Постанова № 74980041, 27.06.2018, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

Е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

Постанова

Іменем України

27.06.2018р. справа №905/2087/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: судді: при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від УДКС:ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 не з’явились; не з’явились; не з’явились;розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області, м. Маріуполь, Донецька областьна ухвалу господарського суду Донецької областівід14.05.2018, постановлену у м. Харків о 14:28 год., повний текст складено 17.05.2018у справі за скаргою на бездіяльність№ 905/2087/17(суддя Левшина Я.О.) Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м. Дніпро Управління Державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області, м. Маріуполь, Донецька областьза позовом доПублічного акціонерного товариства “Укртелеком” м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м. Дніпро Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька областьпростягнення 127 949,19 грн.

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою господарського суду Донецької області від 14.05.2018 по справі №905/2087/17 скаргу Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м. Дніпро на бездіяльність Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області задоволено в повному обсязі. Визнано неправомірними дії Управління Державної казначейської служби у м. Маріуполі Донецької області щодо повернення без виконання наказу господарського суду Донецької області від 17.10.2017. Зобов’язано Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області здійснити дії, передбачені законом, на виконання наказу господарського суду Донецької області від 17.10.2017 по справі №905/2087/17.

Ухвала мотивована нормами законодавства з огляду, яких вбачається, що в органі Казначейства були відсутні підстави вважати спірний виконавчий документ таким, що не підлягаю виконанню.

Не погодившись з постановленою ухвалою, Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області, звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 14.05.2018 по справі №905/2087/17, а скаргу Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» м. Київ в собі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» про незаконну діяльність управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області по справі №905/2087/17 відхилити.

Апелянт вважає, що ухвала місцевого господарського суду підлягає скасуванню, бо вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права з наступних підстав. Скарга ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» на незаконну бездіяльність управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства та прийнята з порушенням предметної підсудності.

Також, апелянт вважає, що Управління 12.04.2018 р. правомірно повернуло ПАТ «Укртелеком» заяву щодо виконання рішення по справі №905/2087/17 з документами без виконання на підставі підпункту 3 пункту 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №845 від 03 серпня 2011 р., бо на момент звернення стягувача із заявою, а також станом на сьогодні, Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради не має відкритих рахунків в Управлінні Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області. Крім того, боржник у справі є органом місцевого самоврядування, а не державним органом і на нього не поширюється дія Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Порушення норм процесуального права полягає у тому, що ухвала господарського суду Донецької області від 02.05.2018 р. по справі №905/2087/17 про дату час та місце судового засідання була вручена не завчасно, тобто менше ніж п’ять днів до судового засідання в порушення ч.4 ст. 120 ГПК України.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, вважає ухвалу господарського суду Донецької області від 14.05.2018 по справі №905/2087/17 законною та обґрунтованою.

У судовому засіданні 21.06.2018 р. оголошено перерву на 27.06.2018 р. о 10:00 год. Зобов’язано управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області надати до 27.06.2018р., шляхом направлення на електрону адресу суду, письмові пояснення щодо порядку та виду територіального органу казначейської служби, де підлягають відкриттю рахунки Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область, яке є органом місцевого самоврядування та є бюджетною установою, згідно пп.5 п.4, пп.5 п.6, пп.9 п.6, п.7 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №460/2011.”

26.06.2018 р. від Дніпропетровської філії ПАТ «Укртелеком» надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника ПАТ «Укртелеком». Крім того, останній просить ухвалу господарського суду Донецької області від 14.05.2018 по справі №905/2087/17 залишити без змін, апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області залишити без задоволення.

26.06.2017 р. від Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області надійшли письмові пояснення, в яких орган казначейської служби наполягає про правомірність повернення наказу господарського суду у цій справі, бо Управління соціального захисту населення Кальміуського району міста Маріуполя не є клієнтом та не має відкритих рахунків.

У судове засідання 27.06.2018 представники сторін та Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області не з’явились. Про час, місце та дату судового засідання були повідомлені належним чином.

Дослідивши матеріали справи та апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Рішенням господарського суду Донецької області 17.10.2017 позовні вимоги ПАТ “Укртелеком” м. Київ в особі Дніпропетровської філії ПАТ “Укртелеком”, м. Дніпро до Управління соціального захисту населення Кальміуського районну Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область про стягнення 127949,19 грн. задоволені в повному обсязі; стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 127 949,19 грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 1 919,24 грн.

На виконання вказаного рішення 30.10.2017 р. виданий відповідний наказ.

У подальшому, Публічне акціонерне товариство “Укртелеком” м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м. Дніпро звернулось до Управління Державної казначейської служби у м. Маріуполі Донецької області із заявою( вих.№12С000-2051 від 04.04.2018) щодо виконання рішення господарського суду Донецької області від 17.10.2017.(т.2, а.с. 74-76)

До вищевказаного листа було додано, в тому числі наказ господарського суду Донецької області від 30.10.2017 по справі №905/2087/17 та копію рішення господарського суду Донецької області від 17.10.2017 р. по справі №905/2087/17.

За результатами розгляду вищевказаної заяви, Управління ДКСУ листом №04-25/686 від 12.04.2018 повернуло наказ господарського суду Донецької області від 30.10.2017 без виконання, посилаючись на п.9 Порядку виконання судових рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою КМУ від 03.08.2011 року №845. В обґрунтування відмови у прийнятті наказу до виконання Управління ДКС України у м. Маріуполі Донецької області посилалось на те, що Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область не обслуговується в Управлінні Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області, рахунки на його ім'я не відкрито, тому наданий наказ не підлягає виконанню управлінням. (т.2, а.с.77-79)

Не погодившись з таким рішенням Управління ДКСУ, Публічне акціонерне товариство “Укртелеком” м. Київ в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м. Дніпро звернулось до господарського суду Донецької області зі скаргою від 25.04.2018 на бездіяльність Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області, в якій скаржник просив: визнати незаконними та протиправними дії Управління Державної казначейської служби у м. Маріуполі Донецької області щодо повернення без виконання наказу Господарського суду Донецької області від 17.10.2017; зобов’язати здійснити дії, що передбачені Порядком виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників.(т.2, а.с.66-84)

Ухвалою господарського суду Донецької області від 14.05.2018 по справі №905/2087/17 скаргу задоволено у повному обсязі.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо задоволення скарги позивача з огляду на наступне.

Визначаючи юрисдикцію суду щодо розгляду поданої Дочірнім підприємством скарги на дії Управління державного казначейства, суд враховує наступні приписи законодавства.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами від імені України і є обов’язковими для виконання на всій території України.

Згідно частини першої статті 115 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час видачі наказу), статті 326 Господарського процесуального кодексу України (на час розгляду скарги) (далі ГПК України) судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно з ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

За умовами ч.2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців та інших органів, які в силу Закону, в даному випадку ч.2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», уповноважені на виконання судового рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ.

Відповідно до статті 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 339, частина перша статті 340 цього Кодексу відповідно).

Спеціальні норми встановлені і ч.1 ст. 74 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» також визначають, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 р. № 14 “Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження” встановлено, що у разі відсутності спеціальної норми щодо вирішення певних питань, які виникають при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби, до заяв (скарг, подань) учасників виконавчого провадження мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання.

Пунктом 15 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 визначено, що дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

У даній нормі права не вказано до якого суду оскаржуються дії органів Казначейства та не визначено порядок такого оскарження, у зв’язку з чим Управління державного казначейства у апеляційній скарзі наполягає про те, що дана скарга на їх бездіяльність підлягає розгляду в межах адміністративного судочинства.

Однак, у пункті 2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду від 13.12.2010 № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" встановлено, що до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їхніх представників.

Судовий контроль за виконанням судових рішень, прийнятих на підставі Господарського процесуального кодексу України, покладено на господарський суд, що прийняв судове рішення у справі згідно розділу VI ГПК України.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про виконавче провадження” виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження і складається із сукупності дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.

Таким чином, сукупність дій органів ( в тому числі органів держказначейства згідно ч.2 ст.6 Закону України «Про виконавче провадження»), що спрямовані на примусове виконання рішення у цій справі, складають завершальну стадію судового провадження у господарській справі № 905/2087/17 і тому оскарження дій чи бездіяльності таких органів на такій завершальній стадії підлягають розгляду за правилами господарського судочинства згідно умов вищенаведеного законодавства, та враховуючи, що згідно розділу VI ГПК України судовий контроль за виконанням судових рішень, прийнятих на підставі Господарського процесуального кодексу України, покладено на господарський суд, що прийняв судове рішення у справі, що обґрунтовано враховано судом першої інстанції.

Як вище зазначалось, на виконання Закону України "Про виконавче провадження" і п. 9 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, Кабінет Міністрів України постановою від 03.08.2011року № 845 затвердив Порядок виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників (далі Порядок).

Згідно з п. 3 цього Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п. 24 Порядку стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Згідно з п. 6 Порядку у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв’язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

За правилами п.8 Порядку органи казначейства після надходження документів, зазначених у пунктах 6 і 7 цього Порядку, в тому числі, здійснюють попередній розгляд документів, за результатами якого визначають необхідність отримання від стягувача інших відомостей для виконання рішення про стягнення коштів.

Згідно з п.11 Порядку відкладення безспірного списання коштів здійснюється у разі, зокрема, необхідності отримання від стягувача додаткових відомостей для виконання рішення про стягнення коштів.

Відповідно до п. 9 Порядку орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, зокрема пп.3) боржник не має відкритих рахунків в органі Казначейства або в органі Казначейства відкрито боржнику лише рахунок із спеціальним режимом використання, крім випадків виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган згідно із Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” та інші.

Підставою для повернення наказу без виконання, відповідно до листа №04-25/686 від 12.04.2018 Управлінням ДКС України у м. Маріуполі Донецької області зазначено, що Управління соціального захисту населення Кальміуського районну Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область не обслуговується в Управлінні Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області, рахунки на його ім'я не відкрито.

Матеріали справи містять виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відповідно до якої Управління соціального захисту населення Кальміуського району Маріупольської міської ради є органом місцевого самоврядування, який зареєстрований за адресою: 87535, Донецька обл., місто Маріуполь, вул. Чукваріна В.І., будинок 17. Відомості щодо перереєстрації юридичної особи відсутні.(т.2, а.с.89-91)

За приписами ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, зокрема є доходи місцевих бюджетів та інші кошти. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів. Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів окремі повноваження та власні бюджетні кошти.

Відповідно до п. 12 ст. 1 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) бюджетні установи - це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету.

Таким чином органи місцевого самоврядування (у тому числі і Управління соціального захисту населення Кальміуського районну Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область) відносяться до бюджетних установ, які повністю утримуються за рахунок відповідно місцевого бюджету.

Згідно умов пункту 7 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011 Казначейство України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення (у разі їх утворення).

До повноважень Казначейства України, відповідно до покладених завдань, відноситься здійснення безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду; ведення бази даних про мережу розпорядників і одержувачів бюджетних коштів, складення та ведення єдиного реєстру розпорядників та одержувачів бюджетних коштів (підпункт 5 пункту 4 Положенні про Державну казначейську службу України , затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011).

Казначейство України для виконання покладених на нього завдань має право в установленому порядку вимагати від посадових осіб міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій дотримання установленого порядку казначейського обслуговування державного та місцевих бюджетів, ведення бухгалтерського обліку, складення звітності ( підпункту 5 пункту 6 Положенні про Державну казначейську службу України , затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 № 460/2011 ) .

Відповідно до абз. 2 пп. 1 п. 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011, встановлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про Державну казначейську службу України” №215 від 15.04.2015року, є Державна казначейська служба України.

У рішенні господарського суду , яке набуло законної сили та на підставі якої видано виконавчий документ визначено « Відповідно до ч.2 ст.8 Згідно ч. 1 ст. 102 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинної до 01.01.2017) встановлено, що видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті “б” пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу (включаючи оплату пільг за послуги зв'язку) (в редакції, чинної до 01.01.2017), проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 1 п. 8 Порядку № 256 встановлено, що отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державної казначейської служби, для здійснення відповідних видатків. При цьому Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг, приписи ч. 2 п. 8 Порядку № 256. Відповідачем, як розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг Кальміуського району м. Маріуполя на підставі вищезазначених норм законодавства та положень Постанови та Порядку №256 відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян здійснюється за рахунок державних субвенцій. »

Відповідно до пунктів 19,20 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників",затвердженого постановою КМ від 03.08.2011, № 845 безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету або у заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів. У разі коли рахунок, з якого необхідно здійснити безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів, на дату прийняття виконавчого документа про стягнення надходжень бюджету до виконання або надходження інформації, зазначеної у пункті 18 цього Порядку, змінено у зв'язку з внесенням змін до відповідних нормативно-правових актів, безспірне списання таких коштів здійснюється із зміненого рахунка, на якому обліковуються надходження бюджету та на який в поточному бюджетному періоді зараховується відповідний вид надходжень, з урахуванням пропозицій органу, що контролює справляння надходжень бюджету. Якщо законом відповідний вид надходжень у поточному бюджетному періоді не передбачений, безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів здійснюється з рахунка, на якому обліковуються кошти за кодом класифікації доходів бюджету "Інші надходження".

Казначейство здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 9 постанови).

Згідно відомостей розміщених на офіційному сайті Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області з 18 територіальних районних та міських управлінь у місті Маріуполі зареєстровано лише Управління Державної казначейської служби України у місті Маріуполі Донецької області (визначено під №13 у переліку), до якого стягувач у цій справі і надіслав виконавчий документ на стягнення суми з боржника, зареєстрованого у місті Маріуполі та є бюджетною установою .

Відповідно до відомостей, які зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом економічної діяльності Управління державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області є Державне управління загального характеру.

Таким чином, Управління Державної казначейської служби України у місті Маріуполі як територіальне управління Державної казначейської служби і як орган виконання згідно ч.2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження», отримавши наказ разом з рішенням господарського суду у цій справі, яке набуло чинності і в якому визначені законодавчі норми щодо порядку виконання рішення про відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян за рахунок державних субвенцій, не здійснив належне заходи щодо виконання судового рішення у господарській справі.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Держава, за змістом ч.4 ст.13 Конституції України, прийняла на себе зобов'язання, через свої органи, забезпечити захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, встановивши рівність всіх суб'єктів власності перед законом.

Згідно зі ст.129 Конституції України однією із засад судочинства є обов'язковість рішень суду.

За вимогами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування. Отже, у зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні. (абз. 1,3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 22.04.2016року № 01-06/1444/16 "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини").

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі “Горнсбі проти Греції”, Європейським судом наголошено, що, “відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує “право на суд”, одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак, це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина “судового розгляду”.

Європейський суд також зазначив, що “адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету”.

Аналогічні за змістом висновки містяться в інших рішеннях Європейського суду з прав людини, а саме у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (від 21 лютого 1975 року) та у вищенаведеній “Шмалько проти України”.

З огляду на викладене, з урахуванням конституційного принципу доступність до правосуддя всіх осіб, незалежно від міста їх реєстрації (знаходження), застосовану місцевим господарським судом у цій справі практику Європейського суду з прав людини щодо недопустимості ухилення адміністративних органів від виконання судових рішень, яка є обов'язковою для національних судів згідно Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, враховуючи також справедливий баланс інтересів стягувача та боржника, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав вважати спірний виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню органом Казначейства за означених Управлінням Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області обставин.

Положеннями ст. 343 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Згідно п.9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України” №9 від 17.10.2012 господарський суд не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження, замість державного виконавця, але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що дії Управління ДКС України у м. Маріуполі Донецької області щодо повернення за наведеної підстави без виконання наказу господарського суду Донецької області №905/2087/17 від 30.10.2017 є неправомірними та незаконними, а вимога щодо зобов’язання Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області здійснити дії, що передбачені Законом та Порядком виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, обгрунтовано задоволена судом першої інстанції, оскільки це є обов'язком органів Державної казначейської служби, які визначені ч.2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» єдиним органом, що виконує рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ.

Посилання апелянта на те, що ухвала місцевого господарського суду про призначення скарги до розгляду була вручена не завчасно, тобто менше ніж п’ять днів до судового засідання, у зв’язку з чим представник не мав можливості та достатнього часу для вчинення процесуальних дій для обґрунтування своєї правової позиції, є необґрунтованими з наступних обставин.

Відповідно до ч.1 ст.342 Господарського процесуального кодексу України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Частиною 2 ст.342 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що ухвала господарського суду Донецької області від 02.05.2018р. про призначення до розгляду скарги Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області надіслана учасникам справи 03.05.2018р.та отримана апелянтом 10.05.2018р.(т.2, а.с.99)

Тобто Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області було належним чином повідомлене про дату, час та місце розгляду скарги, яке відбувалось 14.05.2018р.. УДКС представника у судове засідання 14.05.2018 р. не направив.

Посилання апелянта на ч.4 ст.120 Господарського процесуального кодексу України не приймаються до уваги з огляду на приписи ч.4 ст.120 Господарського процесуального кодексу України та дотримання судом у цій справі процесуальних норм: ч.2 ст. 340, ч.1 ст.342 ГПК України.

Враховуючи передбачений законодавством строк розгляду скарги, який не може перевищувати 10 днів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про розгляд скарги Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області у судовому засіданні 14.05.2018р. по суті.

За таких обставин, доводи, викладені в апеляційній скарзі Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області на ухвалу господарського суду Донецької області від 14.05.2018 р. у справі № 905/2087/17 не спростовують висновків суду першої інстанції.

Статтею 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Судом апеляційної інстанції не встановлено порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права у зв'язку з чим ухвала суду першої інстанції залишається без змін.

Судові витрати покласти на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст.270, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області, м. Маріуполь, Донецька область на ухвалу господарського суду Донецької області від 14.05.2018 р. у справі № 905/2087/17 - залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 14.05.2018 р. у справі №905/2087/17 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена до Верховного Суду впродовж двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови у порядку п. 17.5 ч. 1 розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий І.В. Москальова

Судді: Н. М. Дучал

ОСОБА_3