх справ за місцем служби загиблого сина, а і безпосередньо до Міністра МВС, але і вказане звернення було залишено без задоволення.

Крім того, у постанові від 16 вересня 2015 року (справа № 21-1465а15) Верховний Суд України вказав, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року в справі № 820/4757/17.

Таким чином, враховуючи все вищезазначене у сукупності, в тому числі висновок суду про наявність у позивачки права на отримання спірної одноразової грошової допомоги, що є визначальним у даному спорі, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити певні дії є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству.

Доводи відповідача, викладені у апеляційній скарзі, за змістом ідентичні наданим до адміністративного позову запереченням, зазначених висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні норм матеріального права.

За таких обставин, підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.308, 310, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд –

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України - залишити без задоволення, а постанову Малиновського районного суду м.Одеси від 06 грудня 2017 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку ст.328-331 КАС України.

Головуючий суддя ОСОБА_8Судді ОСОБА_9 ОСОБА_10