Постанова № 74980567, 26.06.2018, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3737/18 Справа № 185/7970/17 Головуючий у 1 й інстанції - Гаврилов В. А. Доповідач - Свистунова О.В.

Категорія 31

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого Свистунової О.В.

суддів Красвітної Т.П., Єлізаренко І.А.

за участю секретаря Гулієва М.І.о

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 5 березня 2018 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Військової частини польова пошта В 2830 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом та просив суд стягнути з військової частини на її користь в рахунок моральної шкоди суму грошових коштів в розмірі 50 000 грн. Мотивувала заяву наступним. Вироком Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2015 року військовослужбовця військової частини (польова пошта В2830), сержанта ОСОБА_3 було засуджено за ч.1 ст.415 КК України до трьох років позбавлення волі. Вироком суду було встановлено, що громадянин ОСОБА_3 16 вересня 2014 року, який проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині (польова пошта В2830) , керуючи військовим автомобілем марки «КамАЗ», у стані алкогольного сп'яніння виїхав на зустрічну смугу, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем марки «Geely CK 1.5i Impre 5 MT», в результаті чого водій ОСОБА_5 загинув, а позивач ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження. У зв'язку з чим визнала моральні та фізичні страждання.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 5 березня 2018 року позов залишено без задоволення.

У апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В порядку пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п.6 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положенням частини другої статті 374 ЦПК України підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд переглядає справу за наявними і ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, що вироком Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 18 лютого 2015 року військовослужбовця Військової частини (польова пошта В2830), сержанта ОСОБА_3 було засуджено за ч.1 ст.415 КК України до трьох років позбавлення волі. Вироком суду було встановлено, що громадянин ОСОБА_3 16 вересня 2014 року, який проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині (польова пошта В2830) , керуючи військовим автомобілем марки «КамАЗ», у стані алкогольного сп'яніння виїхав на зустрічну смугу, внаслідок чого відбулось зіткнення з автомобілем марки «Geely CK 1.5i Impre 5 MT», в результаті чого водій ОСОБА_5 загинув, а позивач ОСОБА_2 отримала тілесні ушкодження у вигляді перелому правої ключиці. /а.с.6-9/

Після набрання вироком законної сили позивач звернулась до Моторного (транспортного) страхового бюро України з заявою про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. У березні 2016 року позивач отримала кошти у розмірі 5 422 грн. 40 коп. на свій рахунок. /а.с.12/

У квітні 2016 року позивач звернулась до МТСБУ з заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, однак отримала відповідь з зазначенням того, що обов'язок по відшкодуванню шкоди покладений на особу, яка її заподіяла. Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов'язку МТСБУ відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну внаслідок ДТП. /а.с.17/

Ст. 1172 ЦК України передбачено, що відповідальність за шкоду, завдану фізичній чи юридичній особі рішеннями, діями або бездіяльністю працівника під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків покладається на юридичну особу, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах.

Ст. 3 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» передбачено, що військові частини як суб'єкти господарської діяльності відповідають за шкоду, збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних чи юридичних осіб, державі.

Вироком Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області встановлено, що водій ОСОБА_3 на момент скоєння ДТП був військовослужбовцем та знаходився у службових відносинах з військовою частиною (польова пошта В2830). /а.с.6-9/.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов»язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з цією юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, і шкоду така особа заподіяла у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.

При цьому під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, передбаченої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника.

Як роз'яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п.6 Постанови №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпшим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до ст. 1191 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.1187, ч.1ст.1188 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Аналіз норм ст. ст. 1167, 1172, 1187, 1188 ЦК України дає підстави для висновку про те, що шкода, (в тому числі моральна), завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Положення ст. ст. 1187, 1188 ЦК України є спеціальними по відношенню до ст.ст. 1166, 1167 ЦК України, у зв'язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Указаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року № 6-108цс13.

Питання про відшкодування моральної шкоди, вирішується відповідно до ст.23 ЦК України, а саме при визначенні розміру грошового відшкодування враховується характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, і інші обставини, що заслуговують уваги.

У п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди від 31 березня 1995 року №4 (зі змінами) визначено, що за моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу, відтак, положення ст. 1172 ЦК України стосуються відшкодування як майнової, так і моральної шкоди.

Відсутність своєї вини відповідно до вимог ч.2 ст. 1166 ЦК України має доводити заподіювач шкоди, а не позивач має доводити наявність вини відповідача, хоча він не позбавлений цього права.

Судом встановлено. що винними діями ОСОБА_3, який перебував на військовій службі у Військовій частині польова пошта В 2830 заподіяно шкоду позивачу. Між винними діями ОСОБА_3- скоєння ДТП та наслідками - завдання моральної шкоди має місце причинно-наслідковий зв'язок.

Враховуючи доведеність вини заподіювача шкоди, обсяг страждань, яких зазнала позивач, з урахуванням ступеня тяжкості тілесних ушкоджень отриманих позивачем внаслідок ДТП, порушених нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, колегія суддів прийшла до висновку про доведеність позовних вимог щодо отримання позивачем моральних страждань внаслідок неправомірних дій та визначає розмір відшкодування в сумі 50 000 грн. Колегія судів, враховуючи вищенаведене, вважає вказаний розмір співмірозним обставинам справи.

Однак, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не дотримано вимог ст. 257 Цивільного Кодексу України, в якій зазначено, що загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки.

Початок перебігу строків, дата події - 16 вересня 2014 року, а з даним позовом позивач звернулась до суду 10 жовтня 2017 року, тобто позивачем було пропущено строк звернення до суду з позовною заявою.

Проте, колегія суддів не може погодитись із таким висновком місцевого суду, оскільки судом не повно з»ясовано об ставини у справі.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (в договірному зобов'язанні ним є страховик).

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов'язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому доособи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається із матеріалів справи, позивачка після настання ДТП своєчасно, в межах розовної давності, у квітні 2016 року звернулася до страховика - МСТБУ із заявою про виплату їй моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, що сталася з вини фізичної особи, яка перебувала у трудових стосунках з власником транспортного засобу, з яким страховик уклав договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповіддю від 30.05.2016 року МСТБУ позивача було повідомлено про прийняте рішення про відмову позивачу у виплаті моральної шкоди, оскільки, у відповідності до вимог Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено обов»язку МСТБУ відшкодовувати моральну шкоду, заподіяну внаслідок ДТП.

Таким чином, колегія вважає, що позивачем зазначеними діями перервано строк позовної давності, а тому її звернення до суду 10.10.2017 року є таким, що здійснено в межах позовної давності.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 259,268,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 5 березня 2018 року - скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Військової частини польова пошта В 2830 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення - задовольнити.

Стягнути з Військової частини польова пошта В 2830 на користь ОСОБА_2 відшкодування моральної шкоди у розмірі 50 000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді Т.П. Красвітна

І.А.Єлізаренко