Постанова № 74984271, 26.06.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/6428/17 Номер провадження 22-ц/775/841/2018

Головуючий в 1 інстанції:Хмельова С.М.

Суддя доповідач Тимченко О.О.

Категорія 53

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді: Тимченко О.О.,

суддів: Дундар О.І., Корчистої О.І.,

за участю секретарів судового засідання: Ситнік Д.Л., Ротар Я.Б.

учасники справи:

представник відповідача: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Донецької області в м. Бахмуті цивільну справу № 235/6428/17 за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2,

на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 березня 2018 року (суддя Хмельова С.М.), ухваленого в приміщенні Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, повний текст складено 28 березня 2018 року,-

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2018 року позивачка звернулась до суду з зазначеним позовом , в обґрунтування якого послалась на те, що з 20 серпня 2011 року її було прийнято на посаду старшого контролера-касира ТВБВ № 10004/094, у зв’язку з реорганізацією філії - Селидівське відділення № НОМЕР_1 «Ощадбанк» у безбалансове відділення та приєднання його до філії - Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк». 21 липня 2014 року її було звільнено за власним бажанням на підставі 38 КЗпП України, але в супереч статті 47 КЗпП України відповідач не видав їй трудову книжку, через що з вини відповідача вона не мала змоги влаштуватися на роботу, стати на облік у центр зайнятості, а тому була позбавлена будь-яких засобів для існування. Трудову книжку вона отримала 28.01.2017 року через свого представника, вважає, що відповідач незаконно утримував її трудову книжку протягом 2 років 6 місяців та 7 днів тобто 922 дні, з яких 637 днів є робочими. Просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 194 200,19 грн.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 березня 2018 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ «Державний ощадний банк України» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду позивач подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового про задоволення її позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що посилання суду першої інстанції на те, що її листом від 21.07.2014 року надсилалась пропозиція про явку до Селидівського відділення банку для отримання трудової книжки, не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки по перше вона взагалі не була повідомлена про необхідність отримання трудової книжки, по друге вона ставить під сумнів цій лист як доказ, оскільки як зазначено в листі відповідача на її вимогу повернути трудову книжку № 2724 від 08.12.2014 року зазначено, що видати трудову книжку не має можливості у зв’язку з проведенням АТО, та її не буде видано до закінчення АТО, крім того, суд першої інстанції на надав належної правової оцінки саме цьому листу та не звернув уваги на те,що в цьому листі відповідач фактично ставить вимогу про повернення кредитних коштів та зазначає, що поверне трудову книжку у разі повернення кредитних коштів. Фактично банк незаконно утримував її трудову книжку, щоб забезпечити виконання кредитної лінії. Висновок суду, що позивачка знаходилась на дату звільнення за межами України зроблений на припущеннях . Також невірним є висновок суду про те, що вона не надала доказів, що не мала можливості працевлаштуватись, оскільки в трудовій крижці відсутній запис про її працевлаштування і це є достатнім доказом. Також необґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що відсутня вина відповідача у затримці трудової книжки. Також суд першої інстанції в порушення вимог ч.3 ст. 267 ЦРК України застосував позовну давність , без заяви жодної із сторін.

Відповідно до ч.6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п.3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8 п.1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Позивачка та її представник в судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, від них надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.

Представник відповідача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи , ОСОБА_2 з 20.08.2011р. по 21.07.2014 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, працюючи посаді старшого контролера-касира територіального відокремленого безбалансового відділення № 10004/094 філії-Донецького обласного управління АТ «Ощадбанк». 21 липня 2014 року було звільнено за власним бажанням на підставі 38 КЗпП України (а.с.4-6). Згідно витягу з наказу № 1152-к від 21.07.2014 року звільнено ОСОБА_2 за власним бажанням, з виплатою компенсації за невикористану щорічну відпустку в кількості 13 календарних днів за період роботи з 20.08.13 по 21.07.14р. Підстава: заява ОСОБА_2 (а.с.7).

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено вини власника або уповноваженого ним органу у затримці видачі трудової книжки. Суд зазначав, що позивачка в день звільнення не працювала, раніше дня звільнення виїхала за межі України. На письмову заяву про надіслання трудової книжки до Росії, отримала відповідь про неможливість це зробити, оскільки трудова книжка перебувала у м. Донецьк. Загальновідомим є той факт, що на території Донецької області проводиться АТО, а м. Донецьк перебуває на окупованій території.

Проте погодитись з таким висновком суду першої інстанції не можливо з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 та 5 ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Вимогами ч.1.2. ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно витягу з наказу № 1152-к від 21.07.2014 року, ОСОБА_2 звільнено з посади старшого контролера – касира ТВБВ №10004/094, за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, з виплатою компенсації за невикористану щорічну відпустку в кількості 13 календарних днів за період роботи з 20.08.13 по 21.07.14р. Підстава: заява ОСОБА_2 (а.с.7).

В судовому засіданні встановлено та не заперечувалось сторонами, що з 07.07.2014 року по 20.07.2014 року, включно ОСОБА_2 перебувала у щорічній відпустці, а 21.07.2014 року передала до Банку заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати строком на один день -21 липня 2014 року, а також заяву про звільнення за власним бажанням.

Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, визначені обов’язки роботодавця і права працівника щодо ведення і видачі трудової книжки при звільненні.

Зокрема п. 4.1. Інструкції визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Згідно п. 4.2. Інструкції якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Як вбачається із матеріалів справи, 21 липня 2014 року відповідач направив на адресу ОСОБА_2, лист, яким повідомив останню, що їй необхідно з’явитись до відділу по роботі з персоналом філії Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк» для отримання трудової книжки ( а.с. 30) .

Проте, ОСОБА_2 до відділення банку не з’явилась, а 30.10.2014 року на адресу відповідача направила лист, в якому просила останнього направити її трудову книжку поштою, а саме рекомендованим листом з оголошенню цінністю на адресу: вул.. Єсеніна, б.104. кВ.148 м. Покровське, Кемеровської області, Росія . ( а.с.38 ,40).

Банк в свої чергу, листом від 08 грудня 2014 року, відмовив ОСОБА_2 в направленні трудової книжки поштою, посилаючись на те, що трудова книжка була передана до філії – Донецьке обласне управління АТ «Ощадбанк», що знаходиться у м. Донецьку, де проводиться антитерористична операція та до її закінчення, забрати та направити їй трудову книжку не представляється можливим. ( а.с.44-45)

Проте згідно п.6.1. Інструкції, якщо трудова книжка працівника загублена підприємством внаслідок стихійного лиха або з інших причин, то йому видається дублікат трудової книжки без стягнення її вартості.

Тобто, виходячи із вимог діючого законодавство, відповідач повинний був на вимогу позивачки направити їй поштою дублікат трудової книжки.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, та дійшов помилкового висновку, про відсутність вини відповідача в затримці видачі трудової книжки, посилання відповідача на те, що трудова книжка направляється поштою лише за письмовою згодою працівника, а ОСОБА_3 такої заяви не надавала, є необґрунтованими, оскільки 30.10.2014 року, остання направила їм лист в якому просила направити трудову книжку поштою. Діючим законодавством не визначено, що письмова згода повинна буди надана в чітко визначений формі.

Враховуючи зазначене, колегія судів приходить до висновку про наявність вини відповідача в затримці видачі трудової книжки ОСОБА_3

Вимогами ч. 3 ст. 235 КЗпП України передбачено, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими.

Вимогами ст. 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як роз’яснив Пленум Верховного суду України у пункту 25 Постанови № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» за вирішенням спору про оплату праці працівники, як ті, що працюють за трудовим договором, так і члени кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, можуть звернутись до обраної на підприємстві (в установі, організації) КТС або до суду в строки, передбачені статтями 225, 228, 233 КЗпП ( 322-08 ).

Пропуск зазначених строків не може бути підставою для відмови у прийнятті позовної заяви, оскільки при визнанні його причин поважними ці строки можуть бути поновлені відповідно КТС чи судом.

Суди мають враховувати, що у справах про оплату праці діє тримісячний строк звернення із заявою до КТС або безпосередньо до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (статті 225, 233 КЗпП), і відповідно до цього з'ясовувати зазначену дату. Десятиденний строк на оскарження рішення КТС обчислюється з дня вручення виписки з протоколу засідання комісії чи копії рішення.

Закінчення строку виплати заробітної плати (ст.115 КЗпП) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку із затримкою його виплати.

Не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав.

Глава XV КЗпП не передбачає винятків щодо застосування строків звернення до суду. Тому і правило ст.238 КЗпП про право органу, який розглядає спір, постановити рішення про виплату працівникові належних йому сум (крім передбачених ст.235 КЗпП виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи) без обмеження будь-яким строком застосовується за умови додержання строків звернення за вирішенням спору.

Як вбачається із матеріалів справи, трудову книжку позивачка отримала 28.01.2017 року, проте до суду з зазначеним позовом вона звернулась лише 05 грудня 2017 року, тобто з пропуском тримісячного строку, питання поважність причин пропуску строку позовної давності та про його поновлення позивачка ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не ставила.

Виходячи в викладеного позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими, але вона пропустила строк звернення до суду, що є самостійною підставою для відмові в позові.

Згідно із пунктами 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки невідповідність висновків , викладених у рішенні суду першої інстанції, обставин справи та неправильне застосування норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Красноармійського міськраойнного суду Донецької області від 22 березня 2018 року скасувати.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.О.Тимченко

Судді: І.О.Дундар

ОСОБА_4

Повне судове рішення складено 27 червня 2018 року.

Головуючий: