Рішення № 74979096, 21.06.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 р. № 820/1313/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мороко А.С.,

за участю секретаря судового засідання - Кікояна Г.О.,

позивача - ОСОБА_1,

представників відповідача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши в загальному порядку у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Харкові адміністративну справу № 820/1313/18 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області про стягнення середнього заробітку, компенсації та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить суд:

- стягнути з Регіонального відділення ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області на його користь в якості середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільнені 128070,87 грн, а також в якості компенсації за перебування у відрядженні у вихідні дні у грошовій формі у подвійному розмірі у сумі 3109,28 грн, що складає загальну суму 131180,15 грн;

- стягнути з Регіонального відділення ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області на його користь в якості відшкодування моральної шкоди 1000000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України протиправно не виплатив йому суму середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільнені в період з 09.09.2016 по 04.05.2018 в розмірі 128070,87 та не виплатив в якості компенсації за перебування у відрядженні у вихідні дні у грошовій формі у подвійному розмірі 3109,28 грн. Таким чином, позивач вважає, що Регіональне відділення ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області має виплатити йому вказані суми.

Позивача у судове засідання прибув та позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представники відповідача у судове засідання прибули, проти позову, у наданому відзиві та у судовому засіданні заперечували, та зазначили, що дії відповідача правомірні та відповідають чинному законодавству, у зв'язку із чим, просили у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступне.

Наказом Регіонального відділення ОСОБА_5 державного майна України № 120 від 08.09.2016 ОСОБА_1 звільнено з посади державної служби на підставі п. 4 ч. 1 ст. 87 Закону України "Про державну службу".

Суд зазначає, що правомірність вказаного наказу була предметом дослідження в рамках адміністративної справи № 820/5040/16.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду України від 28.02.2017 по справі № 820/5040/16 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Регіонального відділення фонду державного майна України по Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу від 08.09.2016 № 120, поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 03.04.2017 по справі № 820/5040/16 постанову Харківського окружного адміністративного суду України від 28.02.2017 року по справі № 820/5040/16 залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду в або господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов’язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Так, судом в рамках вищезазначеної справи встановлено преюдиційні обставини щодо прийняття наказу № 120 від 08.09.2016 про звільнення позивача, які не підлягають доказуванню у рамках даної справи.

Зокрема, Дисциплінарною комісією з розгляду дисциплінарних справ Регіонального відділення ОСОБА_5 державного майна України (далі - Комісія) 08.09.2016 року за фактом перебування 07.09.2016 головного спеціаліста відділу правового забезпечення ОСОБА_1 на службі у нетверезому стані алкогольного сп’яніння проведено дисциплінарне провадження.

Комісія дійшла згоди про можливість рекомендувати начальнику регіонального відділення притягнути ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності за передбачене п. 1 ч. 2 ст. 65 Закону України "Про державну службу" дисциплінарне правопорушення - порушення ОСОБА_1 07.09.2016 Присяги державного службовця, відповідальність за яке передбачена п. 4 ч. 1 та ч. 5 ст. 66 Закону України "Про державну службу", у вигляді звільнення з посади державної служби відповідно до п. 4 ч.1 ст. 87 Закону України "Про державну службу".

На підставі вказаних висновків винесено наказ № 120 від 08.09.2016 про звільнення ОСОБА_1

В даній адміністративній справі 820/1313/18 судом встановлено, що наказом № 120 від 08.09.2016 зобов'язано начальника відділу фінансово-господарської роботи здійснити виплату позивачу грошової компенсації за 55 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

На виконання зазначеного наказу, Регіональне відділення ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області виплатило позивачу 8073,29 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином завіреною копією платіжного доручення № 349 від 08.09.2016, списком перерахованої заробітної плати (згідно документа № 1-00000045 від 08.09.2016), випискою за картковим рахунком ОСОБА_6 за період з 01.09.2016 по 16.02.2017.

Згідно реєстру бюджетних фінансових зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів № 134 від 08.09.2016, відповідачем 08.09.2016 внесено фінансове зобов'язання у сумі 8073,29 грн, яке одержане Державною казначейською службою 09.09.2016.

Суд звертає увагу на те, що проти отримання коштів у розмірі 8073,29 грн від відповідача позивач під час судових засідань не заперечував. Разом з цим, зазначив, що, фактично відповідач з ним розрахувався 14.09.2016, оскільки на платіжному дорученні № 134 від 08.09.2016 стоїть штамп банку від 12.09.2016, а кошти отримані позивачем взагалі 14.09.2016, коли він зняв їх з карки. Таким чином, позивач вважає, що Регіональне відділення ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області заднім числом оформило платіжне доручення та в порушення вимог чинного законодавства України виплатило вказану суму лише 12.09.2016, а не в день його звільнення, 08.09.2016.

З приводу вказаного, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Бюджетного кодексу України при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що оскільки ОСОБА_1 звільнено за статтею дисциплінарного проступку, відповідно до п. 4 ч.1 ст.87 Закону України "Про державну службу", яку не можливо було передбачити в плануванні на фінансування, усі документи на його розрахунок надані в казначейську службу у другу половину дня 08.09.2016, тобто, в після операційний час.

Порядок казначейського обслуговування державного бюджету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 1407 від 24.12.2012 (далі – Порядок № 1407) регламентує організаційні взаємовідносини між органами Державної казначейської служби (далі - орган Казначейства), розпорядниками бюджетних коштів, одержувачами бюджетних коштів, а також розподіл обов'язків та відповідальності між ними в процесі обслуговування державного бюджету за видатками, операціями з надання кредитів за рахунок коштів державного бюджету та з погашення державного боргу з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України та інших нормативно-правових актів.

Зокрема, відповідно до п. 1.4 Порядку № 1407 розпорядник бюджетних коштів (одержувач бюджетних коштів) здійснює формування та подання документів до системи Казначейства в електронному вигляді протягом операційного дня в межах операційного часу, визначеного органом Казначейства. Документи, що надійшли після операційного часу, опрацьовуються наступного операційного дня. Підтвердженням для розпорядників бюджетних коштів (одержувачів бюджетних коштів) успішного передавання їх електронних документів до системи Казначейства є відповідне сповіщення системи Казначейства.

Згідно з п. 11.7 Порядку № 1407 подані розпорядниками бюджетних коштів та одержувачами бюджетних коштів платіжні доручення перевіряються органами Казначейства щодо наявності всіх необхідних реквізитів, відповідності підписів відповідальних посадових осіб і відбитка печатки установи зразкам (якщо картка із зразками підписів та відбитка печатки містить відбиток печатки). За правильність оформлення та достовірність інформації, наведеної у платіжному дорученні, відповідає розпорядник бюджетних коштів (одержувач бюджетних коштів). У разі невідповідності дати подання даті платіжного доручення у полі "Одержано банком" платіжного доручення на всіх примірниках обов'язково проставляються дата подання та підпис казначея. Після проведення платежу на платіжних дорученнях, за якими проведено оплату, ставиться відмітка у вигляді відбитка штампа казначея "Оплачено". На платіжному дорученні, наданому до суду казначейською службою від 08.09.2016 року міститься відмітка "Оплачено" від 12.09.2016.

Суд зазначає, що з програми "Діловодство спеціалізованого суду" встановлено, що Регіональне відділення ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області звернулось до Головного управління Держпраці у Харківській області про визнання неправомірним та скасування припису Головного управління Держпраці у Харківській області № 20-01/4201/1462-1502 від 11.08.2017.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду України від 28.11.2017 року по справі 820/3870/17 адміністративний позов Регіонального відділення ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області до Головного Управління Держпраці у Харківській області, третя особа - ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування припису задоволено. Визнано протиправним та скасовано припис Головного управління Держпраці у Харківській області № 20-01/4201/1462-1502 від 11.08.2017.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.02.2018 по справі № 820/3870/17 постанову Харківського окружного адміністративного суду України 28.11.2017 року по справі 820/3870/17 залишено без змін.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду в або господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З постанови Харківського окружного адміністративного суду України від 28.11.2017 року по справі 820/3870/17 вбачаються наступні обставини.

14.07.2017 до відповідача від Державної служби України з питань праці надійшло адресоване Прем'єр-міністру України звернення гр. ОСОБА_1 з приводу проведення перевірки додержання Регіональним відділенням ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області законодавства про працю.

19.07.2017 до відповідача надійшло особисте звернення гр. ОСОБА_1 з приводу проведення перевірки додержання Регіональним відділенням ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області законодавства про працю.

26.07.2017 відповідачем видано наказ № 01.01-07.957 про проведення заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування на предмет додержання законодавства про працю об'єктом відвідування – Регіональним відділенням ФДМ України по Харківській області.

Крім того, судом встановлено, що за результати інспекційного відвідування, яке було проведено за правилами встановленими Порядком № 295, складений акт та винесений спірний припис за уніфікованими формами встановленими Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженим наказом Мінсоцполітики від 02.07.2012 № 390.

Результати проведеного заходу були оформлені відповідачем актом від 11.08.2017.

11.08.2017 відповідачем, Головним управлінням Держпраці у Харківській області в особі державного інспектора праці – заступника начальника відділу експертизи умов праці було складено припис № 20-01/4201/1462-1502 від 11.08.2017.

Як з’ясовано судом, у тексті названого припису суб’єктом владних повноважень викладені судження про вчинення Регіональним відділенням низки порушень закону, а саме: 1) незабезпечення достовірного обліку роботи, що суперечить ч. 2 ст. 30 Закону України № 108; 2) невиплата працівникові усіх належних сум у день звільнення, що суперечить ч. 1 ст. 116 КЗпП та ч. 1 ст. 47 КЗпП; 3) невиплата середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку, що суперечить ч. 1 ст. 117 КЗпП.

Суд звертає увагу на те, що під час розгляду адміністративної справи № 820/3870/17, судом досліджувалось платіжне доручення від 08.09.2016 та зроблено висновок, що відповідачем у день звільнення позивача були вчинені всі залежні від нього дії правового характеру, спрямовані на проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 у день звільнення.

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що посилання позивача на те, що відповідачем порушено строк проведення розрахунку під час його звільнення та те, що Регіональним відділенням ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області заднім числом оформлено платіжне доручення № 349 від 08.09.2016 є необґрунтованими та безпідставними.

Також, в позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що відповідач в порушення вимог ст. ст. 116-117 КзпП України, виплатив належні йому до сплати кошти за березень 2016 року лише 30.11.2016, а тому, позивач вважає, що відповідач має виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки.

Щодо вказаного, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП, відповідно до якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення відповідальності роботодавця за статтями 116-117 КЗпП України, необхідно встановити чи були на час звільнення належні до виплати працівникові суми та чи була наявна вина роботодавця щодо невиплати цих сум.

Суд зазначає, що листом № 36-6824 від 09.12.2016 Регіональне відділення ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області повідомило ОСОБА_1 про нарахування коштів у листопаді 2016 року в сумі 409,01 грн. Вказане також підтверджується розрахунковим листком за листопад 2016 року. який направлявся відповідачем на адресу позивача.

Постановою Кабінету Міністрів України № 77 від 11.02.2016 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 і від 9 грудня 2015 р. № 1013" встановлено, що у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, органів прокуратури та інших органів, за рахунок виплат, пов’язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій підвищуються на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців (крім військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських), розміри яких затверджено додатками 1-37, 43-1, 43-248-55 до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (Офіційний вісник України, 2006 р., № 10, ст. 632) (з урахуванням постанов Кабінету Міністрів України від 6 лютого 2008 р. № 34 "Про внесення зміни до деяких постанов Кабінету Міністрів України” та від 20 травня 2009 р. № 482 "Деякі питання оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів, що фінансуються з бюджету");

Тобто, якщо схемний оклад працівника після підвищення на 45 % (постанова КМУ № 34 від 06.02.2008) не досяг рівня мінімальної заробітної плати (постанова КМУ № 482 від 20.05.2009), підвищувати на 25 % потрібно оклад, встановлений на рівні мінімальної заробітної плати.

ОСОБА_5 державного майна України № 10-14-4942 від 22.03.2016 зобов’язано регіональні відділення направити на затвердження зміни до штатних розписів.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначив, що зміни, затверджені Головою ОСОБА_5, отримані відділенням 26.04.2016, перерахунок за січень-березень 2016 року в регіональному відділенні планувалось здійснити у травні 2016 року. Проте, у зв'язку з відсутністю додаткових асигнувань перерахунок було здійснено за січень - лютий 2016 року в межах фонду оплати праці згідно зі ст. 51 Бюджетного кодексу України. За березень 2016 року планувалось здійснити виплату у червні 2016 року. Однак, з 01.05.2016 вступив в дію Закон України "Про державну службу", яким значно збільшено посадові оклади працівників РВ ФДМУ по Харківській області. З метою приведення у відповідність до затвердженого штатного розпису розмірів посадових окладів у червні 2016 року здійснений перерахунок заробітної плати, що в свою чергу, призвело до перевищення видатків за рахунок збільшення сум окладів, доплат за ранг вислугу. Загальний дефіцит коштів станом на 01.11.2016 склав 203871,67 грн. Враховуючи недостатність асигнувань фінансовою службою регіонального відділення розрахунки по заробітній платі здійснювалися у порядку: в першу чергу - погашення заборгованості за попередній місяць; в другу чергу - нарахування обов’язкових виплат за поточний місяць; в третю чергу - оплата відпусток та грошової допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач листами № 36-2996 від 08.06.2016, № 36- 3026 від 09.06.2016, № 36-3230/1 від 23.06.2016 надав до ОСОБА_5 державного майна України інформацію відносно незабезпеченості врахованої заробітної плати плановими асигнуваннями травня, розрахунок місячного фонду оплати праці у 2016 році з урахуванням вимог Закону України "Про державну службу", пропозиції про внесення змін до річного кошторису на 2016 рік.

В свою чергу, ОСОБА_5 державного майна, на підставі звернень регіональних відділень, звернувся до Міністерства фінансів України з листами, щодо збільшення бюджетних призначень. Міністерство фінансів України листами № 31-08010-05-14/23497 від 11.08.2016, № 31-08010-05-14/23497 від 07.09.2016 зазначило, що питання забезпечення виконання Закону України "Про державну службу" в частині встановлення належного рівня заробітної плати має вирішуватися централізовано по всіх державних органах.

Як вбачається з довідки ОСОБА_5 державного майна України № 110 від 22.10.2016, Регіональному відділенню ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області в жовтні 2016 року надані додаткові асигнування.

Після надходження вказаних коштів, відповідачем проведено перерахунок працівникам, в тому числі й позивачу.

Враховуючи те, що відповідач розрахувався із позивачем за березень 2016 року в листопаді 2016 року в сумі 409,01, що не заперечується сторонами по справі та той факт, що на момент звільнення ОСОБА_1 (08.09.2016) Регіональне відділення ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області не мало реальної можливості здійснити вказаний перерахунок, у зв’язку з відсутністю бюджетних коштів, суд вважає, що вини відповідача у затримці розрахунку не має.

Отже, під час розгляду даної справи судом не встановлено підстав для настання відповідальності роботодавця за ст. ст. 116-117 КЗпП України.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача в якості компенсації за перебування у відрядженні у вихідні дні у грошовій формі у подвійному розмірі у сумі 3109,28 грн, суд зазначає наступне.

Правомірність виплати вказаної компенсації Регіональним відділенням фонду державного майна України по Харківській області ОСОБА_1 була предметом дослідження адміністративної справи № 820/3870/17.

Так, у постанові Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2017 по справі 820/3870/17 зазначено наступне.

У спірних правовідносинах працівник позивача, ОСОБА_1 вибував у відрядження 23.01.2011 о 22:55 год., 20.11.2011 о 23:30 год., 24.02.2013 о 22:20 год., 29.09.2013 о 22:20 год., 10.11.2013 о 22:20 год., 08.12.2013 о 22:20 год., 15.12.2013 о 22:20 год., тобто наприкінці завершення доби неробочого (вихідного) дня.

Відповідач мусив врахувати, що застосоване позивачем скорочення “В” жодним чином не впливає на облік робочого часу працівника, у даному випадку.

Доказів виконання працівником у цей період часу роботи за посадою відповідно до ст.71 Кодексу законів про працю України суб'єктом владних повноважень у ході здійснення заходу нагляду не добуто, в акті перевірки таких відомостей не викладено, до суду таких доказів не подано.

За текстом складеного органом нагляду акту перевірки указані обставини зумовлюють необхідність надання працівнику інших днів відпочинку.

Проте, жодних фактичних даних, котрі б засвідчували наявність у спірних правовідносинах підстав для застосування положень ст. 72 КЗпП України акт перевірки не містить, до суду таких доказів відповідач за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не подав. Працівнику були виплачені добові в межах сум, встановлених вимогами чинного законодавства, що визано сторонами в ході судового розгляду справи.

Отже, факт порушення Регіональним відділенням ч. 3 ст. 30 Закону України "Про оплату праці" слід визнати недоведеним у ході розгляду справи.

В даній адміністративній справі щодо правового регулювання питання виплати компенсації за перебування у відрядженні у вихідні дні, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 26.04.2013 № 478/13/84-13 "Щодо оплати відрядження у вихідні дні та табелювання" облік робочого часу на підприємстві, що направляє працівника у відрядження, ведуть відповідно до встановленого режиму робочого часу для цього підприємства.

Згідно листа Державної служби статистики України № 9/4-10/9 від 12.01.2012 означення в табелі вихідних (святкових) днів, які припадають на період службового відрядження, здійснюється відповідно до Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.98 р. N 59, Положення про відрядження, затвердженого на підприємстві згідно з чинним законодавством та порядку, встановленого колективним договором.

Відповідно до пунктів 9-12 Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України N 59 від 13.03.98, якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства; якщо працівник відбуває у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку; якщо наказом про відрядження передбачено повернення працівника з відрядження у вихідний день, то працівникові може надаватися інший день відпочинку відповідно до законодавства у сфері регулювання трудових відносин; питання виходу працівника на роботу в день вибуття у відрядження та в день прибуття з відрядження регулюється правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

Як уже зазначалось судом, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.11.2017 по справі 820/3870/17 встановлено, що ОСОБА_1 виплачені добові в межах сум, встановлених вимогами чинного законодавства. Крім того, вказане не заперечується сторонами по справі.

Окремо, суд зазначає, що не погодившись із способом розрахунку за перебування у відрядженні у вихідні дні, позивач не позбавлений був можливості звернутися безпосередньо до відповідача для реалізації свого права, передбаченого ст. 72 КЗпП України, при цьому за час його роботи він ніяких дій не вчиняв. Слід звернути увагу, що зазначена стаття не передбачає обов'язку роботодавця надати додаткові дні відпочинку або грошову компенсацію працівникові, а лише передбачає можливість за згодою сторін здійснити дії щодо врегулювання даного питання, тобто повинно бути наявним волевиявлення сторін і відповідна домовленість.

Враховуючи викладене суд приходить до висновку, що підстави для виплати позивачу в якості компенсації за перебування у відрядженні у вихідні дні у грошовій формі у подвійному розмірі у сумі 3109,28 грн відсутні, та як наслідок відсутні підстави для стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку відповідної суми.

Щодо вимоги позивача в частині стягнення з Регіонального відділення ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області на користь ОСОБА_6 в якості відшкодування моральної шкоди 1000000,00 грн, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до підпункту 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, виходячи з наведених норм матеріального права, суд вважає, що обставинами справи не підтверджено та позивачем не надано належних обґрунтувань, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір заявленої до відшкодування моральної шкоди.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (пункт 13 в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. N 5).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (Абзац 2 пункту 5 в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 N 5).

Враховуючи те, що позивачем не доведено вини відповідача у затримці розрахунку, не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а судом таких фактів при розгляді справи по суті встановлено не було, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову в частині позовних вимог позивача про стягнення з Регіонального відділення ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області на його користь в якості відшкодування моральної шкоди 1000000,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними та необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, 61202, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) до Регіонального відділення ОСОБА_5 державного майна України по Харківській області (місцезнаходження: майдан Театральний, буд. 1, м. Харків, 61057, ідентифікаційний код: 23148337) про стягнення середнього заробітку, компенсації та моральної шкоди - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 26 червня 2018 року.

Суддя А.С. Мороко