Рішення № 74978224, 03.04.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 квітня 2018 року 14:41 № 826/10773/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., при секретарі судового засідання Борсуковській А.О., за участю представників сторін:

представник позивача - В'юнченко О.В.,

представник відповідача - Палига А.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Нікопольської міської ради до Державної регуляторної служби України про визнання пропозицій відповідача такими, що не відповідають діючому законодавству України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась Нікопольської міської ради (далі також - позивач) з позовом до Державної регуляторної служби України (надалі також - ДРС, відповідач), в якому позивач просить визнати пропозиції відповідача вих. № 5164/0/20-17 від 05 липня 2017 року щодо удосконалення проекту регуляторного акту - проекту рішення позивача «Про встановлення земельного податку на території м. Нікополя на 2018 рік» такими, що не відповідають діючому законодавству України.

Позовні вимоги мотивовано тим, що, на думку позивача, викладені у листі ДРС вих. № 5164/0/20-17 від 05 липня 2017 року зауваження до вказаного проекту рішення позивача є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на чинних правових положеннях.

В ході судового розгляду представник позивача позов підтримав повністю.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, про що ним було наголошено, зокрема, в поданому до суду відзиві на позовну заяву, з огляду на безпідставність позиції позивача, оскільки оскаржувані пропозиції були напрацьовані на підставі вимог чинного законодавства.

Оцінивши в судовому засіданні належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні Окружний адміністративний суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання статті 34 Закону України «Про засади державне регуляторної політики у сфері господарської діяльності» проект рішення Нікопольської міської ради «Про встановлення земельного податку на території міста Нікополя на 2018 рік» було направлено на адресу Державної регуляторної служби України листом виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області від 01 червня 2017 року № 2784.

За результатами розгляду зазначеного проекту, відповідачем, листом від 05 липня 2017 року № 5164/0/20-17, були надані пропозиції щодо його удосконалення відповідно до вимог чинного законодавства.

Вважаючи дії відповідача та пропозиції щодо удосконалення проекту регуляторного акту, викладені у листі від 05 липня 2017 року № 5164/0/20-17 такими, що не відповідають вимогам законодавства, позивач оскаржив їх до суду.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч. 1 статті 2 КАС України, Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з вимогами ч. 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості..

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним за встановленням судом факту їх порушення.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Зазначені висновки були неодноразово відображені в судовій практиці Вищого адміністративного суду України, зокрема в рішенні від 02 квітня 2014 року, прийнятому по справі № К/800/42688/13.

Крім того, Верховний Суд України, розглядаючи справу № 21-438а12, у своїй постанові від 26 березня 2013 року прийшов до правового висновку про те, що відповідно до ч. 1 статті 2, п.п. 6, 8 ч. 1 статті 3, ч. 1 статті 6 КАС України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.

Враховуючи зазначене, в межах розгляду даної адміністративної справи насамперед підлягає встановленню факт порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача з боку відповідача. При цьому необхідно зазначити, що обов'язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.

Так, згідно зі статтею 34 «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», кожен проект регуляторного акта, що внесений на розгляд до сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, подається до відповідальної постійної комісії для вивчення та надання висновків про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону.

Відповідальна постійна комісія забезпечує підготовку експертного висновку щодо регуляторного впливу внесеного проекту регуляторного акта, який разом з цим проектом та підписаним аналізом регуляторного впливу подається до уповноваженого органу для підготовки у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку пропозицій щодо удосконалення проекту відповідно до принципів державної регуляторної політики (далі - пропозиції уповноваженого органу).

Порядок та строки підготовки експертних висновків щодо регуляторного впливу внесених проектів регуляторних актів встановлюються регламентами відповідних рад.

На підставі аналізу регуляторного впливу, яким супроводжувався проект регуляторного акта при його внесенні на розгляд сесії відповідної ради, а також експертного висновку щодо регуляторного впливу цього проекту та пропозицій уповноваженого органу відповідальна постійна комісія готує свої висновки про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону. У випадках, визначених частиною другою статті 33 цього Закону, такі висновки готуються на підставі експертного висновку щодо регуляторного впливу та пропозицій уповноваженого органу.

Висновки відповідальної постійної комісії готуються на підставі аналізу регуляторного впливу, яким проект регуляторного акта супроводжувався при його внесенні, лише у разі, якщо експертний висновок щодо регуляторного впливу не був наданий відповідальній постійній комісії протягом строку, встановленого для його підготовки. Це правило не застосовується у випадках, передбачених частиною другою статті 33 цього Закону.

Висновки відповідальної постійної комісії та пропозиції уповноваженого органу передаються для вивчення до постійної комісії, до сфери відання якої належить супроводження розгляду проекту регуляторного акта у відповідній раді (далі - головна постійна комісія), за винятком випадків, коли відповідальна постійна комісія є головною постійною комісією.

При представленні на пленарному засіданні сесії ради проекту регуляторного акта голова відповідальної постійної комісії доповідає висновки цієї постійної комісії про відповідність проекту регуляторного акта вимогам статей 4 та 8 цього Закону, а також пропозиції уповноваженого органу разом з рішенням постійної комісії щодо їх врахування.

З наведеного вбачається, що лист ДРС від 05 липня 2017 року № 5164/0/20-17 з пропозиціями щодо проекту рішення позивача «Про встановлення земельного податку на території м. Нікополя на 2018 рік» не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке впливає на права або інтереси позивача, є підставою їх припинення, зміни або встановлення неможливості реалізації, оскільки воно, виходячи з наведених правових положень, прямо не впливає на можливість подальшого затвердження Нікопольською міською радою рішення «Про встановлення земельного податку на території м. Нікополя на 2018 рік» з огляду на те, що такі пропозиції ДРС як уповноваженого органу можуть бути не враховані постійною комісією ради.

Відповідно, позовні вимоги Нікопольської міської ради не спрямовані на відновлення порушених прав та інтересів позивача, у зв'язку з відсутністю порушення останніх, що унеможливлює їх задоволення з огляду на наведені вище правові положення.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч.ч. 1 та 2 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Керуючись ст.ст. 72-73, 76-77, 143, 243-246, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову Нікопольської міської ради (53200, місто Нікополь, вулиця Електрометалургів, 3; код ЄДРПОУ 37338501) до Державної регуляторної служби України (01011, місто Київ, вулиця Арсенальна, 9/11; код ЄДРПОУ 39582357) про визнання пропозицій відповідача такими, що не відповідають діючому законодавству України - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст судового рішення виготовлено 23.05.2018.

Суддя Є.В. Аблов