Рішення № 74986545, 21.06.2018, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/6196/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 року Галицький районний суд м.Львова

у складі: головуючого судді Волоско І.Р.,

секретар судового засідання Мисько С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» (79040, м.Львів, вул.Авіаційна, 3) до КП «Редакція газети Львівської міської ради «Ратуша» (79008, м.Львів, вул.Винниченка, 8), ОСОБА_1 (79008, м.Львів, вул.Винниченка, 8), ОСОБА_2 (79008, м.Львів, вул.Винниченка, 8), ОСОБА_3 (79008, м.Львів, вул. Винниченка, 8) про спростування поширених недостовірних відомостей, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовними вимогами про визнання недостовірною інформації, фактів і відомостей про державне підприємство "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод", які були поширені комунальним підприємством "Редакція газети Львівської міської ради "Ратуша", авторами ОСОБА_1 і ОСОБА_2, громадянином ОСОБА_3 на третій сторінці Львівської газети " Ратуша " у числі 5 (1772) від 11-17 лютого 2016 року та на офіційному веб-сайті вказаної газети в мережі інтернет www.ratusha.lviv.ua в статті "Підрізані львівські "крила"", Вважає, що поширена відповідачами інформація не відповідає дійсності, оскільки:

- ОСОБА_3 не працював 25 років на підприємстві, а проходив військову службу у Збройних Силах України (військова частина 36983). Він не «пішов на нижчу посаду», тобто не був переведений з посади начальника відділу кадрів на посаду начальника бюро перепусток, а був звільнений з військової служби у зв’язку з виходом на пенсію 09.01.1998 року і лише 19.01.1998 року він був прийнятий на роботу комендантом підприємства, а не начальником бюро перепусток;

- згідно з ч.3 ст.17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» не допускається звільнення за ініціативою адміністрації інваліда без його згоди лише з мотивів інвалідності. Громадянин ОСОБА_3 був звільнений з посади «завідувач бюро перепусток» не з мотивів інвалідності, а у зв’язку зі скороченням займаної ним посади, так як підприємством встановлено автоматичний перепускний пункт (систему контролю і управління доступом), через що зникла необхідність систематичного оформлення значної кількості перепусток;

- відповідно до укладеного між підприємством за ЗАТ «УАСК АСКА-ЖИТТЯ» договором №12-05 від 01.01.2005р. підприємство повністю і своєчасно виконало договірні зобов’язання і не брало на себе зобов’язання щодо здійснення виплат та не здійснює виплати застрахованим особам. Згідно з договором такі страхові виплати здійснюються ЗАТ «УАСК АСКА-ЖИТТЯ»;

- не відповідають дійсності відомості про кількість працівників, які працюють на підприємстві; зазначене у статті співвідношення робітників та адміністрації підприємства; інформація про те, що робочі та жінки, які були у декреті (примітка: хоча вірно зазначати: жінки, які перебували у відпустці для догляду за дитиною), не отримали нічого; інформація про те, що лише 20 робочих отримали виплату;

- начальник відділу кадрів Позивача отримав страхову виплату суттєво, у рази, нижчу 16 000 гривень;

- на підприємстві відсутня посада заступника директора з виробництва, а згідно з ч.3 ст.ст.64, 65 ГК України, нормами Статуту підприємства встановлення чисельності працівників і штатного розпису здійснюється підприємством і його керівником самостійно, а не окремими працівниками підприємства, в т.ч. ОСОБА_3;

- наявний на підприємстві штат працівників будівельних спеціальностей є мало чисельним для виконання усього об’єму робіт. Окрім цього спектр робіт, що виконується сторонніми організаціями, з технічних причин не може бути виконаний силами підприємства;

- підприємство ніколи не укладало договори з юридичною особою, що має найменування «Дідол» і вказана юридична особа ніколи не виконувала будівельно-ремонтні роботи на підприємстві;

- на підприємстві відсутні факти вкидання працівниками «жмені гайок і болтів у компресор» та факт затримки на три місяці пізніше передання літака Збройним Силам України у травні-червні минулого року.

Позивач звертався до відповідачів з листами щодо спростування поширеної недостовірної інформації, оскільки така принижує ділову репутацію позивача, однак відповідачі належним чином не відреагували. Просить визнати бездіяльність, що полягає у неопублікуванні наданого ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» спростування та у ненаданні ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» відмови в його публікації з зазначенням підстави відмови та зобов'язати Комунальне підприємство "Редакція газети Львівської міської ради "Ратуша", авторів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 опублікувати з дотриманням вимог, що встановлені ст.37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", у запланованому найближчому випуску Львівської газети " Ратуша " та на офіційному сайті вказаної газети в інтернеті www.ratusha.lviv.ua, після набрання законної сили рішенням суду, надрукувати спростування про недостовірність вищезазначеної інформації, фактів та відомостей щодо державного підприємства "Львівський державний авіаційно-ремонтний завод", під заголовком "Спростування".

Представник позивача – ОСОБА_4 в судовому засіданні позов підтримав, дав пояснення аналогічні доводам, викладеним у позові.

Відповідач – ОСОБА_3 в судовому засіданні позов заперечив, просив суд відмовити в задоволенні.

Відповідач – ОСОБА_2 в судовому засіданні позов заперечив, просив суд відмовити в задоволенні.

Представник відповідача – ОСОБА_5 в судовому засіданні позов заперечили, просили суд відмовити в задоволенні.

У відзиві на позовну заяву (т.2 а.с.194-198) відповідач комунальне підприємство "Редакція газети Львівської міської ради "Ратуша" зазначив, що позивач не наводить жодних аргументів, доводів чи посилань на матеріали у справі, які б підтверджували його звинувачення, тобто не надав належних та допустимих доказів на обґрунтування позовних вимог. Під час підготовки статті журналістом були використані покази свідка, у тому числі і звукозапис розмови, відповіді офіційних органів влади. Вказує, що на журналістів державою та суспільством покладений обов*язок бути рупором суспільних проблем та загроз, істотно посилюючи значення цієї функції в умовах фактичної війни з Росією. Відповідь Державної фіскальної служби про облік понад тисячу працівників за останні 5 років на підприємстві позивача було покладена журналістом за основу. Останнім врахована істотна плинність кадрів, відповідно у статті подано закруглену цифру, що, на думку відповідача, не впливає на суть статті. Вважає, що надана Міністерством оборони України відповідь від 22 травня 2017 року про передачу армії трьох відремонтованих літаків при великій штатній численності засвідчує неефективність роботи підприємства. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відзивах на позов вказали, що останній є необґрунтованим, недостовірним, бездоказовим і не підлягає задоволенню(т.2 а.с.199-208).

Протягом судового розгляду справи відповідачем ОСОБА_2 були подані

- заяви про відвід судді Стрельбицького В.В. Ухвалами Галицького районного суду від 29 червня 2017 року, 12 грудня 2017 року у задоволенні заяв про відвід було відмовлено(т.2 а.с. 101-104). Повторна заява про відвід від 12 грудня 2017 року була задоволена;

- заява представника відповідача ОСОБА_6 про відвід судді Радченко ухвалою суду від 24 січня 2018 року була задоволена (т.2 а.с. 133-134);

- клопотання про витребування доказів в ДП « Львівський авіаційно-ремонтний завод». Ухвалою Галицького районного суду від 29 червня 2017 року клопотання було задоволене та витребувано у позивача1) штатні розписи працівників з 2012 по 2016 роки, окремо по роках, із зазначенням посад та кількості ставок за кожною посадою; 2) інформацію по кількість працівників, які працювали не на повну ставку в період з 2012 по 2016 роки із зазначенням кількості по посадам штатних працівників на кожну посаду, згідно штатного розпису;

- клопотання про витребування у УАСК «Аска-життя» відомостей про суми страхових виплат працівникам підприємства позивача, яке було задоволене протокольною ухвалою суду (т.2 а.с.222,226); Ухвалою Галицького районного суду міста Львова від 24 квітня 2018 року за неналежне виконання вимоги суду, зокрема неповідомлення суду про неможливість подання доказі, витребуваних судом, або неподання таких доказів без поважних причин накладене стягнення з ПрАТ «УАСК АСКА-ЖИТТЯ» в дохід державного бюджету штрафу в мінімальному розмірі, встановленому ч.1 ст. 148 ЦПК України(т.2 а.с.279-280)

- клопотання про долучення до справи письмових доказів(т.2 а.с. 259).

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому ЦПК України звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст.ст. 3, 28).

Разом із цим, Конституцією гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

За правилами ст.ст.297,299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.

Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до положень п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Судовим розглядом встановлено, що на сторінці 3 у числі 5 (1772) Львівської газети «Ратуша» від 11-17 лютого 2016 року на офіційному веб-сайті вказаної газети в мережі інтернет www.ratusha.lviv.ua було опубліковано статтю ОСОБА_7 та ОСОБА_8 «Підрізані Львівські «крила», в якій поширено інформацію, факти і відомості про державне підприємство «Львівський авіаційно-ремонтний завод». Зокрема, у статті зазначається про наступні факти:

1.«ОСОБА_3 пропрацював на підприємстві 25 років, був начальником відділу кадрів. Коли вийшов на пенсію, пішов на нижчу посаду-начальником бюро перепусток».

2.Гавву В. «як інваліда ІІІ групи не мали права звільняти».

3.«На початку минулого року завод почав виплачувати страхування працівникам».

4.«Фактично ж страхування отримало керівництво заводу, а робочий клас не дістав ні копійки».

5.«Із тисячі працівників підприємства десь 50 % належать до робочого класу, а 50 % — адміністрація. От вони й отримали — це, може, людей із 500».

6.«Робочі, які крутять гайки, ремонтують літаки, випускають єдиного льотчика (на заводі працює один пілот, який випробовує літаки) не дістали НІЧОГО. Жінки, які були у декреті (здається, їх було вісім) — так само нічого».

7.«Після моїх листів страховку виплатили нашому єдиному льотчику. Робочим же виплатили лише декому». «ОСОБА_6 20 із п'яти сотень».

8.«Є начальник відділу кадрів. Він два з половиною роки з тих обов'язкових 10 був відсутній на заводі й отримав 16 000 гривень».

9.«дублювання керівних посад на заводі та на штучну роздутість штату: «От є на заводі заступник директора з виробництва, начальник виробництва і заступник начальника виробництва».

10.«впродовж останніх кілька років на завод регулярно запрошують сторонні фірми — будувати приміщення, міняти двері, класти плитку, виконувати ремонтні роботи. Виконувати те, що можуть і повинні робити конкретні відділи».

11.«У переліку сторонніх фірм-партнерів є: ...«Дідол»...».

12.«Хтось із робочого колективу, знаючи це, перед випробуванням кинув жменю гайок і болтів у компресор. На три місяці пізніше віддали літак Збройним силам України. Це сталося приблизно у травні-червні минулого року».

Відповідно до ч. 5 п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної Постанови визначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і використання практики Європейського суду з прав людини» Європейська Конвенція та рішення Європейського суду є джерелом права в Україні, національні суди мають використовувати практику Європейського суду.

Так, рішенням від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» Європейський суд встановив, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому, Європейський суд підкреслив, що використання, навіть, «вульгарних фраз» само по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».

Відповідну правову позицію наведено в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Лінгенс проти Австрії» (12/1984/84/131), у пункті 41 якого зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи; за умови додержання пункту 2 статті 10 цієї Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій; такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Суд вважає за необхідне зазначити, що журналістська свобода та громадська діяльність також включають можливість перебільшень або навіть провокацій. Повідомлення новин, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль "сторожового пса суспільства" (див. рішення ЄСПЛ у справі "TheObserverandTheGuardian v. theUnitedKingdom", від 26 листопада 1991 року).

Таким чином, за змістом норми цієї статті Конвенції, свобода слова, преси, виступи та звернення громадських організацій як захисника інтересів громадськості, критика представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини, і втрутитись у процес реалізації особою права на свободу дотримуватись своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію тощо, національна влада може лише у випадках, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 3ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження позовних вимог позивачем надані були довідки: 1) про відсутність посади заступника директора підприємства з виробництва протягом 2012-2016 років;2) щодо облікової кількості штатних працівників;3) про відсутність страхових виплат працівникам;4) про відсутність факту затримки передачі літака у 2015 році; 5) про період роботи ОСОБА_3; 6) акт про результати розслідування дострокового зняття з експлуатації авіаційного двигуна; 7) звіти із праці за січень та лютий 2016 року(т.1 а.с.103-113).

Однак, на думку суду, вказані докази не свідчать про наявність недостовірної інформації, порушення ділової репутації позивача. Останнім під час судового розгляду не доведено, що вказана інформація порушує особисті немайнові права, тобто завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає позивачу повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Стаття, на яку посилається позивач, містить оціночні судження, за які законом не передбачена цивільно-правова відповідальність. Журналісти – відповідачі не заперечували факт отримання інформації, яка була покладена в основу публікації, від колишнього працівника заводу ОСОБА_3 Крім того, суд допускає можливість помилки журналістів у визначенні правових підстав звільнення ОСОБА_3 В з підприємства, повної чисельності штату працівників, сум страхових виплат працівникам підприємства, кількості та складу контрагентів за договорами про господарську діяльність. Однак, неточності, допущені відповідачами, не порушують цивільних прав позивача та не підлягають захисту у спосіб, про який просить позивач.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 280-282, 289, 352, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ДП «Львівський державний авіаційно-ремонтний завод» (79040, м.Львів, вул.Авіаційна, 3) до КП «Редакція газети Львівської міської ради «Ратуша» (79008, м.Львів, вул.Винниченка, 8), ОСОБА_1 (79008, м.Львів, вул.Винниченка, 8), ОСОБА_2 (79008, м.Львів, вул.Винниченка, 8), ОСОБА_3 (79008, м.Львів, вул. Винниченка, 8) про спростування поширених недостовірних відомостей – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до вказаного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І.Р.Волоско.